MISHCHENKO.UA❤️

Говорити чесно. Жити по совісті. Захищати своє. Для мене це не просто слова — це принципи, якими варто керуватися щодня. - Говорити правду, навіть коли вона не завжди зручна. - Жити по совісті, залишаючись людиною за будь-яких обставин. - І захищати своє — свою родину, свою землю, своїх людей, свою країну та право на майбутнє. Бо справжня сила людини — не в гучних словах, а у вчинках, за які не соромно дивитися собі в очі. Валерій МІЩЕНКО, громадський діяч

Коли стрес перестає бути просто стресом: чому українці дедалі частіше звертаються по психіатричну допомогу Валерій Міщенко, громадський діяч Є речі, про які українське суспільство ще кілька років тому говорило пошепки. Психіатр, психолог, антидепресанти, панічні атаки, безсоння, травматичний досвід — для багатьох це були слова, які асоціювалися зі слабкістю або навіть із чимось ганебним. Сьогодні ставлення поступово змінюється. І, можливо, це одна з небагатьох позитивних змін, яку принесла нам надзвичайно висока ціна війни: українці почали більше говорити про власний психічний стан і частіше шукати професійну допомогу. За даними Міністерства охорони здоров’я України, лише за перші дев’ять місяців 2024 року понад 353 тисячі пацієнтів звернулися на первинному рівні медичної допомоги з питань психічного здоров’я — більш ніж утричі більше, ніж роком раніше. Найчастішими причинами були тривога, нервування, напруженість і проблеми зі сном. Це не означає, що українці раптом стали «слабшими». Навпаки. Це означає, що люди дедалі краще розуміють: психіка, як і тіло, може виснажуватися і потребувати допомоги. Чому це відбувається? Ми живемо в умовах, у яких слово «стрес» уже давно перестало описувати лише складний робочий день чи побутову проблему. Війна означає постійну невизначеність. Повітряні тривоги, вибухи, втрати, розлука з близькими, служба, евакуація, фінансові труднощі, зміна місця проживання, переживання за дітей та рідних — усе це накопичується. Всесвітня організація охорони здоров’я повідомляє, що за результатами оцінки 2025 року 72% дорослого населення України переживали психічні проблеми протягом попередніх 12 місяців. Водночас лише приблизно кожен п’ятий звертався по професійну допомогу. Тобто проблема полягає не лише в тому, що люди звертаються до фахівців. Проблема ще й у тому, що дуже багато людей досі не звертаються. Коли стрес є нормальною реакцією? Стрес сам по собі не є хворобою. Коли людина чує вибух, отримує погану новину або опиняється в небезпечній ситуації, природно відчути страх, напруження, прискорене серцебиття, тривогу. Це нормальна реакція організму, яка допомагає нам мобілізуватися та діяти. Всесвітня організація охорони здоров’я зазначає, що під час надзвичайних ситуацій психологічний дистрес переживає майже кожна людина, яка опинилася під впливом кризи. Для багатьох цей стан із часом послаблюється. Але є важливий момент: стрес не повинен назавжди ставати способом життя. Як зрозуміти, що потрібна допомога? Один поганий день — ще не привід ставити собі діагноз. Але варто звернути увагу, якщо протягом тривалого часу людина: — майже постійно відчуває тривогу або внутрішнє напруження; — не може нормально заснути або постійно прокидається; — втрачає інтерес до речей, які раніше приносили задоволення; — стає надмірно дратівливою або емоційно виснаженою; — не може зосередитися на роботі чи звичайних справах; — починає уникати людей і спілкування; — відчуває, що навіть звичайні життєві ситуації стали непосильними; — використовує алкоголь чи інші речовини, щоб «заспокоїтися» або заснути; — помічає, що тривога, страх або пригнічений стан заважають нормально жити. Це не означає автоматично наявність психічного розладу. Але це сигнал, що варто поговорити з фахівцем, а не залишатися із проблемою сам на сам. Чому не треба боятися психіатра? Мабуть, найбільша проблема — не сама психіатрична допомога, а старі стереотипи навколо неї. «Психіатр — тільки для божевільних». «Якщо піду до лікаря, мене поставлять на облік». «Люди дізнаються». «Я повинен сам впоратися». Такі думки можуть бути небезпечнішими за сам факт звернення по допомогу. Психіатр — це лікар. Його завдання не полягає в тому, щоб навішувати ярлики. Його завдання — оцінити стан людини, визначити, чи є проблема, і запропонувати відповідний шлях допомоги. Причому звернення по допомогу зовсім не означає, що людині обов’язково призначать медикаменти. У багатьох ситуаціях першим кроком може бути консультація сімейного лікаря, психолога або іншого фахівця. Україна поступово рухається саме до такої моделі: психічне здоров’я стає частиною звичайної системи медичної допомоги. МОЗ зазначає, що послуги з охорони психічного здоров’я розвиваються і на рівні первинної медичної допомоги. Просити про допомогу — не слабкість Мені здається, українському суспільству потрібно остаточно позбутися ще одного міфу: сильна людина — це та, яка мовчки терпить. Ні. Сильна людина — це не та, яка ніколи не боїться, не плаче і не втомлюється. Сильна людина — та, яка може чесно сказати: «Мені зараз важко. Мені потрібна допомога». Війна перевіряє нас не тільки на фізичну витривалість. Вона перевіряє нашу здатність берегти себе, підтримувати близьких і залишатися людьми навіть тоді, коли навколо дуже багато болю. Психічне здоров’я — це не розкіш і не привілей. Це така сама частина здоров’я, як серце, легені чи опорно-рухова система. І якщо ми без сорому йдемо до кардіолога, коли болить серце, то чому повинні соромитися звернутися до фахівця, коли болить душа? Сьогодні українцям особливо важливо навчитися не лише виживати, а й відновлюватися. Бо перемога — це не тільки вистояти у війні. Це ще й зберегти себе для життя після неї. Валерій Міщенко, громадський діяч

