freya libra ✨ poetry

Why is everything so... Difficult in this life To understand and to accept I keep on finding one more knife In my body Someone managed to insert Was it my family or was it me Who shaped me into who I am? I guess I'm happy... to some degree But I'm never free Just throwing shit onto a fan I want to run But where to go? I want to scream And don't wanna be seen I want life to be simple and fun Like it was... I guess, ages ago I'm either not enough Or on the contrary, too much Just sitting here, hoarding stuff And faces in my memories I wanna punch And at this point I don't know What do I want? Bit by bit I grow A big flower In a tiny pot

I feel like I am slowly drifting I don't know where Or for how long "You are just tired, it's ok" My consciousness It keeps insisting Although I know it's not It's all just sorta... wrong I have no mouth I need to scream I need to feel that I'm alive My thoughts are messy and I'm sure I feel them bounce Back and forth Am I a husk without a strive? I guess... I'm just a ship without a course

we try to find the meaning we wander aimlessly around naive and hopeful beings with chains too heavy to the ground tightly bound we're passing cigarettes and kisses we touch our hands and smile while laying shattered in pieces at least we are together for a while we cry, we laugh, we are alive with clipped wings and ugly scars we are still beautiful and strive to free ourselves from iron bars and touch the stars with words and empty wallets we see beyond a mortal glance i love you, horny little poets i love to watch our fires dance a doomed romance 11.03.2026

десь там можливо в паралельному світі є души щасливі закохані щиро золотом сонця вечірнього лагідно вкриті десь там хтось про мене напише пісні обійме так ніжно немов ми у сні розчинились зустрілись і пальці сплелись десь там танцюємо ми вальс на березі нічного моря іспанська нам підспівує гітара нікого не існує, окрім нас і цей момент, де ми не по окремості а пара не знаю, де ти і де знайти цей паралельний світ можливо ти десь в цьому не знаю навіть, хто ти є і все ж вигадую сюжети самотньо переварюючи втому купляючи прикраси в монпасьє так шкода що не можу пісні обіймати не можу цілувати свій плейліст закохана я тільки в біль від втрати губ теплих, пальців ніжних, очей закоханих, яким не довелося поки існувати принаймні можу уявити, що про мене співає цей іспанський гітарист 03.03.2026 На днях мені прийшла ідея для віршу, але коли я сіла нарешті його писати, то пальці самі почали римувати про щось зовсім інше. Чи припиню я колись плакати під час написання віршів?

Цей їбаний стрес кожного дня, Цей холод, що сковує постійно, До болю згризає тиша, Лунає гучніш за слова, Б'є, ніби струмом, І з кожним днем Заповзає глибше. Гризіть граніт, їбані свині, Допускайте помилки постійні, Вам не дано відчути спокій, Ви не відчуєте полегшення ніколи. Живіть свої останні жалкі роки, Вас чекає тільки холод, Страшний холод. Голод Емоційний, До крові стиснуте горло. Роздерті коліна. Тримайтеся до останнього — Це не врятує доти, Доки ви не відчуєте Спокій. Смирення. Смертними Станете тінями, Що заблукають між сотень інших. До вас ідентичних. Цілуйте землю. Кайтесь в гріхах своїх. Нікчемні потвори, Потуги ваші — це сміх. Тиша. Пусте співчуття. Ми ніколи, Ніколи не забудемо тих, Хто вас зупиняв та вбивав. Хто життя свої На нашій землі поклав. Конклав досягає кожного З ваших вождів. Сміх. Кожне з ваших нікчемних зусиль — Це сміх. Сніг най покриє тіла, Най закриє поля, Що просочені кров'ю. Досить. Здіймаю меча, І укотре горланю — Досить. Нащадкам вашим Ви зіпсували світло. Ненависть — ваша доля. Помилок ваших ми ніколи Не повторим. Земля ваша Засипана сіллю, Не відмиється ніколи Від всього болю, Що ви завдали нам. Будуйте храм. Моліться, Кайтесь — Це не поможе. Раунд. Боже, Дай дозвіл Помститись. Ми ситі по горло, Тож досить Хилитись. Словом, Між тіл, Між полів Беззмістовного болю, Ми збудуємо щось нове, Щось настільки змістовне, У чому не буде місця Для вас. І ваш фарс Закопає вас Самостійно. І силою Ми заберемо усе украдене. Радуйтесь, Поки можете. Та сміється лиш той, Хто сміється останнім. Раунд. Іще один раунд. І тут ми доходимо До фіналу. Суки. Те, що посієш, Те й і пожнеш. Тож пожинайте нещадні Муки. 24. 12. 2025 спільний #вірш на п'яну голову з @freyalibra 🫦

