Echafaud | Філософія атомізму

Тим часом ми далі розширюємо контекст у нашому циклі «Історія античної філософії». Зі статті можна буде дізнатися, як приблизно звучала антична музика, які теоретичні напрямки вона набула та як відмінності у звучанні інструментів використовували для виховання молоді. 🎹 Історія музики: Античність Одна із стабільно популярних статей на сайті через пошук в гугл. На цю статтю я посилатимусь дуже часто, тому що вона не тільки про музику, але й про роль музики в філософсько-політичних дебатах. Це також і початок окремого циклу про історію музики, тож сподіваюсь скоро буде написана друга частина, про музику в середні віки.

«До чого вся філософія та навіщо потрібне її дотепне оснащення, якщо вона визнає свою нездатність сказати що-небудь нове для життя, і навіть не здатна служити інструментом життя; якщо вона є лише вченням про знання, але не школою мудрості? Головна користь філософії... негативна і критична... #цитати #Фіхте #етика #просвітництво Опосередковано, тобто тією мірою, якою знання філософії з'єднується зі знаннями життя, у неї є і позитивна користь: вона в найширшому сенсі слова педагогічно впливає на все безпосередньо практичне. Виходячи з найвищих засад філософія вчить розуміння того, як слід формувати цільну людину... її вплив на умонастрій усього людства, однак, потрібно шукати в тому, що вона надає нам силу, відвагу і віру в себе, показуючи, що все це і наша доля загалом залежать виключно від нас самих, - тим, що вона ставить людину на її власні ноги». (с) І.Г.Фіхте - Нотатки під час «суперечки про атеїзм» (останні кілька років XVIII століття)

Колись давно, за часів царя гороха, написав невеличку критику на одного росіянського популяризатора філософії, коли той взявся оглядати (по суті критикувати) філософа Арістіппа. Моя відповідь називалась так: 💚 Критика критики античного гедонізму Привожу в україномовному форматі, та все ж рекомендую почитати про справжню філософію Арістіппа в нашій статті (там він поки що зветься Аристіпп, та мені здається так писати влучніше, але хай буде прийнята версія з двома "і", потім заміню).

Ми вже якось писали, що французькі філософи XVIII ст., такі як Ламетрі чи Гельвецій - були епікурейцями 🍀. Насправді їх тоді було більше, а ще більше тих, хто був дуже схильний до епікурейської філософії та розсипав їй компліменти, навіть якщо сам не повністью поділяв її основні засади. Серед таких "союзників" видне місце займає Дені Дідро. Тому згадаємо що писав Дідро на рахунок епікуреїзму в статті для "Енциклопедії". 🏛 Скорочення з історії епікуреїзму в “Енциклопедії…” авторства Дені Дідро Ось основні положення вчення Епікура, єдиного з усіх стародавніх філософів, який зумів узгодити свою мораль із тим, що він сприймав за істинне щастя людини, а свої настанови – з бажаннями і потребами природи. Тому в усі часи у нього була і буде величезна кількість учнів. Стоїками стають, але епікурейцями народжуються.

