артилерія!

уривочок // а хто скаже із усіма цими малими хлопчиками і кількістю вміщених в них світових страждань що має робити антипросвітлене моє невеличке я?

знаєш, що береться холодом найшвидше? найтепліше і як на зло ніхто не навчив мене не ставити гарячі кастрюлі у холодильник до того ж я не маю сили спинити чужий холод у собі і не морозити ним все навколо мої руки тягнуться до хлопчика і ведуть його за собою у крижаний палац тягнуться і до дівчинки на ходу її сльози замерзають мої довгі руки ще довшими крижаними пальцями збирають сльозинки і всаджують собі на буси на шиї вони гарно дзвенять що холоднішою стаю то більше язиків примерзає до моєї блідосинюшної шкіри якщо дуже пощастить комусь вдасться клацнути опалення у моєму палаці треба тільки встигнути добігти і не примерзнуть всього-то

щоденниково нецензуроване і з матюками))) сум жалить мене медузою. всі ми знаємо, який нехитрий метод варто б застосовувати в таких випадках)), але я так не можу. натомість лишаюсь в морі і підставляю шкіру під нові і нові тільця без мозку. коли шкіра пече, принаймні не варто шукати сенсів — все очевидно — треба навчитися перестати відчувати цей біль. є що висублімовувати у текст — їбись воно конем — скільки можна себе переконувати, що вмію я писати від щастя. так і де? де всі ці щасливі літери? Оля каже, шо любить мою чесність. як я чесно сказала на свіжохрустку роботу непутьових інді-артистів: "вона нікуди не годиться", так і скажу, що писати не маю про що. і світ не перевернувся, бачиш. світу цьому не поможуть ні митці, яким є що сказати, ні митці, які себе душать. у світові я зневірена, а так як я його невідʼємна (як би сильно періодами не хотілося себе відняти) частинка, то хочеш/не/хочеш, а маю бути рівнопропорційно зневірена у собі. найсмішніше, є ніхуйова вірогідність, що уся моя безсенсовна екзистенція пройде, як тільки ми вернем мені моє типове дозування пігулок. Сартр і Камю навряд вигадали би екзистенціалізм, якби мали гарного психіатра. мій психіатр не прям щоб геніальний, то ще трохи построчу непотрібних літер. тішся, его. а то як же ми будемо жить, не вписуючи себе у слово «письменниця»

я викроюю із себе штиль ходи по мені проклади мною дорогу до себе шкірою спеченою моя сіль темніша за колір неба поміж стегнами у кожній із моїх хвиль вирізаю відблиски тебе

на світанку в Одесі підслухала, як море сонцю писало вірш

маленька буденність розділена крапкою з комою! ти не слухаєш моєї музики без мене, бо не хочеш вриватися у мій простір без мого дозволу; ми йдемо до мене додому босі, навіть не по калюжах, а по ріці, яка від них утворюється по вулиці Гончара; ми спимо по обіді, бо о 6 ранку нам не спалося з очевидних чи не дуже очевидних причин; я всучую тобі почитати Домонтовича і ти кажеш, що він надто очевидно викаблучуюється власною інтелектуальністю. я перша так думала!; виявляється, що в тебе вдома на стіні у якості гачків для одягу висять міністільчики. і в мене теж; one of a kind комплімент, але я дуже гидлива щодо чужої тілесності — і мені не знаходиться нічого огидного в тобі; моя кішка їсть з твоїх рук; вдома у карафці стоять півонії; на столі скатертина лишається зіжмаканою після ночі; на дверях висять дві футболки, з яких скрапує вода після нашої прогулянки у дощі

хто навчив тебе боятися? хто навчив мене лякати? орнаментом між нами лягає спальня коли ти засинаєш мені пригадуються усі чужі кістки з більшим вмістом кальцію що я їх не змогла продірявити підточеними зубами комусь треба боятися щоби з поліетиленових дверей моєї порцелянової спальні сочилося крихке і непевне бажання будь хоробрішим і бійся замість мене підставляй свою вразливість витрушуватиму її крізь моє гостре ситце я іще поки не найстрашніший вовк тому клею тобі на лоба зірочку тішся бачиш як тобі вдалося перемогти страх бо вдалося боятися а мені і це страшно

я відправляю клаптик себе у Німеччину кудись під Кьольн це краща моя частинка краща-моя-частинка без мене, на жаль, скурюється — ну а кому нині легко? ще один клаптик подався від мене через Кишинів до Лондона ну не від мене особисто щодо мене цей клаптик не мав жодних упереджень просто Лондон was waiting та і все тут ніхто ні в чому не винен (принаймні так писав Жадан а я схильна довіритися йому у цьому нелегкому питанні) ще одна частинка десь з Берліну — і що вам там всім у Німеччині цій?? звичайна собі країна вимʼяла під себе простір у моїй шкірі на моїх шпалерах позалишала своє імʼя на всіх Прохаськових палітурках колись доведеться поїхати у навколосвітню подорож щоб зібратися вже врешті-решт смішно, що аби зібратися доведеться збиратися — купа валіз встигнути зловити квитки в Укрзалізниці не забути взяти з собою манікюрні ножиці зате поки я в Києві мене так багато у світі настільки багато що я є всюди

