Аля Морейно. Читацький куток

– Боїшся залишитися зі мною наодинці? – Герман не сміється, але кутики губ усе-таки ледь сіпаються вгору. – Я не кусаюся й умію тримати себе в руках. Хоча це не завжди легко дається. – Не бачу потреби розмовляти саме у квартирі, – стою на своєму, але вже не так упевнено. Герман має рацію – у мене немає підстав бачити в ньому хтивого маніяка. Але й довіри до нього немає. А ще до мене нарешті доходить, що я зовсім неправильно визначила цю зустріч як побачення. І від цього стає гірко. Схоже, я – дурепа, яка розмріялася і знову набудувала собі повітряних замків. Нічого мене життя не вчить. Читайте роман "Не чекай мене": https://booknet.ua/book/ne-chekai-mene-b452965

9 серпня діє знижка на роман "Небезпечний спадок" Відчиняю двері й натрапляю на фальшиву посмішку Наталії. Переді мною стоїть фіфа в стильній норковій шубці та ботфортах на височенних підборах. Від нашої останньої зустрічі вона змінила колір волосся та зачіску. Яскрава, вродлива – безперечно, привертає увагу й подобається чоловікам. Не дивно, що Ар ведеться… – Що вам потрібно? – запитую неприязно. – Аркадія немає вдома. Як узагалі ця нахаба наважилася заявитися в мій дім? Окей, гаразд, будинок не мій, а чоловіка. Але зараз я в ньому господиня! – А я не до нього. Я прийшла познайомитися і побавитися з Олександром, – відповідає награно привітним тоном, ніби завітала до сусідки попросити до вечора склянку цукру. Я закашлююся, приголомшена нахабством і віроломством фіфи, а вона веде далі: – Милочко, скоро Ар отримає рішення суду про розлучення і виставить тебе. І мамою його сина стану я. Тому психолог порадив, щоб ми вже зараз почали потроху звикати одне до одного, щоби потім не травмувати малюка різкими змінами. Промовляючи це, Наталя не перестає усміхатися, ніби навмисно демонструючи вініри з діамантами. Точно як сектантка, яка в парку чіпляється до перехожих із пропагандою своєї церкви, нав’язливо обіцяючи безкрає щастя і добробут до самої смерті. Рівень нещирості позамежний. https://booknet.ua/book/nebezpechnii-spadok-b432141

– Я дуже за тебе хвилювалася, – зізнаюся. – Я погуглила – у таких випадках не завжди все добре закінчувалося. – Чекала на мене? Дурне запитання. – Пф-ф, ні, звісно. З якого дива? Тебе було кому чекати. А я – просто жила… – Сумувала? Дуже треба… – Ані крапельки. Я помирала без нього. Хіба це можна порівняти? – А я сумував. Так я і повірила… – Ти дуже гарна, – тягнеться до моєї руки й торкається пальців. – Я страшенно сумував. Поїхали до мене? – дивиться просто в очі, серйозний – не жартує. Згадую мамині слова. Невже вона має рацію – і він упевнений, що я легко на все погоджуся? Читайте роман "Не чекай мене": https://booknet.ua/book/ne-chekai-mene-b452965

7 серпня діє знижка на роман "Сюрприз для зрадника" Іду коридором і завмираю біля дверей у дитячу. Дівчатка розташувалися на підлозі – роздивляються іграшки, які я приніс Ганнусі. – Костик каже, що в кожної дитини є тато, просто в декого він загубився, – говорить старша, з діловим виглядом будуючи щось із кубиків. – Коли мій тато знайдеться, він теж приноситиме мені такі гарні іграшки. І я обов’язково з тобою буду ділитися. Ти ж зі мною ділишся. Молодша б’є по будові ручкою, кубики розлітаються. – Швидше б він знайшовся… А то я скоро вже виросту й не встигну в них пограти. Не дійшовши до цілі, повертаюся до Олени. – Скільки Олі років? – Шість, цього року – до школи. Маю поставити очевидне запитання, але в горло ніби насипали піску – жодне слово не хоче вириватися на волю. https://booknet.ua/reader/syurpriz-dlya-zradnika-b426692?c=4611211

