Той самий Кухарчук

З засновником Військової Школи ім. Коновальця , Георгієм Купарашвілі, мали честь вкрити домовину нашого Провідника XX ст., полковника Євгена Коновальця, прапором ОУН на містерії під час його поверенння на рідну українську землю.

Велике повернення великого Провідника: полковник Євген Коновалець — на рідній землі! Минулої ночі через майже 90 років на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі засновник ОУН та командир Січових Стрільців, полковник Євген Коновалець, повернувся до України. На почесну варту до Патріаршого собору в Києві Коновалець прибув на легендарному броньовику Austin часів Української революції, який відреставрували бійці Третього армійського корпусу. Це зустріч двох епох однієї визвольної війни. «Сьогодні тут зустрічаються два покоління. Полковник Євген Коновалець уособлює покоління Січових стрільців, Чорних запорожців, бійців УВО, ОУН та УПА. Ми — покоління Майданів, АТО і великої російсько-української війни. Кожне з попередніх поколінь отримувало українську справу незавершеною. Ми — перше, яке має реальний шанс розірвати важкий ланцюг і довести справу полковника та всіх великих попередників до кінця», — бригадний генерал, командир корпусу Андрій Білецький під час церемонії у соборі. Євген Коновалець був великим воїном і творцем українського націоналістичного руху. Він заклав принципи новітнього українського війська — дисциплінованого, професійного й добровольчого. Москва вбила Провідника, але не змогла знищити ідею, яку несуть нові покоління українських воїнів. На принципах Коновальця командир Андрій Білецький заснував полк «Азов», Військову школу імені полковника Євгена Коновальця, Третю штурмову бригаду, Третій армійський корпус, Хорунжу службу, Патронатну службу «Янголи Трійки», Ветеранський корпус, молодіжний рух «Центурія». Зберігаємо тяглість української військової традиції, щоб закінчити те, що розпочав Коновалець. Імперія, яка його вбила, буде знищена! Третій армійський корпус | Instagram | Facebook | YouTube | Threads | ab3.army | TikTok | Підтримати 🇺🇦

Опублікували в модному журналі.

Я не знаю хто така Оля Полякова. Віддаю перевагу Aerosmith, Назарію Яремчуку, Тарасу Компаніченко і Вівальді. Але я чітко знаю принципи війни, як на тактичному, так і на на оперативному рівні, як теоретично, так і емпірично. А ще я чітко усвідомлюю основну проблематику цієї війни - вона полягає у людях. Людях не лише, як військових, а й в людях, які забезпечують надійний тил, за яких, якщо хочете , є бажання воювати. Я не знайомий особисто з Раміною, але я дуже добре знаю як багато вона допомагає фронту, зокрема нашому підрозділу і де вона в загальній системі координат - на стороні світла. Чоловік Раміни - військовий, який особисто вбив більше ворогів, ніж Оля Полякова має знайомих. Знайомі Олі Полякової пʼють ванільний раф і дискутують про моду, згадок про те що чоловік Олі Полякової бодай волонтерством займався б, я не знайшов. Національна війна - це не справа військових, це справа усієї нації. У цій війні важливо щоб кожен був причетний до здобуття перемоги. Несучи не легкий тягар публічної особи, вона (публічна особа), має апріорі чітко усвідомлювати будь-які наслідки сказаного. Сьогодні ти говориш: «а», а завтра рівень тих, хто бажає захищати країну зі зброєю в руках, зменшується … ну нехай навіть на 10 осіб. 10 осіб це відділення, яке здатне утримувати декілька позицій, або декілька розрахунків бпла, які забезпечують розвідку і ураження, або звʼязківці, які дають нам перевагу в комунікації над противником. Конфігурацій багато і всі вони потрібні. В Античній Греції небажання бути залученим у справи полісу каралося остракізмом, у нас - стало модним. Давайте будемо підтримувати тих, хто підтримує українське військо, а інших намагатись зробити кращими, хоча судячи з усього, тут точно не той випадок.

Поговорили з Наталією Мосейчук про все, що відбувається. Розписувати не буду. Самі подивитесь)

Історія - це біографія великих людей. А ще вона ніколи не лежить виключно в площині минулого. Теперішнє і майбутнє - це теж історія, про яку напишуть у підручниках. Історію пишуть переможці, тому про нашу не все відомо в площині минулого. Але в площині майбутнього існує великий геополітичний центр під назвою Україна. Він став можливим тому що у далекому 2014, коли українська армія була не готова до протистояння навіть з внутрішнім алкоголізмом , він створив Азов - феномен, який почав працювати за абсолютно іншими алгоритмами, передусім спираючись на світоглядну складову і створення команди команд. У далекому 2022 році він довів що це була не випадковість, а системна робота, що показав приклад 3 штурмової, а нині - 3 Армійського Корпусу. У далекому теперішньому, про яке теж напишуть в історії, він є не просто бригадним генералом ЗСУ, а геніальним творцем систем, який завдяки внутрішньому фронезису завжди може прийняти правильне рішення. Саме принципи, які він заклав, створюючи 3 Армійський Корпус, увійшли в підручники, як такі, що повністю реформували Збройні Сили України і заклали фундамент української перемоги. Сьогодні йому 47. У Далекому 2036 ви прочитаєте цей допис і зрозумієте про що я. Хоча ви і зараз розумієте). А для мене він наставник, друг і той в чиїх словах я ніколи не маю ні краплі сумніву. З Днем Народження, Андрію Євгенійовичу! З Днем Народження, український лідере XXI століття!

