Літературні посиденьки

Якщо не заходить, то не заходить, кидаю там де це зрозуміла… деякі речі мають залишитись непрочитаними, недочитаними іт.д.

Короче вирішив прочитати Беззоряна Корону Джеймса Роллінса прочитав 80% і забив, потім вирішив дочитати. Ну не те щоб пожалкував просто книга на 800 сторінок і вияснилось що 2 книга на 1000 сторінок і зʼясувалося що ще є 3 частина і скоро вийде 4. Максимально вʼяла книга з затягнутим сюжетом.

Ой, як я вас розумію! Це справжній біль 💔

📖 Чи можна кинути книгу на 80% і все одно вважати її прочитаною? Є книги, які ми відкладаємо на 30-й сторінці. Тут усе зрозуміло. Але що робити, якщо ти дійшла до 70–80%, витратила кілька вечорів, пережила половину сюжету… і раптом зрозуміла, що більше не хочеш знати, чим усе закінчиться? 😭 Чомусь кинути книгу на початку здається нормальним. А от залишити її майже перед фіналом — ніби злочин проти всіх витрачених годин. Але якщо книга перестала приносити задоволення, то невже останні 50 сторінок якимось магічним чином стають обов’язковими? 🤔 Іноді ми дочитуємо лише тому, що вже «стільки прочитали». Хоча це не поверне витрачений час і точно не зробить книгу кращою. 📚 А ви дочитуєте книги, навіть якщо вони вам уже не подобаються? Чи можете спокійно закрити її за кілька сторінок до фіналу й сказати: «Ну, і хай»? 👀 👋 Книги українською | Наш чат

https://t.me/istorium_ua/6639

📚 Для мене книга, яка потрапляє до мого дому, отримує не просто місце на полиці — вона отримує свою історію. Кожна книга, яка є в мене, — це не просто книга. Вона зберігає пам’ять про те, як саме вона потрапила мені до рук, що я відчувала в той момент, які емоції подарувало мені її читання. Якщо чесно, я іноді думаю, що в кожній книзі на моїй полиці є частинка моєї енергії. І виявляється, є місце, де цією енергією можна обмінюватися. 📖 Сьогодні в Україні проходить «Книжкова площа 2026» — масштабний книгообмін, який відбувається вже вчетверте. Цього року він об’єднав Львів, Тернопіль, Теребовлю, Житомир, Дніпро, Кривий Ріг, Білу Церкву, Хмельницький та Ярмолинці, а вперше до нього долучився й Токіо. «Книжкова площа» — це не лише обмін книжками. У Львові навколо події створили цілий культурний простір: тут проходять концерти, виставки, перформанси, презентації, кінопокази, а для дітей підготували окрему програму. Мені дуже подобається сама ідея — потрапити в місце, де можна поговорити про книги, познайомитися з цікавими людьми й просто гарно провести час. А ще — принести книгу, яка вже пройшла шлях з тобою, передати її комусь — а натомість обрати собі іншу. Цікаво думати про те, що ти відпускаєш книгу, але вона не зникає з твого життя. Вона просто продовжує свій шлях уже з кимось іншим. І, можливо, подарує цій людині ті самі емоції, які колись подарувала тобі. А можливо, взагалі потрапить до неї саме в той момент, коли ця книга буде їй особливо потрібна. А як ви ставитеся до книгообміну? Могли б відпустити книгу, яка вже стала частиною вашої історії, щоб вона почала нову — вже з кимось іншим? 📚 👋 Книги українською | Наш чат

Можливо, вам так здалося 🙂 Насправді я пишу тексти сама. Це мої думки та ідеї. ШІ частіше використовую як інструмент для створення зображень — щоб передати потрібну атмосферу. Іноді можу звернутися до нього, якщо сумніваюся у якомусь формулюванні чи хочу перевірити, як краще звучить певний мовний зворот. Але самі ідеї, зміст, особисті історії й тексти — мої. Та й, чесно кажучи, я взагалі не бачу нічого поганого в тому, щоб використовувати ШІ як редактора чи помічника. Головне — що саме ти хочеш сказати і головне твоя особиста думка.

Очевидно що текст писав ші Або редагував

Що саме ви маєте на увазі ШІ?

