Ви

Ви випадково дізнаєтеся, що під землею мешкає цивілізація антропоморфних щурів, яка вже давно взяла під контроль світові уряди й збирається спочатку нацькувати людство одне на одного, потім випустити кілька смертельних вірусів, щоб нагадати, як виглядає справжня пандемія, а після цього влаштувати бліцкриг з метою захоплення вже майже безлюдної поверхні. Вам ніхто не вірить, оскільки вважають вас божевільним, а потім саме це все й відбувається. Ви та ваші знайомі сидите в клітках один навпроти одного. — Ну, ось! А я ж казав! Я ж казав! — Заткнися, і без тебе хуйово!

Непомітно для себе ви поступово обираєте в житті дедалі більш хибний шлях і в свій самий темний час свідомо стаєте на шлях злочинів та безчестя. Організована вами структура спеціалізується на викраденні інвалідних візків, просто викидаючи з них справжніх пасажирів і від’їжджаючи швидше, ніж ті можуть повзти слідом. Ваші посіпаки також кришують самозванців-жебраків, виконують функції сутенерів для безпритульних і вразливих підлітків, здаючи їх в оренду шанованим бізнесменам і депутатам. Нижча ланка відбирає гроші та цінності у школярів і людей похилого віку на вулиці. Рано чи пізно настають наслідки, і ви потрапляєте до в’язниці. Там ви пишете книгу «Щуряча нора: мемуари лідера вуличної ОЗУ». Завдяки випадковості та інтернету вона несподівано стає бестселером. Спочатку дуже широко поширюється PDF-версія, потім хтось вдало озвучує її, і, нарешті, з’являється безліч рецензій. Після цього про вас знімають серіал, де вас грає харизматичний актор, при цьому в описі ваших «подвигів» дуже сильно згладжують гострі кути. Ви вже стаєте зіркою. Вас запрошують на всілякі інтерв’ю, а також камео в кліпах і фільмах. Одного разу ви зустрічаєте колишнього однокласника, який чесно навчався й працював. Тепер він орендує якусь жалюгідну двокімнатну квартиру в багатоповерхівці й ледве дотягує до наступної зарплати. Ви наймаєте його лакеєм. Він погоджується, оскільки ви пропонуєте вдвічі більше, ніж будь-яка контора, яка може його найняти.

Ви захоплюєтеся окультизмом і намагаєтеся викликати демона. Нічого не відбувається. — Все-таки це все маячня, — зітхаєте ви й лягаєте спати. Вам сниться зал занедбаного палацу, похмурого й занепалого, але зі слідами колишньої розкоші. З темряви до вас виходить той самий демон. Замість привітання він вказує вам на намальований вами сигіл. — Це що? — Ну, сигіл… — Тут пропущена лінія, — вказує він на помилку. Після цього дає ляща. — І тут косяк. Ви отримуєте другого ляща. — А це що таке?! Ти що, бухий це робив?! Ще один лящ. Через ще декілька прописаних лящів він іде, бурмочучи собі під ніс про те, звідки в наші дні взялися такі некомпетентні кретини, адже раніше ж були нормальні. А ви прокидаєтеся з сильним болем у голові й починаєте плакати.

Ви йдете залізничним вокзалом, коли дзвонить телефон. Ви берете слухавку. Це ваша мама. — Синочку, головне — не забувай регулярно міняти одяг і митися під час подорожі! І головне, не забувай мити попку, це дуже важливо, а то запріє! В холодному жаху ви помічаєте, що розмова якимось чином транслюється через систему оповіщення на весь вокзал, але нічого з цим зробити не можете.

Ви стаєте військкором. Поступово ваші групи набирають аудиторію, але працювати ліньки. Тому ви починаєте знімати "репортажі з місць подій" — насправді це просто викривлені записи з екрану, поки ви граєте в стратегії про Другу світову. Тексти копіюєте у колег і пропускаєте через нейромережу, щоб отримати "унікальний" перероблений продукт. Озвучувати все це доручаєте першій-ліпшій вебкам-моделі. Звільнений час витрачаєте на створення нових "фронтових" відео по 16 годин на добу. У процесі п’єте енергетик за енергетиком, курите безперервно і потроху підбухуєте. Поступово всю цю важливу діяльність починаєте приправляти кокаїном. На жаль, через пару місяців тіло не витримує. Щось лопається в мозку, тіло падає обличчям на клавіатуру. Ви прожили гідне життя.