So many things to you I wanna say That I cannot allow myself to voice I hope my silent glances might convey Emotions you and I concealed by choice You've learned to read me oh so well But please, be careful with the pages Just read through what I want to tell Then let those words be lost in ages I wish you knew how much I love you smile How precious are those moments when you're close The feeling in my chest when I won't see you for a while The way I can't describe it both in poetry and prose Just know I cherish every little touch And every hug you give me when we meet Our little talks and how you listen and don't judge The way you sleep — so peaceful and so sweet I wish you could accept that you're a treasure A gift this world just simply don't deserve You've changed my life in ways that can't be measured And every memory of you I'm going to preserve You know what I was thinking when I was on my knees? It's painless sadness and a bliss to touch your thighs And see you smiling and so beautiful, I couldn't breathe Although, I knew you will be gone after sunrise I know you're strong, I know you'll manage, you'll be fine Just please remember you don't have to be alone I wish I could just take away the pain and every thought of dying You're not a burden, you are loved, and you're not on your own Whichever path you choose, I'll be there on your side With loyal care, with lighter for your every cigarette Admiring forever endless sea in your angelic eyes And playing with you hair while listening to Thom Yorke's cassettes Like autumn spirits, we are free And I... I love you deeply, mon chéri

кину все, полечу на Марс облишу позаду цей йобаний світ цей йобаний фарс я просто вже сука не виводжу бути цим шматком м'яса і стільки поглядів до мене ворожих уроди в костюмах і клоуни в рясах з знаннями про світ як в печерних людей вони пишуть закони кончені, старі гандони to be alive what a beautiful day я не виводжу жити в цьому цирку хтось каже про трансгумагізм під ядерною бомбою запалюючи сірку який цинізм можна будь ласка я просто відділюся від тіла зіллюся з зірками космічним пилом нахилюся вперед улечу за перила я не хочу більше відчувати провину що не знаю, як мені допомогти можливо коли я це тіло покину нарешті буде спокій серед пустоти я просто вже не знаю про що навіть писати про що питати психотерапевтку я цифра в прицілі гармати сиджу знову плачу коли треба спати я не знаю як я маю виростити крила і які в мене лейбли кого я люблю нащо мати мене народила і чому я живу і чому вам постійно всього мало просто заїбали заїбали заїбали заїбали заїбали заїбали я так втомилася обійдуся без рими

я вирву серце і сховаю в скриню ключ відправлю по пошті щоб загубився на шляху діру чимось знайду, закрию куритиму самотньо на даху дивитимусь на зірки писатиму збірки і відправлятиму по пошті витрачатиму кошти на терапію просто щоб робити вигляд що я досі мрію про щось гарне купюри витрачені трохи бездарно я знаю я вирву серце з грудей принаймні те що ще від нього залишилося після порізів людей зав'ялих ідей покладу в скриню ще дещо листа, що не буде прочитан в якому все те що на думці сповідь хворої в дурці питання, що не мають відповіді посмішки липові я думала мені буде байдуже і вирила в свої сили казавши "гудбай друже" на краю могили на якому разом сиділи під прапором райдужним без серця можливо буде легше не знати чого я хочу дивитися без болю в очі що з болем дивляться на мене на порізи на венах яких не стає менше я би хотіла покласти в скриню ще одне серце можливо якщо воно правда ще живо хто знає чи це допоможе і жодне з них не остине куритимемо писатимемо в шухляду вірші не знаючи чи це робить краще чи робить гірше принаймні в скрині між серцями не буде тиші

я хочу бути метеликом вільним і знати куди летіти восени бути струмом зоряного пилу яскравим, повільним приходити людям у сни я хочу знати де шукати своє щастя і де я буду врешті на своєму місці обіймів хочу дуже сильно теплих, щирих, частих не думати що народилась я не в тому віці я хочу мати дім, де я кохана батьків, що люблять мене ніжно я хочу щоб в моєм житті була ohana позбутися безодні й пустоти не виживати на інтрижках я хочу щоб мене тримали ніжні руки щоб цілували в шию ввечері на кухні і бути для когось безмежним світом і в ліжку дарувати еротичні рухи поговорити, чи в нас будуть діти я хочу відчувати, що нормальна і плавати вночі під тихим небом співати пісні Zwyntar в барі не бути завжди і за все відповідальна одна, оточена безмежним степом я просто хочу... нормального, сука, життя не чути, що когось там раптом опорочу і закликів до каяття я зашиваю власне серце стільки років а воно все далі кровоточить так вирвати його я хочу із грудей цвяхи в слідах від моїх кроків як жити маю я серед всіх цих людей...

