Північна Вежа

Після 88 років на чужині полковник Євген Коновалець повертається додому. Його ім’я десятиліттями намагалися стерти, спотворити чи віддати забуттю. Вороги вільної України боялися полковника за життя – бояться й досі. Мабуть, саме тому повернення його праху на рідну землю тривалий час вважали «не на часі». Понад століття тому полковник Коновалець та його покоління взяли на себе відповідальність здобути незалежну Українську Державу. Змінилися часи й обставини, але суть боротьби залишилася незмінною: захист нашої свободи, суверенітету та права бути господарями на власній землі. Сьогодні вже нове покоління українських захисників продовжує цю справу, тримаючи стрій у битві проти того самого ворога. Євгена Коновальця буде тимчасово перепоховано на території Національного військового меморіального кладовища, а згодом – в Українському національному пантеоні. Він мріяв побачити синьо-жовтий прапор над вільним Києвом і присвятив цьому все своє життя. Найкращою шаною його пам’яті стане сильна, суверенна Україна, яку в нинішній боротьбі виборюємо ми. Слава українським воїнам! Слава Україні!

«...Микита Шаповал виступив з таким рецептом "оборони батьківщини". В довгій промові він доказував: український нарід – в більшості селяне: українське трудове селянство бореться за землю і ліси, і лише за це може жертвувати собою. Висновок: треба реорганізувати українську армію в армію оборони землі і лісів, і на чолі її, як "головного отамана", поставити міністра земельних справ, тобто самого Мик. Шаповала.» "Творена Держава" – І. Мазепа З книги "Збірник Пам'яті Симона Петлюри (1879 – 1926)"

Ще цікавий момент. В розпорядженні сил УГА також був бронеавтомобіль Гарфод-Путилівець "Дмитро Вітовський". До революції він належав до 20-го автокулеметного відділення 8-го автокулеметного дивізіону Російської Імперії і мав власне ім'я "Громобой". Під цим ім'ям його деякий час використовували і українці. Був переданий до лав УГА від Директорії УНР і використовувався під час Чортківської Офензиви. Я згадав, що вже викладав на каналі уривок з його невдалим застосуванням. Тоді бронеавто ледь не потрапило до рук поляків. Спогади про це можете почитати *тут*

Тут, на райберті, один пан виклав значний розбір історії бронеавтомобілів УГА/УНР. Мою увагу привернула історія панцерника Мазепа, чиє фото викладалося на каналі. За версією з райберта - це французький бронеавтомобіль "Вайт АМ", що належав польській армії. За неперевіреними даними, кілька цих панцерників атакували позиції УГА під Золочевим наприкінці квітні 1919р. Одну машину підбили українські гарматники. Українці захопили машину і відермонтували. Сотник УГА Ярослав Мельник згадував, що в них був: "...панцирник французький, що дістався нам від ляхів...".

Хронічний дезертир Ця інформація була взята з кримінальної справи Станіславіва Петра. Свідком по його справі проходив такий собі Журік Степан - особистість вельми вертлява. Як вам така біографія? Після приходу німців в Кременець Журік з липня 1941 по березень 1942р ніде не працює. З березня 1942р по червень 1942р працював поліцейським у м. Кременець З червня 1942р по жовтень 1942р поліцейський у 102-му шуцманбаті. Дезертирував з батальйону. З жовтня 1942р по квітень 1943р ніде не працює. З квітня 1943р по червень 1943р служив в УПА. Звідти він, схоже, теж дезертирував. І ховався від усіх по жовтень 1943р. Тут його схопила німецька жандармерія, як дезертира. І він просидів в тюрмі до лютого 1944р. У зв'язку з наступом більшовиків - звільнився. Ймовірно - просто втік. Дезертирував, але з тюрми😁 Ховався від усіх до приходу більшовиків. І 19 березня 1944р явився з повинною до НКВСників Кременця. Як то кажуть - послужив і нашим, і вашим. Він потім радо давав свідчення проти Станіславіва Петра.

