Анна Кобзар Парашут реальності

Сьогодні ми бігли заради майбутнього. Сьогодні відбувся благодійний забіг «Крила Надії» - і це було неймовірно! Яскравий ранок, неймовірна кількість людей, енергія, підтримка, музика, усмішки - і найголовніше, велика спільна мета, яка об’єднала всіх нас. Ми бігли 5 км не просто заради спорту. Ми бігли заради маленьких життів - передчасно народжених діток, яким сьогодні особливо потрібна наша підтримка. І вже під час забігу нам вдалося зібрати понад 50 000 грн донатів! 🤍 Дякую кожному, хто сьогодні був поруч. Хто біг. Хто підтримував. Хто донатив. Хто розповідав про подію. Хто просто вірив у цю ідею. Це ще раз про те, що коли нас багато - навіть маленький внесок кожного перетворюється на велику допомогу. Але на цьому ми не зупиняємося 🪽 Наша велика мета - 600 000 грн, і долучитися до збору можна й зараз, навіть якщо сьогодні ви не були з нами на старті. 💳 Банка для донатів: https://send.monobank.ua/jar/7CAHojHSo6 Будь-яка сума важлива. 100, 200, 500 гривень - це вже частинка чиєїсь допомоги, лікування і майбутнього. Дякую кожному, хто став частиною «Крил Надії». І дякую кожному, хто ще тільки вирішить долучитися. 🪽 Разом можемо більше.

Запрошую 15 серпня на благодійний забіг заради майбутнього наших передчасно народжених діток 💛🏃‍♀️🏃‍♂️ Наша команда Space Game організовує цю маленьку ранкову подію разом із проєктом «Крила Надії» та ГО «Ранні пташки». Це подія не про швидкість і не про рекорди, це забіг про підтримку, турботу і велике спільне серце. Усі зібрані кошти підуть на витратні матеріали для виходжування передчасно народжених немовлят. 📍 Локація: Henry Bistro, вул. Оболонська набережна, 3, корпус 1, Київ - 15.08.26 🕗 Збір: 08:00 🏁 Старт: 08:30 🏁 Старт і фініш: в Henry Bistro 💰 Загальна мета збору: 600 000 грн, більшу частину вже зібрали, залишилось ще трошки. На учасників чекають: DJ set, гарний настрій, підтримка однодумців і відчуття, що ви робите справді важливу справу. Кожен донат — це внесок у життя та здоров’я дітей, які народилися раніше часу. Кожна участь — це крок до їхнього майбутнього. Приходьте бігти, підтримувати й допомагати. Посилання на реєстрацію - в першому коменті.

Людина не народжується відразу золотою чи ідеальною. Швидше, вона несе в собі руду: змішану, суперечливу, в якій є світло й тінь, любов і страх, щедрість і голод, мудрість і дитяча образа, ясність і хаос, небесне й земне, просте людське й космічне, потойбічне… І весь життєвий шлях людини на планеті Земля — це шлях переплавлення, безперервної трансформації з метою бути живим провідником Життя. Найсильніший внесок людини в усі часи — це якість її присутності. Решта — форми та способи. Не так важливо, через що. Важливо ЯК. Кожен здатний бути тим, у чиїй присутності простір оживає: заморожене відтає; згасле згадує свій вогонь; розрізнене збирається; застигле приходить у рух; втомлене знаходить подих; загублене знову відчуває напрямок Це й є бути провідником Життя, його союзником, учнем і майстром водночас. Пропускати крізь себе живе начало. Не привласнювати його, не придушувати, не контролювати, не використовувати для власної значущості... а просто давати Життю йти крізь тебе далі, плавно й легко: у людей, слова, дії, творчість, проєкти, простори, стосунки, саму тканину реальності. І ніколи, за жодних умов, не зраджувати живе в собі. У будь-якій складності бачити пульсацію життя. У кризі бачити не лише руйнування та втрати, а й зародок нової форми, сигнал до зміни способу, яким ти спілкуєшся з життям. Постійно відчувати в собі цей пульс, це биття, цей сяючий золотий потік, цю іскру. Бути в контакті з тим, що прагне рости, дихати, проявлятися, рухатися, кохати, творити, оновлюватися й тривати… Це вічне джерело живої сили, енергії буття - здатність відчувати потік життя в собі й навколо. І тоді стосунки стають живим обміном ресурсами. Діалогом між внутрішнім і зовнішнім, тобою - частиною цілого й Цілим Всеосяжним, вічним. Свідомим взаємним перетворенням, танцем речовини й духу, матерії й енергії…

