Абетка

Сповідь тривожника Я - тривожник. Це один із моїх викликів останнім часом. Насправді я завжди мав схильність до тривожності, яка проявлялась у різних штуках (наприклад контроль менших у сім'ї, бо "вони ж малі ще"). Та все ж війна з її реаліями та імміграція якісно багато додали чи радше стали бустерами. Хоча мені здається, що навіть в Україні у розподільчому центрі, коли от все максимально "не так", мені було спокійніше. Тривожність - це коли постійно розраховуєш, що все піде не так, чекаєш насамперед поганих сценаріїв. Це перманентне відчуття небезпеки. Це ніби страшний сон, який не закінчується, хоча насправді довкола все доволі непогано. Думаю, що кожен у тій чи тій мірі стикались із цим у своєму житті, але не всі мають тривожність, як певний діагноз. До того ж все більше дослідників, психотерапевтів говорять про різке збільшення тривожного розладу в світі. Так от, починаю рубрику #сповідь_тривожника. Це корисно насамперед мені, але думаю, що може й комусь буде корисно. Буду розбиратися. Звісно, із позиції християнина.

До речі (запитання від Насті): Як часто у мігрантських церквах моляться про Німеччину та її владу? Адже ми тут живемо, і повинні молитися як про Батьківщину, так і про благополуччя країни, яка дала притулок. #думки

Друг написав... І це ж таки правда) Чому? (Моя версія) 1. Комплекс меншовартості у багатьох. Україна - таке собі, а от Штаааати... Хоча ніде правди діти: багато мігрантів перестали виживати і отримали можливості саме в США. 2. Культура, історія і десь подвійні стандарти братства. В Україні вийти з прапором і привітати з Днем Незалежності — це політична заява, але "ми внєполітікі". Але у цьому й є історичний підтекст: на українських теренах історично держава була ворогом християнства, саме тому такі неоднозначні та часто нездорові стосунки. В Америці "God bless America" — норма. Та й інше правда - те, що дозволено (чи прийнято у США) дуже часто не прийнято у церквах України, і це в межах одного союзу. #думки #церква

Якісний сон — це відкриття, які робиш ближче до 30. Виявляється, що твій настрій, рівень тривожності і т.д. залежать від простого — хорошого 8-годинного сну. Звісно, це один із стовпів якісного життя, але один з найважливіших. Цікаво, настільки тісно у нас переплетена фізіологія із духовною сферою. #рефлексії

Думаю, що фраза після недільного служіння: "А що Бог (Дух Святий) сьогодні тобі сказав?" пішла у люд після проповідей на тематику "про все" або "загально про...", де за 30 хвилин виголошується кількадесят семантично пов'язаних загальновідомих гасел, згадується близько десятка тематично пов'язаних (або не дуже) текстів Біблії із закликом Божої дії у нашому житті наприкінці промови. — Про що була проповідь? — А що тобі Бог сьогодні сказав? ... #недільнівраження #проповідь

4 великий переїзд бібліотеки завершено... За місяць, як дасть Бог, буде ще один... Залишилось знайти час для читання 🫠 #хроніки

Традиція — це не зберігання попелу, а передача вогню. почув від О. Філоненка #цитати #традиція

Насправді це складна історія. На запитання: "де я свій?" мені складно відповісти. Я скучаю за фортецею К-П, куди приходив кількагодинною прогулянкою красивезним каньйоном, скучаю за домашками К-П і літнім табором на березі річки. Мені не вистачає церковного двіжу ліобережки, де ти максимально потрібний і задіяний. Хочу повернутись у стіни КБС, там видихаєш, там відчуття своїх людей, там скролінг падав до нуля, бо все дуже цікаво і хочеться жити. А ще, звісно, славутські ліси та озера, запах хвої і тисячі пройдених стежок. А насправді дякую друзям з України за те, що пишуть і дзвонять. У мене часто не вистачає духу подзвонити їм, бо я тут, а вони у війні далі. І та, зараз треба писати нову історію з новими місцями і людьми. А ще якось тримати купи цю клаптикову ковдру. #рефлексії

Оформив кілька думок не за темою однієї недільної проповіді. #богопізнання #думки Вийти за табір

