Відчувай з Айрін 🤍 #УкрТґ

Ви покохаєте когось більше ніж його ✧✧✧ Хочу сказати, що в моєму світі немає такого поняття, як “сильніше” або “більше” кохання. Почуття до кожної людини унікальне. Вперше глибоко я це усвідомила, коли у нас були стосунки з дівчиною. Але тоді я боялася, що моє кохання до неї недостатнє, бо відчувалося не так. Згодом я зрозуміла: воно не більше і не менше — просто інше. Це не змагання. Люди — різні, почуття — теж. І моє серце цілком може вміщати любов одночасно до кількох людей. Чи можу я для себе обрати стосунки з іншою людиною? Так. Але тільки якщо відчую, що ми з М. вже пройшли свій шлях разом, дали одне одному все. Тобто, якщо хтось із нас зрозуміє, що ми більше не дивимось в один бік. Що наші цінності, бажання, ритми змінилися і ми вже не можемо їх узгодити. Тоді, можливо, наші стосунки завершаться. Але не через когось. А тому, що кожен із нас обрав себе. А стосовно страхів — вони притаманні будь-яким відносинам, які не хочеться втратити. Коли в нас була К., я теж сумнівалась у коханні М. У своїй важливості в його житті, коли поруч з’явилась нова цікава людина. І тоді йому доводилося щодня доводити свої почуття: словами, діями, присутністю. Та після того, як я прожила кілька своїх історій кохання до інших — маю зовсім нове усвідомлення того, що нас тримає поруч. Те, що ми робимо — зовсім не буденність. Кожна нова ситуація — можливість заглянути вглиб власних страхів і навчитися говорити про почуття без захисту. Це не про звичку. Це про вибір — щоденний і свідомий. І про глибоке розуміння цінності того зв’язку, який ми створюємо. Є ще багато, про що хочеться сказати. Тому переводимо подих, і продовжимо зовсім скоро.

Питання, які ведуть у глибину. Частина 2 Одразу декілька питань стосувались теми втрати. Ми обоє проживали ці страхи. І щоразу розуміли: найголовніше — хоч іноді й найважче — говорити, не ховатися, не мовчати. Бо кохання — не про те, щоб усе знати наперед. А про те, щоб проходити цей шлях разом. Айрін, я думаю, що всі історії такі чуттєві та відверті саме завдяки Вашому М., і я навпаки, дуже добре, відчуваю у кожній історії його підтримку, трепетну любов, справжні почуття, які здатні подолати все на світі. Хоча, мабуть, інколи просто не вистачає його бачення та думки щодо подій:) і тому виникло питання, чи були у нього відчуття, що з Вашим захопленням з іншими людьми, він може втратити Вас, що Ви покохаєте когось більше ніж його, і як у такому випадку, він долав свої страхи? Чи боїшся за такий варіант що хтось із вас опиниться за бортом? Якщо з'являються такі думки чи переживання що ти робиш? Чи маєш ти страх що Айрін в якийсь момент залишить тебе? (Бо на мій погляд такі стосунки можливі коли один з партнерів має страх втратити, або навпаки безумовно кохає і хоче щоб партнерка була щасливою навіть за рахунок інших) Так, звісно, подібні думки були десь на початку. Найбільш гостро зрозумів, що це може статись під час нашої спільної закоханості в дівчину. Тоді ж зрозумів, що готовий відпустити, якщо вже так складеться доля. Чомусь було внутрішнє відчуття, що стосунки між двома жінками це дещо інше. І, якщо дружина зрозуміє, що її поклик — це бути поруч з іншою дівчиною, то мабуть у неї від природи є те, чого я не можу дати. З хлопцями трохи простіше) Бо Айрін робить багато для того, щоб я був впевнений у своїй важливості в її житті. Я не сумніваюся в нас, у причинах, чому ми разом, і у своїй — так би мовити — унікальності. А також, зважаючи на різноманітні факапи з боку її “знайомих”, ще не бачив у жодному з них когось, кого сприйняв би як конкурента. Ні, я знаю свої мінуси. Ті, де перебільшую і сам себе накручую, і навіть ті, що вважаю несуттєвими, але на них звертає увагу дружина. Тому, коли кажу про свою унікальність — це не дорівнює ідеальності. Але був один випадок, коли Айрін ну прям дуже сильно закохалась тоді, коли це планувалось просто як невеличка розвага. Найважчим тут були не саме почуття, бо я ж знаю про її поліаморність, а деякий перекос в баченні, інтерпретації дій, вчинків іншого партнера. Інколи здавалося, що вона бачить їх через рожеві окуляри, мінуси стають плюсами. Тут і з’явилось опасіння, що якщо навіть прості речі ми бачимо по-різному, то в якийсь момент і та моя “унікальність” в її житті стане не важливою, а умовні “факапи” перестануть бути такими і стануть “унікальністю” іншої людини. Але Айрі продовжувала наголошувати на моїй важливості в її житті, ми працювали над цим і згодом дійшли до розуміння, що якщо нам не судилося бути разом, то тільки через особисті речі чи проблеми, до яких жодна стороння людина не буде мати відношення. Бо на мій погляд такі стосунки можливі коли один з партнерів має страх втратити, або навпаки безумовно кохає і хоче щоб партнерка була щасливою навіть за рахунок інших Навіть не знаю що на це сказати… Немає такого. Кохана не зробить навмисно щось таке, що завдасть мені болю, а я не з тих людей, які будуть приховувати емоції. По мені дуже легко читається, якщо щось не так. Загалом, якщо так трапиться, що її потреба в нових партнерах стане вищою за збереження сім’ї, а мені це не буде потрібно, то і “терпіти” я теж не буду. Кожен піде своїм шляхом. Боюсь я цього? Боюсь. Чи вважаю я, що треба якось обмежувати “відкритостосункову” діяльність, щоб зменшити ризик? Ні. Бо, як написав вище - якщо нам не судилося бути разом, то тільки через особисті речі чи проблеми.

