нотатки мерця

У бестіарії Леонардо да Вінчі легенда про пелікана подається у такому вигляді: Батько-пелікан гаряче любить своїх пташенят і коли він знаходить їх у гнізді убитими змією, роздирає собі груди і, омиває їх своєю кров'ю і повертає до життя.

дай мені частинку свого світу. занур мене у свій світ. покажи все найкраще в ньому, що вилискує, як рубін і найгірше, що кришиться сухоцвітом. залиш відбиток свого цілунку на моїй душі.

а ось і літо розрізає цей рік своїм серпáнком — холодних вечорів, усіяних зорями і чистої роси, розкиданої ранком мені б напитися цим його спокоєм з яким сонце проглядає крізь листя підглядаючи так безсоромно мені б напитися літнім розмаєм зупинитися. відпочити вмитися його різнобарвʼям і дочекатися осені просто дочекатися осені 2 червня 2026 р

Лист чоловіка Вірджинії Вулф, який він написав після того, як вона пішла з життя, ~ один із найбільш зворушливих, що я читала, і я часто про нього згадую. 🖼️💋🎀🥀 «Мені кажуть: “Приїжджайте на чай, і ми вас утішимо”. Ні, нічого не вийде. Якщо вже бути розіп’ятим, то тільки на власному хресті… Я знаю, що Вірджинія більше не пройде садом до будинку зі свого “садового кабінету”, – і все ж шукаю її поглядом. Я знаю, що вона втонула, – і все ж прислухаюся, чи не вона стоїть за дверима. Я знаю, що остання сторінка перегорнута, – і все ж перегортаю її. Немає меж нашій дурості й нашому егоїзму». [#words]

Що в голові у тих, у кого життя як таймер зворотнього відліку?

Серце твоє я тримаю в руках долоні від крові твоєї пітніють Скільки тобі залишилося, птах? повільно згасаєш, відлітаєш у вирій Ти холодна як труп, твої очі ще жИві і голос твій досі в мені будить тебе В дерев'яній труні лежить тіло жінки цього разу твій він тепер... Згасає іскра, із твоєю моя хотілося б вірити, що все це брехня Якби можна, то я тобі своє віддав бо як зникнеш ти, то хто тоді я?

жіночі контури - як берегові лінії мені би впасти у твою затоку очі - відблискують нічними сузір’ями вони як западини - страшно глибокі мені би дихати твоїм киснем торкатися там, де дозволено любити - коротко й стисло вживати тебе - дозовано я маю знати про всі аварійні виходи про всі перебої світла та газу щоб ти не сповільнювала своє тепле дихання щоб ти не замовчувала свої образи я мав би тебе підписати на злочини я міг би спіткати тебе десь раніше але ти траплялась мені як уточнення про всі неримовані вірші жіночі контури - засніжені гори очі - ліси, покриті туманами мені страшенно хотілося знайти тебе вчора а вчора оце написали заново

Тяжко тримати себе в нормі

У чорній непроглядній самоті, Коли в мені нічого не сміється, Приносиш на тарелі золотій Своє левине ще гаряче серце. Не кажеш: "це тобі" або "візьми", Торкаєшся мовчанням наче шовком. Дорога наша зрошена слізьми. Мій друже, краще нею ти не йшов би. Я знаю, що це серце - не мені: Твоє чоло - для золота й багрянцю. Та поки ми ще юні та дурні, Запрошую, мілорде, вас до танцю. Танцюймо, наче завтра - тільки сон; Сьогодні час любові, а не горя. Так сяє серце - десять тисяч сонць - Коли лежить із твоїм серцем поряд. 26.04.2026 #печальний_менестрель_вірші

Різкі і гнітючі, впиваються строфи і кров'ю моєю п'яніють Наче вдивляючись в душу істоти, повертаюся в свóю святиню Торкаюся вуст і хижим відлунням біль зупиняє життя Замовкає усе, і навіть тиша понуро і серце моє замовка А потім раптово здригається всесвіт я чую його серцебиття Нестримно гарчить від болю і злості і сльози пуска небеса Я вважав цей світ як раніше живим, та втім і сонця не чути тепла Я не можу знайти, де раніш був мій дім, бо його відібрала вона(війна)

В процесі написання одна піратська балада