Давно помітив тенденцію - що у Путіна на умі, то у Дугіна на язиці. Його крайнє інтервʼю з одного боку досить чітко сигналізує про кризу консенсусу російських еліт щодо меж ескалаціі. Більшість з них не готова мислити категорією «або не буде Росії, або не буде усього світу». А Дугін готовий. І Путін готовий. І це інтервʼю - сигнал усім, хто не готовий. І що найцікавіше - цей сигнал не звучить, як залякування. Він фактично звертається до пʼятої і шостої колон з посилом: покайтесь і Батьківщина вас пробачить. Він спеціально не називає жодного прізвища, залишаючи їм, тим кого вони вважають пʼятою і шостою колонами, поле для маневру. Це розумний хід, він ефективніший за мобілізацію в лави їх збройних сил, яку ми очікуємо восени. Фактично він говорить про те, що вся Росія - це і є армія, і одночасно вбиває двох зайців: затягує в свою орбіту тих, до кого були питання і тим самим знімає ці питання з уст тих, у кого вони були. Не менш важливо усвідомити, що вони не воюють за кордони Донецької і Луганської областей. В його розумінні субʼєктність РФ визнається не достатнім чином , а отже воюють вони за повне визнання себе окремим цивілізаційним полюсом, тобто Євразійською імперією. Багатополярність він протиставляє однополярності США, як гегемонії зла. Він фактично поляризує це протистояння не навколо геополітичної стратегії, як колись, а навколо питань метафізичних, проголошуючи західні еліти інструментом в руках диявола. Тому компроміс у його системі координат є не політичною поразкою, а метафізичною зрадою. До чого я це все? Аналізуючи війну з рф, ми завжди виходимо з міркувань на наш погляд логічних і прагматичних, керуємось переважно показниками економічними і раціоналізуємо процес крізь призму сприйняття західного політикуму. І частково це працює, тому що його аналіз внутрішньої політики заслуговує на увагу: їм, як Росії, воювати з нами було б набагато легше, якби з кремлівських веж залишились лише «яструби». А ретроспектива логіки процесу говорить нам про те, що це не так. І тут два варіанти: або переможуть яструби з ідеологічною платформою Дугіна і поставлять на кон одразу усе, або все йтиме, як йде, адже інші табори бажають не української субʼєктності, а просто заробляти гроші, тому в обох випадках нас чекає війна. Війни такого масштабу виграються не лише ресурсами, а передусім смислами. Якщо одна Держава мислить категоріями цивілізації, а інша категоріями бюджету , - друга завжди буде приречена на те, щоб реагувати, а не задавати правила гри. І наша система мислення, як Держави, враховуючи виклики, має містити панʼєвропейський характер, з розумінням того, що час вже грає проти нас.

