ada astéri ✧ поезія

лишилось тільки декілька годин до завершення передзамовленнь 🥺 на днях вже надсилатиму на друк 🤍

Я працювала для цього дуже довго і нарешті цей день настав! Передзамовлення на мою дебютну поетичну збірку «Вітер: південно-західний» офіційно відкрите 🌊 Ця книга народжувалася понад два роки. Вона пережила переїзд через всю країну, десятки переписаних віршів…

Я працювала для цього дуже довго і нарешті цей день настав! Передзамовлення на мою дебютну поетичну збірку «Вітер: південно-західний» офіційно відкрите 🌊 Ця книга народжувалася понад два роки. Вона пережила переїзд через всю країну, десятки переписаних віршів…

Я працювала для цього дуже довго і нарешті цей день настав! Передзамовлення на мою дебютну поетичну збірку «Вітер: південно-західний» офіційно відкрите 🌊 Ця книга народжувалася понад два роки. Вона пережила переїзд через всю країну, десятки переписаних віршів, безсонні ночі, сумніви, сотні годин роботи над ілюстраціями, версткою та дизайном. У ній — вибрані вірші про море і пошук дому, любов і втрату, пам'ять, дорогу та внутрішні зміни. Від першої сторінки до останньої це повністю авторський самвидав: я написала тексти, створила ілюстрації, оформила книгу й підготувала її до друку. Для мене це набагато більше, ніж просто проєкт. Це дуже особиста історія, якою я нарешті готова поділитися. ❕ Передзамовлення триватиме до 15 серпня включно. Вартість одного примірника — 1200 грн. Якщо ви хочете підтримати мене й отримати книгу одними з перших, заповніть цю форму. Дякую кожній і кожному, хто був поруч увесь цей час. Якщо ця книга знайде свого читача, це буде найбільшим подарунком для мене 🤍

готові до відкриття передзамовленнь? 👀

а що це я тут маю? 👀

нарешті поробила перші ескізи для збірки, яку робитиму на диплом (який вже на носі, а я тільки роздуплилась...) сподіваюсь, на виході буде мастерпіс, може навіть кілька друкану на продаж #sketch #study

навколо здається усе невимовно тихим, настільки, що будь-яке слово могло би торкнутися тіла. я би знищила світ, я б створила його з початку, аби промені світла окреслили контур твого плеча, коли ти на світанні лежиш до мене спиною. я не здатна не здатись. отак. без вагань та бою. я не здатна триматись достатньо від тебе осторонь, коли навіть повітря пульсує від твоїх дотиків, і кожен відбиток пальців пролазить кудись під шкіру, я тримаюсь, зриваюсь, руйнуюсь й складаюсь в ціле. я втрачаю лік часу, рахуючи вдихи й видихи. світ лишається тихим, все зайве — зникне, осідаючи тільки теплом на твоїх повіках. і відстань між нами — весь всесвіт: один сантиметр повітря. 28. 02. 2026 #вірш

вірш про черв'яка я — черв'як. не в плані образи чи жарту. буквально. без рук, без хребта, без амбіцій чи планів, без права на висоту. я просто існую і мовчки повзу. поміж тріщин у плитці, ховаючись від підошв, доповзаю туди, де заритись можу. коли зверху гримить, я просто стискаюсь до мінімально можливого "я". мені не потрібна дорога, мені не потрібне ім'я — абсолютно нічого. часом чую, що я — корисна. ну типу рию ходи, аби іншим хватало кисню. і час від часу мене ділять навпіл якимось тупим рішенням. але я — черв'як. тож обидві частини продовжують жити. коротше, мій максимум — не роз'єбатися під кросівком. я — черв'як, і мені не забратись вище, зате я стабільно вивожу усе, від лайна до лайна. і, напевно, цей світ тримається на таких, як я. 06. 02. 2026 обі(с)цяний #вірш про черв'яка для @popchansk за донат на пиво

і кожного разу існує кінцева станція, існує десь "рік потому" та тисяча напрямків, у яких прямують пусті вагони. десь між табло та забитим подихом час простягається рейками і відраховує кроки: крок вправо. крок вліво. лиш будьте уважними біля країв платформи. згодом усі поїзди відправляються. немає різниці куди. є тільки питання, чи зважитись їхати без квитків та розуміння локацій, чи так і залишитись тут на порожній безлюдній станції. 29. 01. 2026 #вірш

кожного ранку не знати, яка зі сторін прокидається першою, а яка — поступово розвалюється та поступово зменшується. одна з них вмивається, робить каву, закусує печивом, має інструкцію правил поводження із реальністю. інша — просто старається вижити й, може, встати. сидить у кутку напівзнищеної кімнати десь поміж часом, подіями, спогадами та датами, десь поміж пульсом та поміж паузою, і шепоче, що це тимчасово. словом, слова не складаються пазлом. я — множина, і вони — це множинність поразок, між ними немає ніколи зв'язку, чи розв'язки. коли я кажу "я" — хтось завжди заперечує, й світло гасне. в дзеркалах більш ніхто не свариться, просто нема впізнаваності. кожен ранок стає лиш рулеткою, чергуванням, у якого ніколи немає графіку. може, вони між собою домовились одне одного не здавати. і коли я сміюсь — це, можливо, не та. і коли я мовчу — це, напевно, (чи точно?) інша. і між ними стоїть лиш тонка та прозора стіна з мого дихання, яке іноді чутно лише всевишньому. я продовжую жити на стику із цих голосів, і щодня обираю не цілісність, а перемир'я. між собою, між мною, між ними, між хоч би кимось. 27. 01. 2026 #вірш за пиво для @K_Valeria_E