У світі Емпедокла, спочатку зовсім різні органи і частини тіл могли існувати у відокремленому вигляді. Руки могли існувати самі по собі, вуха самі, тощо. Тільки завдяки силі Любові і поєднання, ці частини стали утворювати нові види цілого. Так утворювалися випадково скомбіновані організми. Якщо якісь сформовані «монстри» виходили непристосованими до життя (наприклад, не отримавши рота і можливості харчуватися) – то вони природним чином вимирали. Тож збереглися лише найуспішніші комбінації органів. Цим же пояснюється, наприклад, що кентаври в міфах – цілком можливі істоти, які просто не збереглися до наших днів, зважаючи на недієздатність свого організму. А якщо розглядати біологію вже на рівні стихійному, то людина, як і будь-яке інше створіння, являє собою з’єднання всіх стихій, а отже, їхнє роз’єднання прирівнюється до смерті. Тому смерть тіла і душі – одночасні; і це можна розглядати, як чергову натурфілософську і матеріалістичну тезу Емпедокла (душа смертна і залежна від тіла). Звісно, все це слабша концепція еволюції, ніж у попередніх філософів (напр., Анаксімандра), але вона повністю оригінальна і виведена вже з фізичної системи самого Емпедокла. А головне – у ній відсутня телеологія, істоти розвиваються випадково (порівн. атомізм), а не за якимось планом (порівн. Анаксагор). Щоправда, існує версія, що таких самих поглядів на еволюцію дотримувався ще Парменід, і тоді є сенс говорити про систему еволюції Парменіда-Емпедокла. Ці погляди, хоч і виглядають дещо безглуздо, але цілком співвідносяться із сучасними поглядами на еволюцію життя, тоді як погляди Анаксімандра радше нагадують ламаркізм. Так чи інакше, якщо ми з’єднаємо погляди Анаксімандра й Емпедокла, і доповнимо міркуваннями Анаксагора про закономірності розвитку зародка, то ми отримаємо такі уявлення про біологію, якими далеко не кожен учений зміг би похизуватися до середини XVIII століття в Європі. (c) Friedrich Hohenstaufen - "Філософія Анаксагора та Емпедокла в боротьбі проти елеатів. Емпіризм, атомізм і теорія еволюції"

Толстой у дуалізмі стоїків і епікурейців став на бік Платона і стоїків. Що загалом очевидно (і тому Толстой - сміття, на рівні Достоєвського), але приємно побачити таке розуміння в західній літературі. А більше цитат з цієї книги ви можете знайти на каналі Крістіна та веганство. В «Анні Кареніній» поетика їжі, безсумнівно, виступає як риторичний засіб на службі в етики. Найбільш явно - у сцені в московському фешенебельному ресторані «Англія»: Левін, автобіографічний персонаж роману, і Стіва Оболонський виступають тут як антиподи. Останній складає «європейське», розкішне меню, з фленсбурзькими устрицями, ростбіфом, каплунами та іншими вишуканими стравами. Левіна, який звик до простої сільської їжі, це спонукає до зауваження: «мені дико тепер те, що ми, сільські жителі, намагаємося скоріше наїстися, щоб бути в змозі робити свою справу, а ми з тобою намагаємося якомога довше не наїстися і для цього їмо устрицю». На це Облонський відповідає: «Але в цьому-то й мета освіти: з усього зробити насолоду». Це свого роду відгомін фрази Хлестакова: «Я люблю поїсти. Адже на те живеш, щоб зривати квіти задоволення». На відміну від Облонського, Левін віддає перевагу простій їжі: «Мені найкраще щі і каша». Хліб і сир йому миліші за устриці. Е. Госцило-Костін слушно зазначає, що Толстой, протиставляючи ці позиції, примикає до двох головних напрямків грецької філософії: неправильно зрозумілого і вульгаризованого Епікура, з одного боку, і стоїків та Платона - з іншого. Пізніше, у трактаті «Перший щабель», Толстой посилатиметься на Платона і його проповідь стриманості. (с) Петер Бранг - «Росія невідома: Історія культури вегетаріанських способів життя від початку до наших днів» (2006)

Сьодні почну потрохи постити цитатки з книги Петера Бранга "Россия неизвестная: история культуры вегетарианских образов жизни..." Ця книга переповідає історію вегетаріанства в рос. імперії і її нема у вільному доступі, так що може комусь воно буде корисно та цікаво. Пости будуть російською так як перекладати скріни я поки не готова. Ну і на скрінах все підряд що мене зацікавило, по більшій частині історичні анекдоти Я думаю потім зробити декілька статейок з переказом інфи, що стосується вегетаріанства на підкотрольній РІ территорії України. Сподіваюсь, що не забью як зазвичай (тому і пишу про це публічно) Я і скріни так то вже місяць запостити не можу Крч я колись займусь активізмом, ну правда, а поки як є)))