Питання, які ведуть у глибину. Частина 1 Коли я запропонувала можливість звернутись до М., здалося, що ця тема вас не зачепила. У перший день майже ніхто не відгукнувся. А вже наступного — повідомлення посипались одне за одним. Серед питань було чимало таких, що торкались дуже особистих тем. Щоб відповісти на них, М. потрібно було не просто сісти й щось написати — а спершу прожити це всередині. Такий процес вимагає часу і внутрішнього ресурсу. Саме тому ми вирішили не поспішати, а ділитися відповідями поступово — окремими дописами, обʼєднюючи схожі по тематиці. Подекуди я постараюся додавати свої коментарі, хоч наші думки з М. майже не розходяться. Якщо у вас будуть зʼявлятися додаткові питання - ласкаво прошу в коментарі. Це — перша частина. Відповіді про те, з чого все починалось. Як відбулося перше знайомство, що запам'яталось, як так сталось що повнолітній зрілий чоловік закохався в підлітка? Мабуть, це найважче, через що нам довелося пройти. Проте все було не так критично, як ви формулюєте) Наврядчи “повнолітній зрілий чоловік” можна примінити до хлопця, який тільки нещодавно отримав право самостійно купляти алкоголь в супермаркеті)) І все ж таки - так, я був вже повнолітнім. Трохи передісторії… В студентські часи, поки більшість одногрупників прогулювало пари в жіночих гуртожитках, я шукав “ту єдину”. Потім друг мені підкинув книгу по пікапу. До цього явища можна ставитись по-різному. Думаю, в залежності від того, як ти використовуєш подібні знання. Для мене це стало інструментом, який допоміг позбавитись зайвої сором'язливості, та знайти креативний підхід до знайомств. І тільки все стало виходити, тільки відчув смак нових знайомств - тут і зустрів Айрі. А як закохався? Ну насправді вік взагалі ніяк не давався в знаки. В компанії моїх однолітків чи більш старших друзів вона була повністю своя людина. Це був (і продовжує бути) рівноцінний союз. Хоч і на початку, через молодість, я робив помилки, вважаючи, що моя думка правильніше чи щось розумію краще тільки через те, що старший за віком. Але Айрін швидко поставила мене на місце))) Тому симпатія до красивої а, головне, цікавої та розумної дівчини, з якою у нас виявилось багато спільного, переросла у закоханість. Щодо знайомства… Саму історію описувати довго, але скажу, що як раз завдяки нестандартним діям, яким навчився у тій книжці. Як казав Алекс Хітч - головне вразити та здивувати) ✧✧✧ Десь років з 12-14 я завжди почувалася не на своєму місці. Мені були нецікаві примітивні розваги та інтереси однолітків. Тому більшість вільного часу я проводила у книжках або онлайн іграх/форумах, де ніхто не здогадувався про мій вік. Не мені судити, наскільки я була цікавим співрозмовником, але саме з людьми 25+ я знаходила набагато більше спільного. Думаю, це частково обумовлено моїми травмами і необхідністю рано брати відповідальність за своє життя. Тому, коли М. дізнався мій вік і знітився, я сказала фразу, якою досі пишаюся: “Це ж не заважає нам спілкуватися?”. Через тиждень спілкування он-лайн ми зустрілися вдруге і вже не змогли розлучитися) Хто ініціював першу розмову про можливість відкритих стосунків? Цікаве питання) Насправді — такої конкретної розмови не було. Якось воно “само”. Ну, тобто, було декілька рідкісних поодиноких зустрічей з іншими людьми. Разом. Але це сприймалось як розвага. А потім, коли зайшло трохи далі, коли почали читати для саморозвитку інші тематичні блоги, якось один одного спитали - так це що, виходить у нас с тобою відкриті відносини?) Ми не шукали для себе якогось формулювання. Задумалися про це лише тому, що виникла потреба якось пояснювати свій формат стосунків іншим — коли знайомишся з новою людиною, звертаєшся за порадою в спільноті чи просто хочеш поділитися цікавим випадком. ✧✧✧ Коли ми «встряли» у перші поліаморні стосунки - то навіть не знали такої назви. І взагалі не знали, що бувають стосунки, відмінні від моногамних. Тому йшли за покликом серця, власними бажаннями. Це неабияк прокачало нашу пару у комунікації і формуванні домовленостей, які були б комфортні обом Це тільки початок. Далі — інтимніше і глибше

