GIN & Tolik

Останнім часом було чимало розмов навколо проєкту «Рассвет» від «Бюро 1440» та спроб ворога розгорнути власне низькоорбітальне угруповання супутникового зв’язку. Але в цій історії є базове вузьке місце, яке перекреслює більшість їхніх амбітних заяв. Якими б гнучкими не намагалися бути приватні розробники з «Бюро 1440», вони критично залежні від пускових спроможностей. А це — суцільна монополія «Роскосмосу» та його державних заводів, залучених до виготовлення й збірки одноразових ракет-носіїв сімейства «Союз-2». Можна декларувати збірку хоч одного супутника на день, але без ракетного ресурсу ці апарати залишаються лише лабораторним залізом. Крапку в питаннях пускових темпів ворога сьогодні поставили Сили оборони України: ракетами FP-5 «Фламінго» було завдано результативного удару безпосередньо по виробничих потужностях РКЦ «Прогрес» у Самарі. Пряма відстань від українського кордону до Самари становить близько 950–1000 кілометрів (а з урахуванням пускових районів та огинання рельєфу траєкторія перевищує 1000+ км). Удар по єдиному складальному майданчику ракет прямо б'є по графіках пусків і відчутно буде гальмувати розгортання всього угруповання.

Повітряна війна перетворилася на жорстку й виснажливу математику Росія намагається зламати українську ППО не якістю, а кількісним перевантаженням, масово запускаючи дешевші С-400, корейські KN-23 та реактивні «Бандеролі», поки ресурси її стратегічної авіації невпинно вичерпуються. Перехоплювати щодня ракети вартістю в мільйони доларів суто в обороні — програшна стратегія, адже світовий запас протиракет PAC-3 обмежений, а масований залп балістики з пастками створює критичне цифрове перевантаження систем. Єдиний вихід із цього тупика — перестати ловити леза й почати нищити самого мечника: відпрацьовувати по пускових установках у жорстке вікно в 6 хвилин, автоматизувати дрони-перехоплювачі та шукати рішення для зазамосферного захисту. Про механіку цієї дуелі, ворожі ресурси та реальні сценарії збереження нашого неба ми детально поговорили з Євгеном Будерацьким у новому випуску подкасту «Кляті питання»: http://www.youtube.com/watch?v=6ocNXLp0TkI

Тероризм — це коли вони радісно знімають пуски по наших містах. Демократія — це коли FP-5 прилітає пояснити, чому так робити не варто. Не переплутайте.

«Долина смерті» українського DefenceTech: Від працюючого макета на столі (TRL 3–5) до серійної зброї в окопі (TRL 8–9) Український оборонний сектор демонструє неймовірну динаміку інновацій, але в його основі лежить системний парадокс: держава купує виключно готове майно (TRL 8–9), перекладаючи 100% фінансового та технологічного ризику розробки на приватного виробника. Як результат — між першим прототипом і серійним замовленням утворюється класична «долина смерті». У чому суть цієї прірви? TRL 3–5 (Грантовий старт): Ви маєте працюючий лабораторний стенд або макет. На цьому етапі чудово допомагають грантові програми (зокрема Brave1). TRL 8–9 (Серійний державний контракт): Виріб кодифіковано, перевірено в бою та запущено в серію. Тут з'являється державне замовлення. Глухий кут між ними: Щоб пройти шлях від TRL 5 до TRL 8, складним системам — РЕБ/РЕР, радарам, засобам виявлення цілей або ШІ-автопілотам — потрібні сотні тисяч або мільйони доларів. Це витрати на польові випробування під завадами ворога, швидку адаптацію до нових частот та підготовку виробничих ліній. За відсутності державних гарантій викупу (Offtake Agreements) розробники змушені грати у фінансову рулетку, інвестуючи власний прибуток або венчурний капітал без жодних гарантій замовлення. Як це питання вирішують у світі? Пентагон ще десятки років тому зрозумів: приватний капітал не піде в оборонний R&D без розділення ризиків із державою. Через інструмент Other Transaction Authority (OTA) США змінили підхід: 1. Follow-on Production: Конкуренція лише на вході. Довів ефективність прототипу на полігоні — отримуєш автоматичне право на серійний контракт без нових виснажливих тендерів. 2. Milestone Payments: Держава платить за фіксований результат (ТТХ), а не за обсяг звітів та калькуляції кошторисів. 3. Liability Shield: Невдалий експеримент під час складного R&D є визнаним технічним ризиком, а не «збитками державі». 4. Shared IP: Патент залишається у розробника для залучення інвестицій, а держава отримує безоплатну ліцензію для своїх потреб. Що потрібно змінити Україні? Україна має пройти шлях від «вибагливого покупця готового майна» до партнера-співінвестора власного ОПК: Впровадити Єдину стратегію та Координаційний центр для прискорення тестів та кодифікації. Легалізувати офтейки через модель Dynamic Open Framework (без порушень вимог АМКУ). Захистити «Право на ризик» для замовників і розробників на рівні закону. Створити інструменти для трансформації донатів у приватні інвестиції (через спеціалізовані КІФ з держгарантіями). Детальний розбір фінансових та юридичних механізмів подолання «долини смерті» дивіться у моїй новій колонці. Повний текст публікації — за посиланням: https://novyny.live/context/post/iak-podolati-dolinu-smerti-v-oboronnomu-rd-ukrayini-337775/