Я уявляю, що в призначений час Герман чекатиме мене біля під’їзду. Але не встигаю до нього спуститися – він дзвонить у двері, і до квартири впливає розкішний букет, а за ним – батько моєї донечки. Тося одразу біжить на звук дверей. Сьогодні вона не ховається за моїми ногами, а крокує просто до Германа, дивиться на нього знизу вгору й лепече: «тато, тато». – Ти диви, – шепоче мама, поки я ставлю квіти у вазу, – як причепурився. Точно тобі кажу: він на всі сто впевнений, що рибка вже клюнула й він її підсік. Залишилося витягти на берег – і справа в кишені. Тобто – в ліжку. – Мамо! – шиплю на неї. – Ох, Лідко… Хоч би дурниць не наробила. Презервативи хоч узяла? Читайте роман "Не чекай мене": https://booknet.ua/book/ne-chekai-mene-b452965

6 серпня діє знижка на роман "Сталкерка" Їй не щастить у коханні. Вона втомилася від токсичних стосунків із чоловіками, втратила надію на щасливе заміжжя і зважилася на ЕКЗ, щоб народити й виростити дитину сама. Одного разу в соцмережі на сторінці незнайомої жінки вона випадково бачить фотографію маленького хлопчика. Звичайна світлина, нічого особливого. Однак саме її вона отримала в клініці репродуктології разом із загальною інформацією про анонімного донора. https://booknet.ua/reader/stalkerka-b424095?c=4582444&p=1

Герман ображається, але не подає знаку. Бабуся це помічає й усіляко намагається привернути увагу онуки до нього. Почасти їй це вдається. Принаймні наприкінці вечора, Тося погоджується піти на ручки до тата. Його обличчя цієї миті важко описати. На ньому водночас і розгубленість, і сум’яття, і майже дитячий захват. У нього є племінники – Герман, напевно, має бодай мінімальний досвід спілкування з маленькими дітьми. Але Тосю він бере надто обережно, наче вона кришталева. Я нишком роблю кілька знімків. Мені й досі не до кінця віриться, що в моєї красуні з’явився тато. Разом вони мають дуже гармонійний вигляд – донька трохи на нього схожа. – Моя принцесо… Знаєш, скільки разів ти мені снилася? – до мене долинає тихий шепіт. – Твої хвостики, кучері, пухкенькі ручки… Я знав, що за будь-яку ціну маю повернутися до тебе… Пробач мені, маленька… Уривчасті фрази звучать несподівано гостро. У них стільки болю і відчаю, що я відчуваю це майже фізично. Тося, звісно, не розуміє, про що говорить їй батько. Вона обурюється, що він надто міцно її обіймає, не даючи їй рухатися й усе досліджувати. Їй подобається його годинник, на якому, якщо натиснути, загоряються різнокольорові кружечки й написи. Якби він ще й звуки видавав, її щастю не було б меж. Читайте роман "Не чекай мене": https://booknet.ua/book/ne-chekai-mene-b452965

2 серпня діє знижка на роман "Донька заклятого ворога" – Вау! Дочка самого Мезецького прийшла просити мене про допомогу. Що це? Лиха доля? Чи мій шанс розплатитися з твоєю родиною? Він вимовляє це з помітним задоволенням. – Перепрошую, я піду, – підхоплююся зі стільця. – Вибачте, я не здогадувалася, що це ви… Мені вас рекомендували… – бурмочу і задкую до виходу. – Стояти! – командує адвокат, і я завмираю. – Хіба тебе не попередили, що безоплатно я допомагаю тільки жінкам, які потрапили в біду і не мають чим платити? А з таких, як ти, я беру подвійний тариф і не гарантую результату! Дивлюся на підлогу. Нижче опустити очі неможливо. Ймовірно, з іншими жінками він був делікатним і стриманим. Їм він допоміг, але не мені. Будь-кому, тільки не мені. https://booknet.ua/book/donka-zaklyatogo-voroga-b414232

1 серпня діє знижка на "Подвійну помилку" – Поверни мені, будь ласка, дітей! – плачу в трубку. Почуваюся жалюгідною, приниженою і, як ніколи, вразливою. У мене немає аргументів, щоб сперечатися з ним. Немає грошей на квиток до столиці. Немає сил, щоб вийти на роботу або хоча б сходити в магазин. За тиждень не буде житла. Який сенс чинити опір і щось вимагати? – Ні, Ліно, я не поверну тобі їх. Дітям потрібні нормальні умови життя, нормальна їжа й повноцінні заняття. Їм потрібні нормальне оточення і розвиток їхніх здібностей. Що із цього ти здатна їм дати? – Дітям потрібна мати, їм потрібна моя любов! Навіщо вони тобі? Де ти був усі ці десять років? Вони не були тобі потрібні тоді й не потрібні зараз! Адже ти віддав їх своїй бабусі, щоб не возитися з ними! – Де я був десять років, ми поговоримо з тобою не телефоном, а під час зустрічі. Я дам тобі можливість бачитися з дітьми за однієї умови, – байдужим голосом вщент розбиває мої емоції. https://booknet.ua/reader/podvina-pomilka-b415875?c=4479635