Голос того, хто завжди поруч Я часто ділюся тут найінтимнішим — своїм внутрішнім світом. Любов’ю, болем, натхненням. Тим, що живе в мені, і тим, як я проживаю особливі миті життя. Кожна історія, яку я розповідаю, — завжди дуже особиста. Але останнім часом усе частіше чую одне й те саме запитання: «А як усе це переживає твій чоловік?» І це дуже справедливе питання. Хоча ми з М. разом вже понад 15 років, і він — моя опора в житті та в кожному рішенні, в самих текстах я згадую його нечасто. Частково тому, що більшість з описаних досі подій відбувалися саме між мною та іншими партнерами. Частково — бо мій партнер не публічна людина і зазвичай він не має бажання ділитися особистим з незнайомими. А також тому, що я не можу писати за іншу людину. Тільки за себе. Але цього разу — ми вирішили зробити виняток. У цьому дописі ви можете поставити свої запитання М. — щирі, чесні, можливо, навіть незручні. Про наші стосунки, про поліаморію, про ревнощі, довіру, переживання чи страхи. Я зберу їх і опублікую цю частину нашої історії у новому дописі — вже з його відповідями. Це буде не лише цікаво, але й по-справжньому важливо. Бо голос кожного партнера в поліаморії має значення. Додам кілька напрямків, які можуть надихнути вас: ✦ Що найважче тобі було прожити за ці роки? ✦ Як ти справляєшся з ревнощами? ✦ Чи були моменти, коли ти почувався відкинутим або "другим планом"? ✦ Як ти зберігаєш внутрішній спокій у нестандартних ситуаціях? ✦ Що для тебе означає бути головним у житті Айрі — навіть у відкритих стосунках? Запрошую вас писати в коментарях або в особисті @eireene_memories. І так — можна навіть анонімно Можливо, в цій розмові ви пізнаєте не тільки мого партнера, а й себе🤍

Затамувавши подих Він вклав мене на ліжко і став поруч на коліна. Я відчула, як палкі поцілунки розтікаються моєю шкірою. На внутрішній стороні стегон розквітали чуттєві доторки Його губ. Таких гарячих і ніжних — коли Він просто торкався мого тіла. І таких пронизливо крижаних — коли Його язик ковзав по шкірі, залишаючи вологі сліди. Я вигиналась, не в силах контролювати тіло. Бажання пульсувало у моїх скронях і палало між ніг. Хотілося молити Його скоріше доторкнутися до моєї вульви… але так само не хотілося зупиняти цю солодку агонію. Він вкривав поцілунками мій животик та груди, Його пальці стискали мої соски, і я пливла від збудження. Я задихалась, поки Він насолоджувався мною. Повільно. Невблаганно. А коли Він підіймався поцілунками вверх по моїм ніжкам — мені вартувало багато сил не зводити їх. Бути абсолютно розкритою перед Ним. Оголеною і душею, і тілом. Завмирати від очікування. І зітхати від того, як Його руки торкаються мене. Не стримавшись, я зібрала Його волосся і направила до себе. Гаряче дихання торкнулось моїх стегон. Він накрив мою вульву рукою і притиснувся обличчям. Мої ніжки мимовільно охопили його голову, а тілом знову прокотилося тремтіння. Збудження захлинуло всю мене. Я молила його про поцілунок… Він мучив мене очікуванням. Але коли його губи прильнули до моїх — знадобилася лиш мить, щоб задоволення увірвалося в мою свідомість. А далі я кінчала. Стогнала. Молила його не зупинятися. Або зупинитися — лиш для того, щоб заповнити мене зсередини… #міжнами

У минулому році я зустріла гарного хлопчину, і між нами одразу промайнула іскра. Ми провели безліч годин у переписці, а коли нарешті змогли побачитися — перша зустріч швидко переросла в поцілунки. Зі своєї легкої подачі я поступово вела спілкування в інтимну сторону. Але, на відміну від звичної чоловічої ініціативності, з Л. я відчула обережність і навіть нерозуміння. Не знаю, наскільки йому було ніяково — думаю, зізнаватися в такому завжди непросто, особливо перед дівчиною, яка справді подобається. Але Л. щиро розповів, що досі не мав досвіду, і поділився особливостями своєї сексуальності. А я, натомість, відкрила для нього свій поліаморний світ. Так, маючи нову інформацію, ми продовжили наше знайомство — неспішно, з довірою, відкриваючи нові грані одне одного. Багато чого ми з Л. проходили вперше, і було по-справжньому тепло спостерігати, як він включається у кожну нову взаємодію. Іноді він чесно казав, що не готовий або не має бажання — і ми робили крок назад. А іноді хлопець переймав ініціативу на себе, і я дивувалася, як тонко він мене відчуває. Та завжди, перш ніж іти далі поцілунків, я питала - чи можна? Мені хотілося, щоб між нами було відчуття безпеки і Л. точно знав — я ніколи не переступлю його кордонів. Тому, коли ми запланували залишитися разом на ніч, це рішення супроводжувалось розмовою. Я хотіла ніжності, хотіла його — але ще більше хотіла, щоб йому було спокійно. Цей вечір був для нас. І якщо близькість мала статися — то тільки тому, що він цього справді хотів. Ми провели багато годин у розмовах, у м’якій романтичній атмосфері, яку я створила з любовʼю. А потім — так само неспішно — перейшли до поцілунків і