Сьогодні зранку слухав розмову з О. Філоненком... Одна із багатьох цікавих думок, яка зачепила: "Людина це така дивна тварина, поведінка якої суттєво змінюється від того дивляться на неї чи ні?" (Лакан) "Запитання просте: перед ким я живу?" "Перед до яким Богом я живу? Якщо це Бог, Який вимагає негайного виконання всіх правил і одразу карає за переступи, то людина буде уникати такого Бога. Тому варто знати перед яким Богом я живу..." "Практика молитви - це постановка себе під погляд Божий" І це насправді дуже важливе запитання: в якого Бога я вірю? Якого Бога проповідую? Якого Бога проповідують у моїй помісній церкві? Це одразу сфера теоретичного богослов'я, яка безпосередньо впливає на моє щоденне практичне життя. І саме тому кожен(!) є богословом. От тільки чи це Бог Біблії? І немає жодної різниці у який бік у тебе ухил. Якщо це не Бог Біблії — то це неправильна теологія із неправильним щоденним поклонінням. #Бог #думки #Філоненко #проповідь #теологія

Традиційне Великоднє селфі, і вже з коханою) Цього року у мене не було святкового ранкового служіння у церкві з усіма нашими баптистським святково-обрядовими елементами. Сьогодні зранку віз Настю в аеропорт, з недоусвідомленням, що найближчі 1,5 місяці не будемо бачитись. Думав, що Воскресіння — це про Божий план всупереч. Великдень — свято, а радше усвідомлення, стиль життя того, що кінцеву реальність визначає Бог. І у світі "самі зробимо, як хочемо" — у будь-якому форматі — таки Він визначає як все ж буде. Він знає точний час і місце, Він знає де, коли і з ким. Він знає, що не буде понад силу. Він приходить вчасно, як і завжди, саме тоді, коли вже здавалося б ніяк. Саме Воскреслий робить шлях у пустелі, дорогу серед бездоріжжя, двері у тупику. Він і тільки він має ключі до того, що ми звемо реальністю. І тому вся сила, всі можливості, всі сенси — у Воскреслого. Христос Воскрес! Воістину Воскрес! #воскресіння #Пасха #думки #християнство

Не буває християнських держав. Не може бути християнської держави — це ілюзія. Християнство і держава — це як олія і вода. Будь-яка держава за своєю суттю є звіром із звіринним нутром. Церква покликана впливати, мати пророчий голос, працювати у суспільстві, але у жодному випадку не тішити себе ілюзіями, не асоціювати себе із державою, не зливатись із нею. Р. Біляшевич #держава #церква

Актуальне перепрочитання

І поки добрався до Абетки. То от відкрили мені ще одну класну соцмережу для документування своїх подорожей. Прям якісно, цікаво і зручно. Не треба шукати фото в галереї просто і одразу можна подивитись свій маршрут '. Єгипет #враження

Фраза "Досконалий мир" у давньоєврейській мові: "шалом, шалом". Подвійний мир. Дж. Соєр "Книга пророка Ісаї" Одразу згадується Павлове: Филипʼян 4:7 НПУ І Божий мир, який перевершує будь-яке розуміння, збереже ваші серця й ваші думки в Христі Ісусі.  #думки

"Я недостойний..." Думаю, що не тільки я думав чи думає про себе так час від часу. Це базова реакція на добро, яке Бог дає, на його благодать. Це реакція, коли усвідомлюєш свої гріхи, промахи тощо. І особливо цим користується диявол, коли ти тривожник: "ти недостойний кращого, добро у твоєму житті дуже тимчасово, має щось статися, не може все були просто добре..." Цю установку часто непрямо проповідують у церквах. Але є один простий факт: ти ніколи не будеш достойним...ніколи! Сам по собі ти ніколи не будеш достатньо хорошим, щоб Бог тебе благословив. Жоден з учнів Христа не був достойним, ніхто з Апостолів чи в диких мужів віри себе таким не вважав. І якраз у цьому Євангеліє: Рим. 5:8: "Але Бог виявляє Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, коли ми були ще грішниками." Христос помер не тому, що я був достойний. Христу потрібно було йти на хрест саме тому, що тільки так можна було мене одягти у достойний одяг Його праведності. Є дві реакції серця на усвідомлення своєї недостойності: 1. Почуття вини і намагання стати достойним. Це постійний біг у колесі вини, яке не зупиняється з вічним бажанням стати більш гідним, стати кращим. От тільки це веде тільки до виснаження. Це пастка. 2. Вдячність. Християнин із вдячним серцем теж буде намагатися стати кращим, жити відповідно. Тільки це буде реакція вдячності на те, що йому дано, бажання вдячно догодити Христу, бажання стати схожим на Того, Хто такий добрий до нього. Вдячне дає простір дії благодаті. Я недостойний... І вдячний Господу за кожну Його дію у моєму житті. Вдячний, що потребую Його, що сам не можу змінити нічого, не можу сам себе змінити. #рефлексії