– Добрий день, – бурмочу і проходжу до квартири. – Підеш до мене? – Морозова простягає руки до малої, і Тося, на диво, легко погоджується. Панночка в мене ніжна й вередлива – їй тільки маму подавай, чужих боїться. А тут – аж побігла. – Бабусю, тобі ж не можна підіймати важке! – Герман стурбовано притримує доньку. Тося його ігнорує та одразу тягнеться до масивних прикрас. – Герочко, свій тягар не тяжить, – відповідає бабуся таким голосом, якого я від неї ніколи не чула. Читайте роман "Не чекай мене": https://booknet.ua/book/ne-chekai-mene-b452965

– Вирішила перекваліфікуватися на няню? – Це моя дочка, – коротка фраза виливається на мене відром крижаної води. – Її звуть Аліса. У Олі є дитина? Вона заміжня? Шарю очима по її руках. Кільця не знаходжу! – Ось як? Прикольно, – не вмію розмовляти про дітей, не знаю, що заведено питати та говорити. – Скільки їй років? – Три. Чомусь довго віднімаю трійку, хоча це зовсім нескладно. Три роки… Оля втекла чотири роки тому. Її дочці – три. Обкочую подумки цю інформацію. Нічого особливого, просто цифра. Але звідки раптом береться невиразне занепокоєння? Знову переводжу погляд на дитину. Кого вона мені нагадує? Їй три рочки... Ще й кучері... Але хіба це можливо? Під ложечкою неприємно ниє. Здається, я перестарався на турніку. Чи це відгукується орган, у наявності якого в себе я давно сумніваюся? – Вона… моя? – виштовхую з себе безглузде припущення разом із повітрям раніше, ніж ця думка формується в голові. Слова чіпляються за горло і не хочуть вилітати. https://booknet.ua/book/kohai-u-tish-b403423

У душі – уже не поодинокі квіти, а ціла клумба. Я щаслива, що все це відбувається насправді, і водночас дуже хвилююся. Як прийме нас його бабуся? Старенькі зазвичай дуже консервативні, а Герман досі одружений. Не надто приємна конфігурація. Переконую себе, що готова до докорів. Мета візиту – знайомство бабусі з Тосею. Сподіваюся, малючка одразу й беззастережно їй сподобається. Як вона відреагує на окуляри й наші проблеми зі здоров’ям? У Германа в руках букет і якийсь пакет – мабуть, із їжею. Він пояснював мені, що там лежить, але я від хвилювання чи то не почула, чи то не запам’ятала. – Нервуєш? – запитує з усмішкою. Показую рукою: соу-соу, так собі – і так, і ні. – Я і сам трохи хвилююся. Бабуся в мене сувора, – градус мого внутрішнього жаху перед майбутньою зустріччю повзе дедалі вище. – Але дітей дуже любить… Ми зупиняємося перед масивними дверима. Герман натискає кнопку дзвінка. Я інстинктивно міцніше пригортаю до себе доньку. https://booknet.ua/book/ne-chekai-mene-b452965

