🇺🇦 Янголи Перемоги 🇺🇦

🌟 Меморіал, який побачив світ Нещодавно наш Меморіал відвідав видатний білоруський опозиціонер, політик і громадський діяч — Зянон Позняк. Людина, яка десятиліттями бореться за свободу Білорусі — приїхала сюди. Не як турист. Як людина, яка розуміє ціну свободи і знає, що таке втрата. Він пройшовся цими стежками. Подивився в обличчя наших Янголів. І написав про це у себе на сторінці — просто, але так, що перехоплює подих: "Загінулыя героі глядзяць на нас тысячамі адчыненых вачэй, нібы з таго сьвету, і гэта сьціскае сэрца." Він написав про білоруських воїнів, які воювали і загинули поруч з українцями. Про героя Олексія Скоблю, який прикривав відхід побратимів і залишився тут назавжди. Про те, що ця земля зберігає пам'ять про всіх — незалежно від того, якою мовою вони говорили. Мощун — це не лише українська історія. Це історія всіх, хто обрав свободу. 🕯️🇺🇦🤝 👉 Повний текст Зянона Позняка — https://www.facebook.com/share/p/1EvTP3gKw4/

🌲 Хтось невидимий теж доглядає за меморіалом Ми садимо дуби. Вкладаємо багато сил, часу, душі. Деякі приживаються, деякі — ні. Це важка робота, і ми її любимо. І знову переконуємось, що ліс вирішує сам. Вздовж окопів виросли молоді сосни. Рівненько, одна за одною — наче хтось невидимий ретельно підбирав місце для кожної. Вночі тут нікого немає. Вдень — тільки ми. Але вони ростуть. І ростуть саме там, де треба. Це вже не вперше. Спочатку дуб, якого ніхто не садив — прямо на місці бою. Тепер цілий ряд сосен вздовж окопів. Випадковість? Ми вже перестали так думати. Здається, ця земля пам'ятає. І по-своєму відповідає на те, що тут сталося. Не словами — деревами. Не криком — тишею між гілками. Янголи доглядають своє місце самі. А ми лише допомагаємо. 🌿🕯️

🙏 Слово вдячності У попередньому пості ми написали, що родини самостійно встановили пам'ятний знак. Але це було б неповною правдою. Поруч з родинами був Вадим Жердецький — староста Мощуна. Саме він зі своєю командою допоміг зробити цей пам'ятник реальністю. Такі люди не шукають слави. Вони просто роблять. Тихо, по-людськи — бо інакше не вміють. Вадиме, дякуємо Вам та Вашій команді. Від родин, від Меморіалу, від усіх, хто пам'ятає. 🕯️

🪖 Тут вони стояли. Тут їх пам'ятають. У лісі, на місці загибелі бійців батальйону Азов — Пономаренка Дениса та Посадського Максима — родини встановили пам'ятний знак. Не на території Меморіалу. Просто там, де це сталося. Там, де вони були востаннє. На камені — їхні обличчя. Поруч — український прапор, який тихо розвівається серед дерев. І тиша, яка говорить більше за будь-які слова. Ми вважаємо, що це місце має стати частиною Меморіалу. Бо пам'ять не має кордонів. Земля вже знає, хто тут лежить. Тепер знатимуть і люди. 🕯️

🕯️ 15 липня. День Державності. День пам'яті. Напередодні Меморіал поповнився ще 14 новими портретами Захисників Мощуна. Різний вік, різні долі, різні мрії — і одна спільна любов до України. 15 липня на Меморіал приїхав голова Київської ОВА Микола Калашник — щоб особисто вручити родинам QR-коди до особистих сторінок їхніх Героїв. Там — біографії, фото, відео, спогади рідних і побратимів. Не просто ім'я на табличці — а жива людина з характером, усмішкою і мріями. Символічно, що це сталося саме в День Української Державності. Бо сила держави — це не лише кордони. Це люди, які готові її захищати. І суспільство, яке здатне їх пам'ятати. Дякуємо родинам за довіру і збережені спогади. 🙏 Нехай пам'ять живе. 🕯️

🕯️ 13 липня. Чотирнадцять облич — чотирнадцять доль. На Меморіалі стало світліше. І важче одночасно. Ще 14 світлин зайняли своє місце серед Янголів. Чотирнадцять облич, які тепер дивляться на нас — спокійно, тихо, з тієї сторони, звідки не повертаються. Це не просто фотографії. Це — сини, чоловіки, батьки, друзі. Це люди, які любили життя — і віддали його за наше. Вічна пам'ять нашим Янголам: Гаврилюк Віталій Петрович Панченко Володимир Васильович Степанов Артем Юрійович Машков Євген Миколайович Буцко Максим Іванович Копус Олександр Олегович Свянтко Роман Романович Стебельський Сергій Миронович Синиця Сергій Романович Хромець Василь Юрійович Чепурко Тарас Петрович Попов Олександр Миколайович Мар'єнко Андрій Андрійович Козлов Анатолій Леонідович Ми пам'ятаємо вас.🕯️

