"Книгоман"

Саша зайшла до кімнати та побачила, як Влад розглядає її дитячі фото, які висіли на стіні. - Упізнав? - запитала Саша. - Тебе неможливо не впізнати. Такі ж хитрі очі, які щось замислили, на усіх фото, - відповів Влад. - Ой, прямо там видно, що щось замислили? - придивилася до фото й Саша. Влад скористався моментом і обійняв дівчину. - Зловив, - мовив чоловік на вушко. - Думаєш, що зможеш утримати? - з гонором запитала Саша. - Не знаю, але докладу усіх зусиль, аби ти лишилася зі мною, - мовив Влад, а Саша обернулася до нього і застигла в кількох сантиметрах від його обличчя. Губи Саші так вабили, здавалося, що вона стала навшпиньки, аби бути ближче до Влада, і навіть прикрили очі. Владислава магнітом тягнуло до солодких губ Малинки, і він подолав ті кілька сантиметрів, щоб доторкнутися до солодких уст... - Звісно! Хіба вони чують?! - почувся голос Марії Василівни. - Я розпинаюся, кличу їх, кличу, а вони ніяк не націлуються. 👇👇👇👇 https://booknet.ua/book/zhnka-na-godinu-b455684

🩷НОВИНКА від Лії Роуз «Вагітна за контрактом» чекає читачів🩷 «— Ти здатна на все заради грошей? Не змогла вполювати мене, то переключилася на мого брата? — його отруйний шепіт обпікає вухо, а в очах суворого боса палає справжня лють.» Мені терміново потрібні гроші, щоб урятувати життя матері. Єдиний вихід — пристати на пропозицію молодшого із Завадських і за солідний гонорар зіграти роль його фіктивної нареченої. Але в цього контракту є дві фатальні деталі: Перша — моїм «майбутнім родичем» виявляється Олександр Завадський: мій владний шеф і чоловік, із яким я провела одну випадкову, незабутню ніч. Друга — за кілька тижнів я тримаю в руках тест із двома яскравішими смужками... Що зробить владний мільйонер, коли дізнається, що «фальшива наречена» його брата чекає на його дитину? Книга тут 👇 https://booknet.ua/reader/vagtna-za-kontraktom-b458233

💜💜💜💜💜💜💜💜💜💜 Запрошую до роману Еліс Кларк "Таємна дитина"! Сьогодні на цю книгу відкрито передплату, але ціна в перші дні буде мінімальною! На вас чекає зустріч через роки, дитина, про яку не знає батько, та колишні коханці, які стають конкурентами в бізнесі! П'ять років тому одна випадкова ніч з незнайомцем завершилась двома смужками на тесті. А тепер я впізнала батька своєї дитини у конкуренті, який має на меті розвалити мій невеличкий бізнес... 📌Читайте роман "Таємна дитина" тут: https://booknet.ua/book/tamna-ditina-b456073 💡Продовження книги - щодня о 20.00!  🎁В нових розділах протягом трьох днів на вас чекатимуть подарунки!

🎶 Дружнє нагадування, що "Пекарня" все ще доступна безкоштовно на Букнеті 🍂 Але це не надовго. Отже, хто ще не прочитав, запрошую 🍂🍂🍂 #букнет #книжковірекомендації #електроннікниги #booknet #українськікниги

