3 х 4

Ви уявляєте, спеціалізована ЛЛМ модель спроєктувала нові віруси, яких раніше не існувало Спеціалізована мовна модель Evo створила тисячі варіантів геномів бактеріофагів — вірусів, які заражають бактерії. Науковці синтезували близько 300 із них, і 16 реально запрацювали: заражали та знищували бактерію. Тобто межа пройдена, — раніше ШІ генерував текст, картинки, код. Тепер він може написати цілий геном, який після синтезу перетворюється на реально функціонуючу біологічну систему. Чому це важливо Межа між цифровим кодом і живою системою стала значно тоншою, а це відкриває величезні можливості для медицини, але водночас і для створення нової біологічної зброї.

Вчора читав цікавий текст про ШІ, конкуренцію і сучасний світ, і зустрів там цікаве поняття з теорії ігор — пастка Молоха: коли всі програють, але ніхто не може зупинитися. Молох це образ давнього божества, якому, за біблійними текстами та пізнішою традицією, приносили дітей у жертву. Згодом він став символом системи, яка вимагає від людей жертв заради певної мети. Звідси походить поняття пастка Молоха. Уявімо дві компанії, які одночасно розробляють потужний штучний інтелект. Обидві розуміють, що перед запуском потрібно більше часу на перевірку безпеки. Але якщо одна компанія сповільниться, а інша продовжить розробку, перша може програти конкуренцію. Тому кожна думає: Я б хотів діяти обережніше, але якщо я зупинюся, конкурент мене випередить. У результаті обидві пришвидшуються, скорочують перевірки та приймають більші ризики. Парадокс у тому, що ніхто окремо не хоче такого результату, який непередбачуваний і може знищити всіх, і кожен діє раціонально у власних інтересах. Але сукупний результат стає гіршим для всіх. Саме це і є пастка Молоха: система стимулів змушує учасників жертвувати довгостроковою безпекою заради короткострокової перемоги. І тому проблема безпеки ШІ — це не лише питання того, наскільки відповідальними є окремі розробники. Якщо правила гри винагороджують того, хто швидше ризикує, навіть відповідальні компанії можуть опинитися під тиском робити те саме. Повний текст ось тут, рекомендую: https://slatestarcodex.com/2014/07/30/meditations-on-moloch/

Я вам підготував велике відео про зір Але воно вийшло досить аутичним, дві книги та тонна специфікацій, складних механізмів, органів і тд. Тому я його поки відклав, але сценарій вже готовий, якщо цікаво далі трішки початку: Частина 1 ЕВОЛЮЦІЯ А почати нам з вами потрібно із найпростішого, на самому початку життя на планеті було повністю сліпим в плані, що системи, яка б працювала зі світлом не існувало. Серед найдавніших груп тварин губки взагалі не мають жодних світлочутливих клітин. Тобто проста реакція на світло це не базова властивість всього живого, тому можна сміло сказати, що навіть перші створіння Бога не бачили, бо зір це винахід, який з'явився з часом, на початку світ буквально був сліпим. І що найцікавіше, то все почалось не з ока, бо воно це вже дуже складний механізм, до якого треба було дійти. А почалося все з однієї маленької та цікавої молекули. Вона має назву родопсин, і на ній тримається геть увесь зір на нашій планеті. Влаштована вона так: є більший білок, опсин, а всередині нього сидить менша молекула — родич вітаміну А. В цій меншій молекулі є ланцюжок особливих зв'язків, налаштованих реагувати на світло. Коли вона ловить фотон, тобто найменшу неподільну порцію світла її форма змінюється. І от ця дуже маленька зміна форми запускає ланцюжок хімічних реакцій, який зрештою породжує електричний сигнал у клітині. Простими словами: родопсин це молекула вимикач, який клацає від удару світла й клітина повідомляє про це решту організму.