Саме в моменти найсильніших, найважливіших переходів і трансформацій у психіці людини виникає бажання відновити все «як було»,повернути колишню ідентичність, колишні опори та сенси. Так, сприйняття інколи працює проти нас, трактуючи те, що відбувається, як збій, адже все йде НЕ ТАК. Але по суті, це тріщить і обсипається оболонка (звичний кокон), що стала затісною для наступного етапу життя - і виражається це в руйнуванні планів, розриві зв’язків, завершенні стосунків з людьми, роботою, звичною буденністю… На цьому найважливішому відрізку шляху багато хто починає панікувати: розум лякається кожного зрушення, гальмує власний розвиток, намагаючись повернутися до звичної програми життя - лише тому, що вона звичніша за невідомість… Тут важливо усвідомити три речі: 1. Будь-яка криза це ознака того, що твоя поточна версія особистості себе вичерпала і більше не здатна проводити живий струм життя. Через кризовий перехід запускається демонтаж цієї застарілої конструкції. 2. Людині складно витримати себе в стані змін, неоформленою, не названою чітко. 3. Кризові перехідні етапи затягуються не тому, що виходу немає… а внаслідок заперечення змін, що вже відбулися. Ми переросли стару форму, але продовжуємо чіплятися за неї зі страху перед невідомістю; хочеться нового життя, нових сенсів і надихаючих орієнтирів попереду, але немає готовності платити ціну: переживати розпад своєї колишньої форми… Оновлення, перезавантаження, рестарт просто неможливі без часткового вмирання. А все живе у цьому світі проходить через цикли розпаду та перебудови. Людина, як частина загальної екосистеми, - теж. Справжня трансформація завжди передбачає проходження через фазу небуття, коли колишній образ розсипався, а новий ще не народився. І поки він потихеньку кристалізується в полі, простоює візерунок подій і малюнок тебе в просторі це важлива довіра. І терпіння. Це найскладніше в такі періоди. Не вимагати від себе негайних рішень, виборів і відповідей, не намагатися стати «найкращою версією…», а вчитися дивитися на себе чуйно, м’яко, уважно й доброзичливо. Не ставати для самого себе суддею й наглядачем! Не лякатися власних пауз, не ненавидіти свою тимчасову слабкість, не знецінювати… а бути вільною, рухливою, відкритою назустріч світу істотою, якій дозволено змінюватися. І приймати себе в новій формі на кожному новому витку життя. Люби себе на будь-якому шляху Любов у такі моменти перестає бути красивою духовною концепцією і стає живою щоденною практикою. Без неї просто не пройдеш, не впораєшся. Бути поруч із собою не тільки в сильній, красивій, успішній версії… але й у сирій, незрозумілій, розібраній, спустошеній. Не відвертатися від своєї втоми, розгубленості, повільності, нерішучості, незнання та будь-якої іншої «недосконалості» Залишатися поруч із собою стільки часу, скільки потрібно, щоб нове життя встигло прорости крізь стару оболонку. Без цього будь-яка трансформація перетворюється на боротьбу.