пестощів, що природно переросли в інтимну близькість. І я знаю, що ми обидва були щасливі в тій миті — бо на наших обличчях світилися широкі посмішки і звучали слова вдячності одне одному… Я щаслива, що маю такий досвід. І вдячна обом своїм чоловікам — одному за турботу, іншому за відкритість. Кожен із них подарував мені щось дуже важливе. Один дав мені відчуття спокою і безпеки, в якому я могла бути собою. А інший — відкрився з довірою у найвразливішому. Чесно кажучи, я не знаю, в яку мить хвилювалася більше. Здається, брати відповідальність за власні вибори я навчилася давно. А от бути уважною до почуттів іншої людини — набагато складніше. І ще цінніше. Якщо ви читаєте це й думаєте, що досі не мали першого сексу — ви нічого не втратили. Ваш досвід прийде, коли буде ваш час. Я вірю: у кожного з нас є свій темп. Хтось відкриває інтимність у підлітковому віці, хтось — уже в дорослому, усвідомленому. І в обох випадках це — нормально. Бо головне — не вік. Головне — відчуття внутрішньої готовності. І нехай це станеться в просторі, де вас чують, поважають, не кваплять. Де «так» буде щирим, а «ні» — прийнятим без образ. А якщо ваш досвід склався не найкращим чином — не відвертайтесь від нього. Обійміть цю частину своєї історії з турботою і ніжністю до себе. Навіть якщо зараз вона відлунює болем, соромом чи розгубленістю — це не ваша провина. Ви зробили те, що могли, з тим розумінням і тими знаннями, які мали в той момент. Це не зменшує вашу гідність. І не скасовує вашої цінності. Не завжди нам трапляються гарні люди, але завжди саме ми вирішуємо як з цим жити. Не кожен перший раз буває щасливим, але кожна наступна близькість може стати зціленням. Не квапте себе. Не вимагайте бути готовим. Просто дозвольте собі жити далі. Колись, у свій час, ви знову відчуєте тілесне "так" — щире, вільне і спокійне. Ваш темп — достатній. Ваша історія — унікальна. І з вами точно все добре.

Ніжність першого разу... двічі Слова з попереднього допису торкнулися чогось дуже особистого. І я зрозуміла: хочу розповісти власну історію. Текст, написаний Змійкою, сколихнув багато спогадів, причому як дуже давніх, так і більш нових. Ви запитаєте, як це можливо? Незбагненним чином так сталося, що в моєму житті було два «перші рази». Один — коли я втратила цноту. А другий — коли я стала першою для іншої людини. А Всесвіт підлаштував усе так, що обидва сталися в один і той самий день, тільки з різницею майже в п’ятнадцять років. Незважаючи на давність цієї події — я памʼятаю її в деталях, ніби все було вчора. Я була підлітком, але цікавість до сексу, мастурбація, фантазії — вже стали невідʼємною частиною мого життя. Я мала внутрішнє розуміння, що краще дочекатися повноліття, але це не було жорсткою межею. Єдине, що точно знала: я не хочу ділити перший досвід із кимось з однолітків в тому віці. Мені хотілося поваги, турботи і людину поруч, яка не буде поспішати. Коли ми з М. почали зустрічатися, я просто відчула - хочу зробити це з Ним. Незалежно від того, будуть це довготривалі стосунки чи ні (спойлер: вони тривають досі 🤍). Здається, моє бажання тоді приголомшило хлопця. Він багато перепитував, чи дійсно я цього хочу. Наша різниця у віці відігравала для нього складну роль — і з точки зору моралі, і з точки зону законодавства. Але я була впевнена в своєму рішенні. Не тому, що «пора», а тому, що з ним мені спокійно. Я сама зробила цей вибір, і саме так усе й сталося — м’яко, свідомо, без тиску. Ми мали лише кілька годин на самоті, та час ніби розтягнувся, щоб дати нам простір прожити все, що народжувалося між нами. Осінь відбивала ритмічну музику дощу, а маленький обігрівач у кімнаті намагався додати нам затишку. Ми ніжно торкалися одне одного — спершу поглядами, потім руками, губами, диханням. Ми цілувалися, сміялися і обіймалися. А згодом з одягу на нас залишилася тільки ковдра і моє внутрішнє тремтіння. Я памʼятаю як М. солодко пестив моє тіло, як Він торкався мене — з трепетом, ніби тримав у руках щось крихке і безцінне. І як моє власне бажання визріло в єдине слово, яке прошепотіла в тиші: «хочу тебе». Саме так я вперше пізнала, як може відчуватися для мене злиття двох тіл і двох душ… Було спокійно і щасливо. І після ми довго лежали обійнявшись, зігріваючи одне одного, бо обігрівач вирішив, що з нього досить). Минали роки, змінювалась я, змінювалось моє життя — але ніжність того першого разу залишалась зі мною. І, мабуть, саме вона допомогла мені бути уважною і дбайливою, коли вже я стала «першою» для іншого.