Авіаційна ввічливість високого польоту: Чому український FP-1 «помахав» крилами над Рязанню? У класичній авіації маневр Wing Rocking (погойдування крилами з боку в бік) — це найвищий прояв етикету. Так пілоти вітають споттерів на авіашоу, дякують наземним службам або підтверджують прийом команди. Але під час чергового візиту в Рязань український дрон-камікадзе FP-1 вивів цей етикет на новий рівень. Перелітаючи через житлові квартали прямо перед влучанням у ціль, він виконав те саме класичне «погойдування». Що це означало мовою авіації? «Цивільним — без паніки»: Маневр-попередження для місцевих: дрон не має до них жодних претензій і працює суворо за міжнародним гуманітарним правом. «Ми точні»: Показовий жест курсової стійкості та контролю перед тим, як рознести черговий військовий об'єкт або нафтопереробне підприємство. «Привіт ППО»: Візуальний сигнал російським операторам, що їхні системи протиповітряної боротьби знову проспали. Виходить, що українські безпілотники мають кращу авіаційну культуру та дотримуються правил ведення війни куди сумлінніше, ніж уся російська авіація разом узята. Джентльмени в небі працюють саме так.

За кожною спробою ворога посіяти паніку майже завжди стоїть намагання компенсувати брак спроможностей або замаскувати власний технологічний дефіцит. Коли в уламках ворожих БпЛА знаходять елементи зі збідненим ураном, а в інформаційний простір знову розганяють тези про «ядерний останній аргумент», варто відкинути емоції й подивитися на фізику процесу. Збіднений уран у кустарно модифікованих авіаракетних елементах — це не про радіаційне ураження, а про важку хімічну токсичність. Так само й міф про «сотенні залпи балістики» розбивається об суху математику доступних ворогу пускових установок та носіїв. У великій розмові для OBOZ.UA детально розібрав технічний стан російського ядерного потенціалу, реальні межі їхніх зимових атак, нюанси перехоплення кінетичними комплексами ПРО та те, як нищення логістики цивільних маркетплейсів руйнує «сірий» імпорт ворожого війська. Війна не вибачає ілюзій, але й не терпить безпідставного страху. Перемагає той, хто тверезо оцінює загрози та розбудовує власну технологічну автономність. Читати матеріал повністю: https://war.obozrevatel.com/ukr/yaderna-zbroya-rf-u-kritichnomu-stani-vorog-zastosovue-zbidnenij-uran-hrapchinskij-poyasniv-nebezpeku.htm

