Андрій Іллєнко || офіційний канал ✙

Коли Коновалець вів вуличні бої в Києві в січні 1918 року, квартал за кварталом очищаючи столицю від московських ДРГ та місцевої більшовицької пʼятої колони — навряд він думав про те, що пройде 108 років і його нарешті поховають у Києві. Столиці незалежної української держави, яка готується зустрічати 35-річчя свого відновлення під час нового етапу тієї ж війни за Незалежність, яку вів він — тільки фронт на 13 рік цієї війни ще досі на Донбасі. Коли Коновалець після кількох років війни на всі фронти та повної окупації України вирішив продовжувати боротьбу проти всіх окупантів за повну незалежність, він мав лише кілька тисяч послідовників (у кращому разі). Проти були не лише Москва та Варшава, проти був весь світовий порядок, якому плювати було на українців з їхньою трагедією та боротьбою. До вільного, українського, стольного Києва було дуже далеко. До нього було фактично століття боротьби кількох поколінь найкращих представників української нації. Коли зараз Коновалець повертається до Києва — це означає, що наші мертві стоять з нами в один ряду у вирішальній битві тієї самої війни, яка триває століття. Мені легше на душі від думки, що наші великі врешті вдома. З ними ми сильніші.

Командир Січових Стрільців, командант Української військової організації, перший провідник Організації українських націоналістів Євген Коновалець повертається додому. Героям Слава!

Не маю зараз особливо часу і натхнення на соцмережі (не читайте соцмережі, читайте античну класику) — але ось зайшов на свою голову і прочитав що вже все, «ми програли». І лайків тисячі, і репостів. Ось воно як. Ще місяць-два назад ми перемагали, перелом у війні, нова версія «двох-трьох тижнів» — а ось тепер все, «ми програли». Здається мені, за ці місяць-два не змінилося принципово нічого. Не знаю, чи варто повторювати ці очевидні речі. Але виходить що таки варто. Противник все ще хоче знищити нас. Буквально. Україна готова до припинення вогню по лінії фронту — ворог не хоче. Україна готова до обмеження ударів по глибоких тилах — ворог не хоче. Принаймні поки що. Ми все ще у виснажливій позиційній війні проти противника, який має значно більше ресурсів, ніж ми. Противник наступає. Ми у стратегічній обороні (локальні контратаки — це теж частина оборони), на деяких відтинках ситуація важка, на напрямках головних ударів противнику вдається обмінювати тисячі життів своїх солдат на кілька зруйнованих кварталів міської забудови чи на кілька випалених посадок у полях протягом тижнів або навіть місяців. Прорвати фронт та вийти на оперативний простір противнику не вдається, попри всі зусилля та перевагу в живій силі. Але не варто розслаблятися. Не вдається, бо Сили Оборони України роблять все можливе. Це відчуття не повинно бути фальшиво-заспокійливим. Тримаємось, але все дуже складно. Тому підтримуйте, допомагайте, долучайтесь. У 2022 році ворог почав наносити удари по наших глибоких тилах. З метою знищити наш моральний дух і паралізувати інфраструктуру та економіку. Тоді та ще багато часу після цього у нас не було можливостей бити по ворожих глибоких тилах з тією ж метою. Зараз у нас такі можливості зʼявилися. Якби їх далі у нас не було — ворог би далі бив по нас, як бʼє зараз, або навіть ще більше (не треба було би, наприклад, частини ресурсів перекидати на додаткове виробництво засобів ППО) — а ми би по ньому не били. Як показала ця війна (як і всі війні, але зараз ми проживаємо це на власному досвіді, а не теоретично в підручниках) — союзники це добре, але якщо хочеш гарантовано щось мати (далекобійні дрони, крилаті ракети, балістичні ракети, сучасні засоби ППО і антибалістичні ракети) — то треба мати своє. Складно, дорого, довго — але стратегічно лише так. Тримаймося, браття і сестри. Ми ще не перемогли і ми ще не програли. Все в наших руках.

Сьогодні день народження у командира батальйону «Свобода» Петра Кузика. Але перш за все — у чудового друга і справжнього побратима. Друже, скільки всього пройдено! І скільки ще всього попереду! Є що згадати, не все можна розказати) принаймні поки що) Майдани, революції, політика велика, вулична і всяка, і головне — Війна — і ти завжди у гущі подій, завжди в перших рядах, завжди робиш саме те, що необхідно зробити, як би це складно не було. Вітайте Петра Кузика, він заслужив!