Продовжую збирати матеріали для циклу «Предфілософія», тепер дістався до семи мудреців. По суті це просто компіляція їхніх коротких біографій і збір усіх їхніх пацанських цитат мудрих висловів. 📜 Передфілософія: Сім мудреців Далі збираюся накидати чернетку для історичного контексту цього періоду, щоб було зафіксовано боротьбу тиранів і царів, пояснено причини злету культури в Греції, всі політичні й економічні розклади, і причини, чому тирани відігравали радше позитивну роль в історії Греції. Частково ця тема і також зачіпалася в статті про Дев'ять ліриків та в цій статті про Сімох мудреців, але її варто буде все ж винести окремо.

Невеличка стаття з рубрики "Знайомство з епікурейцями". Зараз я трохи її переписую, тому актуальні статті лише ті, що будуть публікуватись тут. Більшість цих статей були перекладені з англійських енциклопедій 4 роки тому, і тоді ж я їх залив на Вікіпедію. Тому не дивуйтесь, що здебільшого це копія Вікі :) 👿 Тімократ Лампсакський Тімократ був епікурейцем-ренегатом (зрадником), який поставив за мету свого життя поширювати наклеп на філософію і спосіб життя Епікура. Він був старшим братом Метродора, найкращого друга і найвідданішого послідовника Епікура. Близько 290 р. до н.е. Тімократ порвав зі школою, мабуть, тому, що відмовився визнати, що задоволення було вищим благом життя. Його книга проти Епікура, опублікована після відступництва, називалася «Розваги».

#мудрість_древніх #Соломон #Ровоам #йюмар #Ізраїль Єровоам негайно повернувся і очолив делегацію до спадкоємця Соломона Ровоама, просячи деяких змін, зниження податків і зменшення трудової повинності. Ровоам у відповідь попросив поради у подвійних зборів, що допомагали йому правити, як вони допомагали царям з часів Гільгамеша. Зібрання старійшин, обережне й досвідчене, порадило йому змінити політику Соломона, бути менше монархом і більше пастирем; зібрання ж молодих порадило довести свою силу. «Покажи їм, - порадила молодь, - що твій мізинець товщий, ніж пеніс їхнього батька». Ровоаму сподобалася остання відповідь - яка, ймовірно, збіглася з його бажанням вирішити проблему зниження доходів. Коли делегати з'явилися до нього на аудієнцію, він виголосив, вочевидь, найбезтактнішу політичну промову в історії: «Мій батько наклав на вас важке ярмо, але я зроблю його ще важчим».

Одного разу, йдучи вулицею, Демонакт знайшов золотий перстень і вивісив на ринку записку, в якій пропонував власникові загубленого персня, хай хто б він був, з'явитися до нього, назвати вагу персня, камінь і вирізану на ньому печатку й отримати річ. І ось прийшов якийсь гарненький хлопчисько, заявляючи, що це він загубив. Але, коли нічого путнього він не міг сказати, Демонакт відповів: «Йди, хлопчику, та бережи від чужого пальця своє кілечко, а це - не твоя втрата!». (c) Лукіан із Самосати - «Демонакт»

📖 Переклади. Західна популяризація. Міркування щодо роботи «Про пихатість» Філодема Продовжуємо розглядати #Геркуланумські_сувої разом із Хірамом Креспо (минулі його статті: раз, два, три, чотири). У даному випадку розглядається тема зарозумілості, де Креспо наполягає на анти-високомірній версії епікуреїзму, та де в чому зливається з філософією стоїків. Але оскільки він, по суті, коментує Філодема, то ці вади можна підозрювати в самому Філодемі (орігінали досі не так просто знайти, та не так дешево купити, тому я ще не ознайомлювався, нажаль).

