Груз 61

Мені 26, я читаю «Святий і моторошний запах» Курвіца. Він - абсолютно блаженний, але якимось чином будуть протилежністю мене в етичних переконаннях, абсолютно копіює переконання естетичні. Кожен художній образ віддає якоюсь тугою. Виявляється, є десь людина, яка бачить все так само, як я. Але і це не то. Що вже казати про ще більш правильне, вилизане, «естетично приємлеме» та не-аматорське. Ось мені 19. Я вперше читаю «Вулицю Космонавтів» Михайлова. Потім - рік ще чекаю його фільм. Закохуюсь в те, як він проживає південну готику в гетто балтійських країн. Дивлюсь перший його фільм і потім - ніякий. Мені здавалось, що щоб дивитись фільми Михайлова, мені потрібен хтось поруч з ідентичним естетичним чуттям, бо сама я не впораюсь. Але ось мені 26. Я все більше бачу людей, які створюють щось неймовірно близьке до мене. Музикантів, письменників, режисерів. Але все не то. І Михайлова більше і не треба дивитись.

Короче, у мене навіть є ольфакторне порівняння - це як чекати, що Oceano Viola буде пахнути гнилими водоростями, забрати флакон і зрозуміти, що він пахне русалкою на фіалковому полі.

Подвійно смішно з того, що пожартували з Армой в твітері про те, що людей можна кошмарити цим треком (такий був план), навіть встрялі так би мовити в невелику перепалку, посварились з купою людей, а тепер я чисто слухаю його 5 раз і посміхаюсь. Дуже комфортно, суїцид відміняється.

Чекала як другого пришестя трек «хлопчик» і думала, що буде якийсь катарсис, що розревусь і видумаю якусь дурість. А він хороший, але зовсім інший, не істероїдний в цій поп-вічхаус манері. Я хотіла послухати про те, «яких ментальних збочень» хоче «бідний красивий хлопчик» з певною ніжністю та трепетом до цієї красивості і до цієї бідності. А вічхаус робить її трошки зверхньою. І так і треба, звісно, з бідними красивими хлопчиками - на безпечній дистанції споглядання чисто відчувати себе дещо тріпово. Але така конструкція підходить під життєствердний настрій, а не під бажання розєбатись у стовп. Але докручуючи думку (я додаю щось нове в цей текст кожні 5 хв) хочу сказати, шо цей трек в його манері дуже повчальний. Я би хотіла мати такий вайб після комунікації з нарциссичними людьми - в ньому є відчуття, що ліричний герой авторки переміг, навіть зігравши по чужим правилам. Зате все інше в альбомі як мед на душу лягло. Напевно то мені знак не дурачитись патетично і вести себе поважно. І що годі видавлювати з себе драму там, де її бути ніколи і було повинно.

Heathcliff, it's me, your Cathy

Можливо підписники телеграм каналу для трьох калік і не знали, але я вже не мила альтушка, а ТЬОТЯ, навіть не так - МАТЬ

Допоможіть найти картинку плаката ТіП «наші могутні геї» з Дугласом пірсом і мішимою, умоляю

Обери покликання — долучайся до Служби супроводу «Азову». Відкрито вакансію на тилову посаду Фандрайзера, який працюватиме з залученням фінансів від донорів для гідного забезпечення супроводу поранених та звільнених з полону бійців. Детальніше про посаду — у картках. Залишай заявку на azov.org.ua

https://youtu.be/B5DUuSoxpgE?si=IXuxQMDEXiR7mxey Запрошуємо до перегляду!

Краматорск сейчас, это Оран из книги Камю, только все намного-намного острее и люди, вместо того чтоб озвучивать разные простые идеи, просто живут, воюют, кричат и молчат, но с долей неподвижности в глазах и резкости в жестах. Деревянное копье чумы устарело, теперь она владеет новым железным и огненным инструментарием. Только на вечерней прогулке можно встретить несколько видов чумного железа, которое летит и прилетает по своим блядским делам. Если бы я был экстремалом и философом, то любых денег не пожалел бы, чтоб увидеть эту злую, оскаленную весну среди белых горелых стен и распускающихся деревьев, но я мало что не экстремал, даже не человек, а собственность гвардии и могу вести себя не как экзистенциалист. Так что ночью на кухне можно покурить и послушать умирающий фпв не делая глобальных выводов о человеческой природе, неизменной только в том, что люди слабые все или почти все

Шлях відновлення після поранення складається з чотирьох кроків: евакуація, стабілізація, реабілітація, повернення у стрій або цивільне життя. На кожному етапі поранений не має залишатися сам. І суспільство має бути надійною підтримкою на кожному з них. Цей процес необхідний і, без перебільшень, дороговартісний. Саме тому ми створили Монобазу — щомісячну підписку, яка забезпечує безперервну допомогу поза межами зборів. Наша база відновлення має чотири рівні підтримки — відповідно до кожного етапу. Кожен внесок напряму працює на лікування й повернення наших бійців. Стань частиною відновлення. Підписуйся на Монобазу АЗОВ.Супровід.

Он говорит “слышишь, он плачет” я еле еле слышу, но не вижу того, что у него - пробитая голова а он говорит, что пробитая говорит “видишь, у него с головы висят провода” я рада, что не вижу мы стоим возле второго. Мы не курим, потому что он не курит, я подхожу впритык, потрогать отвалившие кусочки экзоскелета. Они слишком аккуратные, так что я одергиваю руку до этого мы стояли возле первого. первый выглядел совершенно нетронутым я знала, что и ему выстрелили в череп но лопасти все еще двигались, агонально, очень медленно раньше, когда он разгонял лопасти, вой запонял все поле можно было стать прямо под лопастью, задрать голову и смотреть, как острие приближается. Думать, как было бы сладко умереть именно так А потом мы подъезжаем к третьему Только с третьим чувствуется настоящая смерть лопасти лежат, израненные, сгоревшие. И дымят. Уже неделю дымят Такое большое животное и должно было умирать долго, но никогда не представишь, что жженный пластик пахнет не менее страшно, чем жженое мясо Когда он впервые привез меня, когда я впервые задрала голову, чтобы посмотреть, как гильятина летит прямо в лицо, я одернула мордочку и закричала “это же лопасть наверное метров 5?” он смеялся теперь я иду по ней, она гниет, она лежит на земле, по ней можно идти вечность и даже этот жест кажется некомфортным мне казалось, что как только он умрет, сюда приедт толпы людей, будут возлагать цветы, плакать, стараться подержаться за остатки тела, прощаться Никого нет Ни в первый, ни во второй день А я стою и все еще помню первый мой день тут он говорил “Поедем, подышим, надо проветрить голову” Сначала мы ездили только к первому, потом познакомились со вторым А в один день я впервые надела легкую юбку, чулки, прозрачную рубашку и была самой легкой из грустных девочек мира И он повез меня к третьему На поле цвели красные маки, я бежала по полю, чтобы собрать их Один - ему за ухо Второй - себе под резинку чулков А теперь один огонизирует, один плачет и один догорает И маки будут расти на могилах

наконец-то соцреклама по ценность жизни с риной резник (она хочеть вынести себе мозки экспансивным патроном с табельного)