Побував у гостях на Радіо НВ. Розповів про нову тактику ворожих обстрілів, еволюцію систем ППО та наші удари у відповідь. Кілька ключових тез із розмови: Чому С-400 по Києву? Росіяни економлять та виснажують наші системи Patriot. Ракета С-400 коштує близько $300 тис., тоді як собівартість «Іскандера» для РФ становить $700–800 тис. (при ринковій ціні до $3 млн). До того ж на виїзд і пуск ворог витрачає лише 10–15 хвилин. Час реакції — 5 хвилин: Щоб ефективно вибивати ворожі пускові установки, нам потрібна оперативна розвідка та високошвидкісні засоби ураження, які відпрацюють до того, як ворог згорне позицію. Захист від «Шахедів» восени: З наближенням туманів, опадів та низької хмарності оптичні та візуальні системи виявлення втратять ефективність. Нам критично необхідне маловисотке радіолокаційне поле та радари, які бачать цілі незалежно від метеоумов. Автоматизація перехоплення: Нам потрібно відходити від ручного пілотування дронів-перехоплювачів. Командне наведення за даними радарів має перетворити такі БПЛА на дешеву та точну ракету ППО, де оператор лише контролює процес. Робота за 2000+ км: Удари по НПЗ та оборонних заводах у глибокому тилу РФ (Кіров, Воткінськ) — це єдиний дієвий спосіб системно руйнувати російський конвеєр з виготовлення ракет. Повний запис ефіру можна послухати за посиланням: https://youtu.be/t9Aq7pQ4lHg?si=DgncXE6VcmOuHIAg

Час від моменту, коли ворог дізнався про потенційну ціль, до безпосереднього застосування озброєння — значно коротший, ніж вважає більшість. Реалістичне вікно для реалізації удару по потрібній точці становить всього 20–30 хвилин від моменту отримання точних координат. У цей стислий часовий інтервал повністю вкладається весь технологічний ланцюжок ворога: від верифікації цілі та обробки розвідданих до введення польотного завдання й безпосереднього влучання. Оскільки розвідувально-ударні контури працюють на граничних швидкостях, розуміння технічного таймінгу кожної системи дає чітке усвідомлення реально наявного часу на реакцію. Для оперативно-тактичного комплексу «Іскандер-М» введення польотного завдання є максимально автоматизованим і за наявності готових координат займає від 10 до 30 секунд, а розрахунок траєкторії безпосередньо на пусковій машині триває 1–3 хвилини. За умови, що пускова установка вже перебуває в бойовій готовності на позиції, передстартова підготовка із підйомом ракети у вертикальне положення та ініціалізацією навігаційних систем вимагає близько 4–7 хвилин (або 16–20 хвилин при розгортанні безпосередньо з маршу). Враховуючи, що підлітний час балістичної ракети 9М723 на відстань 300–500 км становить лише 2,5–4 хвилини, загальний цикл ураження від моменту виявлення цілі будь-якими засобами розвідки (від БПЛА та РЕР до супутникових знімків чи агентурних даних) до вибуху може складати всього 5–10 хвилин. Аеробалістичний комплекс Х-47М2 «Кінжал» здатний покривати всю територію України незалежно від точки пуску, але має довший загальний цикл підготовки через прив'язку до авіаційного носія МіГ-31К. Завантаження польотного завдання в систему займає ті ж 1–3 хвилини, проте літаку потрібно ще близько 12–20 хвилин на зліт, вихід у пусковий район, набір висоти 12–15 км та розгін до надзвуку для надання ракеті початкового кінетичного імпульсу. Саме ця підготовча фаза носія дає змогу нашій системі моніторингу оголошувати тривогу заздалегідь, хоча після відокремлення від підвіски сама ракета долає відстань до цілі за ті ж лічені 2,5–6 хвилин. Головний військово-технічний висновок полягає в тому, що балістика фактично не залишає часу на роздуми чи перевірку новин. Якщо проти крилатих ракет існує певний запас часу для оцінки обстановки, то у випадку з балістичним та аеробалістичним озброєнням реальне часове вікно між сповіщенням і прильотом вимірюється хвилинами, де швидкість переходу в укриття є єдиним вирішальним фактором.