Як же Ші гарує

🏔️ Я люблю книги, в яких природа — не просто декорація, а майже окремий герой. Коли її сила, краса й непередбачуваність стають частиною історії, впливають на героїв, випробовують їх і змушують змінюватися. Саме такою для мене стала книга Чарльза Мартіна «Гора між нами». Це історія про виживання, силу духу, довіру й кохання, яка починається з випадкового знайомства. Бен і Ешлі випадково знайомляться в аеропорту. Через негоду їхній рейс скасовують, і вони вирішують разом летіти невеликим приватним літаком. Але літак зазнає аварії посеред засніжених гір. Пілот гине. Бен та Ешлі залишаються самі — далеко від людей, без зв’язку, із травмами й майже без шансів на швидку допомогу. Їм залишається лише одне — вижити й знайти шлях назад. Але чим довше вони залишаються серед цих гір, тим більше розуміють, що ця подорож змінює їх набагато сильніше, ніж вони могли уявити. У цій історії гори — не просто місце дії. Вони постійно випробовують героїв, диктують їм свої правила й стають частиною їхнього шляху. 🎬 До речі, у цього роману є екранізація — фільм 2017 року з Кейт Вінслет та Ідрісом Ельбою у головних ролях. На мій погляд, фільм досить сильно відрізняється від книги, але йому вдалося передати те, що мені особливо сподобалося в цій історії, — відчуття величезних, майже безмежних гір, які своєю красою захоплюють, а своєю силою нагадують людині, наскільки вона беззахисна перед природою. І ось ці гори залишилися зі мною. Як колись вони надихнули Чарльза Мартіна на написання цієї історії, так мене — взяти до рук пензель і намалювати свої гори. Я щойно закінчила картину після довгої перерви й знову спіймала себе на думці: яку ж силу мають книги. Іноді ти просто читаєш історію, а потім раптом сам хочеш щось створити. Намалювати. Написати. Послухати певну музику. Кудись поїхати. Побачити те, про що щойно читав. Мабуть, у цьому і є одна з найкращих речей у книгах — вони не закінчуються на останній сторінці. Щось із них залишається з нами й продовжує жити вже в нашому власному житті. І ось такими вийшли мої гори… 🏔️ P.S. А малювати мене колись надихнув тато. Він малював олійними фарбами, а я більше спостерігала за ним. І вже в дорослому віці спогади про той час — запах олійних фарб, лляної олії й тата, вимазаного фарбою, — раптом повернулися й пробудили в мені бажання теж малювати. Тому тепер, коли приходить натхнення, я просто беру до рук пензель і малюю. Без правил, без претензій на професіоналізм — просто тому, що хочеться. 🙂 Тож художники, не судіть суворо любителя. ❤️ А вас коли-небудь книга надихала щось створити? 🎨 👋 Книги українською | Наш чат

Одному сюжет не такий, іншому нічого поганого немає, сюжет класний ( це всеодно сприйняття тексту )

є навіть теорія на цю тему джона крамбольца, він з'ясував, що близько 80% людей знайшли своє покликання через випадкові події, а не через чіткий план. головне на них реагувати. і радив свідомо створювати собі більше випадковостей бо хтозна, звідки прилетить той гопстоп)

Я думаю що ситуація з « покликанням» працює в обидва боки. Але не зважаючи на механізм, від нас все ж вимагаються певні кроки для реалізації…

📚 Минулого тижня ви проголосували за щотижневу рубрику про цікаві біографії письменників — тож сьогодні продовжуємо. Але сьогодні я хочу розповісти вам не про одного автора, а одразу декілька історій — і про те, як деякі відомі письменники прийшли до справи свого життя. Адже ми звикли бачити письменників уже відомими авторами — з їхніми книгами, нагородами та мільйонами читачів. Нам здається, що вони завжди знали, ким хочуть стати. Але за кожним відомим ім’ям колись була звичайна людина, яка ще навіть не знала, що одного дня напише книгу, яку читатиме весь світ. 🎩 Льюїс Керролл Під час прогулянки на човні Льюїс Керролл почав вигадувати історію для маленької Аліси Лідделл та її сестер. Аліса так захопилася, що попросила його записати цю історію — так народилася «Аліса в Країні див». 🌸 Астрід Ліндгрен Одного разу її семирічна донька Карін захворіла на пневмонію й лежала в ліжку. Щоб розважити її, Астрід почала вигадувати історії, а одного дня донька попросила розповісти їй про дівчинку на ім’я Пеппі Довгапанчоха. Так, зовсім випадково, народилася героїня, яка згодом стала однією з найвідоміших дитячих персонажів у світі. 🚀 Роберт Гайнлайн Роберт Гайнлайн взагалі не планував ставати письменником — він мріяв про політичну кар’єру. Але у 1939 році, коли йому знадобилися додаткові гроші, щоб виплачувати іпотеку, він вирішив написати фантастичне оповідання й продати його журналу. Оповідання «Лінія життя» опублікували — і ця випадкова підробітка зрештою стала початком кар’єри одного з найвідоміших письменників-фантастів. 🌀 Кен Кізі Працюючи в психіатричній лікарні, Кен Кізі не погоджувався з тим, що пацієнтів просто сприймають як «хворих», яких потрібно ізолювати. Йому хотілося показати їхній світ і те, що насправді відбувається за стінами лікарні. Саме цей досвід став основою його найвідомішого роману «Над зозулиним гніздом». 🏏 Харукі Муракамі До того як стати письменником, Харукі Муракамі разом із дружиною сім років тримав невеликий джазовий бар у Токіо. Але одного дня під час бейсбольного матчу йому раптом спала на думку ідея написати книгу. Так народився його перший роман — «Слухай пісню вітру», а згодом з’явилися «Норвезький ліс», «Кафка на пляжі», «1Q84» та інші відомі книги. ✍️ Еріка Леонард Еріка Леонард працювала на телебаченні й ніколи не планувала ставати письменницею. Але після того, як вона захопилася «Сутінками», почала писати власну історію за мотивами роману й викладати її в інтернеті під псевдонімом. Згодом цей фанфік перетворився на «П’ятдесят відтінків сірого» — книгу, яка зробила Еріку Леонард, відому як Е. Л. Джеймс, світовою знаменитістю. Цікаво, що іноді достатньо одного моменту, щоб життя раптом змінило напрямок. Кожна з цих історій по-своєму нагадує: іноді найважливіше — просто почати. Нам часто приходять у голову ідеї, думки, бажання щось спробувати. Але ми самі ставимо на них хрест: «Кому це буде цікаво?», «У мене не вийде», «Та хіба з цього може щось вийти?» А можливо, не кожну ідею потрібно одразу оцінювати. Деяким просто варто дати шанс. Адже ми ніколи не знаємо, куди може привести одна випадкова думка. А як ви думаєте: покликання ми знаходимо самі чи воно знаходить нас? 👋 Книги українською | Наш чат

вся цивілізація, це один суцільний "проєкт обдирання")