Перший дотик до близькості Часом люди звертаються до мене за порадою. Щось я знаю з власного досвіду, щось — з книжок про психологію, тілесність, стосунки. А іноді чужі слова ніби озвучують усе, що я давно носила в серці. Саме таким хочу поділитися сьогодні. Про першу інтимність, згоду й турботу написала психологиня-сексолог Змійка. По-перше, в тому, щоб бути сексуально недосвідченим, немає нічого соромітського чи поганого — незалежно від статі. Ми всі там колись були. І так, про це краще чесно сказати партнеру чи партнерці. Адекватна людина поставиться з розумінням. По-друге, треба прийняти, що буде трохи недолуго. Навіть у досвідчених людей перший секс часто проходить із дрібними й не дуже факапами. Тут важливо просто не заганятися з цього приводу. Ви ще не знаєте реакцій одне одного, особливо не знайомі з вподобаннями — як власними, так і з чужими, робите щось нове й дуже незвичне. Просто використайте цей досвід, щоб скоригувати наступний. З часом ви зрозумієте, як вам найкраще, а секси стануть практично ідеальними. По-третє, це абсолютно ок, якщо з першого разу не вийде зробити все "до кінця". Маю на увазі проникнення пеніса в піхву. Певні анатомічні особливості можуть завадити легкому входженню. Дівчині потрібен час, щоб звикнути розслаблятись, а м'язам піхви підлаштуватись. Просто не пхайте те, що не влазить — може знадобитися кілька разів, щоб завершити проникнення. Також в чоловіка може зникнути ерекція — це не соромно і абсолютно нормально, і не говорить про нього як про неспроможного. Це може статись через хвилювання, незвичні відчуття або надмірну концентрацію. Все ок. В обох випадках — нормально перемкнутись на петінг, оральні пестощі чи просто обійми. Та хоч меми на телефоні — головне, щоб вам було комфортно. Ще один момент перед тим, як насипати сухих практичних порад, це власне оргазми: жіночі та чоловічі. Це ок, якщо дівчина не кінчить від першого проникнення. І взагалі — якщо не кінчає від проникнення: більшість оргазмів пов’язані зі стимуляцією клітора. Оргазм — це навичка і звичка. Тому не очікуйте фейєрверків як в любовних романах. Якщо буде — чудово. Якщо ні — теж. За бажанням можна завершити мастурбацією або перейти до пестощів. Хлопці частіше хвилюються, що еякуляція настане надто швидко. Так, може. Це нормально — сильне збудження, нові відчуття. Це не значить, що ти «скоростріл». Для контролю оргазму потрібен досвід, далі буде інакше. Але, підступність в тому, що оргазму може й не бути — ті ж причини: сильне збудження, нові відчуття, тривога. І це знову ж таки - ок. Ніхто не забороняє перерватися й перейти до більш звичних пестощів, або взагалі забити. А тепер, коли ми розібралися, що все що відбувається - це нормально і певні незграбні моменти природні, трохи практичних порад: 1. Не нехтуйте розмовами перед сексом. Поговоріть про очікування, страхи, те, що хочеться спробувати чи навпаки. Це трохи незручно, але допоможе вам налаштуватись. 2. Впевніться, що ви цього хочете. Передумати нормально. Перенести - нормально. Сказати "вибач, але здається я не готова/ий" - теж. 3. Не нехтуйте контрацепцією. І від першого разу можна завагітніти, а отримати інфекції — ще легше. Презервативи — це базова турбота. А краще здайте разом аналізи. 4. Більше змазки богу змазки. Збудження дуже важлива річ, та навіть якщо ви не забили на прелюдію та відчуваєте бажання — додайте змазки, ковзати буде легше. 5. Виберіть час і місце, де вам ніхто не завадить. Думка, що хтось почує чи зайде не додає пристрасті (принаймні вперше), і не допоможе розслабитись. 6. Ви можете зупинитись в будь який момент. Так, навіть у процесі. "Вибач, не виходить" цілком нормальна причина. 7. Пози — на ваш смак. Часто радять почати з «місіонерської» з подушкою під стегнами, або з «вершниці» — більше контролю. 8. Підказуйте. Не соромтесь підказати партеру/партнерці як зробити краще. Ніхто не читає думки. 9. Полежати, пообійматись після — це дуже класна річ. Цей момент закріплює інтимність і довіру. 10. Розмови після сексу теж варті уваги. Обговорити що сподобалося, а що ні. Це дасть змогу скоригувати дії наступного разу.