Сучасна зброя любить мізки, а не вилизаний плац!

Чому сьогоднішній день ввійде в історію як той, що докорінно змінить європейську безпеку Десять держав заснували Антибалістичну коаліцію. Європа вперше будує спільний протиракетний щит, і будує його на українській основі. Сьогодні в Парижі Україна, Данія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Норвегія, Іспанія, Швеція та Велика Британія підписали декларацію про створення Інтегрованої антибалістичної коаліції. Флагманський проєкт коаліції — система FREYJA, розроблена в Україні. Fire Point виступає головним системним архітектором та інтегратором системи. Це підписання змінює безпекову архітектуру Європи у трьох вимірах. Від залежності до суверенітету. FREYJA будується на відкритій архітектурі. Жодна третя країна не контролює критичні елементи системи і не може її вимкнути. Європа вперше отримує протибалістичний щит, ключі від якого належать самій Європі. Від дефіциту до масштабу. Перехоплювач FP-7.x. має стати в рази дешевшим та масштабованішим за аналоги. Ця арифметика вирішує головну проблему європейської ППО: проти сотень балістичних ракет на рік працює не досконалість окремої системи, а серійність та передбачуваність. Від допомоги до співзасновництва. Україна входить у коаліцію не як отримувач підтримки, а як нація-інтегратор, що передає партнерам єдиний у Європі бойовий досвід протидії масованим балістичним ударам, а також забезпечує постачання найдефіцитнішої витратної частини системи. Коаліція відкрита для нових учасників, які поділяють її цілі та цінності. Щит Європи більше не позичають і не просять. Його будують власноруч.

🤔 Клуб власників ракет для Patriot. Які країни мають таку зброю, хто може нею поділитись і що ще збиває російську балістику Експерт пояснює, що ракети PAC-3, здатні збивати балістику, мають європейські країни на кшталт Польщі, Румунії, Іспанії та Греції, однак вони обмежені власними запасами і ризиками для своєї безпеки. Для перехоплення однієї балістичної цілі зазвичай потрібно від однієї до трьох ракет, що ще більше загострює дефіцит. Йдеться і про альтернативи, зокрема системи THAAD, Arrow чи SAMP/T, а також про необхідність спільної європейської стратегії ППО. Водночас Росія модернізує свої ракети і збільшує виробництво, тоді як США та союзники не встигають нарощувати випуск протиракет. Більше про це, а також про можливості виробництва і сценарії на зиму читайте у матеріалі. 👉 Підпишіться на NV

«Сучасний військовий — це насамперед інтелектуал». Інженер Анатолій Храпчинський про винахідливість українців та еволюцію ППО 👉 https://dou.ua/goto/dxkf Анатолій Храпчинський — офіцер повітряних сил до 2009 року, що літав у складі екіпажу міністра оборони та входив до миротворчої місії в Іраку, потім — провідний інженер з якості на «Мотор Січі». Після того 8 років працював в Африці, а 2022-го повернувся в оборонку і розробляє радари. Чому систему ППО неможливо вдосконалити остаточно, як має працювати ешелонований захист, скільки насправді коштує перехоплення одного дрона і що з новим механізмом експорту, Анатолій розповів DOU.