— Образиш її — відповіси, — коротко кидає Драган. — Ви ж не в стосунках? — сміється Ніко. — Я попередив. — холодний тон Тимура ріже без ножа. — Страшно, — фиркає Ніко, — Лія на колінах не лише переді мною, Тимуре. Нас тут пятеро. Уяви, сама погодилась. — Я не погоджувалась, — вигукую налякано. В цю ж мить короткострижений дає ляпаса, такого гучного й сильного, що на мить почуваюся дезорієнтованою, а вухах стоїть дзвін. — Ліє? — гаркає Тимур. — Якого біса, Ніко?! — Пам'ятаєш тих, кого побив через неї? Вони мої друзі, — солодко співає Ніко. — А тепер і друзі Лії. — Відпусти її, — крізь зуби наказує. — Нєа, — хмикає Ніко. — Лія, люба, скажи щось Тимуру, покажи, що ляпас не вимкнув тебе, — підносить телефон до мого рота. — Тимуре, — тільки й встигаю видихнути. Страх заволодів мною повністю, а надія… вона зрадниця, бо очікує на Тимура, бажає, щоб він знайшов, прийшов та захистив. Жадає, щоб він опинився тут і зупинив якогось те, що вигадав Ніко. Попри все. Попри зламані життя в моїй родини, попри ненависть, гнів та образу на Драгана. Надія сильніша. Руйнівна. Болісна. Ненавиджу її й водночас хочу, щоб вона справдилася і Тимур прийшов по мене. — Тихенько, — посміхається короткострижений, обхоплює обличчя пальцями стискаючи до сильного болю. Пальці впиваються у щелепу змушуючи пульс шаленіти від жаху. — Ніко більше слова не дозволяв. З ненавистю вглядаюся у виродка. Я ж нічого йому не зробила насправді! Він ледве не переїхав мене, він напав, він побив, він вирішив показати який крутий. Просто так, без причин, які би могли хоча би якось виправдати. Правий був той поліцейський, який допоміг, потрібно було писати на них заяву, знімати побої… — Отже, друже, — Ніко підходить до столика й хапає і собі склянку з напоєм, — я кидаю тобі координати де ми, приходь з вибаченнями та грошима, суму вкажу, і я віддам Лію. — Скидай, — гарчить Тимур й кладе слухавку. Ніко відхиляється на дивані слідкуючи за діями свого друга. — Припини, — ліниво наказує, — нехай поки стоїть на колінах. Втім, — миттєво хмуриться, коли короткострижений відпускає моє обличчя, — постав її на троянди, там гострі шипи. І ще, — додає, — знімай з неї кофтинку. Його друг одразу тягнеться до мого одягу, відштовхую його, інший з'являється позаду й ставить на ноги, а за мить опускає на троянди колінами. Намагаюся відбитися, але їх вже троє, один смикає за волосся, другий тягне кофту, третій тримає за талію липкими руками поки я опираюся. Зрештою кофта таки злітає через голову, залишаюся лише в спідньому. — Чудово, так і залиште, — кидає Ніко. Вони відходять від мене зі сміхом та образливими натяками в кожному слові. Мої груди швидко й важко здіймаються, обхоплюю себе руками, щоб прикритись. — Нехай прибере руки, — лунає голос четвертого. — Так, люба, прибери руки, — сміється Ніко. Не слухаюся, навпаки сильніше обіймаю себе руками відчуваючи як пашить обличчя, не від сорому, а від гніву й бажання подерти їхні пики. Шипи врізаються в коліна, штани захищають, але не настільки як хотілося би. — Виродки, — тихо кидаю. — Не ми, — Ніко салютує склянкою, — лише твій Тимур. Він влаштував засідку моїм хлопцям, діяв відверто брудно. — А ти весь чесний та справедливий? — вигинаю брови. Голос хриплий й тремтить від адреналіну та страху. Долоні ковзають по руках, мокрі й липкі від очікування. — Звичайно, я не нападав на нього. — Але вони напали на мене, — відрізаю. — Ти спустила на них пса Драгана, — відрізає Ніко. — Я одразу зрозумів, що дівка ти цікава. Хлопці знайшли тебе у соцмережах, уяви мій подив, коли виявилось, що ми вчимося разом, ще й пари спільні. Це удача. — Прокляття швидше, — фиркаю. — Тимур — твоє прокляття. 📖🖇️«Коли я тебе покохаю» - https://booknet.ua/book/koli-ya-tebe-pokohayu-b455013 #колиятебепокохаю #книги #читай #ромком #книжковірекомендації #читайонлайн #любовнийроман #електроннікниги #букнет #стефаніялін

💜💜💜💜💜💜💜💜💜💜 Запрошую до роману Еліс Кларк "Таємна дитина"! Сьогодні на цю книгу відкрито передплату, але ціна в перші дні буде мінімальною! На вас чекає зустріч через роки, дитина, про яку не знає батько, та колишні коханці, які стають конкурентами в бізнесі! П'ять років тому одна випадкова ніч з незнайомцем завершилась двома смужками на тесті. А тепер я впізнала батька своєї дитини у конкуренті, який має на меті розвалити мій невеличкий бізнес... 📌Читайте роман "Таємна дитина" тут: https://booknet.ua/book/tamna-ditina-b456073 💡Продовження книги - щодня о 20.00!  🎁В нових розділах протягом трьох днів на вас чекатимуть подарунки!