Найбільший прорив починається з того моменту, коли всередині виникає щире, відкрите запитання: а що ще можливо?… що ще можливо для мене?.. що ще можливо для нас?.. Що ще можливо для людства, якщо ми перестанемо поклонятися жорстоким і мертвим сенсам старого світу?.. Що ще можливо для Землі, якщо ми згадаємо, що ми не господарі живого світу, а його нервова система, його чутливі клітини, його відповідальне продовження?.. Що ще можливо для майбутнього, якщо ми перестанемо входити в нього як перелякані продовжувачі старої програми, і вступимо в вищий задум, як зрілі співтворці нового?.. У цю саму мить, здається, величезне поле майбутнього на секунду торкається нервової системи й дає потрібний імпульс — чистий і ясний: що я можу в цю саму мить змінити своє життя. Кардинально піти зовсім іншим шляхом і планом розвитку. Жодної обумовленості та жорстких рамок, і повна свобода вибрати зовсім інший сценарій. Ми перебуваємо не в кризі, чи «важкій ночі перед світанком»… ми перебуваємо у гігантській зоні вибору, на перехресті сценаріїв, де нова дорога вимагає від людства принципово іншого рівня свідомості. Або більше швидкості, більше контролю, більше споживання, конкуренції, більше шуму, більше відчуження від тіла, землі, природи, один від одного та від самого себе… Або поворот на інший шлях, що вимагає усвідомлення, вноді уповільнення, визнання світу рівноправним союзником, а отже, перегляду самого принципу життя. Не як красивої ідеї, яких зараз у інформаційному просторі витає безліч, а як практики, як нового договору з реальністю та з планетою. З тим, що важливіше за людське его... Шлях ніколи не є єдиним. І спосіб прожити себе в цьому світі — не один. Ми маємо право не дотримуватися колишнього маршруту, якщо всередині з’явився інший вектор. І нікому нічого доводити не потрібно. Як і не потрібно зводити нанівець колишній шлях, знецінювати все, що було до… просто відчути: те, що привело саме сюди, у цю саму точку часу й простору, не зобов’язане вести далі. У всього є своя кінцівка й вичерпаність. Не наполягати на тому, що себе вичерпало. Здається, доля людини зараз настільки пластична, що змінюється мікроскопічним зміщенням внутрішнього курсу. Часто зовні ще нічого не сталося, але всередині змінився центр управління… і з цього моменту життя починає переставляти декорації, запускає нову послідовність подій. Я бачу це на десятках історій. Знаю з власного досвіду. І без жодних сумнівів — це працює.

У кризових і трансформаційних переходах є момент, коли ти неминуче перестаєш рухатися завдяки зусиллям і починаєш змінюватися завдяки розпаду старої версії себе. Точніше, завдяки згоди та примиренню з тим, що відбувається, і подальшій невідомості. Тієї самої порожнечі, що запрошує зміни та новизну: нові сюжети, ресурси, сценарії, можливості, стани. Порожнеча — це як стихія. Жива, рухлива. У сучасному світі, переповненому усіляким матеріальним і інформаційним мотлохом, порожнеча - дедалі частіше дивовижний, довгоочікуваний гість. Їй властиво приходити на межі, на кордоні старого й нового - але людина, як завжди, її боїться, відганяє, відмахується й заповнює всякою нісенітницею. Аби тільки не зустрітися, не провалитися в її обійми. Суспільство боїться порожнечі, і все ж вона приходить до кожного, приносячи з собою виклики, перевірку на справжність і дари, цінність яких складно оцінити, адже вони меншою мірою стосуються цінностей матеріального світу, а набагато більше цінностей світу Душі, Духа. До зустрічі з нею ще за звичкою можна триматися за пояснення, за свої версії того, що відбувається, за внутрішні карти. Можна навіть говорити про довіру до життя, про прийняття, про шлях, і при цьому зберігати міцним хватом свою колишню конструкцію. І вихід лише один: розслабитися довіритися здатися Навіщо? Справжні глибокі зміни рідко відбуваються там, де людина вже все вирішила й визначила для себе. Вони приходять туди, де колишня структура пом’якшала, старі сенси втратили владу і вже не вдається захищати свою версію, що віджила своє. Там, де розум, втомлений від власних повторюваних патернів, нарешті відступає, і життя отримує прямий доступ до людини. Незнання й порожнеча роблять сприйнятливим до нового. Через живий особистий контакт із тим, що відбувається. Порожнеча й незнання розгортаються всередині нової незвіданої території некеровано, безконтрольно. Їх не вдасться імітувати, хіба що створити якусь подобу, відблиск. А головна відмінність живого досвіду від будь-яких сурогатів і симуляцій - це спонтанність. Живий досвід завжди спонтанний. І тому непередбачуваний, неописуваний, невимовний. Це трансцендентне переживання, що лежить за межами усього, що знає розум.