🕯️ Крути-Мощун. Історія обрала те саме ім'я Іноді історія говорить так тихо, що треба зупинитись і прислухатись. 1918 рік. Під Крутами гине молодий студент — Володимир Шульгін. Один із тих, хто своїм життям купив Україні час і незалежність. 2022 рік. Поблизу села Мощун гине воїн 72-ї бригади — Володимир Шульгін. Один із тих, хто захистив столицю від нової навали. Два різних чоловіки. Два різних століття. Одне ім'я. Одна земля. Одна жертва. Це не просто збіг. Це нагадування про те, що Україна завжди знаходила своїх захисників — у будь-яку епоху, у будь-яку годину. Може, душі Янголів повертаються — щоб знову захистити свою землю? А Українська Земля пам'ятає своїх. І повертає їх — коли найбільше потрібно. Дякуємо нашій підписниці, дружині Володимира Шульгіна, що звернула нашу увагу на цей вражаючий факт.

🚂 Крути і Мощун — одна історія крізь століття Крути — місце, де понад сто років тому молоді українці вперше сказали "ні" ворогу. Ціною власного життя. Був лютий 1918 року. Жменька студентів і гімназистів — майже дітей — прийняла бій з переважаючими силами Червоної гвардії. Той п'ятигодинний бій став вирішальним. Він затримав просування ворога на Київ — і дав УНР час підписати Брестський мир. Україна здобула міжнародне визнання як незалежна держава. Ціна — їхні молоді життя. І ось тепер, у музеї-вагоні в Крутах, відкрилась нова експозиція. Поруч з пам'яттю тих студентів — світлини трьох хлопців, які загинули в Мощуні у 2022 році. Селютін, Трубій, Морозов. Вони так само затримали ворога. Так само захистили столицю. Так само не повернулись. Різні епохи. Різні війни. Але та сама земля, та сама жертва, та сама любов до України. Між Крутами 1918-го і Мощуном 2022-го — пряма лінія. Лінія, яку тягнуть герої кожного покоління. 🕯️ Відеоматеріл відкриття можна переглянути тут 👇 https://youtu.be/QqqGLdOL1Bk?si=9bOvi9q6mFZWtM-H

Ліс, який обирає сам себе ​Ми часто думаємо, що ми — господарі цього Меморіалу. Що ми прийшли сюди, щоб керувати, висаджувати й планувати. Але Меморіал у Мощуні вчить нас іншого: ми тут лише помічники, а справжнім архітектором є сам Ліс. 🌲 ​Ми висадили 30 дубів. Ми вкладали у них надію, турботу, розраховували на міцний гай, який підійматиметься до неба. Але природа має свій, прихований від людського ока план. Поки що з усіх зусиль проріс лише один. ​Хтось скаже — невдача. Ми ж відчуваємо в цьому щось інше — мудрість. ​Це нас зовсім не смутило. Ми зрозуміли: ми можемо дати лісу можливість, ми можемо створити умови, але Ліс сам обирає, кому бути в ньому, як йому виглядати і яким шляхом іти до свого відродження. Він не підкоряється нашим графікам, він живе за ритмами, що старші за нас і наші амбіції. ​Можливо, саме цей один дуб — це той, хто має стати господарем Меморіалу "Янголи Перемоги"? Можливо, інші дерева чекають на свій особливий момент, на свою особливу тишу? ​Ми не зупинимося. Ми продовжимо приходити сюди, розчищати шлях, садити нове життя і прислухатися до того, що шепоче нам земля. Ми не диктуємо свою волю — ми допомагаємо Лісу стати собою. Бо наше завдання — не змінити природу, а повернути їй силу, яка була відібрана війною. ​Ми продовжуємо. Бо пам’ять — це не застиглий камінь. Це дерево, яке вперто пробивається крізь дощі, сніги та час. Це життя, яке завжди знаходить свій шлях. 🙏🌱

🌳 Дуб, якого ніхто не садив Цей дубочок ніхто не садив. Він з'явився сам — тієї страшної весни 2022 року, коли саме тут, на цьому місці, точився бій. Коли земля була випалена, просочена порохом і болем. Коли ніхто ще не знав, чим це все закінчиться. І ось на тій самій землі, де гриміли постріли і гинули люди — проклюнулось маленьке жолудь. Непомітно. Вперто. Як і ті, хто тоді стояв тут насмерть. Бійці відстояли це місце. А дуб — виріс прямо з нього. З тієї самої землі. Він не знає про війну. Але він — її живий свідок. Народжений у вогні, він тягнеться до сонця на землі, яку полили кров'ю захисники столиці. А тепер над ним — старше дерево. Воно розкинуло своє гілля і захищає маленький дуб від палючого сонця. Як досвідчений воїн прикриває молодшого. Як батько — сина. Природа теж знає, що таке — захищати своїх. 🌿 З кожним роком він буде більшим. Міцнішим. Таким, яким і має бути український дуб — незламним. Ми не садили його. Але ми бережемо його. Бо він виріс з болю — і став символом життя. 🕯️

🌱 Один із тридцяти Ми посадили 30 дубів. Поки що прийнявся один. Але він живе. Тягнеться вгору з цієї землі — і це вже багато значить. Дуб — дерево довге. Можливо, саме він колись стане найбільшим тут. Таким, під яким будуть сидіти ті, хто навіть не знатиме історії як з'явилися дуби на Меморіалі. Але земля — пам'ятатиме. 🕯️ Меморіал живе. І росте.

