Inshe misto

Мої вірші аудіо у моєму виконанні можна тепер послухати тут https://t.me/+FRvgPaM3CAszZDli Підписуйтесь🩷

https://24tv.ua/trends24/vidavnicha-sprava-ukrayini-rozvitok-poeziyi-knizhkoviy-rinok_n3101849

У грудях виріс чорний Вавилон, Де дзвони б’ють у вежі-скроні вічно. Де кожен нерв /обпалений закон/ Написаний на шкірі протиріччям. Мої роки — затоплений архів, Де пліснява з’їдає дати й лиця. Там павуки із золотих страхів Плетуть собі державу на зіницях. І кожна мрія, наче корабель, Розбилась об підводні цитаделі. Морська вода доходила до стель Як армія в приречені оселі. Я чула інколи важкий його хребет, Що ворушився в надрах катакомбів. Коли за обрій падає поет, То місто снів стає тут містом зомбі. Бо навіть там, де ще живе вина Де морок шиє прапори імперій, Росте в душі підземна глибина, Важка, як гнів занедбаних матерій. І ось тепер тріщить мій Вавилон: У вежах страху лопаються дзвони. Із памʼяті я виганяю вон Усі ще не порушені закони. /коли впаде останній бастіон, Що стільки літ тримає мою спину Я стану тим, кого ростив полон— Вразливим монстром з відчуттям Провини/ 22.06.26

Гайда зараз у тікток, я почитаю вам нові вірші!! https://www.tiktok.com/@vikacoval28?_r=1&_t=ZN-976L1zEBimU

Святковий банкет на честь роковин моєї безглуздої смерті: Із вікон доносяться стрімко крики нещасних жінок Я тут була. Та згодом зуміла померти Це все так просто. Перший останній крок. Мене за життя охопила душевна інфляція Знайомтесь: я та, що ніколи не бачила щастя. Знаєте, справді, мертві завжди мають рацію Хай вам розкаже про це ваше ліве запʼястя. Я нівелююсь із кожним промовленим словом Пихате й даремне знову зростає в ціні. Хочете правду? Якби я могла, то знову б Розлилась по холодній землі. 09.06.26

Твоя утома. І сонце давно огидне Бо ти не вдома. Тебе вже давно не видно. Я не втомилась. Танцюю в шторми Минулого кістка встромилась Мені у горло. 23.05.26

Я. Кроки, які ти робиш, завжди починаються з чогось Я безкінечно чую «наважся» в своїй голові Що спонукає жити для себе, а не для когось? Що дозволяє відчути те, що ми зараз живі? Хто цю гонитву придумав й для чого її веде? Я вся належу суму. Думкам про ліміти тіла. Хто тобі розказав, що війна обере не тебе? Вона обира випадково. Не так, як би я хотіла. Цигарка не встигне зотліти, як я віддаюся болю. Чому ж мені ще віддавати стільки свого життя? Що спонукає мене вести діалог з тобою? Я в діалозі цьому далеко Далеко Не я. Хто ж тоді я насправді? Та вже давно не знаю. Я є лиш тут і зараз. Завтра хтось буде інший. Я крім своїх рядків зовсім нічого не маю Але якщо чесно мені Вже й не потрібно Більше. 16.05.26

Мій квітень, ошатно вбраний у ці секунди Розтікся вишневим джемом мені по грудях. Я обіцяла: цього разу так не буде Але сиротою я знову ходжу по людях. Помилки плачуть, чорнила бояться сісти Люди тримають під курткою дещо гостре. Я їм казала, що зовсім не хочу їсти Але люди трохи злі. Мене вже до столу просять. А люди… а люди грають своїми пʼянкими курсивами Я все читаю по білому. Так вже мені нестерпно. Стану твоїми перилами /можеш обперти душу/ Можеш усе розтерти Я все стерпіти мушу. Я все прожити мушу, те, що в мені розклалося Те, що мене розкололо на рівні частини. Красиво! Знаєш, а люди люблять. Люблять, хай що б не сталося Я вишні уже не буду. Я буду червиві Сливи. 25.04.26

Вишні червиві від сонця липневого стали. Небо над ними вже не таке голубе. Відстань між нами вимірюється не містами, А тою брехнею, що вже полонила тебе. Сік розтікається нам по губах і падає. Світ вже не буде іншим. Гаси пожежу. Ставлю усе на тебе й завжди прогадую Удача це щось випадкове. Дракони покинули вежу. Тепер я завжди доступна. Солодка, у центрі з кісткою. Що ж, то тобі наступній Поперек горла стану. У липні дракони завжди повертаються в місто І все на своєму шляху Перевертають місцями. 12.04.26

Вже у травні вийде моя збірка поезій «Стиглими вишнями»! 🍒Можливо, ви помітили, що я не публікую у своєму каналі поезію, а все тому, що помістила її на сторінки саме цієї книги. Скоро повернусь до нових публікацій💗 Підтримайте вихід моєї книги, зробивши вже зараз передзамовлення🍒 https://vognepys.com/product/viktoriia-koval-styhlymy-vyshniamy/ Всіх цьом 💋

https://kamomagazine.com/vognepys-viktoriia-koval-almanakh-metal-i-metafora/ Читайте статтю про альманах «Метал і метафора» на сайті журналу Kamo😍