Нещодавно в одному колі читали 33 Псалом. "А які уроки ми можемо взяти з цього Псалма?" — запитали мене. Я почав розказувати, що цей Псалом — ода Богу, опис Його величі, краси, всемогутності. — Це зрозуміло, а що ми можемо взяти з цього? — вдруге перепитали з залу. — Ну я нічого нового не взнав звідси про Бога. Це все я і так знаю...— сказав ще хтось. І я задумався. Згадував цю ситуацію майже щодня останній тиждень. Мене це лякає, у собі, насамперед. Кілька тез: 1. Ми інструменталізували Біблію. Ми здебільшого ставимось до неї як до уроків, які треба витягнути, знайти ще один пункт інструкції, якого не вистачає для життя. Біблія стає просто фунційним доповненням до життя, щоб допомогти краще, більш успішно (у будь-якій сфері) жити. І та, у Біблії все це є, але... Але маючи тільки таке ставлення ми втрачаємо надто багато суті та краси Божого слова, Бога. 2. Дуже складно говорити про Бога так, щоб захопити інших. Тут є багато причин: від того, що сам недостатньо захоплений до нестачі риторики, щоб описати ту велич і красу. Слів завжди мало, щоб описати Бога, який створив ці слова. 3. Змінює поклоніння. Це основне про що думав. Якщо ставлюсь до Біблії просто як до інструкції, як до бази інформації, то вона не багато чим краща за Вікіпедію. Але Біблія — історія про Вічного, Всемогутнього, Незмінного і Люблячого Бога. І все, що вона говорить має нас схиляти... до поклоніння. Не інформація змінює серце, не уроки, а схилене у поклонінні серце. Саме поклоніння змінює серце і життя. Поклоніння завжди починається із захоплення красою. Біблія написана, щоб нас захопити Богом, захоплення Богом веде до захоплення Його Словом, а це у свою чергу до ще більшого запалення Богом. Це коло, яке не має меж, а пізнання Бога буде продовжуватись і у Вічності. Я зможу жити побожно тільки тоді, коли захоплений Господом, тільки тоді буду насолоджуватись Його Словом. Якщо мені розкажуть про дуже видатну і красиву особистість, то я, скоріше за все захочу познайомитись із нею. Так от Бог — не щось інформативне, Бог — Особистість. Він хоче, аби ми пізнали Його, аби захоплювались Ним, насолоджувались Ним. Саме цього варто прагнути. Саме тому Він дав Біблія, саме для цього прийшов Христос. #думки #рефлексії #Бог #поклоння

Ця пісня — вчорашнє відкриття. Той випадок, коли натрапляєш на неї, в потім надовго зависаєш. Неймовірно вдале поєднання тексту, хорового аранжування, тембрів. Трагічна пісня, але така життєва... https://music.youtube.com/watch?v=igPioli_ydE&si=_nM9uuqU-yg5MtaY #рефлексії

«Але якщо ви відступите й відкинете Мої постанови і Мої Заповіді, які Я вам дав; відступите й почнете служити іншим богам, поклоняючись їм, то Я викореню вас із Моєї землі, яку Я вам дав, а цей Храм, який Я освятив для Свого Імені, Я геть відкину від Себе, і зроблю його приказкою й посміховиськом між усіма народами. Кожен, хто проходитиме повз нього, – нині такого величного Храму, – жахнеться й промовить: І за що Господь таке учинив з цим краєм та з цим Храмом?! Відповідь буде однозначною: За те, що вони залишили Господа, Бога своїх батьків, Котрий вивів їх із єгипетського краю, а приєднались до інших богів, поклонялися їм і служили їм. Саме тому Господь спровадив на них усе це лихо.» 2 ХРОНІК 7:19-22 CUV Книга Хронік була написана після Вавилонського полону. Її авторство традиційно приписують Ездрі. І все, що Бог тут каже Соломону — вже сталося. Народ таки згрішив, народ таки втратив свою Батьківщину. І через багато десятиліть Ездра згадує Божі накази та обітниці. Десь так працює осмислення історії. Не переписування, не відбілювання, а саме осмислення. Цікаво саме ретроспективно прочитувати цю книгу, тримаючи у памʼяті, що це постполон. І що в основі нової, чи радше оновленої, ідентичності народу, якому знову треба згадувати хто вони, знову будувати храм і відновлювати служіння Богу, заново будувати побут, автор закладає чесне розуміння того хто вони, які вони, і чому все так сталось. #думки