скільки треба років щоб забути? як довго спогади спливатимуть вночі? коли спадуть нарешті пути знайдуться до замків ключі? замовкніть теплі ліхтарі під жовтим хрустом листопаду сліди натоптані старі я поховаю і зітру з щоки помаду дощем холодним, вітром лютим допоможіть минулому нарешті опинитися забутим я вивчила свої уроки я додала в плейлист усі пісні все що я хочу зараз — спокій не проливати сльози уві сні тягну долонь свою до неба змивайте краплі чистою водою мою приречену потребу любити ті місця де ми колись ішли з тобою наївні мої мрії на майбутнє на всі моменти що могли би бути шляхи, що більше недоступні і вибачення непочуті забудьтесь ті хто обирав закрити очі і ті, хто обирав не чути біль хто обирав брехню пророчу і хто мене протягував під кіль хто залишав мене з ножем у серці кому була жилеткою хто моїм болем не нажерся хто обирав для мене шлях монеткою решка знову й знов підроблена удача гори ти в пеклі старий бог я сподіваюсь що колись побачу тебе під заголовком "некролог" і ти залиш нарешті мої сни живи своє життя як і волілося без мене пий теплу каву зранку восени нехай солодке забуття тече по венах пройдемо повз одного дня без маски мене не впізнаєш і не помічу тебе також я що сієш те і пожинаєш я так втомилась поважати тишу робити вигляд, що не боляче мені що просто я шукаю свою нішу що не залишили мене на дні fuck you всі хто мовчить мені в лице всі для кого я просто сходи щоби назватися митцем будь ласка просто подавіться своєй ілюзієй свободи я нігті обламаю об всі цвяхи від м'яса відірву засохлий клей але зніму цю маску і ці страхи що так старанно прикріпляли сотні зламаних людей зустріну врешті захід сонця я без сліз вдихну свободи вітер без польоту вниз написано в ніч на 31 жовтня

Дивіться які тут слейчики всі! Є вусаті, є з Житомира. Хочете поговорити про політику чи історію? Вітаю! Я власниця «Підвалу Поетів» – чату для юних поетів та поетес, котрі шукають собі однодумців та товаришів. В нашому чаті затишне комфортне спілкування, допомога в написанні віршів. Тут ви можете дізнатись багато нового про різні теми — просто запитайте! Тут ви можете знайти натхнення і свою музу.(Може, навіть, Долю) Ми змусимо Вас повірити в себе та усвідомити власну цінність. Ми доведемо, наскільки Ви та Ваша творчість насправді неймовірні, прекрасні та унікальні. Зі слів учасниці: «Якби не він, я б здохла від нестачі кльових людей у моєму житті.😘» Якщо бажаєте доєднатись до чату – пишіть @pidvalpoetiv_bot

today i'm tired and frustrated, so fuck it, i'll post it ⯌⯌⯌ i saw a post the other night... «Why don't these people choose me? is this my life? To be alone, be left behind?» you know... those words confused me i think... i think, I can relate oh dear, i understand this feeling to be a backup friend feels like my very fate an unbreakable ceiling a silence at the end still, that got me thinking... is this how all that really is? is there nothing we can do? it's like a god wrote our lives with magic ink in such horrendous way so we don't have a say don't we deserve a piece? at least a tiny slice yeah, I think, it's simpler than that i think, we kinda sabotage ourselves over and over we're pushing «reset» and putting unfinished books back on shelves i know it, I've done it, I'll do it again unless I change, of course and stop to loathe in pain might be the right choice we often choose the ones who don't choose us a one-sided lonely dance you give them your heart they say «yeah, no, pass» because you know... at the end of the day i did choose you but it's you who pushed me away anyway...

Channel photo updated

Channel name was changed to «freya libra ⯌ poetry»

Після певних роздумів я вирішила, що для віршів я візьму собі псевдонім Freya Libra, принаймні якщо не вигадаю щось краще. Для мене є в цьому певне значення.

Ну тут навіть немає що додати