— Немає в мене нікого! Взагалі нікого! Ви раді? Я знову розсміявся. Особливою етичністю чи педагогічним тактом я ніколи не відрізнявся, а зараз, серед сяйва ярмаркових гірлянд і під впливом цього альпійського вечора, і поготів не збирався зупинятися. — Нікого, кажеш? — я зробив ще півкроку вперед, вловлюючи від неї тонкий запах солодких парфумів. — А раніше? Хтось взагалі був? Аня, не знімаючи рук з обличчя, лише негативно хитнула головою. — Серйозно? — я вдав подив, хоча всередині вже все чудово зрозумів. — Як так, Анохіна? Тобі вісімнадцять. Ти хоч з кимось цілувалася? Дівчина здригнулася і повільно опустила долоні. Я побачив, що її обличчя палає так яскраво, що могло б затьмарити тутешні святкові ліхтарі. Аня дивилася на мене з сумішшю переляку та глибокої, дитячої образи. Відповідь була очевидною. Окрім ковзанки, виснажливих тренувань і батьківського батога, у її житті не було абсолютно нічого. Навіть першого, бентежного поцілунку. — Ви взагалі розумієте, що говорите? — гарячково виправдовуючись, випалила Анохіна, замахавши руками. — Які поцілунки? Які побачення? З моїм графіком у мене банально немає друзів, з якими можна було б хоч у кіно сходити. Я з шести років виходжу на лід о сьомій ранку й повертаюся додому, коли нормальні люди вже сплять. Батько контролює кожен мій крок і кожну хвилину. Коли, по-вашому, я мала з кимось знайомитися? На секунду грайливий азарт у моїй голові згас. Я дивився на цю дівчину й відчував, як десь під ребрами тягне від знайомого, гіркого болю. Взагалі-то, я розумів її як ніхто інший. Я сам у її віці не бачив нічого, крім замерзлого льоду, болю в суглобах і нескінченної гонитви за медалями. Життя професійного спортсмена – це добровільне ув'язнення, де на особисті радощі просто не залишається місця. Я зітхнув, зняв рукавичку й легко торкнувся її обличчя. — Окей-окей, заспокойся, Анохіна. Не гарячкуй. — Легко вам казати... — буркнула вона, опустивши очі на свої черевики. — Послухай мене, — я змусив Аню випрямитися, трохи стиснувши пальцями її підборіддя. — Все можна надолужити. Одразу після Олімпіади я особисто благословляю тебе на стосунки. Дозволю тобі ходити в кіно, їсти гамбургери й цілуватися хоч з ранку до вечора. Зрозуміла? Аня шмигнула носом і ледь помітно посміхнулася куточками губ, але все ще відвертала обличчя: — Дуже дякую за дозвіл, Макаре Володимировичу. 📚 Тренер для чемпіонки ЧИТАТИ ТУТ: https://booknet.ua/reader/trener-dlya-chemponki-b457115?c=5078798

📚А ось і моя новиночка! Зустрічайте — "Спадкоємці Безодні"! Анотація: Вона — маг з рідкісним даром. Він — мисливець на породження темряви. Давня неприязнь не заважає їм об’єднатися, коли місто накриває хвиля моторошних аномалій, а в небі з’являються примарні обриси забутого світу. За порталом на них чекають демони, стародавній культ, жахливі таємниці про власне життя і світ на межі загибелі. Та чи варто рятувати приречений світ, якщо ціною стане загибель власного? І найстрашніша правда ще попереду — Безодня ніколи не відпускає своїх спадкоємців. Жанр: темне фентезі, міське фентезі Читати: "Спадкоємці Безодні"

♨️ЗНИЖКА -30% на неймовірну історію тільки 17.08 — Та ніч була помилкою, – продовжувала я, наліплюючи пластир на його розсічену брову й намагаючись не дивитися йому в очі. — Спонтанним спалахом. Я не шукаю стосунків. Ні з колишнім, ні з тобою, ні з будь-ким іншим. — Ти можеш брехати собі скільки завгодно, Рапунцель, – прошепотів він, схиляючись до мого обличчя так близько, що його теплий подих торкнувся моїх губ. — І можеш ховатися за своєю цифрою в паспорті. Але я бачу, як ти на мене дивишся. І я не відступлю тільки тому, що ти звикла тікати від своїх почуттів. Він – молодий студент, капітан футбольної команди. Вона – нова піар-менеджерка команди, старша за нього на 10 років. Між ними була одна випадкова ніч, яка не минула без наслідків🤰🏼. 📖Книга 18+ — https://booknet.ua/book/fol-dv-smuzhki-vd-kaptana-b456734