ІНФОРМАЦІЙНИЙ СПРОТИВ (13 серпня 2026 р.) Цивілізована Європа. Або як Європа заробляла на чужій крові. Нам сьогодні люблять розповідати про європейські цінності, права людини, демократію та цивілізацію. Але є одна проблема: історію не можна переписати красивими словами. Приклад, яких багато по європейських країнах. Наприкінці XIX на початку XX століття територія Конго фактично стала приватним економічним проєктом бельгійського короля Леопольда II. Європі потрібен був каучук? Конго дало каучук. Потрібна була дешева робоча сила? Місцевих людей змушували працювати. Потрібно було виконувати норми? За невиконання застосовували насильство, брали заручників, спалювали поселення, карали та вбивали. А прибуток? Прибуток ішов із Конго в європейську економіку. Ось так виглядала цивілізація там, де за неї не потрібно було платити власною кров'ю. Місцеве населення в Конго платило. Своєю працею. Своїм здоров'ям. Своїми дітьми. Своїм життям. А Бельгія отримувала прибуток та розвивала суспільство. Але тільки для себе. І це важливо розуміти не для того, щоб ненавидіти сучасних бельгійців чи європейців. А для того, щоб перестати сприймати історію як казку, де Європа завжди була носієм добра, а всі інші відсталими варварами. Колоніалізм був не благодійністю. Це була система, у якій сильні держави отримували ресурси, землю, робочу силу та прибутки, а слабші народи отримували підпорядкування. Тому наступного разу, коли хтось почне розповідати, що Європа завжди несла цивілізацію, просто запитайте: кому саме вона її несла і хто за цю цивілізацію платив? Бо якщо мова про Конго, то там стратили до 14 мільйонів людей, коли примушували до збору каучуку, використовуючи методи терору. Саме тому «Поступ» вважає, що єдиним носієм влади в Україні мають бути власні громадяни. Не чиновники. Не партії. Не олігархи. Не окремі політичні лідери. Громадяни самі мають бути владою. Влада повинна бути не господарями держави, а делегованими представниками громадян. Вони мають отримувати повноваження лише доти, доки мають підтримку громадян, і постійно перебувати під їхнім контролем. Влада не повинна належати громадянам лише на папері у момент, коли вони один раз опустили бюлетень в урну. Влада повинна постійно залежати від громадян. Саме постійна можливість втратити делеговані повноваження, має змушувати представників влади діяти в інтересах тих, хто ці повноваження їм передав. Але проблема не в тому, що громадяни делегують владу. Проблема починається тоді, коли після голосування на виборах громадяни втрачають можливість контролювати тих, кому вони її передали. Тому головне питання будь-якої політичної системи не в тому, хто отримав владу. Головне питання: чи можуть громадяни забрати її назад, якщо влада перестає служити суспільству? Чи повинні чекати вибори, щоб знову помилися. Саме це і є головним мотиватором для створення Громадянської республіки. Ми маємо розуміти, що неважливо, про кого мова йде. Про європейську, американську чи нашу олігархію. Якщо йтиметься про отримання величезного прибутку, то громадяни підуть на пожертву за будь-яких обставин. До речі, саме це ми зараз і бачимо в Україні вже більше ніж чотири роки. Переможемо. ЗА ВЕЛИКУ УКРАЇНУ! "Поступ"