Чому поляки «утилізують» МіГ-29 і коли Gripen почнуть полювання на Су-34? Друзі, ділюся записом свого свіжого ефіру на Радіо НВ. Розмова вийшла гарячою — про зміну логіки повітряної війни, жорстку конкуренцію на ринку зброї та технологічні прориви, які вже зараз змушують нервувати російських пілотів. Основні тези, які озвучив в ефірі: «МіГ-29 в обмін на технології»: Ситуація з польськими винищувачами, які нам обіцяли, а тепер хочуть списати на брухт — це елемент прихованого шантажу. Поляки агресивно намагаються копіювати наші безпілотні ноу-хау. Вони чітко бачать в українському ОПК потужного конкурента, який після перемоги диктуватиме умови в ЄС. Полювання на носії КАБів: Наші домовленості зі Швецією щодо JAS 39 Gripen та далекобійних ракет Meteor (дальність понад 200 км) не на жарт налякали російських воєнкорів. У ворога залишається буквально пів року до того, як їхні Су-34 почнуть масово збивати ще на підльоті. Реактивні «Шахеди» з конвеєра: Росія запускає дрони, випущені буквально в травні цього року. Вони намагаються перевантажити нашу ППО. Нам критично важливо масштабувати власні системи радіолокації, щоб бачити гіперзвукові «Кинджали» та «Циркони» у єдиній системі координат. Головна задача України зараз — не розмінюватися на спроби нас якось вколоти, а розбудовувати власні можливості. Ми маємо стати головним постачальником та гарантом безпеки Європи. Тоді до нас будуть іти з проханнями, а не ми намагатимемося про щось домовитися. Повну версію розмови з аналітикою та прогнозами дивіться тут: https://youtu.be/csKkwwiwJpI?si=0eVOPoOIfDsyG8Ts

Човниковий трек Підмосков'я — Пекін: як українські удари розширюють білоруський «офшор» для ВПК РФ Візит Олександра Лукашенка до Пекіна наприкінці червня 2026 року одразу після п'ятигодинних закритих переговорів із Путіним на Валдаї чітко фіксує роль Мінська як непублічного дипломатичного кабелю Кремля. Офіційний підсумок зустрічі із Сі Цзіньпіном — оголошення 2026–2027 років «Роками промислової кооперації» з прямим фокусом на мікроелектроніку, приладобудування та БПЛА. Це старт перетворення Білорусі на головний хаб для легалізації та обходу санкцій щодо китайського імпорту подвійного призначення. Тригер поспіху: як українські удари множать технологічний дефіцит РФ Екстрений характер поїздки зумовлений тим, що початкові графіки поставок на 2026 рік уже не перекривають реальних потреб Кремля через системні удари України по російських тилах та лінії фронту: Знищення складів комплектуючих: Атаки на оборонні заводи РФ спалюють накопичені запаси чипів, матриць та плат ще до їхнього встановлення на техніку, що змушує Москву дублювати замовлення в КНР по другому колу. Аномальний попит на засоби РЕБ та ППО: Для захисту НПЗ та критичної інфраструктури від українських далекобійних БПЛА Кремлю потрібні сотні нових станцій РЕБ. Їхнє виробництво — це чистий імпорт високочастотних транзисторів і генераторів із Китаю. Прискорений знос верстатного парку: Робота оборонки РФ у три зміни виснажує китайські верстати з ЧПУ. Без безперебійного ввезення конструкційних вузлів та запчастин для їхнього ремонту виробництво снарядів зупиниться. Компенсація втрат оптики: Масове випалювання бронетехніки змушує РФ розконсервувати старі радянські танки, які для мінімальної боєздатності потребують модернізації сучасними прицільними комплексами. Технологічна номенклатура транзиту через Мінськ Щоб вивести китайських постачальників з-під вторинних санкцій, компоненти маркуються як цивільні поставки для білоруського держсектору, після чого без митного контролю йдуть на російські заводи: 1. Оптико-електронні та лазерні системи: Китайські лазерні діоди (зокрема Haucore) та тепловізійні матриці через білоруські ОАО «Пеленг» та холдинг «БєлОМО» (ВАТ «Диапроектор») збираються у готові прицільні комплекси. Кінцевий споживач — російський «Уралвагонзавод» та Вологодський оптико-механічний завод (модернізація танків Т-72Б3, Т-80БВМ та Т-90М «Прорив»). 2. Кремнієва база та радіочастотні (RF) блоки: Китайські плати, мікросхеми та високочастотні транзистори для підсилювачів потужності йдуть на мінські заводи «Інтеграл» та «Горизонт». Звідти вони постачаються для бортових комп’ютерів російських крилатих ракет, блоків РЛС та систем РЕБ. 3. Координація безпілотних систем: Навігаційні чипи з підтримкою китайської архітектури BeiDou інтегруються білоруським ОКБ ТСП в російські розвідувальні та ударні БПЛА для підвищення їхньої стійкості проти українських комплексів РЕБ. 4. Конструкційні вузли для важкого машинобудування: Електроізоляційні матеріали, деталі та готові механічні вузли верстатів (зокрема від Morotack) постачаються для ремонту та підтримки працездатності обладнання білоруських підприємств, які на 90% працюють під субпідряди російського «Ростеху». Стратегічний висновок Мирні заклики Китаю в ООН — це суто дипломатичний камуфляж. Під тиском українських ударів Пекін трансформує формат підтримки Москви: замість ризикованого прямого експорту зброї розширюється оборонно-промисловий проксі-хаб у Білорусі. Юридично КНР залишається «чистою», а де-факто — забезпечує екстрене підживлення воєнної машини РФ в умовах її системного виснаження.