— Ну що ж ви, Даринко, — зітхнула вона. — Двадцять вісім років. Квартира є, машина є, навіть собака… Боня, кажете? — Боніта, — виправила я, стискаючи в руках свою сумку. — Це чихуахуа. — Краще б то була дитинка, — Тамара знову зітхнула. — Мама ваша, Світлана Петрівна, так плакала в слухавку. Казала: “Допоможіть, Тамарочко, бо пропадає дівка. Робота-робота, а ввечері зустрічає пуста хата. Нікому навіть приголубити її”. Я подумки порахувала до десяти. Потім до двадцяти. Психолог Олег казав, що це допомагає опанувати гнів. Але Олег не знав мою маму і точно не спілкувався з переконливою Тамарою. Насправді моя "пуста хата" була моїм персональним раєм. Там пахло дорогою кавою та свічками з ароматом сандалу. Після десяти годин переговорів, показів елітної нерухомості та розмов з примхливими клієнтами, тиша була найкращим, що я могла собі дозволити. Я була успішним рієлтором, продавала квартири, про які більшість моїх знайомих тільки мріяли. Я була в Парижі, на Балі та в Римі. Але для моєї родини я була просто "бідною-нещасною Даринкою", яка чомусь не виконує свою головну функцію: не народжує трійко дітей і не прислуговує чоловікові. — Ви розумієте, що після тридцяти ваш ринок звужується? — Тамара дістала з теки фото якогось чоловіка. — Конкуренція з двадцятирічними – це жорстока штука. Вони молоді, не мають вашого досвіду та… примхливого характеру. Чоловіки люблять, щоб було простіше. “Простіше – це як? Щоб я не мала власної думки і заглядала в рот?”, — хотіла спитати я, але промовчала. Взагалі, весь цей рік був схожий на нескінченний марафон: “Видай Дарину заміж”. Мої подруги, Юля та Олена, які вже встигли народити по двоє дітей і тепер обговорювали переваги різних марок підгузників, дивилися на мене так, ніби я справді безнадійна. — Дашо, ну реально, — казала Юля, витираючи кашу з обличчя свого молодшого. — Ти ж не повноцінна без сім'ї. Хто тобі склянку води подасть? Боніта твоя? Вона ж тільки капці погризти може та на килимок надзюрити. Колеги на роботі теж не відставали. Навіть мій бос якось натякнув, що “сімейний статус додає довіри у клієнтів”. А колишній, Саша, з яким ми розійшлися два роки тому через його нескінченні зради та маніпуляції, раптом активізувався. Він дзвонив вечорами і монотонним голосом нагадував, що він – мій останній шанс, бо “кому ти ще така потрібна зі своїми тарганами в голові”. Після Саші я почала ходити до психолога. Виявилося, що я не просто “з характером”, а маю купу травм. Колишній добре постарався. Тепер кожен мій похід на побачення закінчувався внутрішньою істерикою. Я чесно намагалася побудувати нові стосунки. Реєструвалася в Тіндері та Баду, але персонажі там були… специфічні. Один півтори години розповідав про свою колекцію пивних кришечок. Другий прямо на першій зустрічі запитав, чи готова я переписати свою квартиру на його маму, бо “так надійніше”. Третій прийшов із власною ложкою, бо боявся мікробів у ресторані й весь вечір співав оди колишній дружині. Після кожного такого побачення я поверталася додому, обіймала Боніту і думала: “Господи, як добре бути самотньою”. Але мама… Мама вирішила, що я просто лінуюся. І ось я тут, в офісі шлюбного агентства "Доля". 📚 Фермер для міської леді ЧИТАТИ ТУТ: https://booknet.ua/reader/fermer-dlya-msko-led-b454137?c=5028940

🫦 Вона встигає поєднувати навчання, роботу, стосунки з хлопцем. "Хороша дівчинка" скажете ви... Можливо, якщо не зважати на секс у першу ж ніч знайомства. Він - успішний бізнесмен, який використовує темні схеми роботи, і чоловік, який переспав з нею у першу ніч знайомства. "Негідник" скажете ви... Можливо, якщо не зважати на його бажання навчити її в цьому світі жити, а не виживати.🫦 - Боже... Він тут, Лесю, він наближається.., - цежу крізь зуби. - Хто - він? - Леся починає вертітися по сторонам. - Та заспокойся ти! - хапаю її за руку і її негроні розливається по столу. - Кирило тут. "Я вам допоможу" - кидається до нас офіціант і Кирило очима ловить його незграбні рухи. - У мене є дві новини, - тихо цідить Леся. - Нас помітили. Це одна. І він не сам. Це друга. Я повертаю головою лише після Лесиного дозволу дивитися в сторону, де сидить Кирило. А поруч із ним ті самі дівчата, від яких так несло пудрою. Відтепер цей запах я ненавиджу.  🔗 повний текст тут 🔗

🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 на підтримку ⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️ 📚 "І знову зацвітуть сади" Початок  розіграшу з моменту  опублікування - завершення незабаром. 📌 ОБОВ'ЯЗКОВО Бути підписаним на групи/канали авторів, на книги яких ви претендуєте: 🀄️ Тея Калиновська 🏳️ Світлана…

Дорогою їдемо мовчки. Я трохи переймаюся і нервую, та не за себе. Остап — першокурсник медичного університету. Досі не віриться, як би часто я не вимовляла це вголос. Здається, лише вчора побачила дві смужки на тесті... Та от він, мій допитливий малюк, сидить на задньому пасажирському сидінні, досипає останні хвилини безтурботної юності. Згадую себе у його роки... Тоді я вже мала його, дворічного, була одружена і паралельно вивчала мови у Шевченка. Було доволі непросто, але Остап — моя гордість і підтримка. Будівля університету — доглянута і ошатна, готова приймати нових, ще зовсім юних студентів у своїх аудиторіях. Ми ще якусь хвилину сидимо у автівці на паркувальному майданчику, перш ніж розійтися, кожен по своїх блоках. Олексій дає сину останні настанови, поки першачки збираються купками біля центрального входу — на восьму запланована урочиста посвята. Я квапливо поправляю контур помади тілесного відтінку на своїх губах і перевіряю зовнішній вигляд. — Після пар зайдеш до мене у кабінет, — мовить він суворо, стискаючи кермо за інерцією. — У матері остання пара четверта, як і в мене, тож дочекаєшся і поїдемо усі разом. — Але я планував зустрітися з друзями, — несміливо починає син, поправляючи комірець футболки-поло. — Гаразд, тоді додому добиратимешся сам. На метро. Олексій завжди опікувався нами, іноді занадто. Особливо у випадку Остапа — я вважаю, що хлопцеві треба дати простір і хоча б крихту самостійності, якої він так відчайдушно прагне. Тим паче, він орієнтується у схемі метро значно краще за нас. Чоловікові ж, схоже, важко сприймати той факт, що його син — більше не дванадцятирічний підліток з ватою замість мізків. Цілую чоловіка і виходжу з машини. В університеті усі знають, що ми подружжя, але Олекса — колишній військовий, і вияв почуттів на публіці для нього — табу. Тож доводиться переховуватися у машині, немов пубертатні підлітки, а серед колег поводитися, мов ділові партнери. Сина цілую і обіймаю вже на вулиці. Він, хоч і менш принциповий, але теж незадоволено кривиться. Я легко всміхаюся, відчуваючи важкість на серці і нарешті відпускаю свого, такого вже дорослого сина, до купки його одногрупників, що потроху збираються у затінку розлогого клена. Вже трохи пізніше спостерігаю за ним через вікно аудиторії на третьому поверсі. На викладацькому столі — конспекти і плани занять, мій невеличкий ноутбук із презентацією першого, вступного заняття. Кидаю короткий погляд на годинник — майже девʼята, до заняття залишилося менше п'яти хвилин. Поправляю край своєї в'язаної сукні трохи вище коліна і заправляю неслухняне пасмо волосся за вухо. Двері аудиторії тихо скриплять старими петлями і світла кімната з великими вікнами поволі заповнюється молодими, ще такими свіжими умами. Я трохи нервую — щоосені, наче вперше. Попереду перше знайомство, завоювання авторитету і коротка мить навчання, що завершиться іспитом на початку літа. — Доброго ранку, колеги, — мій викладацький голос наповнює тишу кабінету і приковує погляди майже трьох десятків пар очей до серйозного обличчя. — Мене звати Августа Романівна, я ваша викладачка латини до кінця другого семестру. Прошу старосту подати мені список студентів разом з відсутніми, якщо такі є. Тим часом, тема нашого заняття... Читати далі тут: https://booknet.ua/reader/ti-vzhe-moya-b457951?c=5093510&p=1