Продовжуємо наш цикл матеріалів з історії філософії - ми вже дійшли до «молодших натурфілософів», які прийняли виклик, та спробували дати відповідь на виклики Геракліта і Парменіда. 🏛 Філософія Анаксагора та Емпедокла в боротьбі проти елеатів. Емпіризм,…

Іммануїл Кант - «Критика чистого розуму» (1781) «Щодо предмета всякого пізнання нашого розуму одні філософи були тільки сенсуалістами, а інші - тільки інтелектуалістами. Епікура можна вважати найвидатнішим представником сенсуалізму, а Платона - найвидатнішим представником інтелектуалізму». «Щодо походження пізнання на основі чистого розуму: чи виникає воно з досвіду, чи незалежно від нього має своє джерело в розумі. Аристотель може вважатися главою емпіриків, Платон - главою ноологістів. Локк у Новий час слідував першому, а Лейбніц - другому (хоча він був досить далекий від його містичної системи), все ж вони не могли ще вирішити цю суперечку. У всякому разі Епікур набагато послідовніше застосовував свою емпіричну систему (оскільки своїми висновками він ніколи не виходив за межі досвіду), ніж Аристотель і Локк (особливо останній), який, виводячи всі поняття й основоположення з досвіду, зайшов так далеко, що стверджував, ніби буття Бога й безсмертя душі (хоча ці предмети перебувають цілком за межами можливого досвіду) можна довести з такою самою достовірністю, як і математичні теореми».

У продовження нашої міні-історії про Іонійське повстання. Версія здорової людини, тобто Геродота. Важливо одразу зазначити, що коли Кір захоплював Лідію, Мілет (головний герой Іонічного повстання) був ледь не єдиним полісом, який уклав з Кіром угоду. Проти влади Кіра і Камбіза греки не те, щоб не повставали, а навіть відправили флот (добровільно) на допомогу в завоюванні Єгипту. Греки допомагали Дарію і під час походу в Скіфію, і саме вони залишилися охороняти протоки між Чорним та Середземним морями, тож за бажання могли блокувати Дарія, але цього не зробили. Велика частина полісів на північ від Афін, включно з самими Афінами, прийняли васалітет від Персії, і це ще до того, як почалося повстання в Іонії. Навіть пізніше, у знаменитій битві при Платеях, 1/4 армії персів складатиметься з греків, які чомусь битися не відмовилися, хоча це тим більше допомогло б перемогти. Щось явно пішло не так з їх "волелюбним" духом. Але повернемося до сюжету. На Наксосі виганяють багатих аристократів (тобто встановлюють демократію). Тому аристократи просять допомоги в Мілетського підданого Персії - Арістагора, який доводився зятем колишньому володарю Мілета, Гістіею (той захопив місто у Фракії та залишився тираном там, розділивши владу з родичем). Гістіей до цього моменту був у Сузах як царський радник (по суті це "почесний полон", а чому саме - невідомо). Арістагор, намагаючись допомогти аристократії, зазнає поразки, марно витративши царські гроші. З огляду на те, що це була його особиста ініціатива, і він сам переконував царя почати похід, - Арістагор мав понести покарання за цей провал. У цей час Гістіей, незадоволений своїм полоном, з'єднується зі своїм родичем у Мілеті й вони піднімають повстання. До цього моменту більшість греків налаштовані про-персидськи, і на прохання повстанців про допомогу відгукнулися тільки Афіни (лише 20 кораблів) і Евбея (взагалі 5). До речі, Афіни трохи пізніше відкличуть підкріплення і тимчасово повернуть лояльність персам. Найімовірніше, масштаб повстання розростався в міру просування грецького флоту до Босфору і назад, тобто сила його залежала від Афін, а не від місцевих іонійців. До того ж, греки під час безуспішної облоги спалили передмістя Сард (за це, як і за зраду, перси пізніше попрямують походом і «око за око» спалять Афіни), цим прецедентом вони розлютили як персів, так і місцевих. Ймовірно, після цього «Рубікону» греки і вирішили битися активніше, тому що покарання для них вже було гарантоване, і було гарантоване серйозним. Не кажучи вже про неймовірно авантюрну поведінку і про відсутність узгодженості дій на суші, в вирішальному морському бою цілих 40 з 60 самоських кораблів, після перської обіцянки про помилування, пішли з поля бою і цим зумовили поразку греків. І що найцікавіше, навіть герої майбутніх битв при Саламіні та Платеях - Павсаній і Фемістокл пізніше виявляться про-перськими політиками. Фемістокл буде вигнаний з Афін за надмірно деспотичні замашки і тікатиме до Персії (!), де отримає від Ксеркса кілька малоазійських міст, що контролюють протоки (= Грецію), як перського намісника. Питання - де тут грецький патріотизм і велика боротьба батьків демократії зі східним деспотизмом? Думайте :)