Перехід від моногамії до поліаморії: Частина 2 На каналі SexPositive вийшла друга частина розповіді про наші поліаморні відносини. Тож, не затягуючи, ділюся цією історією кохання з вами. Ці події відбулися не так давно, тому писати про них було особливо хвилююче і чуттєво. Але моє серце зігріває те, що людина, яка стала частиною цих подій, на сьогодні є моїм близьким другом і має можливість дізнатися про всі мої думки без прикрас 🤍

Відчувай з Айрін 🤍 #УкрТґ pinned «Люди, що відкрили мені світ Пройшов рік з моменту, як я прийняла рішення вести цей канал. Воно прийшло до мене не спонтанно а після довгих міркувань і вагань. Хоча, насправді, я почала писати тексти ще з появою наших перших поліаморних стосунків. Ми не…»

Перехід від моногамії до поліаморії: Частина 1 Давно відчувала, що хочу розповісти цю історію, але щоразу зупинялася. Надто багато емоцій, надто важливо. Написати про це – ніби знову пережити все спочатку. Але я нарешті знайшла слова. Те, що ви зараз прочитаєте, — це не просто розповідь про стосунки. Це опис шляху. Шляху змінення способу мислення та сформованих переконань. Я старалася зробити так, щоб цей текст підсвічував глибокі почуття та запрошував до внутрішніх трансформацій. Це історія пошуку чесності — перед собою та перед іншими. Вона розкриває початок нашої з чоловіком поліаморії – той момент, коли ми дізналися, що у світі існують не тільки моногамні стосунки. Змінити формат стосунків, коли вони вже усталені, — це як вийти на лід, не знаючи, чи він витримає. Але що, якщо все не так однозначно? Що, якщо поліаморія не про «менше любові для тебе», а про «більше любові для всіх»? Тут усе: про першу закоханість у дівчину, яка змінила наше уявлення про любов. Про те, як можна зрозуміти, що ти все життя жив у навʼязаній парадигмі. Любов, ревнощі, прийняття, підтримка й непрості вибори. Це був хвилюючий, глибокий і місцями важкий досвід. Спогади, думки, теплі моменти й болючі висновки – усе, що я колись зберігала в своїй голові, тепер зібране в одному місці. Писала це з великою ніжністю для вас і спільноти SexPositive. Якщо вам близька ця тема – буду рада думкам 🤍

Ці відносини закінчилися, але цей досвід залишив глибокий слід у нашому житті, і внутрішнє перевтілення вже було не зупинити. Тому ми всерівно зробили камунг-аут перед перед близькими друзями, ділилися своїми емоціями і болем розлучення, слухали поради. І, навіть, через кілька років, з деякими з них я перевела стосунки у формат із привілеями. Наразі, переїхавши в інше місто, ми перестали приховувати власні погляди на життя. Звісно ми не афішуємо, що маємо відкриті відносини, але більшість друзів так чи інакше знає. Тепер я відкрито говорю про поліаморію, коли це доречно, і здебільшого отримую підтримку, а не засудження. Напевно, вам цікаво, а що ж батьки? Наші відносини завжди були далекими від близьких, а після мого переїзду вони стали ще більш формальними. Та був випадок, коли після розлучення з дівчиною, ми з чоловіком мали дуже пригнічений стан. І моя мати без упину допитувалася, що відбувається в нашому житті. Тоді я й зізналася, що маю вподобання також до дівчат і що в мене були такі стосунки. Її реакція була шокованою, але вона про це думає мені достеменно невідомо. Тільки мій чоловік у той вечір отримував багато любові і уваги, яких ми ніколи раніше не помічали зі сторони батьків. Камінг-аут для мене був процесом, а не однією подією. До того ж, мені знадобився час щоб пройти спочатку внутрішній супротив і подолати навʼязані суспільством установки. Цей шлях був нелегкий, але вартий кожного кроку. Він подарував мені свободу і можливість бути чесною перед собою і партнером. І повірте, бути собою — це найкраще, що ми можемо зробити для себе і тих, кого любимо. Як і всі, я мала багато переживань і не одразу розповідала про себе людям, та кожна відверта розмова додавала мені сил. Щоразу, коли я відкривалася, я відчувала, ніби з моїх плечей спадає тягар. Це було страшно, але водночас надихало. Пам'ятайте: ваша ідентичність — це не вада, це частина того, ким ви є, і вона заслуговує на повагу. А справжні друзі та близькі люди залишаться поруч, навіть якщо спочатку їм потрібно трохи часу, щоб зрозуміти й прийняти. Тепер я знаю, що любов не обмежується гендером чи кількістю людей. І коли я в минулому році покохала хлопця, я відчувала лиш щастя від того, що можу жити своє життя. І зараз я можу бути певною, що моя любов до інших людей ніяк не змінює почуття до чоловіка, з яким ми поруч уже півжиття. Шукати і відкривати себе — це найважливіша мандрівка, бо саме в цьому — справжня сила.