Хотів поцікавитися, чи ти тобі подобаються покої, які я виділив. - І заради цього, посеред ночі, ви підняли мене з ліжка та змусили з’явитися тут неодягненою? У серці Айшель вирувала злість. Хотілося одразу почути істинну причину і не обмінюватися люб’язностями. Це чекання повільно вбивало. Король наче насміхався з неї: - Ти ж одягнута. - Ви зрозуміли про що я. Я ж без сукні. - Тебе це хвилює? - Звісно. Поки я сюди йшла пів палацу бачило мене у такому вигляді, - Рейнар простягнув руку й відкинув пасмо волосся дівчини назад. Такий жест насторожив дівчину і вже тихіше, додала, - …і ви. - Ти дуже вродлива. Чути таке від чужого нареченого для Айшель було неприпустимо. Вона інстинктивно зробила крок назад. - У вас є наречена, Ваша Величносте, і цей комплімент зараз недоречний. - Ти ж знаєш, що це шлюб за домовленістю. Ні я, ні принцеса його не бажаємо, так склалися обставини. До того ж я не винний, що її служниця подобається мені набагато більше, ніж вона сама. https://booknet.ua/reader/norovliva-narechena-b402808?c=4324724&p=1 #букнет #книги #фентезі #читай #ромфентезі #роман #література

- Дем’яне, я не висуваю притензій. Просто від сьогодні між нами тільки угода. Не цілуй мене і не обіймай. Не потрібно гри у справжню сім’ю. Цими словами шматую серце, але знаю — так правильно. Боляче усвідомлювати, що я обпеклася вдруге і закохалася не у того хлопця. Здається, не залишилося гідних чоловіків. Вірних, чесних, щоб могли нести відповідальність за свої вчинки. Дем’ян хапає мене за руку: — Але я не граю. Між мною і Лізою нічого не має. — Ти забув їй про це сказати. Вона чекає на наше розлучення, — висмикую руку з його долоні та сильніше притискаю до себе маля. Чоловік складає пальці у кулак: — Не буде ніякого розлучення. Я тебе кохаю. Цинізм Сташенка зашкалює. Я почула те, про що так довго мріяла. Щоправда, не за таких умов, і хотілося, щоб це була правда, а не вимушена брехня. Я не стримую сліз: — Не розкидайся гучними фразами. Не можна кохати одну, а спати з іншою. — Я сплю тільки з тобою, — Дем’ян переходить на крик. Я різко шикаю на нього та вказую на дитину. Синочок притих, злегка вовтузиться та наче щось шукає. Сташенко шепоче, — ти ж знаєш з ким я проводжу свої ночі останній тиждень. — Так, а вдень неофіційні зустрічі з Лізою, — обурююся. https://booknet.ua/reader/termnovo-potrbna-ditina-b426187?c=4604810&p=1 #любовний_роман #книги #роман #література #booknet #сучасний_роман #читай #books #букнет

- Це скільки ж тобі вже років, дівчинко Яно? Шістнадцять? Сімнадцять? – веселіше уточнив я. Потрібно терміново рятувати ситуацію! - Це скільки ж тобі вже років, дівчинко Яно? Шістнадцять? Сімнадцять? – веселіше уточнив я. Потрібно терміново рятувати ситуацію! Але тут щось сталося, ніби кнопочку хтось натиснув на ній, і вона крикнула: - Мені 19 років! Дев'ятнадцять! Тільки коли Янка повторила цифру, я зрозумів, який був сліпий. Навіть Іван за ті кілька хвилин встиг розглядіти її, а я постійно бігав, так і не зрозумівши, що проблеми немає. Напевно, від подиву я стояв з відкритим ротом. - Та ну! - Довести? І вона кудись вибігла. У голові вже закрутилися шестерні: треба терміново реабілітуватися! Я зіпсував їй свято. Мені дуже хочеться повернути усмішку на це миле личко. І чорт! Пора вже зізнатися хоча б собі: мені до вподоби ця дівчина! Тепер, коли мій вагомий і єдиний аргумент триматися від неї подалі, розлетівся на шматки, можна щось спробувати. Для початку, не тікати. Настрій різко підскочив угору, втоми як і не бувало, і губи розпливлися в усмішці. А до мене вже підходила моя дивачка. - Ось! Дивись! - і тицьнула мені в обличчя паспорт. Синиця Яна Олександрівна 25 серпня 1999 року … Швидко пробігся по перших рядках. - В одному я був правий, - усміхнувся. - У чому ж? - Що ти Пташеня. Так, Синиця? 📚"Моя згуба"🔞 Романтична еротика 📍 Лана Жулінська ⬇️ 🖇️ Читати на Букнет: https://booknet.ua/book/moya-zguba-b441465 ⬇️ #букнет #слр #любовнийроман #книжковірекомендації #книгионлайн #книгиукраїнською #щопочитати #щасливийкінець #відверто #емоційно #протистоянняхарактерів #книги #books #сучаснийлюбовнийроман