Повний цикл випуску комплексів «Ярс» та «Іскандер-М» зав'язаний на розгалужену мережу суміжників, де Воткінськ (збирання ракет) та Волгоград (виробництво платформ) є фінішними точками інтеграції. Послідовні удари по цих двох об'єктах — лютневий по Воткінську та червневий по Волгограду — запускають ланцюгову реакцію паралічу для всього списку пов'язаних виробництв: 1. Постачання спеціальних важких шасі (МЗКТ, БАЗ) Кооперація: Мінський завод колісних тягачів (МЗКТ) постачає багатоосьові шасі МЗКТ-79221 («Ярс») та МЗКТ-7930 («Іскандер-М»), а Брянський автозавод (БАЗ) забезпечує колісну базу під допоміжні машини комплексу. Наслідки ураження: Червневий удар по ФНВЦ «Титан-Баррикады» повністю знецінює ці поставки. Росія може безперебійно отримувати голі тягачі з Білорусі, але без волгоградських цехів, де монтується унікальна пускова гідравліка, системи позиціонування та термостатування, цей транспорт не має жодної військової цінності. 2. Виробництво твердого палива та двигунів (Перм, Бійськ, Дзержинський) Кооперація: Пермський пороховий завод, ФНПЦ «Алтай» та ФЦДТ «Союз» синтезують високоенергетичні паливні композиції, полімерні скріплювачі та готові заряди для твердопаливних ракетних двигунів, які відправляються у Воткінськ. Наслідки ураження: Лютневий удар по Воткінському заводу зупинив фінальну збірку самих ракет. Хімічний сегмент російського ВПК продовжує працювати на склад, проте нездатність головного майданчика споряджати паливом нові ступені створює дефіцит готових «виробів», змушуючи ворога витрачати недоторканні складські резерви. 3. Бортова електроніка, навігація та системи керування (Єкатеринбург, Ковров) Кооперація: «НПО автоматики» (Єкатеринбург) виготовляє бортові цифрові обчислювальні комплекси, а ВНДІ «Сигнал» (Ковров) розробляє системи наземної навігації, топоприв'язки та гідроприводи точного наведення пускових установок. Наслідки ураження: Фізичне та цифрове стикування борту ракети із наземною апаратурою підготовки пуску виконувалося саме у Волгограді. Руйнування дільниць точного машинобудування на «Титан-Баррикадах» унеможливлює інтеграцію ковровської навігації та єкатеринбурзької електроніки в єдину бойову систему. 4. Головні конструкторські бюро та координаційні центри (МІТ, КБМ) Кооперація: Московський інститут теплотехніки (МІТ) та КБ Машинобудування (Коломна) здійснюють загальне наукове керівництво, розробку документації та контроль усього ланцюжка кооперації. Наслідки ураження: Робочий потенціал КБ нівелюється через неможливість серійного втілення їхніх проектів. Вогневе розсічення осі Воткінськ — Волгоград створює для противника безвихідний технологічний тупик: діючий парк машин деградує через природний технічний знос під час постійних маршів, а нові високотехнологічні ракети перетворюються на статичні й безпорадні складські об'єкти, які просто нічим вивести в позиційні райони та підняти для старту.