Почну з того, що я є цивілізаційним песимістом. Одна проста причина тому: чим більше цивілізаційних благ ми створюємо - тим далі ми забуваємо про те, для чого нам ці блага потрібні. Основним симптомом того є стрімке падіння народжуваності. Такі явища, як «чайлд фрі» і толерантне сприйняття цього явища у суспільстві, як крайність і елементарне «не на часі», як норма , говорять нам про те , що європейська людина на стільки возвела себе в довершене явище і кінцеву «річ у собі» , що весь світ сприймає просто, як засіб. У своїх лекціях я торкався причин історичних і переломний момент бачив у французькій революції, як відмові європейців від Бога і протиставленню себе трансцидентному. Тепер я все більше схиляюсь до того, що ця революція була не причиною, а політичним оформленням процесу, який розпочався раніше і має чіткі причини: 1. Західна людина сприймає Бога, як суще. Очевидно, що не просто як суще, а як найвище суще. Західна людина, яка належить до сфери сущого, не може припустити , що Бог належить до іншої сфери і не є чимось не тотожним людській природі , уособлюючи її найкращі риси. Західна людина сприймає Бога, як суперлюдину, просто тому що так зручніше, і як наслідок, усі антропоморфні релігії у божій подобі людини бачать передусім це співвідношення в банальній, фізичній площині. 2. Західна людина відносить Бога до сфери релігійного. Саме слово «Бог» викликає запитання : якої саме релігії той чи інший Бог? Тут і відсилка до першої причини, але тут і фактична констатація того, що Бог, будучи усім, маючи відношення до сфери усього, якщо хочете маючи природу Буття, а не сущого, механічним методом поміщений не у філософію, а у філософську дисципліну, яку ми сьогодні звемо релігієзнавством. 3. Відсутність у сучасному науковому підході спільного знаменника між сферами фізичного, етичного і логічного . Я про це вже писав, але саме ці сфери у своєму моноліті визначають що є світ, за якими законами він функціонує, що є людина в цьому світі, її мета і чим є людина у співвідношенні з Богом. Ми це все взагалі ділимо, перше відносячи до сфери науково обґрунтованого, друге - нині взагалі релятивного і того , що є мінливим і не обовʼязковим, а третє - раціонального. Ми відділяємо фізичне від етичного і метафізичного, а Бога взагалі виводимо з цих трьох сфер, хоча Бог є усім , а логічне тут є не стільки раціональне , скільки те, що дає можливість нам усвідомлювати Бога, розуміти як ми з ним співвідносимось і перебувати у ньому. 4. Західна людина не ставить знак = між Буттям і Богом. Буття це і є Бог, як причина усього сущого, Бог це і є Буття, як те, що є універсальним законом. А ще Буття це Ми, які у цивілізаційній відірваності від Бога ставимо «Я» вище за «МИ», тому що раціоналізуємо логічне і Логос сприймаємо виключно , як те, що пояснює фізичне, інколи етичне, але ніколи не божественне. 5. Повертаючись до теми французької революції, яка поставила завершальну крапку на християнстві , як останньому містку між людиною і трансцидентним, все ж хочеться констатувати , що саме християнство у своїй повноті набуло вище вказаних ознак. Між тим, сучасна західна людина, яка мислить категоріями еквівалентності Бога до християнської релігії, з падінням християнства відмовилась від Бога загалом, як від християнського атрибуту. Тобто поставила Бога не просто в сферу філософської дисципліни «релігієзнавство», а обмежила його однією конкретною релігією, повсякчас вириваючи протиріччя з Біблії, з упевненістю констатує, щось типу: як Бог може існувати, якщо в цій книзі так багато протиріч? Насамкінець, це все призвело мене до одного простого висновку: західне мислення - фрагментарне і не цілісне. Ми вивчаємо науки, але не розуміємо того, що всі вони співвіднесені з Буттям, тобто Богом, тобто з МИ. А з цього і має починатись вчення про будь-яку науку і будь-що загалом.

Воювати — означає постійно вчитися! Мене давно дивує одна річ. Чому ми так часто говоримо про героїзм, але набагато рідше — про навчання. Після інтерв’ю командира Третього армійського корпусу, Андрія Білецького американській блогерці Лорі Лумер стало зрозуміло, що сучасна війна — це передусім швидкість навчання. І технології, які повинні штурмувати ворога замість людей.   Сьогодні ефективна тактика може працювати лише кілька місяців. Завтра противник уже знайде спосіб їй протидіяти. Тому виграє не той, хто придумав щось одного разу. Виграє той, хто здатний вчитися швидше за свого противника. Саме цю думку я почув у словах Білецького. Вона стосується не лише фронту. Світ взагалі став таким. Постійні зміни, нові технології, нові виклики. І якщо командир перестає навчатися — він починає програвати. Мені подобається, що Білецький не створює образ людини, яка знає відповіді на всі питання. Навпаки. Він постійно говорить про адаптацію, аналіз, розвиток і готовність змінюватися. Мабуть, саме це сьогодні і є головною ознакою сильного лідера. Не впевненість у власній безпомилковості. А готовність щодня ставати кращим.

Андрій Білецький в інтерв'ю Лорі Лумер: територіальні поступки не зупинять росію Консервативна журналістка Лора Лумер, яку вважають однією з найближчих до президента США Дональда Трампа публічних союзниць, записала півторагодинне інтерв’ю з командиром Третього армійського корпусу Андрієм Білецьким. У центрі розмови — причини російсько-української війни, перспективи української перемоги та міфи, на яких кремль роками будував свою пропаганду. Дивіться повне інтерв'ю на YouTube! Третій армійський корпус | Instagram | Facebook | YouTube | Threads | ab3.army | TikTok | Підтримати 🇺🇦

Найбільш вирізана росіянами частина нашої історії це …? (Відповідь - аргумент)

Хорунжа служба Третього армійського корпусу розширює свою місію! Щоб об’єднати ветеранів, родини захисників і цивільне суспільство навколо української національної ідеї, ми започатковуємо зведений штаб Хорунжої служби. Його мета — поширювати за межами корпусу світогляд, на якому засновано один із найсильніших підрозділів країни, зміцнювати спільну історичну пам'ять і плекати традиції боротьби. «Ми — учасники Третіх визвольних змагань. Наша місія — не допустити Четвертих», — очільник зведеного штабу, друг Акробат. Слідкуйте за оновленнями Хорунжої служби! Третій армійський корпус | Instagram | Facebook | YouTube | Threads | ab3.army | TikTok | Підтримати 🇺🇦