— Скучив? — вимовила я, поки не наближаючись. Хотіла звучати хижо, а вийшло дещо перелякано. Аслан озирнувся і ледь не випустив склянку з руки. Його очі настільки розширилися, що я вирішила частіше влаштовувати йому такі сюрпризи, аби лише бачити таку реакцію. Я зробила граційний крок вперед, подзвякуючи ланцюжками, одночасно з цим Аслан скрикнув: — Вероніко, стій! А мій погляд вловив рух справа. О ні. Я скосила очі на диван і побачила, що там досі сидять його друзі. Я можу або втекти, що буде дуже по-дурному. Хоча куди ще більш по-дурному?! Або щось сказати… — Добрий вечір, — вишкірилася я. І сперлася рукою на спинку стільця. — Як ваш матч? — Один – нуль, — прохрипів Кирюха, не в змозі відірвати від мене погляду. Ярослав поруч закашлявся. — Очі заплющили обидва! — рявкнув Аслан. 📖 «Водійка для Дикого»

- Мені за твої сльози кому пику розбити? — прохрипів Саша. — Собі? - Сашо, не треба було цього робити. Ти й так… Ми ж розлучилися вже. Все було скінчено. - Ні! — він різко відсторонився, випростався, скривився від болю. — Нічого, бляха, не скінчено, поки цей виродок по землі ходить після того, як вчинив із тобою! - Сашо, не роби цього, будь ласка! — пробелькотіла я, дивлячись у його запливші й почервонілі очі. А все одно страшні. Шалені. І він зараз був страшний. Небезпечний, попри свій стан. Я відчувала: буде треба, він і зараз зірветься й кинеться в бій. І тим, хто напав, буде непереливки. - Тобі що? Шкода його? — рикнув він. Нависаючи. Тиснучи поглядом. Наші обличчя були за кілька сантиметрів. Близько-близько. - Я не хочу, щоб тебе посадили. - Відповідай на питання! — наказав він. - Сашо, мені не шкода його. Що з ним буде — мені байдуже. А ось що з тобою — ні. Він мовчав. Дивився з-під обважнілих повік. Важко дихав. Довго. - Я ляжу. Сидіти не дуже… Сам! — рикнув, коли я потяглася йому допомогти. З трудом улігся на ліжку. - Сядь ближче, щоб я тебе краще бачив. Підняв руку й провів по моїх щоках, стираючи сльози. - Годі. Узяв потім мене за руку. Дивився. Дивився. Дивився. І від цього в мене тягло, нило, боліло, тріпотіло в грудях. Солодко так. Солодко й боляче. Я вільною рукою обережно, ледь торкаючись, погладила його по волоссю на маківці. - Уже пізно. Тебе хлопці додому відвезуть. Вип'єш заспокійливе, гарячий душ потім і спати. Нічого не бійся, — сказав він. «Залежність Рейзора» https://booknet.ua/book/zalezhnst-reizora-b452185

А ви поїхали б за 600 кілометрів, щоб зробити коханому сюрприз? Ася — поїхала. Вона вірила у свої стосунки, чекала зустрічі й була готова подолати будь-яку відстань заради коханого. Тільки ось Дамір, схоже, зовсім на неї не чекав… ЧИТАТИ БЕЗКОШТОВНО НА БУКНЕТ📚 "ЗРАДА НА ВІДСТАНІ" Пауліна Мітте. https://booknet.ua/reader/zrada-na-vdstan-b457643?c=5087938

🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 на підтримку ⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️ 📚 "І знову зацвітуть сади" Початок  розіграшу з моменту  опублікування - завершення незабаром. 📌 ОБОВ'ЯЗКОВО Бути підписаним на групи/канали авторів, на книги яких ви претендуєте: 🀄️ Тея Калиновська 🏳️ Світлана…