Створюємо, відчуваємо, живемо життя🌞 А наступний Shift вже у вересні❤️

Червень, Київ: Shift - 5-7 червня, заключні дні рєєстрації перед початком Hot Challenge 25-28 червня Створюємо❤️

Якщо ти розгублений, дезорієнтований, не знаєш, як бути і що робити, алгоритм простий. Спочатку повернися до вихідного коду, у простір внутрішнього центру. На свою вісь. Потім дивись на реальність. Роблю вибір, приймай рішення з ясної синхронізації. не поспішай дихай у цю мить дивись, як зайве обсипається пилом, піксельною крихтою покидає тіло, свідомість, психіку, залишаючи тобі тебе споглядай те, що приходить у співзвуччі з твоєю глибиною, природною суттю і з цього стану дій

Світ розростається швидше, ніж людина встигає осмислити його рух. Він розширюється, множиться, роздроблюється, мерехтить екранами, сигналами, голосами, закликами, образами, бажаннями, рекламними гаслами, пророцтвами, вимагаючи участі: дивись сюди, вір цьому, бійся того, прагни туди, стань таким, доведи це, встигни, вибери, визначся негайно!.. Психіка стала прохідним двором буквально для всього, що вирує навколо. Жодна свідомість не встигне за цією динамікою. Занадто багато шуму, занадто багато сенсів, голосів, завдань, інформації, дій і занадто багато картин майбутнього Супернавичка сьогодні це бути на зв'язку з реальністю і при цьому бути поза тим, що відбувається. Зберігати контакт зовні і на рівні серця, і при цьому повну незворушність всередині. Не затоплюватися потоками інформації та новинних повідомлень. Не захлинатися емоціями. Стояти у своєму центрі у своїй вертикалі духу не розхитувати себе самого зсередини. У всьому цьому людині катастрофічно не вистачає права на паузу. У спробах негайно себе зцілити, поліпшити, зібратися, посилити… не залишається місця для уповільнення, розвороту всередину. Але в цьому ключ, найважливіша мета-навичка часу: Зупинитися, заспокоїти дихання. Зробити вдих, глибше і повільніше, ніж зазвичай. Відчути тіло, стопи, зчеплення із земною твердю. Розправити плечі. Вловити запах навколишнього середовища, відчути вітер шкірою. Зустрітися поглядом із небом. Закарбувати живу тканину моменту… і слідом за цим, зробити те саме всередині себе. Вийти за межі всіх існуючих пояснень того, що відбувається, соціальних перегонів, приписів і культів успіху, достатку та продуктивності, всіх сімейних сценаріїв, очікувань, традицій і заповітів, колективних страхів, модних теорій, духовних систем, релігій, вірувань, ідеологій, обіцянок спасіння, чужих уявлень про кохання, красу та правильне життя… Вийти за межі й не вибрати нічого із запропонованого. Не належати нічому. Просто бути у своїй первинності. Ти нейтраль, нульовий меридіан священна порожнеча стартова клітинка гри, з якої все починається, якою все закінчується і продовжується знову дозволити собі хоча б пару хвилин побути ТАК до будь-яких рішень до будь-яких цілей до будь-якої ідентичності до будь-якого «я повинен», «я зобов'язаний», «мені потрібно стати», «мені не можна відстати» це простір, в якому ти ще ніхто згусток світла спалах, мерехтлива іскра чисте сяйво духу немає проекту тебе немає ролей і масок немає біографії та особистої історії. немає стратегії життя Тільки чиста можливість. Початок. Простір до форми. Тиша до першого слова. Земля до перших кинутих насінин. Момент до вибору напрямку. У ньому ти ще не зобов'язаний знати, яким станеш. Можна бути просто живим полем, у якому щось зріє. М'якою, гнучкою, сяючою плазмою, що поки не набула остаточної форми. Потенціалом, який ще не погодився стати конкретною особистістю, інструментом, роллю. не все, що яскраве й привабливе є твоїм, не все, що модне й трендове, є живим, не все, що кличе, веде вперед…

