Werobubka {поезія}

Рефлексія порожніх чарок А заходи все сумніші. Як давні фото. Гіркіші думки і все більше іржі на кронах. І знову ти пишеш, аби не забути, хто ти, І знову когось хорониш. Розпечено-жовтий колір із теплих фільтрів Тьмяніє у сутичці проти холодних духів, І крутиться колесо, ніби пакет на вітрі, І в тиші його повороту така задуха — Лишається просто лягти у відкриту пащу Осіннього вовка, готового жерти серпень. Із літом вмираєш і ти, І щоразу важче, Повільно, немовби плювок, що усе повзе по Підвальній стіні, розмальованій у п'ятнадцять, В таке ж, як і нині, пивне тютюнове літо, Коли, не шкодуючи ніг, ти усе тинявся Своїм невеличким світом. Дощі на підході. Понурі. Холодні. Інші. Безбарвні світанки, тумани, кручині чвари. А там із погодою будуть мінятись вірші, Бо поки це — так, рефлексíя порожніх чарок Лягає на захід, рудий, як зів'яла хвоя. Потрібно писати, Аби не забути хто я. ///

*** Торкаю губами прошарок твоєї душі. Облизую серце, спускаюся нижче, де ступні. Печу у тобі алкогольним полумʼям, гарячим дощем. День нас проводжає заходом сонця — ось сутінки. У зіницях твоїх роса — витираю пальцями. І пильную твоє осердя, твої пружні перса. Погляд спрямований вглиб мого обмитого кровʼю серця — «Я кохаю тебе, — пошепки, — послухай, як бʼється..» 30 квітня 2026, Варшава

Відправлення передзамовлень будуть з 20х чисел травня орієнтовно

Я ще сама не бачила збірку, не трогала її

💔❤️‍🩹

просто, щоб ви знали 🫦

Сенсом Коли сонце сідає за обрій І обійми наші міцнішають Я вміщую у нас всю любов Подивись мені в очі, віриш? Я вміщую її на двох На, бери, хоч більшу частину Я даю тобі все, що маю Забирай усе до єдиного Усі букви, рими і сни мої Всі думки і палке моє серце Торкнися рукою ланіти лиш І подихом розвіється відчай Ті мости, що горіли, не встигли дотліти Піднялися із попелу містом Відчуваєш наскільки повітря між нами Густо наповнене сенсом? 19 січня 2026, Варшава

Сіла скоротити подяку в збірці, щоб звільнити трошки місця. У висновку, використала весь ліміт сторінок для подяки, ще й не влізло 🤯 Словом, дякую вам за вас! ❤️‍🔥

Почитайте вірші Олександра, поки я свої вам тут не публікую. Ну дуже вже люблю його поезію, і, сподіваюся, що й вам полюбиться 🤍

+++ Віжками втягнеш, надихаєш ільмами, Скрутишся зіркою, виглянеш сонечком. Майже усміхнена, майже нев'януча Дівчинко юних сімнадцяти літ. Бавиться ранок, крокує над схилами, Пише на стінах розмашистим почерком: «Сенси яскраві, мов пір'я у павича...» — Добрий такий український сучліт. День — ефермерний. Думками наскрізними Перегорну твої згини та впадини, Поіменую ключиці оголені, Кину верлібром — і майже естет. Ніжність твоя, що вузлами залізними Кришить мої несміливі обставини, — Дійсно найкраще. І вчаться по-новому Рими сповзати тобі на хребет. Ціпко тримаються пасма прихильності, Цвіту твого наче перші адикції. Добре таки, що на тебе не вип'явся Десь поміж іншими цей дуалізм. Що ж ти поробиш, як стільки субтильності Знов переходить в найкращі традиції? Я через тебе і сам був не втримався — І записався у поцмодернізм.

доводжу збірку до стану спокою, скоро вже потримаєте в руках

Робота над збіркою допомогла мені відфільтрувати оточення. Цікаво, що ті, кого я вважала друзями довший час, різко від мене віддалилися, не запропонували жодної підтримки, окрім як «Вітаю!» десь там як випала нагода випадково стрітися, а ті, кого я бачила по 1-2 рази за життя, радо допомагають у промоції, коли я того навіть очікувати не могла. Я рада, що багато хто відсіявся ще на початку мого шляху, натомість багато хто долучився. Для мене це означає, що зараз я точно все роблю правильно. Мені дуже цінно, бачити, які люди мене оточують сьогодні. Дуже дякую. Сильно люблю і міцно всіх обіймаю. Ви найкращі! 🫂

І як сходить світанок — Я у тьмі, ти без тями Зачекай, темні дні Не приходять останні Все вглядаються в тишу Кличуть страх — він їсть їжу І від тебе нічого не лишається більше Лише морок і пустка Лише звук безнадії Ти заглянь мені в вічі, придивись: «Як так вийшло?» 24 січня 2026, Варшава