Продовжуємо наш цикл матеріалів з історії філософії - ми вже дійшли до «молодших натурфілософів», які прийняли виклик, та спробували дати відповідь на виклики Геракліта і Парменіда. 🏛 Філософія Анаксагора та Емпедокла в боротьбі проти елеатів. Емпіризм, атомізм і теорія еволюції Це вже виходить за межі теми «формування канону», і для майбутніх філософів ці персонажі вже були більш ситуативними варіантами для вибору в якості вчителів. Приблизно з цього періоду починається активніший розпад раніше ще відносно «Єдиної Філософії» на масу дрібніших шкіл. На картинці вище: «Anaxagoras» (1636) Jusepe de Ribera

Якщо придивитися до слів Плутарха, то за загальною сприятливою картиною піднесеної духовної насолоди, ми можемо помітити зовсім протилежне. У вуста епікурейців він вкладає думку, яка не звучить прямо, але нічого іншого матися на увазі тут не могло: вони стверджували, що насолоджуватися реалістичною грою актора, який «страждає», за умови реалізму зображення = те ж саме, що насолоджуватися самими стражданнями, начебто це навіть не було грою. Виходить, що епікурейці в цій розмові ставлять питання через призму емпатії. А що Плутарх? Він просто повторив те, що і так мається на увазі; що в мистецтві для греків того часу був важливий реалізм. Повторення це не мало особливого сенсу, тому що і самі епікурейці говорять про це, як про причину обговорюваної проблеми. Далі Плутарх каже, що задоволення викликається в розумі, а не в очах і вухах. Але проблема в тому, що епікуреєць теж знає, що це так. Просто відчуття і розум для нього майже одне і теж саме. Розум це центр, куди надходять чуттєві дані з усіх п'яти каналів і обробляються в ньому. Жоден епікуреєць не ставить такий нездоланний бар'єр між розумом і відчуттями; завжди щось має «розчинятися» в чомусь. Конкретно тут - розум це похідне від «п'яти відчуттів». Плутарх просто доводить питання до гротеску, суто заради критики, тож навіть наводить в якості повчального прикладу кіренаїків, відомих як «крайні гедоністи». Очевидно, що це така іронія. І ось, ще раз підтвердивши важливість реалізму в мистецтві, і додавши, що в мистецтві важлива саме людська (!) майстерність (!), Плутарх каже, що справжній поціновувач мистецтва насолоджується стражданнями на сцені не тому, що знає про штучність цих страждань, зовсім ні! А тільки тому, що страждання виглядають якісно. Інакше не було особливого сенсу «спростовувати» слова епікурейця Боета. Фактично Плутарх прибрав емпатію з розгляду! Так і чому ж нам подобається гарне наслідування страждань? Просто тому, що воно гарне, а людям, мовляв, вроджене прагнення до досконалості. І тут ми приходимо до ключової різниці між сенсуалізмом (епікурейці) і раціоналізмом (платоніки, стоїки, картезіанці, тощо). З погляду епікурейців, вроджена тяга до мистецтва - це така сама безглуздість, як оголосити найістиннішими закони саме свого міста, тому що в 30-річному віці вони здаються тобі вже «самоочевидно» правильними. Насправді це результат досвіду, і нічого вродженого в розумі немає. Плутарх мало того, що проніс типове "обивательське" уявлення в міркування на тему мистецтва (слідом за Платоном), так ще й водночас фактично заявив: «так, я обожнюю дивитися, як люди страждають, до біса вашу емпатію, філософи-свині».