Метафорично про те, що створюю в тренінгових проектах. Ми не просто тренуємо себе. Ми вчимося бути. Ми приходимо з цілями, І залишаємося заради шляху. Ми починаємо з зусилля, наміру - і знаходимо потік. Ми рухаємося разом і кожен проходить свій вибір. Ми не змагаємося - ми створюємо єдність. Ми не шукаємо ідеальну форму, ми створюємо усвідомленість у кожній дії. Ми пам’ятаємо: намір важливіший за результат. Ми знаємо, життя - це рух, а ми не тільки учасники, а й ті, хто створюють. І коли ми готові побачити глибше, ми стаємо творцями. Бо все, що існує - це хвилі життя і енергії, і кожна хвиля починається з нас. SHIFT Варшава 22-24 травня Київ 5-7 червня

Післясмак та роздуми після квітневого тренінгу Hot (Hot Challenge). Трансформація, мутація, еволюція, перехід - усе це одна з головних і найцікавіших форм життя. Гусениця не знає заздалегідь, якими будуть її майбутні крила; насіння не бачить дерева, яким воно стане; зимова земля передчуває весну і при цьому не знає напевно, що і як розквітне, коли прийде час, але довіряє процесу. Так і з нами. У період обнулення ми страждаємо не стільки від втрат, скільки від неможливості відразу зрозуміти те, у що перетворюємося. Старе ім’я більше не підходить, нове ще не прозвучало. У цей момент людина особливо вразлива: хочеться за звичкою схопитися за будь-яку готову ідентичність, накинути будь-який рольовий шаблон або маску, аби тільки не залишатися в порожнечі. Але тут потрібна не нова маска, а новий ступінь єднання з собою, тілом, внутрішнім голосом, живим сенсом БУТИ. Порожнеча переходу цілюща. Якщо допустити думку, що це як священний простір, у якому з нас вимивають чуже і повертають наше персональне, індивідуальне, наше власне. Це дуже красивий, важливий процес. І потрібна особлива сила духу, особлива зрілість у тому, щоб не тікати від цієї порожнечі, тиші, неясності. Не шукати миттєвої заміни, знеболення, розуміння… а почути себе. В епоху змін особливо важливо розрізняти, що в нас належить страху особистості, а що глибині духу. Страх, як завжди, підганяє, кричить, звужує перспективу, замінює життя виживанням, швидкими рішеннями. Глибина духу рухається інакше. Бо духу не страшно. Це та частина нас, що пережила не один кінець світу і все ж зберегла здатність любити, продовжувати, творити, починати спочатку… Дух пам’ятає. І ця глибинна, давня, довга пам’ять дає таку опору всередині, що особистість затихає і довіряється. Будь-яка велика зміна, будь-який перерозподіл спрямовує і повертає до цього знання: пропусти вперед головне, суттєве. Дух поведе і проведе тебе, якщо дозволиш. А увага, як і раніше, залишається головним інструментом. Втілюється не те, що голосніше заявлено, а те, що узгоджено з внутрішньою правдою, живим ядром. Задум стає реальністю там, де є ясність, вірність шляху і справжній вибір. Це запрошення до живої присутності у власній долі. Як це для вас і про вас? Найближчі тренінгові проекти, триває набір: Тренінг SHIFT Варшава 22-24 травня, це буде одиничний проект Тренінг SHIFT Київ 5-7 червня І в розробці новий проект, майстерня для випускників, вже скоро анонсую детально🌞

Чим краще пізнаєш себе, чим міцніший зв’язок із власним внутрішнім світом — тим ширша палітра станів, які можна переживати. Можеш побачити себе різним: веселим, сумним, меланхолійним, задумливим, зануреним у спогади, легким і безтурботним, наївним, таким, що радіє як дитина простим речам, мрійливим, романтиком, дурнем, закоханим, красивим, особливим, сильним, унікальним, талановитим, яскравим, сяючим, генієм, феноменом, щасливчиком, поривчастим, довірливим, сором'язливим, розгубленим, жалюгідним, невдахою, втомленим, тихим, спустошеним, пригніченим, таким, що помиляється, обуреним, розчарованим… бачиш свій страх, і гнів, і недосконалість, і любов, і силу, і багато інших талантів — складне, суперечливе, багатовимірне бачиш — і не прагнути одразу проскочити, перемотати ці стани. А з часом стає легко любити весь цей сплав у собі, цю живу стихійність, як природну зміну пір року у безлічі відтінків. Не розділяючи настрої на «хороші» і «погані», «правильні» і «неправильні», «потрібні» і «непотрібні»… усвідомлюючи в кожному спалаху себе. Це все одно, що дивитися на своє відображення у великому правдивому дзеркалі й не відводити погляду, не відвертатися від того, як є. У цій точці цілісного об’ємного бачення природним чином з’являється можливість чуйного калібрування: своїх почуттів, емоцій, проявів, облич. можна бути живим і різним як погода небо або весна