Ваш будинок хочуть знести, щоб на його місці побудувати торговий центр. Дуже шанований бізнесмен, який це запланував, має зв’язки в міській адміністрації. Вам відключають електрику, воду та опалення. Ви ходите в горщик і грієтеся за допомогою буржуйки з трубою, виведеною у вікно. Усі мешканці втекли, крім вас. Ви не хочете переїжджати в руїни, що перебувають в аварійному стані, які вам так щедро запропонували, ще й із збільшенням житлової площі. Ви вирішуєте протестувати й знімаєте відео, де описуєте всю історію та дуже сильно лаєтеся. Кілька найбільших інфлюенсерів, підкуплених бізнесменом, вирізають із вашого відео фрагмент, де ви з перекошеним обличчям кричите: "Та скільки ж так можна?!" — і роблять сюжет про те, як ви нібито агресивно вимагаєте, щоб вам дозволили ґвалтувати дітей у попки. Те саме роблять і ЗМІ. Ніхто не перевіряє інформацію й не дивиться відео повністю. Тому того ж вечора агресивний натовп приходить до вашого будинку й підпалює його коктейлями Молотова. Ви згораєте живцем.

Ви захоплюєтеся сучасними ідеологічними течіями і стаєте волонтером. Ваша група захисників тварин вирушає до Африки з метою запобігання нечуваним актам жорстокості. Ось, нарешті, ваша перша акція. Ви вискакуєте з кущів і відганяєте антилоп за лічені секунди до того, як на них могла б напасти левиця, яка підкрадалась до мирних звіряток. Левиця, втративши здобич, переключається на вас і їсть з великим апетитом, безсоромно чавкаючи при цьому.

Ви живете в щасливому майбутньому. Одного разу ви пишете слово "жопа" в інтернеті. Нейромережа, що стежить за порядком, виносить вам вирок по скрипту. Вас спалюють живцем на міській площі.

Ви вирішуєте подивитися, що там в інтернеті, і алгоритми однієї з соціальних мереж пропонують вам відео, де свиня стоїть у загоні перед коритом, а веселий фермер насрав у це корито. Радісна свиня, не помітивши цього, продовжує їсти й навіть злегка пищить від задоволення. Посміявшись, ви поправляєте зачіску перед дзеркалом і з гарним настроєм йдете на прогулянку.

Ви вирішуєте створити по-справжньому моторошну гру в жанрі survival horror і, певним чином, самі переходите в режим виживання. При виборі їжі головним пріоритетом стає максимально вигідне співвідношення ціни та поживної цінності. Роботу вибираєте таку, щоб більшу частину часу можна було присвячувати своєму проєкту, а не займатися всякою дурнею в чиїхось чужих інтересах. Поступово ви залучаєте на свій бік невелику групу ентузіастів з інтернету. У вільний час вони допомагають із окремими завданнями, але серцем проєкту та його головним рушієм увесь цей час залишаєтеся ви. Через 10 років самовідданої та виснажливої роботи божевільна мрія нарешті втілюється. Виходить S.T.A.R.P.Е.R. — гра про виживання в сучасному світі в тілі вже немолодої людини. Гра повністю провалюється. Публіка вважає її занадто депресивною. Як написав один із гравців: — Від такого хочеться повіситися!

Ви хочете стати мудрим. Вступаєте до магістратури з філософії, вивчаєте світові релігії, освоюєте духовні практики та шукаєте зустрічі з усіма, у кого можна чогось навчитися. Минають десятиліття. Поступово з’являється відчуття, що мета досягнута. Разом із…

Ви помираєте і дізнаєтеся, що ваша особистість була лише персонажем у своєрідній «комп’ютерній грі» для істоти, яка за своїми масштабами перевершує все, що можуть уявити люди. Зітхнувши, істота ставить грі низьку оцінку і пише розгромну рецензію.

Раптом ви помічаєте, що в інтернеті з усіх щілин вилазить якийсь сивий мужик. Інтерв’ю у блогерів, експертні коментарі в подкастах, навіть на мемах. Він усюди. Спочатку ігноруєте. Потім все-таки слухаєте. Він говорить абсолютно банальні речі. — Які ваші прогнози щодо світової економіки? — Ну, з огляду на останні події ситуація виглядає погано. Сумніваюся, що найближчим часом стане краще. І все в такому дусі. Ви пропускаєте через нейромережу стенограми його найпопулярніших виступів. Вона лише підтверджує ваше перше враження. — Ну, хоча б не бреше, на відміну від інших, — зауважує ваш віртуальний помічник. Поступово це перетікає в реальність. Звідусіль чути лише про нього. Через пару тижнів ви вже сіпаєтесь. Апофеоз — ранок понеділка. У поганому настрої виходите з під’їзду й бачите його обличчя, намальоване на паркані. Але найдивніше трапляється у п’ятницю. У місцевій наливайці, яка гордо називає себе баром, ви зустрічаєте його без знаменитого костюма-трійки. Він просто сидить і неквапливо потягує пиво. Ви підсідаєте й зав’язуєте розмову. — Та хуй його знає, чому вони мене всюди почали кликати, — каже він. — У доньки скоро випускний. Каже: «Татку, купи сукню». Я на ціну глянув — ой леле! Ну й запити в них зараз, явно не на мою зарплату слюсаря. Гаразд, думаю, візьму пару халтур. Знайомий запропонував у одній передачі посидіти за гроші. Вирішив: у телевізорі треба солідно виглядати. Одягнув костюм, який після похорону тестя без діла висів. Випив п’ятдесят грамм для хоробрості — і, як на зло, мені там задали питання. Я відповів. Ось відтоді й кличуть.