А в цьому, - сказав я, - кіренаїки і знаходять вирішальне заперечення проти вас, послідовників Епікура: не в зорі і слуху, а в розумі виникає задоволення від чутного і видимого. Курка, що безперервно кудкудакає, або ворона, що каркає, заподіює нам тільки неприємність і дратує, а людина, що наслідує кудкудакання курки або каркання ворони, приносить задоволення; вигляд хворобливо виснажених людей нас засмучує, а скульптурні та мальовничі зображення їх ми розглядаємо із задоволенням, яке полягає в тому, що наш розум зіставляє наслідування з його предметом. Справді, що інше могло спонукати людей настільки дивуватися свині Парменона, що вона увійшла в приказку? Цей Парменон, за переказами, прославився своїм наслідувальним мистецтвом. Знайшлися заздрісники, які намагалися з ним змагатися, проте упереджені слухачі казали: «Добре, але все ж таки це ніщо порівняно зі свинею Парменона». І ось один із них виступив, сховавши під пахвою порося, а коли порося завищало і навкруги почали примовляти: «Ну що це перед свинею Парменона?», - випустив порося на загальний огляд і так довів, що висловлене судження ґрунтується на упередженості, а не на істині. Це з повною ясністю показує, що одне й те саме слухове відчуття отримує в душі іншу оцінку, якщо його не супроводжує розуміння того, що воно викликане чиїмось мистецтвом і розрахунком».

Із "Застільних бесід" Плутарха, в продовження теми "вродженої тяги до прекрасного", де думка епікурейців уже в античності відтворює майбутню естетичну теорію Дені Дідро. #цитати #Плутарх #історія #медицина #Платон #філософія Запитання 1: "Чому нам приносить задоволення слухати тих, хто наслідує тих, хто гнівається або горює, і неприємно слухати самих тих, хто відчуває такі почуття". Учасники бесіди: Плутарх, епікурейці Таким було питання, яке обговорювали у твоїй присутності в Афінах, коли там у всіх на вустах був комічний актор Стратон, який виступав із великим успіхом. Нас пригощав обідом епікуреєць Боет, і серед запрошених було багато послідовників тієї ж школи. І ось, як це природно в середовищі людей з філософськими нахилами, розмова про комедію призвела до розгляду питання про причину того, що, чуючи голоси тих, хто гнівається, або тих, хто сумує, або тих, хто перебуває в страху, ми відчуваємо тяжке відчуття, але при цьому актори, які відтворюють такі переживання своїм голосом і рухами, приносять нам задоволення. Майже всі епікурейці висловили таку думку: той, хто зображує подібні переживання, має перевагу перед тим, хто відчуває їх насправді, тому що сам від них вільний, і ми, розуміючи це, отримуємо задоволення і радіємо. Я ж, наважившись вступити в чужий хоровод, сказав, що ми, будучи від природи схильні до всього розумного і майстерного, відчуваємо задоволення, коли бачимо розумне і майстерне наслідування, копіювання, тому співчуваємо йому і милуємося ним. Подібно до того, як бджола через притаманне їй прагнення до солодких соків невідступно обстежує кожну квітку, в якій може знайти медяну краплю, так і людина через вроджену любов до мистецтва і краси любовно вітає кожне звершення, причетне до розуму і сенсу. Якщо перед маленькою дитиною покласти хліб і зроблену з того ж тіста собачку або корову, то вона, побачиш, потягнеться до останньої; точно так само, якщо одна людина запропонує їй злиток срібла, а інша - срібне звірятко або чашку, то вона вибере скоріше останній подарунок, вбачаючи в ньому витвір осмисленого мистецтва. Тому діти люблять у тому, що їм розповідають, деяку загадковість, а з ігор віддають перевагу таким, що містять у собі щось складне й важке: людську природу і без навчання вабить до себе всяка витончена хитрість як щось їй споріднене. І оскільки людина, яка справді гнівається або сумує, виявляє загальні пристрасті, то це викликає в нас тільки тяжке співчуття; а той, хто переконливо наслідує це, виявляє вишукане мистецтво, яким ми насолоджуємося. Те ж саме ми спостерігаємо і в образотворчому мистецтві: бачити людину, що помирає або тяжко хвору, нам обтяжливо, а дивлячись на зображеного живописцем Філоктета або на виліплену Іокасту, для обличчя якої художник, подейкують, домішав до бронзи срібла, щоб метал відбив колір обличчя смертельно враженої горем людини, - бачачи їх, ми відчуваємо відрадне захоплення. Далі👇