Волгоградський ФНВЦ «Титан-Баррикады» є одним із найбільш критичних вузлів у ланцюжку виробництва російського ракетного озброєння стратегічного та оперативно-тактичного рівнів. Це підприємство не виготовляє самі бойові частини чи ракетне паливо, але забезпечує їхню мобільність — основу російської доктрини застосування та живучості ракетних військ. Завод відповідає за проектування, випробування та фінальну інтеграцію важких багатоосьових шасі зі складними гідравлічними системами й механізмами підйому транспортно-пускових контейнерів для самохідних пускових установок (СПУ) комплексів «Іскандер-М» та міжконтинентальних РС-24 «Ярс». Ураження ключових цехів цього об'єкта, зокрема ліній остаточного збирання агрегатів та дільниць точного машинобудування, здатне паралізувати поповнення та ремонт парку пускових машин. Виробничий цикл таких платформ тривалий і зав'язаний на унікальне великих розмірів верстатне обладнання, яке неможливо оперативно релокувати або замінити в умовах санкцій на прецизійні компоненти та важке промислове устаткування. Математика війни доводить: дефіцит пускових установок та транспортно-заряджаючих машин (ТЗМ) є значно серйознішим технологічним тупиком для противника, ніж брак самих ракет, адже без спеціалізованої мобільної платформи ракета залишається статичним складським об'єктом. В оперативно-тактичному вимірі довгострокова зупинка підприємства призведе до неможливості формування нових дивізіонів «Іскандерів» та компенсації втрачених або технічно зношених машин. Паралельно руйнується логіка відновлення важкої ствольно-артилерійської компоненти, оскільки «Титан-Баррикады» володіє потужностями для виготовлення та глибокої обробки стволів великого калібру для САУ «Мста-С» (152 мм) та «Малка» (203 мм). З огляду на критичний знос артилерійського парку ворога через інтенсивність експлуатації, зрив постачання нових стволів нівелює вогневі спроможності окупаційних військ на лінії зіткнення надійніше, ніж знищення окремих польових складів із боєприпасами.

🚀 Серійного виробництва балістики в Україні не буде до кінця війни, адже її треба буде постійно вдосконалювати для обходу російської ППО Запускати серійне виробництво ракет Україна зможе у мирний час, щоб зберігати на складах або для полігонів, розповів в етері Київ24 директор з розвитку оборонного підприємства Анатолій Храпчинський. Натомість під час війни оновлювати озброєння варто кожні 3-6 місяців, додав він. Цей процес потребує зміни технічних характеристик і можливостей. 📩 ПІДПИСАТИСЯ Київ24

Чому статична ППО завжди програє, а майбутнє — за цифровими організмами? За останні 60 років протиповітряна оборона пройшла шлях від важких статичних комплексів до надгнучких мережевих систем. Україна сьогодні — це головний майданчик, де переписуються правила цієї війни. У новій колонці аналізую еволюцію «щита і меча» від В’єтнаму до сьогодення: 1. Як концепція SEAD та Wild Weasels народилася з протистояння радарів і літаків. 2. Чому полковник Золтан Дані у 1999 році збив американський «невидимка» F-117 старим радаром 60-х років. 3. Головний виклик сучасності — економічна асиметрія. Як боротися з роями дешевих дронів, коли ракета Patriot коштує мільйони, і чому відповідь має бути виключно місцевою та масовою. Докладно про те, чому поодинокий ЗРК в полі сьогодні — це просто мішень, і як швидкість інтегрованої мережі (IADS) перемагає технологічну перевагу ворога, читайте тут: https://novyny.live/context/post/evoliutsiia-ppo-vid-vietnamu-do-ukrayini-shchit-proti-mecha-331753/

