✨ Тіні пустелі

Читала про Алеппо, спіймала себе на думці, що арабською назва має бути сильно іншою, бо там нема ні «п», ні «о». І дійсно, місто арабською називається Халаб. Виявляється, що там колись бував наш письменник і мандрівник 18 століття В. Григорович-Барський. Міст по світу він насправді відвідав нємєряно і книг про це написано і перекладено різними мовами декілька томів. Мене дуже цікавлять «Мандри святими місцями сходу з 1723 по 1747 рік». В 2000 році книгу видали українською у перекладі Петра Білоуса. Може, десь колись її спіймаю. Ось тут є трохи фрагментів, можна спробувати почитати староукраїнською. Про схід — внизу. Цікаво, що Каїр він називає «великий град Єгипет». Ще один факт про Алеппо, який нас стосується (окрім того, що там коштом Мазепи у 18 столітті було надруковано Євангеліє арабською мовою і чучуть пофінансовано християнство) — це історія православного мандрівника на прізвисько Павло Алеппський. Не буду багато переказувати, ось тут про нього є трохи в Вікіпедії. Якщо коротко, це араб, який у 17 столітті прогулявся з Алеппо до України, зустрівся з Богданом Хмельницьким і написав «Подорож патріарха Макарія», де описав тогочасне життя України (і окремо Московії) А ось сторінка про книгу. Рукописів є 4 штуки. Один з них зберігається в бібліотеці Могилянки. Пишуть, що там рукопис з'явився «завдяки Агатангелу Кримському, який придбав його під час свого наукового відрядження до Сирії та Лівану наприкінці 19 ст.» Обожнюю знаходити такі неочевидні зв'язки

Загальна хронологія історії ІДІЛ з декількома кроками назад: — На Близькому Сході пристуні США (нафта, холодна війна з СРСР, підтримка Ізраїлю, війни в Перській затоці і т.д.) — Набирає сили терористична організація Аль-Каїда, яка в 1980-х боролася в Афганістані проти Радянського вторгнення, а в 1990-2000х мстилася США за допомогу Кувейту у війні проти Іраку і загалом — за іноземну присутність на «святій землі» — Аль-Каїда здійснює теракт в США 11 вересня 2001 — США вторгається в Ірак у 2003 (боротьба з Саддамом Хусейном, нафта, «превентивна війна» після теракту) — Саддама Хусейна, президента Іраку, страчують, державні структури слабшають, розгортається сильніший конфлікт сунітів і шиїтів, активізуються радикали — З Аль-Каїди в 2006 виникає Ісламська Держава Іраку (і ті, і ті, суніти) — З 2011 під час громадянської війни в Сирії, організація розповсюджується і на її частину і тепер називається Ісламська Держава Іраку і Леванту — В 2014 ІДІЛ починає захоплювати великі території й крупні міста Іраку. (Історія з книги Наді Мурад починається тут) — В 2014-2017 проти ІДІЛ воює Ірак, курди, міжнародна коаліція на чолі з США (Український журналіст Олександр Кореньков написав книгу про битву за Мосул і структуру «Ісламської держави») — В 2017 уряд Іраку оголошує про свою перемогу після звільнення основних територій — Після 2017 ІДІЛ не контролює великі міста, але певні осередки зберігаються досі

Прочитала книгу Наді Мурад «Остання дівчина» — автобіографію іракської єзидки, яка пережила полон ІДІЛ. Для початку — про єзидів. Це малочислельна етнорелігійна група людей, які живуть на Близькому Сході і Кавказі. Якщо вірити Вікіпедії, то в Україні вони живуть теж. Наприклад, в Херсонській області, куди емігрували у 1980 з Вірменії після Спітакського землетрусу. Також в Житомирському напрямку від Києва є окреме єзидське кладовище. Релігія у них незвична. Єзиди вірять в єдиного бога, сімох його янголів, основним з яких є Малак Тавусі — синій павич. Моляться переважно йому. Як описувала Надя, єзиди навіть не носять синій одяг в повсякденному житті, бо він вважається для них священним. Але загалом вдягаються доволі яскраво, хоч і закрито. Як проголошують ІДІЛ, єзиди не є послідовниками релігії Писання, тобто не мають священної книги. І це для них привід геноцидити єзидів особливо жорстко. Наприклад, під час ІДІЛівскої окупації Сирії, у деяких християн була змога відкупитися від полону. У єзидів такого варіанту не було, за людей їх не вважали. Тож терористи вбили старих людей, дітей і чоловіків забрали для вербовки, а жінок захопили в полон. Саме про цей досвід і розповідає Надя Мурад. Зараз вона правозахисниця і посол доброї волі ООН. Надзвичайна жінка. Ось ютуб-шортс з нею

Хто ще не бачив ШІшне відео іранських пропагандистів з погрозами Україні за допомогу арабським країнам – показую. Тут є трохи інформації від оглядача Мілітарного На фінальному кадрі мій ЖК, де 16 квітня стався прильот, наслідки там довготривалі. Але це нічо. Я вже бачу, як через десятки років буду розповідати онукам, що мені винесло пів квартири в Києві, бо поруч був дата центр української розвідки, в якому планували і виконували операцію з ліквідації аятоли Хаменеї. Ось докази А вони будуть казати: Ба, ти знову не випила свої таблетки