Для тих, хто забув (чи не знав) що тут відбувається, нагадую, що це канал на тему античної культури, і насамперед епікурейської філософії. При чому в найширшому сенсі слова (тобто ми розглядаємо навіть тих послідовників "епікурейсього" набору ідей, які жили в XIX столітті, або навіть живуть поряд з нами сьогодні). Приблизними відповідниками епікурейскої школи в інші епохи був англійський емпіризм та утилітаризм, французьке матеріалістичне просвітництво (напр. Гельвецій), французька школа "ідеологів", в деякій дуже обмеженій мірі позитивізм, а також деякі відгалуження ренесансного гуманізму. Згодом ви все це побачите самі. Та нагадаю список "лонгрідів", які ми вже публікували в групі (жовтим виділені важливі матеріали, червоним - з мого власного циклу по історії філософії, синім - прохідний наукпоп): 🔸 Моя власна стаття "Проти логіки". 🔸 "Щастя, придатне для органічних тіл: медичний епікуреїзм Ламетрі". 🔸 "Гельвецій, як політичний теоретик епікуреїзму". 🔸 "Про відверту критику та гнів". 🔸 "Епікурейська теорія пізнання від Гермарха до Лукреція і Філодема" 🔸 Переклад роботи Плутарха "Проти Колота". 🔸 Чотири статті по історії античної медицини та ролі філософії в ній. 🔸 Історія античного мистецтва | Частина перша 🔸Масштаб катастрофи для античної літератури 🔻 "Передфілософія: Вплив Сходу". 🔻 "Передфілософія: Дев'ять ліриків". 🔻 "Мілетська школа". 🔻 "Піфагор та піфагорійський союз". 🔻 "Ксенофан Колофонський та Елейська школа". 🔻 "Геракліт Ефеський - філософія динаміки". 🔻 "Парменід – філософ Цілого" 🔻 "Антична філософія: Формування канону" 🔻 Огляд найбільш про-епікурейського твору Лукіана Самосатського. 🔹 "Чому епікурейські ідеї відповідають викликам сучасного світського життя". 🔹 "Епікурейський маніфест 2013 року". 🔹 "Епікур та стоїки у пошуках евдемонії". 🔹 "Чому Епікур має значення сьогодні". 🔹 "Епікурейський гайд: як жити приємніше в часи коронавірусу". 🔹 "Філодем про гнів". 🔹 "Міркування щодо роботи "Про гнів" Філодема". 🔹 "Міркування щодо роботи "Про відверту критику" Філодема". 🔹 Міркування щодо роботи Полістрата “Про нерозумне презирство” 🔹 "Епікурейські ліки" 🔹 "Від найкращих друзів до бромансу: філософський погляд на дружбу"