🐾 Хтось ще приходить сюди На піску між пагорбами ми помітили сліди. Чиїсь лапи пройшли тут зовсім недавно — обережно, тихо, як і личить цьому місцю. Лисиця? Козуля? Ми самі не знаємо 😊 Головне, якби не завадився кабан. А ви як думаєте — чий це слід? Пишіть у коментарях!

Коли наприкінці квітня нещадний вітер увірвався в ліс, він без жалю зірвав світлини з дерев. Ці клаптики пам'яті здійнялися вгору та розлетілися, гублячись у холодних хащах лісу. Тоді прийшов він — батько одного з янголів. У його очах не було гніву на природу, лише глибокий біль того, хто знає ціну кожної миті. Він почав збирати ці розкидані скарби. Кожна світлина була для нього не просто папером, а чиїмось сміхом, останнім поглядом, відлунням щастя, яке вже ніколи не повернеться. Він при житті не знав цих хлопців, він не телефонував Ларисі Павлівні, він обережно, ніби боячись зробити їм боляче, піднімав світлини та повертав їх на місце. Наче намагаючись пришити втрачене життя назад до стовбурів. Зібравши все, він опустився на стільчик поруч зі своїм сином. Він не відривав від нього погляду — вдивлявся в обличчя, яке стало частиною спогаду, слухаючи радісний сміх янголів, що долинав звідусіль. Батько сидів, ніби охоронець вічності, застигши у тихій, розриваючій серце молитві. Дякуємо Геннадію Селютіну

18.05 відбулось чергове засідання робочої групи в КОДА, і ось основні новини: - Виготовлено 11 світлин Янголів! Залишилося оформити оплату та здійснити монтаж. Обіцяли встановити все до кінця червня. - Оформлення території під Меморіал, місце загибелі Білоусова, затягується. У зв'язку з тим, що земля належить двом громадам (Петрівській та Гостомельській), їхні повноваження на передачу землі обмежені, тому процедура оформлення займе ще 5-6 місяців. - Видалено 8 аварійних дерев, роботи тривають. Для спилювання верхівок дерев замовили спеціальну вишку. - Щодо встановлення інформаційної таблиці про бригаду "Рубіж" на Меморіалі: вже зв’язалися з патронатною службою бригади, отримали погодження. Наразі матеріали передані на переклад англійською мовою, після чого вони будуть розміщені в окопі. Наступне засідання робочої групи плануємо зробити виїзним, безпосередньо в Мощуні. Там визначимо місце для установки БТР (розбита техніка) та альтанки. Дякуємо всім за активну участь.

Шепіт Меморіалу: Коли постаті стають корінням ​На Меморіалі знову падають дерева. Тихо, майже невідчутно для стороннього ока. Це не просто старість — це велика розмова лісу з Вічністю. 🌿 ​Нещодавно ще один велетень схилився до землі — цього разу в лісочку Архипенка-Шульгіна. Здавалося б, звичайний випадок для природи. Але тут, на цій землі, випадковостей не існує. Кожна подія має свій прихований ритм, свою священну тишу і свою відповідь. Скільки б ми не намагалися впорядкувати цей простір, висаджуючи дерева, квіти й кущі, природа все одно обирає свій, містичний шлях. 🌲 ​Саме на цьому клаптику, де спочило старе дерево, розгорнулося справжнє таїнство. ​У 2022 році, коли небо було важким, а земля здригалася від болю, понівечені стовбури скидали шишки. Вони падали непомітно, одна за одною, і затихали в траві під снігами, ніби зберігали в собі зашифрований код майбутнього. Тепер на їхньому місці здіймаються молоді сосни 🌱. ​Ці сосни — тонкі, світлі й несамовито вперті. Вони пробиваються крізь ґрунт, який пам’ятає значно більше, ніж ми можемо осягнути. І в цьому відчувається особлива сила: здається, що саме постаті Архіпенко та Шульгін, чиї портрети незмигно дивляться з дерев, стали духовним насінням для цього місця. Це вони, своєю незламною енергією, породили цей новий лісочок посеред великого лісу. ​Там, де щось завершується, миттєво пульсує початок. Одне старе поранене дерево, виконавши свою місію, свідомо відійшло, щоб дати простір юності. Замість одного велетня постало п’ятеро молодих деревцят — як п’ять нових життів, як п’ять паростків незнищенної волі. ​Це не просто ліс. Це жива пам’ять, що дихає. Це - енергія бійців продовжує свій шлях у кожній новій голці, у кожному подиху вітру. Життя не спинити, поки воно має таке глибоке коріння. 🙏 Меморіал живе своїм життям, Меморіал також приймає участь у своєму будівництві.

Лісок Архипенка-Шульгіна