Яку круту фразу прочитав: "Справжня проблема людства полягає в наступному: у нас є палеолітичні емоції, середньовічні інституції та богоподібні технології" Едвард Осборн Вілсон ____________ Простими словами: Наші емоції сформувалися в умовах первісного світу, суспільні інституції часто працюють за дуже старими принципами, а технології вже стали настільки потужними й складними, що ми самі не завжди до кінця розуміємо, як вони працюють і до яких наслідків можуть призвести.

"Найпотужніша сила в історії людства — це дурість" автор тексту Юваль Ной Харарі Одна з найпотужніших сил в історії людства — це не технології і не зброя, а людська дурість. Ми знаємо, що ядерна зброя здатна знищити всю цивілізацію. Знаємо й те, що штучний інтелект може вийти з-під контролю — і попри це продовжуємо його розвивати. Якби людство було ідеально мудрим, ми могли б створювати найпотужнішу зброю світу й ніколи нею не зловживати. Якби ж ми були просто дурними — ніколи не стали б настільки могутніми. Небезпека криється саме в поєднанні цих двох рис: колосальної сили та браку мудрості, щоб нею розпоряджатися. Головне, що варто розуміти про штучний інтелект: це перша в історії технологія, здатна самостійно ухвалювати рішення й самостійно породжувати нові ідеї Його часто порівнюють із попередніми технологічними революціями — друкарським верстатом чи атомною бомбою. Але це порівняння оманливе. Друкарський верстат не міг сам вирішувати, яку книжку друкувати. Атомна бомба не здатна сама обрати місто для знищення — і тим паче не може винайти нову, ще потужнішу зброю. А штучний інтелект — здатен. Ми впускаємо у власну екосистему, на власну планету, потужний і по суті чужий для нас тип інтелекту, який не вміємо контролювати. І це надзвичайно небезпечно. Упродовж більшої частини історії життя людини ділилося на два етапи: спочатку навчання, потім робота. Ця модель більше не працює. Ніхто не знає, яким буде ринок праці через 10–20 років і які навички залишаться затребуваними. Людям доведеться постійно перенавчатися й переосмислювати себе — у 30, у 40, у 50, у 60 років, — інакше вони ризикують стати непотрібними. Але постає питання: за рахунок яких ресурсів перекваліфіковувати мільйони людей знову і знову? І це не лише економічна проблема, а насамперед психологічна. Змінювати себе — величезний стрес. У 15 років ми йдемо на це, бо іншого вибору немає. Але чи легко зважитися на це вдруге — у 40? Чи втретє — у 60? Суспільству знадобиться масштабна психологічна підтримка, щоб упоратися зі стресом життя у ХХІ столітті. На початку ХХІ століття світ був чи не найбільш мирним і впорядкованим за всю історію людства. Але з другого десятиліття все почало змінюватися: глобальний порядок, збудований на спільних цінностях та інтересах, зазнав атак з усіх боків — а ті, хто його руйнував, не запропонували жодної альтернативи. Руйнування порядку без альтернативи неминуче веде до хаосу. Тепер, у третьому десятилітті століття, ми бачимо різке зростання кількості війн у всьому світі, і можливо, що ми вже перебуваємо в розпалі третьої світової війни — просто ще цього не усвідомили.

А ще там відео наааарешті вийшло, приємного перегляду. https://youtu.be/5tlB9jY458s

Нещодавно зловив дисоціацію, як гадаю, то це була прям перша усвідомлена, настільки усвідомлена, що все забуваю про неї розповісти. Знімав я відео, вже хвилин сорок стояв і сильно стомився і в один момент я наче зміг одночасно говорити на камеру, але в цей самий час я думав взагалі про інші речі. Я розумію, що пояснення не з найкращих, але я не знаю, як мені пояснити краще. Якщо коротко це відчувалось наче тіло відділене від мене і займається своїми справами, а я збоку просто чілю собі та займаюсь своїми, думаючи про щось геть інше. Так тривало не довго, секунд 5 напевно, але відчуття цікаві, сподобалось, хотілось би розвинути таку здібність.