З багатьох історій (і з власного досвіду) помічаю, що коли людина починає наближатися до цієї своєї живої сутності, її ставлення до себе змінюється. Вона раптом… перестає сприймати себе як суму помилок, провалів, діагнозів і невдач і починає дивитися на себе простим, чистим, добрим поглядом. Усередині власної внутрішньої території є це особливе місце. Не зачеплене болем, гіркотою розчарувань, чужих приписів і ярликів; не обумовлене ні травмою, ні соціальною роллю, ні навіть особистою історією як такою… Хтось каже «ядро душі», хтось «дім духу», хтось — «справжнє Я», «центр», «внутрішній храм», «іскра життя»… цими словами ми позначаємо особливе місце всередині своєї реальності, що зберігає вічну, невичерпну здатність до життя та розвитку. У Юнга є образ Самості - центру особистості, який перевершує его і утримує напрямок індивідуації навіть тоді, коли свідомість у хаосі. У терапії внутрішніх сімейних систем існує ідея Self - спокійного, ясного, мудрого ядра, яке не є «частиною серед частин» і не пошкоджується хворобливим досвідом. В екзистенційній традиції це переживається як зв'язок із Джерелом або контакт із самим життям - тією силою, що дихає, відчуває, обирає, продовжує бути, навіть коли все руйнується. Це не означає, що травма не змінює контури внутрішнього ландшафту, не залишає слідів, не ламає звичних опор. Вона ламає, часто дуже боляче і сильно. Але цілюща правда в тому, що крім шарів пошкодження і захисту, існує простір, що залишається живим і сяючим, незважаючи ні на що. У чому цінність цієї психічної структури?.. Відчуй: це дім, храм, населений острів, притулок, що зберігає в собі якості простоти, правди та присутності. У цій своїй серцевині ти відчуваєш себе собою. Зовнішній соціальний світ постійно змушує виправдовуватися, доводити право на існування: «я повинна бути сильною, корисною, красивою, успішною, і при цьому зручною(!), щоб мене не покинули, прийняли, оцінили по достоїнству і полюбили… але тут, у домі душі, ніхто з тобою не торгується. Ти просто є, і з цим усе добре Це переживання - всеосяжне, що розливається по тілу якоюсь золотою мерехтливою плазмою. Адже оцінка завжди стосується зовнішнього погляду, якоїсь інстанції, яка судить і вирішує, «чи достатньо ти…», але зв’язок із джерелом (як би людина його не називала всередині себе) — це інша якість стосунків. З любов’ю. У цьому просторі можна бути недосконалою і не бути відкинутою. Можна бути суперечливою і не бути вигнаною. Можна принести туди все: і світло, і тінь, і сором, і біль, і гнів, і безсилля… і в цьому буде велике зцілення. Бо біль зазвичай переконує, що якщо інші побачать тебе справжньою, ти не виживеш. А переживання свого джерела говорить протилежне: ти можеш бути собою всією собою різною і живою Саме це дійство настільки життєдайне і цілюще, що поступово, завдяки цьому контакту, зростає і зміцнюється спокійна суттєва самоцінність, з’являються реальні внутрішні опори, а слідом за ними - більше милосердя, співчуття, ніжності, чуйності до себе… Я б сказала, це і є справжнє пізнання, знайомство з собою. Знаходження всередині себе дому, за яким ми часом так тужимо і сумуємо.

Тренінг Hot Challenge - це робота над собою, відносинами, внутрішнім станом, великими сенсами. Чесно, ефективно, з любовʼю і підтримкою. Дякую команді за глибоке занурення, створення своїх нових проявів і за внесок в світ. Як результат командної роботи учасники зібрали 180 тис.грн на ранню діагностику раку молочної залози. Надихаюсь висновками і зворотнім звʼязком від команди учасників, вони неймовірні! Рухаємось далі🌞