Камінг-аут як шлях до себе Дуже метафоричною мені видається назва клубу Scapis, у якому я побувала. Кожен із нас, свідомо чи ні, має свою "шафу" — місце, де ми ховаємо найпотаємніше. Часто навіть від самих себе. Це можуть бути бажання, погляди, ідентичність чи почуття, які здаються світу "незручними". Та я вважаю, щоб жити повноцінним життям, треба таки виходити з тієї шафи. Мій шлях до себе починався саме з розуміння й прийняття своєї справжньої сутності. Зараз я можу впевнено сказати: я пансексуальна і поліаморна. Але так було не завжди. Одне з найпоширеніших запитань, які мені ставлять: «як я зрозуміла, що мене приваблюють не лише чоловіки?». З одного боку можу сказати, що знала це скільки себе памʼятаю. З іншого - багато років не знала чи нормально це, а потім соромилася через різну реакцію людей. Ще років у десять я вперше торкалася іншої дівчини. Ми не мали достатньої сексуальної освіти, тому боялися кожного кроку. Але те, на що наважилися, викликало теплі відчуття внизу живота. У чотирнадцять я вже вперше серйозно закохалася в іншу дівчину. І хоч вона була далеко, та ми мали спільні фантазії, секстинг і деякі спроби обміну еротичним контентом. Трохи згодом моя гомосексуальна частина почала псувати життя. Хоч я не висвітлювала свої вподобання, відчувала що моя дружба з дівчатами часто супроводжувалися осудом, униканням, насмішками і навіть острахом залишатися наодинці. Було кілька зацікавлених подруг, але коли ми доходили до глибшого спілкування - від них починався гостинг. Тож жіноча дружба зникла з мого життя так і не зʼявившись. І досі я відчуваю, що мені важко будувати дружбу з іншими жінками, але в цього багато причин. Ще частіше запитують, як я прийшла до поліаморії. Насправді через шлях сильного внутрішнього конфлікту і знецінення власних почуттів. В той же час, коли я вперше глибоко покохала дівчину, я вже мала почуття до одного хлопця. Але ці емоції, здавалося, існували в різних площинах. Акцентування на гендері давало мені простір для внутрішньої свободи. Та згодом у мене почалися підліткові романи різної глибини. І мене часто мучили думки, що, напевно, я не вмію любити по-справжньому, якщо можу тягнутися до різних людей одночасно. У 15 років я зустріла свого майбутнього чоловіка і подумала - ось, оце точно те саме кохання, яке так яскраво репрезентується нам у фільмах та книгах. Одне на все життя. І доволі багато років я дійсно була сконцентрована тільки на цій людині. Але, врешті решт, знов зловила себе на думці про інших. Ще на початку відносин ми з партнером проговорили такий момент, що за життя можемо зустрічати безліч людей і відчувати нескінченну кількість емоцій. Та ми не можемо контролювати власні почуття, лише власні дії. І, навіть усвідомлюючи що це нормально і маючи підтримку чоловіка, я не могла перестати думати - якщо я кохаю двох людей одночасно, чи означає це, що я не кохаю по справжньому? Все перевернув з ніг на голову наш перший поліаморний досвід. Я зустріла на роботі дівчину і втратила голову. Ми кожен день вели глибокі розмови і могли подовгу дивитися одне одній в очі. Аж поки не зізналися у взаємних почуттях. Мій чоловік підтримав цю любов і створив для нас із дівчиною простір, де ми мали змогу розвивати свою близькість. А згодом закохався сам і, як виявилося, теж взаємно. Жоден з нас не знав тоді, що таке поліаморія. Ми всі вчились існувати в цьому форматі навіть не здогадуючись, що такі почуття можливі а такі відносини існують у світі. Ці переживання створювали багато сумнівів і страхів в кожного з нас. Я постійно задавалася питанням, чи достатньо люблю дівчину, щоб затягувати у такий непевний формат відносин. Чи любить вона мене, а не користується, щоб бути з моїм чоловіком. Чи закоханість мого партнера у дівчину не приглушує любов до мене… Через багато розмов і ще більше помилок ми прийшли не тільки до того, що всі наші почуття справжні, а що ми не боїмося їх показати світу. Плануючи освідчення дівчині, ми знали, що не будемо робити загадку для друзів. Тоді ми чітко усвідомили: хочемо оточувати себе людьми, які приймають нас такими, якими ми є.