Воїни-зв'язківці 46 бригади отримали нагороди З нагоди Дня військ зв'язку та кібербезпеки Збройних Сил України воїни-зв'язківці 46 окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗС України отримали заслужені нагороди. Серед яких: відзнаки «За зразкову службу», «Бій за Волю» та «Коїн командира 8 АК», а також цінні подарунки. Завдяки зв'язківцям підрозділи бригади залишаються керованими та можуть діяти злагоджено, швидко й ефективно. Дякуємо нашим воїнам за професіоналізм, витримку, надійність та щоденну працю, яка забезпечує безперервний зв'язок і допомагає виконувати бойові завдання. 📌 Долучитись до бригади: https://46dshv.mil.gov.ua/recruiting/ тел:0507398772 📌 Підтримати бригаду: https://send.monobank.ua/jar/9Xkf4bfBTq IBAN UA723220010000026000700002206 Картка: 4383 8398 6043 9884 📷Відділення комунікацій 46 окремої аеромобільної Подільської бригади 8 корпусу ДШВ ЗС України

Сонячне затемнення на Житомирщині Є моменти, які не плануєш заздалегідь, але які назавжди залишаються в пам’яті. Саме таким для мене стало спостереження сонячного затемнення на Житомирщині. Дивлячись у небо, я вкотре переконався, наскільки дивовижною є природа. На короткий час Місяць почав закривати Сонце, і звичайний літній день набув особливої атмосфери. Здавалося, ніби навколишній світ на мить уповільнився, а люди отримали можливість побачити те, що не трапляється щодня. Для мене це було не просто астрономічне явище. Це була можливість зупинитися серед буденних справ, підняти очі до неба й замислитися над масштабом світу, у якому ми живемо. Особливо символічно спостерігати такі явища саме в Україні — у час, коли наше життя сповнене тривог, випробувань і щоденної боротьби. Небо нагадує нам, що поруч із усіма земними проблемами продовжується величний і незмінний рух Всесвіту. Сонячне затемнення на Житомирщині залишило мені просту думку: іноді варто хоча б на кілька хвилин відкласти справи, подивитися в небо й просто відчути, наскільки прекрасним є життя. Цей момент я запам’ятаю як одну з тих невеликих, але дуже цінних митей, які роблять наше життя особливим.

Сонячне затемнення на Житомирщині 😍

А так виглядало сонячне затемнення над Світязем