Сартр сказав писати на одному подиху, не добираючи слів ну і я написала:

it feels like I was always dating little girls and you are a woman ти дивишся і все у мені перевертається стою поруч і стаю маленька, кажу знічено, що соромлюся — мене? — тебе така красива так вправно граєш у цей ідіотський більярд я тільки кліпаю і не можу забити жодної кульки я вмію грати у більярд!! чесно! просто не коли хтось одягнений у чорну сорочку — господи ця твоя чорна сорочка — приобіймаєш мене ззаду, аби навчити мене кращої техніки — жахливе кінематографічне кліше, думаю, і все таки непоганий момент — доводиться, щоправда, трохи злісно зиркнути на мужчину, який в цей момент зиркає на нас come on торкаюся твоєї долоні поки йдемо сонячним Подолом і відчуваю цей доторк внизу живота торкаєшся моєї шиї холодними пальцями поки ми дивимося безглузде кіно у Жовтні і хочеться скрикнути цілую твою долоню рівно-рівно по центру десь між лініями життя і серця бути жінкою — знати про себе достеменно і дозволяти цьому бути без викривлень. натомість жінка в мені соромиться час від часу і розгублюється іще більше від цього сорому хочеться одягати сукні!! уявляєш хочеться носити багато багато багато суконь і чомусь саме білих дивлюся на чорну крапочку біля твоєї правої зіниці — дуже гарна — і першою відводжу погляд може десь саме на перетині страху і близькості народжується любов треба тільки виміряти правильну пропорцію

фрагменти ніжно романтічні!

24.04 • пʼятниця • 19:00 "Давай зробимо це втрьох" — любовний трикутник між чуттєвою Вірою Незламною, абсурдним Максимом Албулом і екстравагантною Лєрою Артилерією. Чим завершиться вечір? Бійкою чи коханням? Врешті-решт, хто з них кого любить? І чи фігурує взагалі любов у цьому тріо? Артисти поділилися, що насправді, для того, аби "зробити це втрьох" — їм потрібні ви! Приходьте! Сподіваємося, хтось з вас працює медиком, бо комусь точно знадобиться його допомога після їх перформансу. Квитки — за посиланням💖 КультМотив • Спаська 36/31

забивають у тіло моє по гвіздочку я лишаюся майже така сама а голос стає металевим раджу прокрапати мені на тімʼячко по краплі холодної води раз на хвилину лишаюся майже така сама а голос зривається як остання ідіотка підставляю чоло для цілунку оніміла не своя я усе одно лишаюся зате солона вода робить волосся кучерявим

гроза тиха й тепла і все ж гроза люди ховаються під навіс а вода затікає в чужий підвал знов не подобається нікому і там а дітись куди нема

о чудова пора! втікає здобутий узимку дзен зате можна носить капронки на 20 ден тепер мальчікі вилізають пролісками із пуховиків хай це і першопричина піднімать дозування ліків що стабілізують мій гнів нема проходу нікому ні в парку ні в сквері було вирішено терміново дихать іще нерозквітлим деревом віднині весь час що існує є годиною пік люди хаотично перетинаються в натовпі в ліжках в минулому і на зовсім ще зблідлій шкірі виступає зовсім не еротичний (сорі на цьому) піт

весняне🌸🌺🥀🪷🌷

я була холодною, була й теплою була розумною і була дурепою то заламувала ніжні пальчики то була першою в ідіотських танцях щебетала то американським акцентом то британським дивлячись із послом якого консульства збиралася слати факси я збалансовувала усі сфери, навіть космічні: Юпітер й Сатурн виключно за мого сприяння не змогли зійти із орбіти сука мене обзивали найгарнішою у кімнаті плаття задиралося завжди коли хтось лише натякав на натяк я говорила про йобаного Канта і ненависного Бодлера Я ВИВЧИЛА ІСПАНСЬКУ тільки би хтось знов завітала до мене всі 12 місяців все одно й не дивились в мій бік може варто стати гіршою щоб урешті хоч хтось не втік???

дітям читають не можна!! кліше і нецензурна лексика

ulamok а хіба ти не моє дзеркальце дивись скельця наших облич ріжуться не ясно як скласти до купи дві однакові впадини куди діти зайве що воно в нас із однакових місць наші схожості розбігаються зиркають у сервіз і кому з нас витягувати черговий уламок на який наступили ми?