«Я відкопав його живим. Але до лікарні він не доїхав» На нашому YouTube-каналі вийшов новий випуск — інтерв'ю з «Абреком», добровольцем і бійцем 3-го батальйону «Свобода», який воює з перших днів повномаштабного вторгнення. До війни він був водієм на телеканалі ICTV, а сьогодні за його плечима — один із найважчих бойових шляхів, від Рубіжного до Покровського напрямку. У цьому інтерв'ю «Абрек» повертається до свого найважчого спогаду про Рубіжне, де під обстрілом власноруч відкопував побратимів з-під завалів. Також розповідає, як кардинально змінилася сама війна за ці роки — від піхотних штурмів до неба, повністю забитого дронами. А ще про людей, чия підтримка повертає віру, і про просту людську мрію, яку він пронесе крізь усе це й сподівається здійснити після перемоги. Активне посилання на повне інтерв'ю — https://youtu.be/KkkY6k_EpsQ Разом до перемоги! Слава Україні 🇺🇦 Батальйон «Свобода» у соціальних мережах: 🔸Мерч🔸TikTok 🔸Instagram 🔸Facebook🔸YouTube🔸Сайт

Хто пішов у СЗЧ до 12 червня цього року і бажає повернутися на службу — батальйон «Свобода» розгляне ваш запит. Для цього треба заповнити анкету за цим посиланням https://svoboda.army/recruitment-form/ — і ми з вами звʼяжемось та пояснимо наступні кроки. Наразі можемо приймати лише тих, хто пішов у СЗЧ з частин НГУ. Такі умови. Часу на повернення лишилось небагато.

Десь так все це виглядало і в часи, описані в «Слові про Ігорів похід». Яри та ліси ось-ось завершаться. Далі — безкрайній євразійський степ. Сотні років фронтиру та війни з короткими передишками на одне-два покоління відносного спокою. Скіфські кургани бачили царя Дарія, бачили наших князів, бачили половців, монголів, козацькі полки, танкові дивізії Манштейна, операції Болбочана та Сікевича. Тепер бачать і нас. «Ігор на Дон війська веде, Підстерігають птахи на дубах, Вовки грозу в ярах навивають, Орли-білозерці клекотом Звірину скликають на кості, Лисиці брешуть на щити багряні»

Вже рік як батальйон «Свобода» мужньо тримає оборону на Добропільсько-Покровському напрямку. Нас перекинули для стабілізації ситуації, і до сих пір це один із найзапекліших напрямків фронту. Ділимося підсумками роботи за рік. Нижче - статистика втрат, яких вдалося нанести в0орогу завдяки спільній роботі всіх підрозділів батальйону. Жива сила противника: • знищено — 1545 • поранено — 430 • взято в полон — 17 Знищено техніки: • ББМ, танки — 32 • буксирована артилерія, гаубиці, БМ-21 «Град» — 54 • мотоцикли, квадроцикли — 63 • автомобільна техніка — 17 Знищено інших засобів: • FPV у засідці — 155 • БпЛА, БпАК — 64 • антени — 93 • позиції БпЛА, бліндажі — 42 • НРК — 11 • старлінки — 5 • РЕБ, РЕР — 9 • польові склади боєпостачання — 12 • генератори — 9 Тримаємо стрій! Разом до перемоги! Слава Україні! 🇺🇦 Батальйон «Свобода» у соціальних мережах: 🔸Мерч🔸TikTok 🔸Instagram 🔸Facebook🔸YouTube🔸Сайт

Головнокомандувач Української Армії під час війни за існування — це не просто колосальна відповідальність. Це історична відповідальність. Генерал Драпатий — один з найкращих командирів цієї війни. Авторитет Драпатого беззаперечний, як і довіра до нього. Його призначення — дуже позитивний крок. Єдине — застеріг би суспільство від ризику надто завищених очікувань. Бо це війна. Вірте, допомагайте, ставайте у стрій. Також вважаю, що публічні матюки, глузування і називання «ворогом» генерала Сирського — це шкідлива дурниця. Це не стосується аргументованої критики, від якої не повинно бути імунітету ні в кого, у тому числі й у вищого військового командування. Є легітимна критика, а є обпльовування, яке послаблює авторитет ключової військової інституції та бʼє по армії як такій. Залужний, Сирський, Драпатий — це вже постаті історичного масштабу. І дай Бог нам дожити до тих часів, коли українські історики в українській державі будуть давати оцінку їхнім перемогам та помилкам. Успіхів генералу Драпатому. Його успіх — наш успіх.

Я вибачаюсь — але які нафіг у Верховної Ради канікули? Пропозиція, яка підкуповує своєю оригінальністю — не йти на канікули. До речі, так можна, уявіть. Особливо коли країна у війні без міністра оборони

Я особисто не знайомий з Михайлом Федоровим. Нічого не можу сказати про його управлінський стиль. Тим більше — про наявність чи відсутність політичних амбіцій (цей пункт мене взагалі не цікавить). Але було очевидно, що ця людина прагнула мислити неординарно, робила ключову ставку на технології та намагалася перепливти мертве море бюрократії. Очевидно, не все виходило. Особисто у мене було чимало питань до проєкту армійських реформ, особливо в частині контрактів. Але був рух. І, як на мене, цей рух був у правильному напрямку. Війна не зупиняється ні на мить. Україна вище персонального.