Жилкос

чому ми кладемо руку на серце коли нам кажуть, що Україна жива коли нам кажуть, що ми — українці що ми молоді й між собою — брати чому наше серце б'ється частіше коли чує пророцтво про усмішку долі і як сонце в безжальнім пориві наші розсипані сльози огорне теплом чому нашому серцю треба свобода поруч з братами, у рідній своїй стороні і поклик її козацької пісні вартує більше, ніж тіло й душа чому ми кладемо руку на серце коли нам кажуть, що Україна жива

Так м’яко місяць висів у пітьмі, просинений дочорна. Так обачно летів грайворон, не торкавши крон, допіру змовклих. Так пересторожно зверескнуло звірятко в пущі лісу, коли ти на горбі стримів, як пень. Поза плечима шамотіло озеро. Сюрчали сторожі, громохкі…

Так м’яко місяць висів у пітьмі, просинений дочорна. Так обачно летів грайворон, не торкавши крон, допіру змовклих. Так пересторожно зверескнуло звірятко в пущі лісу, коли ти на горбі стримів, як пень. Поза плечима шамотіло озеро. Сюрчали сторожі, громохкі постріли колошкали омирений мій сон і одміняли перемовклий спокій. Проте — я заховався. Очі — ввись устромлені, підносили погруддя повище віт, де на одній площині тримався всесвіт, Пан-Господь і я. І там себе досновував, як нитку сотає з себе шовкопряд. Безокрай був тільки задля мене. І почезлий у ньому, задля нього висів я. Сузір’я перебляклих стиглих зір збиралося, мов дощ, над головою. І від потоми взгірного ширяння враз засвітилась зісподу земля. Василь Стус фото: The Ukrainians

Помер Юрій Тарнавський. Дуже люблю оцей його вірш. Щось дуже справжнє

морозний трепет на реверсі монетки коли вдарився і щось зламалось і потекли мідними струмками сльози власні і чужі моя м'ятна безпорадність почекає лапатий сірий силует я схолов без тебе і здичавів і з валками сліпих ворон стрибаю в теплу і вологу темноту коли сліпий прийде до світла голос сонця запитає якби ти ще раз народився якби тобі всіх повернули і був ти з вітром заодно але його зіниці олов'яні розтанули в квітневому тумані і вишня в той рік не зацвіла така була заплачена ціна

Пісня вишні коли пісня раптово затихла голос недоспілої вишні ще довго пріснів на язиці я тримався за нього так міцно що моє тимчасове тіло cтало павзою на струні легіт у голові не стихає якби вона повернулась якби холод її відпустив в сирих підвалах серця на стінах нашкрябані імена і пісня вишні досі жива

When was I less by dying?

я онук рибалки мій дід зловив в'юна цей в'юн такий живучий такий живучий як і я я син грибниці вона знайшла гриба цей гриб червивий такий червивий як і я я онук поштарки вона знайшла листа цей лист останній такий останній як і я

Після людей розквітне жасмин жайвір вознесеться і царство пташине на тисячу років покине дерева на самоті розквітне жасмин каштан вознесеться і братство коріння на тисячу років покине квітку на самоті розквітне жасмин і під останнім сонцем зупиниться мить

Десять імен заліза цикада мереживо острів погляд прощення напрямок подих воля спадок залізо погано смакує до відчаю

Фібі бачить видіння а я не бачу ніхуя неділя це неділя співачка німа цукор меланхолія Вашті, не зникай цукор виноградність твоє обличчя скрізь сестра ностальгія ненавидь сантехніку а не сантехніка а не виноградаря а не музиканта а не вченого а не дурного

на вигоні коні щипають траву ми ганяєм м'яча до самої ночі сусіди-дядьки виходять до нас десь досі гуде гонор хлопчачий другий день паски, холодна вода чиста прозора безмежна жива спасіння диво подих щастя вода зцілить дітей квітневої спраги ми досі там, босоногі хлопаки ми досі там, не знаєм життя ми досі там, святкуємо паску ми досі там, ганяєм м'яча

Юрко @stavozero зачитав мій вірш для свого проєкту "калейдоскоп". Запрошую послухати та задонатити на баггі: https://send.monobank.ua/jar/7B3kWe5dFE

ти не тру родина закритий круг дім і його замок заблокований телефон холодний вітер обійм в'язка вода річкова волосся туга коса

хочу бути сушеним грибом засоленою рибою висіти на ниточці в літній кухні набиратися диму з печі слухати розмови старих людей за вечерею

Я не знав Максима Кривцова особисто. І я ніколи ніде нормально не друкувався. Проте у нас є спільна збірка! В іншому житті, я навчався в Рівному. Мій товариш Марк Оплачко запросив скинути вірші для майбутньої антології. Кропивницькі поети Кирило Поліщук та Артем Луценко робили проєкт "Міст" з метою об'єднати поетів різних міст України. Вийшла електронна антологія "Немає прямого сполучення". Це було так давно, я не згадав би, що воно існує. Але нещодавно Лялька написала мені: "Ти знаєш, що в нас є спільна збірка з Кривцовим?" І дійсно, ось він, останній у книжці. Сім років тому я ще писав наївні кольорові вірші. Сім років тому Максим вже писав глибоку поезію про війну. https://issuu.com/kirillpolischuk/docs/nps

Христос воскрес! Запис вчорашнього етеру. Вірші з "Вибраного" Василя Стуса та збірки "Кавалки душі" Віктора Новграді-Лецо! Щоб етер став дійсно благодійним, запрошую підтримати збір! Дякую всім, хто прийшов на етер та послухає його в записі🪴 https://youtu.be/_iqYb9_aiYU?si=ksIc5Whq3049jgtn

я онук рибалки мій дід зловив в'юна цей в'юн такий живучий такий живучий як і я я син грибниці вона знайшла гриба цей гриб червивий такий червивий як і я я онук поштарки вона знайшла листа цей лист останній такий останній як і я

Запах вареної кукурудзи холодна вечірня роса кінечність і безкінечність найпершої дружби спи, а то люди ніч розберуть завтра побачиш його євангеліст Лука ходитиме полем з маленьким кошиком його анекдоти, дивні історії як найперша варена кукурудза солодкуваті…

думки мої безтолкові гостра пам'ять більше не гостра забуті імена друзів пейзажі потусклі усмішка твоя прісна погляд розвіяний вітром доторк більше не доторк поріз що затягнувся думки мої безпорадні забава не варта поразки знайдені гроші, загублені гроші феєрверки-салюти відлуння гучних розмов запах доспілих грушок обличчя батьків тепле твоє ім'я