Як ти там, друже? Чи теплі хмаринки на небі? Чи є в тебе сили надалі вести боротьбу? Стусе, а знаєш, я почуваюсь не дуже, Дай мені силу— одразу її підхоплю. Друже, а знаєш, тебе тут цитують повсюди Твоїми віршами обрамлені стіни будинків. Поезія житиме, Стусе! І житимуть люди! Хоч деякі з них вже мають свою хмаринку. Твоїми віршами свою пеленаєм буденність, Ти є повсюди. Насамперед— є у серці. Дякую, Стусе, за силу, за віру, письменність, За світле майбутнє моїй невимовній чернетці. 06.01.2026

Ти так рідко приходиш до мене у снах, Я тебе зачекалась. Приходь частіше. Що за присмак новий на твоїх вустах? І чому ти звучиш гучніше? Загортаю свій спогад про тебе у сон Ти приходиш. Цілуєш і плачеш. Цим серцям не судилося бути разом \І вони не боролись, Як бачиш.\ 03.11.25

Дай мені сили, дай мені сили, Дай! Поглянь, мої крила знов не зуміли розкритись. Що мені розпач? Що мені біль? —Сідай Будем на небо дивитись. Ось перед небом чужі і надломлені люди Втома цілує кістляві, розгублені плечі. Поруч сідай. Повітря вдихни у груди Бо сонце сідає. І наступає Вечір. 29.10.25

Коли почалася війна я була ще мала Мені лише десять минало. В чому дитинства мого є вина Що в мене його відібрали Розхитане місто не бачить туристів Не бачить людей. Пустота. Лиш кулі летять кришталево чисті До мого вікна. Дорога до волі стелить набої Навколо мій світ— решето. Я розумію цю правду убогу, А мене зрозуміє Хто? Чула як вітер кричав у будинках — в підвалі тремтить цуценя. І я разом з ним. Не маленька дитинка! Доросла! Доросла вже Я! Я вчилась мовчати, коли летять гради І дим застилав небеса. Знала— у кожного є своя зрада І своя чужая Сльоза. У дзеркалі очі не схожі на вчора, І руки, яким уже важко. Дивилася в смерть, як дивляться в море— Глибоко, гірко і Страшно. Мене не лякало набоїв багато, Я більше боялася сну, Бо там є мій дім, дитинство і тато, Яких я уже не верну. Від куль і молитв обвуглилися храми, А бог все мовчить,— ікона! Я говорила про те, що ще рано Прощатися з домом. Я бачила світ крізь гармати і втому, Крізь попіл, що пахне тілами. Іронія долі полягає у тому, Що я не зламалася, мамо! Та навіть якщо мене знову покличе Той вітер; і вічна пітьма Я знатиму: Жити— це вміти кричати Бо досі триває війна. Вже далі піде не дівча, — героїня? Та просто— людина війни. У серці моєму живе Україна І живить свободу в мені. 09.10.25

Ти мене перечекай, перетни. Хай твої очі наповняться стиглими вишнями. Дощ перетворить в багнюку твої сліди,— Я так хотіла б кохати тебе як ближнього. Скільки потрібно любові твоїй монет? /В цьому саду бракує сліпого сонця/ Шафі твоїй пасуватиме мій скелет— Розкради мене на метафори, не соромся. Розклади мене на епітети вправно, чемно. Прощавай. Не забудь поливати квіти. В твоєму саду досі доволі темно Втім, і тобі вже нічого давно Не світить. 05.09.25

Крокую в безодню маленькими кроками. Дивлюся на небо химерне звисока. Всесвіт забитий брудними стоками, Всесвіт кричить, але тихо так. Міряю будні чужими штампами, Нам вже не довго лишилось гратися. Вся моя сутність лежить між датами— Прагне нарешті комусь піддатися. Ваша любов вже свербить по тілу Буду відверта. Потрібно вмитися. Тут все не так, як би ми хотіли, Але є мить, щоби в ній лишитися. Всесвіт— моє ритуальне коло, Тут моє серце тяжіє гідністю В ньому я вчусь володіти словом Кліткою. Ґратами. Вічністю. 15.08.25

Читайте неймовірну статтю на сайті https://kamomagazine.com/poeziya-cze-bilshe-nizh-rymovani-ryadky/?fbclid=PAQ0xDSwMKlnZleHRuA2FlbQIxMQABp-M8mpAfjd7ZAiB3AC2U7zo6gRGYzP44skMxfL87QFR3R2DYIALa2YfjVM3O_aem_srD0z4oDXWfYOptR-4I-lA

Читайте моє інтервʼю на сайті https://ambitna.com.ua/viktoriia-koval/ ❤️

На Відновлення НСПУ 🎯Ціль: 10 000.00 ₴ 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/9aq9MMnmdd 💳Номер картки банки 4441 1111 2714 0998