Неподалік м. Кременець, що в Тернопільській області є таке село - Білокриниця. Під час Другої світової війни четверо жителів цього села вступили в 102-й український батальйон шуцманшафту: 1. Мельник Іван Іванович. 1922р нар. 2. Флерко Степан Михайлович. 1905р нар. 3. Михайлов Микола Іванович. 1921р нар. 4. Станіславів Петро Ануфрійович. 1921р нар. Яка була їх доля? 1.Мельник Іван зник безвісти під час відступу батальйону до Німеччини. Чи загинув він, чи дезертирував - невідомо. 2. Михайлов Микола загинув у бою з німцями в лавах військ Вільної Франції у 1945р. 3. Флерко Степан дезертирував з батальйону ще в 1943р. у м. Постави, що в Білорусі. А що ж останній? Станіславів Петро також воював в лавах військ Вільної Франції близько пів року. Був репатрійований до СРСР. В 1948р його заарештували і засудили до 25 років таборів.

Голуб Юхим, колишній вояк 102 українського батальйону шуцманшафту, який згодом став частиною 30-ї дивізії Ваффен-СС. В серпні 1944 перейшов на сторону французьких партизан. Вступив у лави французького іноземного легіону, служив, ймовірно, у 13-й напівбригаді. Загинув у бою з німцями в 1945р. Фото зроблено у м. Люр, Франція. Осінь 1944р.

В інтернеті знайшов ось такий малюнок саморобного танку УПА, який був зроблений з радянського танка Т-26 і арт. тягача СТЗ-5. Танк був втрачений під час атаки УПА на Купичів в листопаді 1943р. Загалом, нічого нового, просто гарний малюнок. Більше про той танк і його долю розповідав у своїй книзі "Броня нескорених". *Тактичний знак на малюнку невірний. Насправді там зображено український герб - тризуб, який упівці чомусь зобразили більш квадратним. Автор малюнку, йомвірно іноземець, не зрозумів, що саме було намальовано через ракурс фото.

В інтернеті завірусилося ось таке фото вояків роти Ім. Тараса Шевченка, 4-го батальйону 13-ї інтернаціональної бригади Іспанської Республіки, які брали участь у Громадянській війні в Іспанії Це перше фото шевченківців такої якості, яке мені траплялося на очі. Водночас я ніде не бачу його джерела. Тому трішки навіть беруть сумніви. Як ви гадаєте, фото справжнє?

Випадково знайшов фото з книги полковника Роєнка, про підготовку підрозділів української армії. Згідно його книги, це вже ПІСЛЯ капітуляції Німеччини. Баварія. 1945р. Себто підготовка велася вже американцями. Мені пощастило урвати схоже єдиний в світі доступний примірник книги. Як приїде - пошукаю щось цікаве. Про полковника Роєнка я нічого раніше не чув. Наштовхнувся на його постать випадково, але він мене сильно зацікавив. Пізніше зроблю окремий допис по його біографії, як приїде книга.

Під час німецької окупації у французькому м. Понтарльє існувала снігова статуя маршала Петена - керівника так званої "Вішісткої Франції". Живіть тепер з цим.

Французька листівка. Верден. Яр смерті. Траншея. Дата невідома.

Гусак

Листівка Гетьманату Скоропадського спрямована на пропаганду проти повстання директорії УНР. 1918р. Очевидно листопад-грудень* Вперше бачу пропагандистські матеріали Гетьманату проти повстання. *Можливо створена вже на еміграції Ілюстрація з книги "Договір з Москвою проти Гетьмана Скоропадського"

Повстанці Петро Вовк - «Малий», Микола Андрущак - «Верлан», та невідомий біля могили загиблого Степана Берези - «Шишки» в лісі біля с.Куткір (Буського району Львівської області). М. Андрущак "Верлан" був засланим енкаведівським "внутрішником", потім викритим СБ. Він й убив С. Березу "Шишку". Джерело