Одного разу ви приходите в гості до друга. На вході він посміхається і тисне вам руку. Потім ви ніби повертаєтеся на кілька секунд назад, і все повторюється. Потім знову. Так триває, загалом, кілька років. — Ти ніколи не повіриш, що щойно сталося, — кажете ви, коли цей цикл нарешті закінчується.

Ви ізолюєтеся від зовнішнього світу, тому що досить. Працюєте з дому, а все необхідне отримуєте завдяки доставці до дверей. Так минають роки. Одного вечора ваш культурний відпочинок порушують якісь шуми. Зітхнувши, ви підходите до вікна. Вулиця заповнена натовпом абсолютно голих качків, озброєних мечами й покритих бойовим боді-артом у дусі кельтів. У одного з них у руках прапор із рукою, стиснутою в кулак, що розриває кайдани, і підписом "Чоловічий Ренесанс". — Воістину, брати! Якби в них були патрони, вони б уже застосували зброю! Але вони не виробляють боєприпаси ще з тридцять другого року через "зелену повістку"! — промовляє у шиплячий гучномовець якийсь чоловік, що стоїть на імпровізованому постаменті у вигляді дерев’яної коробки. Це карлик із довгою бородою яскраво вираженого рудого кольору, яка сягає йому майже до стоп і прикриває наготу. Над присутніми кружляє заржавілий дрон і повторює повідомлення, яке озвучує генератор мовлення, що останнім часом знову став на рівні перших зразків. — Негайно розійдіться! У разі непокори будуть застосовані крайні заходи. — Воістину, брати, зараз або ніколи! — підсумовує оратор. З криком група озброєних людей кидається на військових незрозумілої статі, що стоять навпроти них, серед яких особливо виділяється якийсь здоровань із чоловічим обличчям і гіпертрофовано великими "жіночими" грудьми. Пострілів не лунає. Вже зачинивши штори, ви чуєте абсолютно моторошні крики. Ви вирішуєте, що зовнішнього світу вам вистачило на сто років уперед.

Ви вирішуєте сходити назбирати грибочків. — Але ж ти в цьому ні чорта не розумієш! — каже вам дідусь. — Почекай, я дороблю справи, і на наступних вихідних підемо! — Нє-а. Мені нормально! — відповідаєте ви. Ви довго ходите лісами й збираєте найгарніші грибочки. На жаль, серед них частина виявляється трохи не такими. Уже в лікарні, у передсмертних видіннях, ви мандруєте по небачених землях і бачите всілякі неймовірні речі. На тропічному острові вам трапляється циклоп у спідниці, який каже, що треба сидіти під відкритим небом і бити молоточком по каменю, доки той не розламається, а потім робити так із наступним. Ви питаєте, навіщо, але саме в цей момент хитрі лікарі повертають вас до більш живого стану. Вийшовши з лікарні, ви починаєте щосуботи сидіти й бити камінчик молоточком у себе у дворі. Вам нудно робити це наодинці. Тому ви поступово переконуєте весь двір робити те саме. Через кілька років це стає негласним правилом. Частина людей з якоїсь причини не хоче цього робити. Ви сприймаєте їх як слабаків і ледарів.

Ви приходите до тями після десяти років коми й одразу ж намагаєтеся заговорити з медсестрою, але її обличчя сповнюється жахом уже при першому слові. Так само реагує на вас лікар. Через кілька днів примусової психіатричної госпіталізації ви дізнаєтеся, що, поки вас не було, соціальні норми змінилися. Тепер для спілкування з будь-якою людиною треба встановити присвячений їй додаток і спілкуватися за його допомогою, через ШІ-агента, який фільтруватиме будь-які неприйнятні речі, забезпечуючи чистоту та приємність спілкування. Щоб отримати цей додаток, потрібно зробити спеціальний жест рукою: підняти праву долоню до рівня голови, висунувши великий палець, і, якщо людина згодна, вона покаже вам QR-код для завантаження на екрані свого телефону.

Ви йдете на побачення, коли до вас несподівано звертається літня бабуся. — Хлопчику, чи не був би ти ласкавий перевести літню жінку через дорогу? Ви погоджуєтеся й переводите її, але на іншому боці вам трапляється ще одна старенька. Ви знову погоджуєтеся. Потім ще одна. І ще. Ще... Втративши відчуття часу, ви приходите до тями вже пізно вночі й гарячково вихоплюєте мобільний, який увесь цей час був у беззвучному режимі. Там п’ять пропущених дзвінків і сімнадцять повідомлень, уважно ознайомившись із якими, ви дізнаєтеся про себе масу неприємних речей. Пізніше від спільних знайомих ви дізнаєтеся, що ваша потенційна пасія, з якою вам так і не вдалося зустрітися, хвора на СНІД. Ось так старенькі бабусі врятували вас від СНІДу.