Цей їбаний стрес кожного дня, Цей холод, що сковує постійно, До болю згризає тиша, Лунає гучніш за слова, Б'є, ніби струмом, І з кожним днем Заповзає глибше. Гризіть граніт, їбані свині, Допускайте помилки постійні, Вам не дано відчути спокій, Ви не відчуєте полегшення ніколи. Живіть свої останні жалкі роки, Вас чекає тільки холод, Страшний холод. Голод Емоційний, До крові стиснуте горло. Роздерті коліна. Тримайтеся до останнього — Це не врятує доти, Доки ви не відчуєте Спокій. Смирення. Смертними Станете тінями, Що заблукають між сотень інших. До вас ідентичних. Цілуйте землю. Кайтесь в гріхах своїх. Нікчемні потвори, Потуги ваші — це сміх. Тиша. Пусте співчуття. Ми ніколи, Ніколи не забудемо тих, Хто вас зупиняв та вбивав. Хто життя свої На нашій землі поклав. Конклав досягає кожного З ваших вождів. Сміх. Кожне з ваших нікчемних зусиль — Це сміх. Сніг най покриє тіла, Най закриє поля, Що просочені кров'ю. Досить. Здіймаю меча, І укотре горланю — Досить. Нащадкам вашим Ви зіпсували світло. Ненависть — ваша доля. Помилок ваших ми ніколи Не повторим. Земля ваша Засипана сіллю, Не відмиється ніколи Від всього болю, Що ви завдали нам. Будуйте храм. Моліться, Кайтесь — Це не поможе. Раунд. Боже, Дай дозвіл Помститись. Ми ситі по горло, Тож досить Хилитись. Словом, Між тіл, Між полів Беззмістовного болю, Ми збудуємо щось нове, Щось настільки змістовне, У чому не буде місця Для вас. І ваш фарс Закопає вас Самостійно. І силою Ми заберемо усе украдене. Радуйтесь, Поки можете. Та сміється лиш той, Хто сміється останнім. Раунд. Іще один раунд. І тут ми доходимо До фіналу. Суки. Те, що посієш, Те й і пожнеш. Тож пожинайте нещадні Муки. 24. 12. 2025 спільний #вірш на п'яну голову з @freyalibra 🫦

усе, що тебе не вбиває — робить сильніше. смішно, панове. це просто до біса смішно. кожна клітина у тілі є захисним механізмом: складає розібране в купу, формує новий організм, по частинах збирає усе разом, воєдино. біль помаленьку стихає та перетворюється…

усе, що тебе не вбиває — робить сильніше. смішно, панове. це просто до біса смішно. кожна клітина у тілі є захисним механізмом: складає розібране в купу, формує новий організм, по частинах збирає усе разом, воєдино. біль помаленьку стихає та перетворюється на гнів. перетворюється на кров, на розбиті руки та стіни. що там шляхи господні? несповідимі? що там любов і до ворога, і до ближнього? смішно, панове. це справді до біса смішно. грішності не існує. і не існує всевишнього. тіло — не храм. це — руйнівна машина. це — механізм виживання не завдяки, а всупереч. десь біля ребер удари нагану, чуєте? чуєте, як механізм, попри тріск, намагається рухатись далі? сухо та важко, ніби не з кальцію, а зі сталі. у того руху немає початку, нема кінцевої станції. кістки не зростаються правильно. але все ж, попри все, зростаються. 12. 12. 2025 #вірш

карочє, слухайте вірш про підсумки першого грудня. станом на ранок (точніше — десяту сорок) висновки отакі: осінь успішно пройобано, з кредитки списало єбучі сука відсотки, обрано дві категорії для кешбеку на моно (типу у мене є гроші, аби купувати книжки чи продукти). боже, коли це усе скінчиться. отже, прямуємо далі: нестерпно болить коліно та тягне ключицю. не виспалась. маю легке похмілля. потрібно піздячити в універ та пояснювати причину, чому же я, блять, ніхріна не зробила. не маю бажання та жодних триклятих сил доживати до дня, вашу мать, народження, до якого лишилось два тижні всього-то. навіщо? ну добре, я все-таки сподіваюсь, що хтось із далеких родичів, чиї імена я не знаю чи не пам'ятаю, напише кудись у нещасний забутий вайбер щось типу: "вітаю, а скинь номер карти". було би добре. тобто, в цілому початок такий у зими. непоганий. могло бути гірше. лиш тільки благаю, хтось дайте грошей на сіжки та сил пережити цей день. в ім'я отця, і сина, і святого духа, а ще податкової та кредиторів, амінь. 01. 12. 2025 #вірш отаке я тепер буду писати замість піздатих ліричних віршів