Переходячи з однієї зони танцполу до іншої, я зацікавлено розглядала людей довкола та перевіряла, чи виникає з кимось коннект. Мій погляд раз за разом притягувала пара хлопців, які невпинно танцювали. Раптом залунала повільна мелодія, і вони ніжно злилися в танці вдвох. То обіймалися, то кружляли й сміялися, то завмирали у поцілунку. А в їх очах палала така любов, що я затамувала подих від споглядання за цією інтимністю. Мені шалено хотілося долучитися до їхньої близькості, але я не хотіла заважати такому важливому моменту на двох. Натомість я підійшла до іншої пари. Це були чоловік і жінка. Весь вечір, поки я їх бачила, він сидів у кутку танцполу, а вона танцювала перед ним і невпинно посміхалася. Було видно, що вони набагато старші за більшість присутніх і, напевно, удвічі старші за мене. Але очі їх горіли таким самим щастям, як і в усіх навколо. Я підійшла до цієї пари, посміхнулася й запитала дозволу у чоловіка потанцювати з його партнеркою. Після впевненого схвалення я запросила її на танок. З цікавістю вивчаючи одна одну, ми кружляли під повільну пісню. Я поклала руки їй на талію, обережно скорочуючи відстань. В наших очах зʼявилися бісики. Ми були дуже близько, але я чітко відчувала дистанцію, яку вона тримає, і не намагалася її порушити. Лише коли музика замовкла, я подивилася їй в очі й спитала дозволу на поцілунок. Вона посміхнулася й сказала «Ні». Ми обійнялися, подякували одна одній і розійшлися. Раптом у приміщенні заграла «Ламбада». Це було смішно й неочікувано. А, особливо, неочікувано те, як ця музика об’єднала всіх людей. Натовп перетворився на довгу змійку, і за мить чиїсь обережні руки втягнули мене в цей живий організм. Я обернулася й побачила позаду одного з хлопців із пари, на яких захоплено дивилася кількома хвилинами раніше. Коли ми пробігали повз другого з хлопців - вже мої руки втягнули його у потік. Я опинилася між цими двома чоловіками, відчуваючи руки на своїх стегнах і впевнено тримаючи іншого. Ми сміялися й віддавалися цій живій енергії. В окремі миті я забувала, скільки людей навколо, і уявляла, наче відчуваю тільки цих двох. Коктейль емоцій в мені за цей вечір був настільки насиченим що, здавалося, я скоро просто вибухну. Тому, коли музика змінилася, я подякувала хлопцям і пішла на терасу перевести подих. Паралельно я розповідала своєму чоловікові про події цієї ночі. І, навіть за тисячу кілометрів, Він відчув, з яким захопленням і бажанням я розказую про цих хлопців та дав мені неочікуваний дозвіл насолодитися цією зустріччю ще інтимніше. Тож я повернулася до зали й одразу опинилася перед своєю гарячою парою. Один високий, білявий, із невпинною посмішкою на все обличчя. Інший — на голову нижчий, чорнявий, із відчутною щетиною і глибокими чорними очима. Вони були такими різними, але, одночасно, такими спорідненими у своїй енергії. Цього разу ми танцювали тільки утрьох. Вони обіймали та кружляли мене, передавали одне одному і притягували назад. Під кінець я вже не розуміла, де чиї руки, хоча всі дотики були чемними й без жодних брудних натяків. Ми просто насолоджувалися цією миттю. У стихаючій мелодії я запропонувала їм поцілунок і їхні очі засяяли ще більше. Обережно потягнувшись до першого, а потім до другого хлопця я нарешті відчула те, що так люблю. Ніжні, тендітні, обережні доторки наших губ зливалися у танок. Я цілувала їх, вони мене і одне одного. Ми перетікали у нашій інтимності так природньо і чуттєво, наче знайомі не лише ці кілька хвилин. Мій язик сплітався з їхніми двома одночасно і я відчувала таке тактильне і емоційне наповнення, що хотілося заморозити час тут і зараз… А ще хотілося продовжувати. Більше глибше відвертіше. Я закрила очі й уявляла, як ми могли би пестити одне одного, якби я мала можливість завершити цю ніч із ними в одному ліжку… Та я була сама, без партнера, у чужому місті, у чужій країні, із великою кількістю алкоголю в крові під ранок. Тож приймати таке спонтанне рішення було б перебором. Я попрощалася з хлопцями й поїхала додому, споглядаючи схід сонця в таксі. Я так і не дізналася їхніх імен, але назавжди запам’ятала цю мить.