Авіаційний далекобійний арсенал Повітряних сил виходить на принципово новий рівень. Окрім уже звичних Storm Shadow та SCALP-EG, у нашому небі дебютував новий американський гравець. Схоже, за океаном починають згадувати справжній рецепт того, як «зробити Америку знову великою» — через розгортання масового, швидкого та прагматичного виробництва зброї без зайвих бюрократичних гальм. Програма, яку запустили у серпні 2024 року спеціально під потреби України, менш ніж за два роки пройшла шлях від креслень до реальних прильотів по глибокому тилу РФ. Для високоточного авіаційного озброєння це фантастичний, майже рекордно короткий термін розробки та впровадження. Що це за зброя і чому вона є унікальною? Мова йде про ракети AGM-188A Rusty Dagger, створені в межах американської програми ERAM (Extended Range Attack Munition). Фактично це компактна крилата ракета у вагових габаритах звичайної 500-фунтової авіабомби (загальна вага всього близько 200 кг). При цьому її реальна дальність польоту, за останніми даними аналітиків, сягає понад 930 кілометрів, що вдвічі перевищує початкові технічні вимоги. Через малу вагу та сумісність із пілонами під JDAM, літаки (як F-16, так і наші модернізовані МіГ-29) можуть нести їх у великій кількості. А головне — ракета має абсолютну імунітет до російського РЕБ завдяки 8-елементній завадозахищеній антені CRPA від Zone 5 Technologies та системі автономної візуальної навігації за рельєфом. Російські «глушилки» для неї просто безсилі. Результат сьогоднішнього дебюту — хірургічний удар по Воронежу. Сьогодні вдень, 22 червня, ці ракети вперше відпрацювали по критичному об'єкту ВПК РФ — АТ «ВЗПП-С» («Воронежский завод полупроводниковых приборов — Сборка»). Це підприємство є ключовим у російському ланцюжку виробництва мікроелектроніки для ракет і ППО. Об'єктивний контроль зафіксував пряме влучання чітко в дах головного виробничого цеху, масштабну пожежу та повне обвалення конструкцій. Росіяни втратили лінії, де виготовлялися: Транзисторні збірки та матриці для бортових обчислювальних машин УВК-208 російських крилатих ракет Х-101. Напівпровідникові компоненти для БЦОМ «Заря-61М», яка керує польотом ракет «Іскандер-К». Елементна база для телевізійних каналів наведення ТВК-2 зенітних комплексів «Панцирь-С1». Дякуємо союзникам, але тримаємо фокус на своєму. Така системна підтримка та тисячі схвалених до поставок боєприпасів ERAM — це потужне технологічне плече, за яке ми безмежно вдячні партнерам. Проте цей успіх лише підтверджує базову істину: західна допомога — це підсилення тут і зараз, а наше власне ОПК має завжди залишатися в абсолютному пріоритеті. Справжня стратегічна незалежність будується тоді, коли саме українські розробки, ракетні програми та внутрішнє виробництво задають темп, а передові рішення союзників стають для них надійним і вчасним підсиленням.

«Ні на що не натякаю, але…» Планомірно робимо із Криму другу Чорнобаївку Останні удари поблизу Керченського мосту, знищення російських С-300/С-400 та атаки на поромні переправи в портах — це не випадкові прильоти, а чітка й послідовна операція з ізоляції півострова. В ефірі Radio NV розклав по поличках, як і чому Крим впевнено йде до статусу пастки для окупантів: Зачистка неба: першочергово вибиваємо дефіцитні комплекси ППО, які прикривають міст. Росія вже фізично не здатна якісно закрити небо над Кримом. Логістичний тупик: послідовно відрізаємо альтернативні шляхи постачання (як-от нещодавні удари по поромах), після чого логічно настане черга і самого мосту. Мета очевидна — повністю перекрити кисень ворожому угрупованню і зробити півострів абсолютно непридатним для розташування російських військ. Текст мого коментарю та деталі читайте тут: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/udari-poblizu-krimskomu-mostu-klyuchovi-cili-ta-pererizannya-logistiki-rf-hrapchinskiy-50618266.html