Коли всі починають розходитися, Марк, не дивлячись у мій бік, йде на парковку. Що відбувається? Прискорюю крок і наздоганяю його. - Марку, а… ти підвезеш мене додому? - А повинен? Він наче здивований. Зупиняюся в збентеженні. - Ти казав, що ми зустрічатимемося, що ми тепер разом… Марк піднімає брови, ніби не розуміє, про що я говорю. - Ні, Танюшо, ти щось неправильно зрозуміла, – каже як маленькій нерозумній дівчинці. – Я не збирався і не збираюся зустрічатися з тобою. Все вже давно ясно. Тільки не мені та не моєму серцю! - Але... як же так? А навіщо тоді…? - Тебе мама не вчила, що хлопці готові будь-якої локшини на вуха навішати дівчаткам, щоб залізти до них під спідницю? - Але ти казав... І мені здавалося, що я тобі подобаюся. - Що ти, як маленька? Не варто плутати почуття із потягом. Я своє отримав, ти мені більше не цікава. Це було лише парі. Кожне його слово дробить мене на все дрібніші частинки. - Парі? Яке парі? - Звичайне. Хіба не знаєш, як хлопці сперечаються на дівчат? Ти, до речі, виявилася легкою здобиччю, навіть напружуватися не довелося. Він усміхається, а мене паралізує. Мозок відмовляється приймати та обробляти те, що надходить до вух. - Втім, зізнаюся: ти мене здивувала, і я мало не програв. А я страшенно не люблю програші. Але нічия теж непогано, – підморгує. – Тож біжи, вже не дівчинко, Танечко, додому. Настав час дорослішати й вчитися відповідати за свої вчинки. Чула про ефект бумеранга? Марк каже дивними загадками. Мені б спитати, що він має на увазі, але язик відмовляється ворушитися, а губи розмикатися. Я у ступорі, закам'яніла. Читайте роман "Дозволь тебе повернути": https://booknet.ua/book/dozvol-tebe-povernuti-b387999

28 липня діє знижка на роман "Лисеня для депутата" - А де батько вашої дочки? Він допомагає вам? - Чи не забагато ви ставите запитань? - Ні, рівно стільки, скільки мені потрібно для справи. І, повірте, ви в цьому зацікавлені не менше ніж я. - Боже, що там у вас за справи такі? Ну, гаразд, це не секрет. Немає в неї батька. Кинув він нас. - А у свідоцтві що? - Прочерк. - Чудово! Дивний який! Ну, хіба нормальна людина знайде щось чудове в тому, що в графі “батько” моя дочка має прочерк? - Ви не могли б швидше викласти суть вашої пропозиції, а то в мене крем застигає. Ще трохи – і він стане непридатним для використання! - Добре, двома словами. Я пропоную вам стати фіктивною дружиною майбутнього депутата. Поки що, природно, він кандидат, але ймовірність перемоги досить висока. Він не одружений, а цей факт може не сподобатися виборцям. Йому потрібна сім'я, щоб справити позитивне враження. Ви тільки уявіть, які перспективи це обіцяє вам особисто. - Але чому саме я? – перебиваю його захоплену пісню. – У мене замовлення розписані на місяць уперед, я – кондитер, а не акторка! - Бо всі знають, що наш парубок небайдужий до рудих. І дівчинка у вас відповідного віку. Крім того, заняття дуже шляхетне для жінки – відома кондитерка. Придумаємо гарну легенду про ваше кохання – людям сподобається. - Ваш кандидат настільки потворний, що не може знайти собі нормальну дружину? - У нас лише три дні, весілля ось-ось. Боюся, що навіть із його зовнішніми даними та можливостями він навряд чи впорається. Погоджуйтесь, – чоловік усміхається і повертає до мене екран смартфона з цифрами, від яких перехоплює подих. https://booknet.ua/book/lisenya-dlya-deputata-b367784

27 липня діє знижка на роман "Впусти мене в серце" Дуже емоційно! Смикаю на себе двері й майже врізаюся в оголене чоловіче тіло. Мозок генерує сигнал SOS. Серце провалюється кудись униз. Від несподіванки відскакую назад. І дивлюсь, дивлюсь, дивлюсь… Він – в одному рушнику. І хоч усі стратегічні місця надійно прикриті, сприймаю цю сцену як кадр із фільму для дорослих. На пляжі чоловіки куди більше оголені. Але чомусь там це здається природним і не викликає такої бурхливої реакції. А тут... Надто непристойно. І… зворушливо. Він шикарно складений. Широченні плечі, накачані м'язи, помірна рослинність. Якби не шрами, його тіло можна було б назвати ідеальним. Боже, треба негайно відвернутись і терміново втекти. Розум вимагає від мене рішучих дій. Але натомість я продовжую стояти, як приклеєна, і дивитися, дивитися. І він також завмирає, стоїть і дивиться! Я повністю одягнена. Водолазка під горло та джинси. Але почуваюся перед ним оголеною. Він ніби сканує мене. Жадібно… Зовсім не так, як дивляться на підлеглих. Боже. Як соромно… - Подобається? – обличчя з серйозного стає насмішкуватим. Вся кров, що є в організмі, приливає до обличчя. Бурмочу щось безладне і нарешті тікаю, геть-чисто забуваючи, навіщо йшла у ванну. https://booknet.ua/book/vpusti-mene-v-serce-b409070