Помітив таку цікаву штуку: коли під час розмови починаєш хвилюватися, можеш раптом сказати не те слово або взагалі нелогічно закінчити чи обірвати думку, типу — ну, я поїхкав… гуси летіли через ставок. І що дивно, людина часто цього навіть не помічає й далі уважно слухає.

Все забуваю вам показати свою родину ♥️

Цікавинка: Патерналізм (від лат. pater — батько) — система взаємовідносин, при якій право прийняття важливих рішень для забезпечення загального блага делегується більш авторитетним, старшим та досвідченим людям.

Сходив до перекуря — знак, що скоро буде відео.

У мене сьогодні день народження і ви не повірите, що мені подарували компʼютер… найкращий подарунок в моєму житті, після маминого подарунку

В книзі прочитав цікаве пояснення того, наскільки малими є атоми й молекули: Уявіть, що ви взяли склянку води й позначили кожну молекулу в ній червоним кольором. Потім вилили цю воду в океан і ретельно перемішали її з усією водою на планеті. Після цього ви могли б зачерпнути склянку води майже в будь-якому місці океану — і в ній усе одно знайшлося б близько сотні червоних молекул із тієї першої склянки. Цю метафору приписують лорду Кельвіну — видатному вченому 19 століття. В чому сенс: молекули настільки малі, що їх у звичайній склянці настільки багато, що навіть цілого океану недостатньо, аби розчинити їх до повного зникнення. І коли ми пробуємо поєднати два різні масштаби — мікро світ молекул та макро світ склянка, океан, нам інтуїтивно важко зрозуміти, що в склянка для молекули це як океан для людини.

Сьогодні був в кіно на «Одіссея» Нолана — сподобалось.

Виявляється є такий цікавий синдром Антон Це дуже рідкісний неврологічний розлад, який виникає при ураженні потиличної частки мозку, де обробляється зорова інформація. Людина фактично повністю сліпа через пошкодження мозку, але не усвідомлює цього. Вона щиро переконана, що бачить, навіть якщо постійно наштовхується на предмети або не може описати те, що перед нею. Щоб пояснити свої помилки, мозок несвідомо вигадує деталі (це називається конфабуляцією). Людина не бреше навмисно — вона справді вірить у те, що говорить.

А як ви розумієте, що людина ображена? Або що вона радісна? Наприклад я слідкую за мімікою, поглядом, контекстом — можливо вона слухає певну музику, можливо не хоче розмовляти на теми, які я пропоную, забагато мовчить і тд. ____ У мене колись навіть хітшіт стався з приводу цього — я їхав в таксі і у водія грала дуже сумна музика, він постійно переглядав телефон, за вікном була похмура дождлива погода — я все це склав до купи і прийшов до думки — він страждає. В нього точно сталось невимовне горе. Я почав його заспокоювати, —все буде добре, я вас розумію — але він на мене, якось дивно подивився, посміхнувся і сказав — у мене все чудово, я завжди такий.

Цікавинка з книги: Перцептивна якість — це властивість об’єкта або сигналу так, як вона переживається нашим сприйняттям. Наприклад: довжина хвилі світла — фізична характеристика червоність — перцептивна якість звуковий тиск — фізична характеристика гучність — перцептивна якість

Виявляється, існують дзеркальні очі, які інженерно майже повністю відрізняються від наших. У людському оці світло проходить крізь кришталик, заломлюється й фокусується на сітківці. А в морського гребінця, якого ви бачите на картинці, — світло проходить всередину ока, потрапляє на справжнє увігнуте дзеркало й відбивається назад на сітківку. Це дзеркало складається з мільйонів крихітних кристалів гуаніну, складених у шари. Приблизно так само працюють дзеркала в телескопах. Навіщо це потрібно? Таке око можна зробити дуже маленьким, але водночас зберегти широкий огляд і добре використовувати слабке синьо-зелене світло, яке проходить крізь морську воду. У гребінця таких очей може бути близько двохсот. Вони розташовані вздовж краю тіла й допомагають помічати рух, тіні та наближення хижаків.

Чи є червоний предмет червоним у повній темряві?