Тюльпан, виявляється, дуже знакова квітка в Османському світі. Ніколи не помічала (підказали), але турецький тюрбан і тюльпан схожі: і назвою, і формою. Назва квітки якраз від цього слова османською турецькою і походить: tülbend. В сучасній турецькій тюльпан називається lale, що вважається співзвучним з іменем Аллага. На картинках спина до спини стоять два османських тюльпани султани. Ліворуч Сулейман Пишний, а праворуч Баязид I Блискавичний, теж фанат квітів і блискучих штучок на одязі. В імперії тюльпан був популярним серед султанів аж до 18 століття, і далі мода перейшла до Європейських королів. Ось тут є брошура на 8 сторінок про проєкт повернення так званого «стамбульського тюльпана» назад до Стамбулу. Існував конкретний історичний сорт, який вирощувався в садах османських султанів. В самій Туреччині він не зберігся, але лишився в Європі під іншою назвою. Тепер перевезли назад. Цікаво виглядає, можна просто фотки погортати.

Згадались ще роздуми Семі Зубайди в книзі «Beyond Islam. A new understanding of Middle East», що в світі загалом прийнято називати різноманітні аспекти діяльності людей з Близького Сходу, Північної Африки, Центральної Азії, Індії як ісламські: ісламська наука/історія/мистецтво/архітектура. Але подібне на «Заході» ніхто не називає християнським. Наприклад, історія Європи та її мистецтво значною мірою визначаються християнством, церквою, монархами, папством, хрестоносними війнами. У живописі багато зображається життя Христа до розп'яття і Мадонна. Однак європейське мистецтво ніколи не називають «християнським» — воно готичне, ренесансне, барокове, італійське, французьке тощо. І з цих двох ідей я намагаюся зрозуміти, чи можливо чомусь існувати поза релігійною традицією? Чи завжди відмовляючись від свого ти переймаєш чуже? Здається, автор «Самознищення Європи» казав, що так. Тільки там зворотній процес від Ататюркових реформ, який, власне, і знищує культуру Європи

Дочитала книгу «Ататюрк: Біографія мислителя», але не можу доусвідомити, де все-таки межа між європеїзацією, секуляризацією і християнським світом. Одна з багатьох реформ Мустафи Кемаля у бік секуляризації — відмова від мусульманского укладу життя (в різні періоди це мало різні прояви, прогреси і регреси). Серед змін був перехід від мусульманского календарю (зараз 1447 рік) на «європейський». Але тепер це означає, що вони живуть по христианскому календарю, у якого хронологія від Різдва Христового. Ататюрк також переніс вихідний з п'ятниці, як прийнято у мусульман, на неділю. Але так прийнято у християн. Тобто якщо європеїзація в певному сенсі = християнство, то чи означає це, що чиста секуляризація не можлива за визначенням? Чи означає це, що неможливо відмовитися від релігії в своєму житті повністю заради європеїзації, не перейнявши традицію християнства? Про Ісуса, до речі, теж була неймовірна цитата, де Ататюрк вважає його «слабким правителем, який потребував релігію для управління своїм урядом». Звучить потужно. Широка площина для дискусії, який був уряд у пророка Іси?..

Намагалася розібратися, як і навіщо італійці в 1911 році окупували Триполі (столицю Лівії; північна Африка). Так, Італія там через дорогу, на тому боці Середземного моря, але мотивація до мене все одно не доходить. Вирішила поставити питання і чату GPT. Читаю відповіді й бачу, шо шось там не те. А причина дуже проста. 😊

Вмикаю собі іноді на фоні електронні сети з гарним краєвидом. А тут Абу-Сімбельский храм в Нубії (Єгипет) Навіть не знаю, що мене більше вразило — сам вигляд цього храму, чи той факт, що він так близько до води і все це у поєднанні чомусь відчувається як портал в потойбічну древність (Перша картинка — ймовірний вигляд 3200 років тому. Наступні — скріни звідси)

Читаю біографію Агати Крісті від Люсі Ворслі. Книжка вогень - розкриває багато соціальних сюжетів навколо Крісті. Наприклад. Другий чоловік письменниці був археологом і копав в Іраку. Його перша самостійна експедиція в 1933 році закінчилася скандалом. Рівно…

Читаю біографію Агати Крісті від Люсі Ворслі. Книжка вогень - розкриває багато соціальних сюжетів навколо Крісті. Наприклад. Другий чоловік письменниці був археологом і копав в Іраку. Його перша самостійна експедиція в 1933 році закінчилася скандалом. Рівно до цього року діяло правило, що всі знахідки вестернерів діляться навпіл - половину можна було забрати в свою країну і половина лишалась Іракському національному музею. (Тут я як людина з музейної сфери намагалася уявити, як проходила експертиза і поділ) Музеєм, до речі, керував в той час чувак, німець Dr. Julius Jordan. який також очолював Іракську нацистську партію. Така була! Так от, з 33-го більшість знахідок мала залишатись в Іраку. Британські вчені обурювались цим проявом «неінтелігентного націоналізму, який перешкоджає розвитку науки». Британські дипломати просили вчених не мутить воду. Махач дійшов до іракського уряду і того разу уряд поступився і дозволив забрати більшість викопаного із собою. Але археолог втомився від цієї жахливої бюрократії і вже не хотів більше копати в Іраку. Наступні поїздки були в Сирію.

Від єгипетської королівської сім'ї відчувається ненав'язлива фіксація на букві «ф»