Incredible.cinema

Тарантіно - 62!

У Нідерландах анонсували показ фільму «Росіяни на війні» Анастасії Трофімової. Посольство України в Нідерландах закликало скасувати показ та наголосило, що що режисерка незаконно перетинала державний кордон України для зйомок. Організатори показів заявили, що навіть якби це була пропаганда, то вони готові її продемонстувати, щоб показати російський погляд на війну та сприяти суспільній дискусії.

Здається, давно так не захоплювала акторська гра як під час перегляду "Юнацтва". Той самий феномальний один дубль породив феноменальні акторські виступи. Стівен Грем нагадує, що не надто гучні імена, яких ми часто бачимо в кіно, але говоримо набагато рідше ніж про інших, можуть мати настільки сильну пристрасть до мистецтва кіно, що завдяки своєму перформансу та лише одного дублю здатні зробити найемоційніше шоу року. Звичайно маю віддати належне й решті акторського складу, але Стівен Грем..

Я намагаюсь стримуватися, коли бачу, як черговий режисер, оператор, кліпмейкер [і далі по списку] з українським прапорцем в біо соцмереж робить крінжу. Ці люди вдало користуються тим, що ми втомились від негативу, тому переважна більшість українців махне рукою, скаже щось нецензурне і піде далі копати поховальну яму. Але тут дуже тонка межа з байдужістю, бо росіяни [і ті, які виїхали закордон теж] набагато активніші, ніж ми. На жаль, нам необхідно все моніторити. А ще дуже важливо засуджувати співпрацю з росіянами чи іноземними колегами, які мають плаваючу позицію. Без цього нікуди - або ми показуємо себе як сильну і самостійну культурну одиницю, або беремо книжку Петра Толочка і живемо у світі «колиски трьох братніх народів». У нас досі багато людей у кіноіндустрії, що стежать за росіянами - Сєрєбрєнніковим, Балаговим тощо. Навіть ті режисери, які ніби як максимально проукраїнські. Не тіште себе думкою, що це з дослідницькою метою, це проста байдужість і хвороба під назвою «культура поза політикою». І осуду цих людей ніколи не буде, бо глядач втомлюється все моніторити за себе та за медіа. Але я хочу, аби був цей осуд. Якщо хтось бере гроші у Роднянського, ні про які фінансування з України не може йтись; якщо хтось кричить «нє атмєняйтє пушкіна», його кіно за замовчуванням йде в бан; якщо хтось сидить закордоном, б'є себе у груди, що є свідомим громадянином, але взагалі не розуміє, чому українець хоче від нього/неї принциповості у виборі клієнта, то цю людину не треба брати в український продакшн. Днями стало відомо, що представнику Естонії на Євробаченні-2025 кліп знімали росіяни і українці. У 2015 році Томмі Кеш записав кліп з російським гуртом Little Big. У 2021 році артист відвідував окупований Крим, а у лютому 2025 року випустив трек з рядками: «Ми хочемо миру, вони хочуть війни» та «Я хочу долетіти до Києва та поїхати до Москви». Абсолютно кожен залучений до зйомки кліпу українець - безпринципна тварина. Оператор Дмитро Недря («Одного разу в Україні», «Я, „Побєда“ і Берлін») вирішив висловитись, що ви і бачите на скрінах. Дмитре, ми дуже цінуємо ваш кліпмейкерський цьогорічний вклад в українську культуру, а також вашу невпинну боротьбу з міфами російської пропаганди. Прийміть нашу вдячність і факт, що ви довбойоб.

Агресивний пост болі і відчаю. Пройшло вже три тижні як я намагаюсь дістати скрінер нового фільма Мстислава Чернова. Я написала вісім листів Санденсівським піарникам, я підключила особисту менеджерку Мстислава, й особисто сам Мстислав знає наскільки я всіх заїбала і попросив надати мені скрінер, бо сам дійсно не може бо зайнятий більше за нас всіх. Скрінера, як ви можете здогадатись, я так і не отримала. Але щойно майже отримала серцевий напад побачивши рецензію яка вийшла на одному відомому ліберальному російському медіа. Ще раз: російське медіа опублікувало цю рецензію на документальний фільм про війну в Україні раніше ніж українське медіа. Справа не лише в тому що я дуже хочу подивитись це кіно. І навіть не в тому що я буквально вирішила присвятити свою академічну освіту вивченню документального українського кіно, це нікого не хвилює. Для мене це битва принципова, адже в цій ситуації показово кристалізуються ставлення до української (кіно)преси закордоном. Ми багато говоримо про дискримінацію членів української кіноіндустрії, але ніхто не говорить про те скільки, вибачте, хуйні ми з моїми колегами українськими кінокритиками і кінокритикинями вимушені ковтати від міжнародної індустрії. Не буду сильно заглиблюватись, бо на жаль я можу написати тезіс на цю тему, але якщо узагальнити, то це: незмінне ставлення до України як до обмеженої провінції, в найкращому випадку, під чим приховується щире здивування що в нашій країні є інтернет і кінопрокат і ми ще чогось там воліємо хотіти, інтерв’ю скрінери якусь комунікацію прозору хочемо. Ух ти, а ви хто такі блять взагалі, українська кінопреса, ви звідки повилазили — постійно висить в повітрі. Це реальність в якій українцям дадуть 0 місць на круглому столі з Кроненбергом в Каннах, а росіянам 3 (моя реальна ситуація з останньої едиції). Тобто це реальність в якій російські критики мають легкий доступ до дуже багатьох речей, в той час як нам ці двері навіть і не відкривали. А ще відкрию секрет. Велику частку скрінерів доків про нашу війну я змогла дістати тільки через європейських колег. Ще раз: українській кінокритикині не дають подивитись фільм про війну в Україні. Utterly surreal experience. Раніше я думала я пишу хуйово. Потім я думала що у мене недостатньо велика циркуляція в медіа. Ні, це їбуча дискримінація яка не лікується ані якістю ані популярністю, на перевеликий жаль і я вже точно можу сказати що я це перевірила. І я не знаю яка реальність гірша, там де у росіян є гроші на акредитацію на Санденс чи та реальність де росіянам знову дали скрінер коли мій мейл був проігнорований. Дуже і дуже сильно заїбало, мене це ображає до глибини душі і я правда не знаю що з цим робити.

Юра Борисов одразу після Оскара поїде на родіну представляти серіал Кончаловского, в якому зіграв головну роль. Кончаловский - довірене лице путіна, брат міхалкова та відкритий прихильник геноциду на території України.

У віці 78 років помер Девід Лінч..

Сім'я знову разом 😌

ДОВЖЕНКО-ЦЕНТР ЗАПУСКАЄ ОНЛАЙН-КІНОТЕАТР Сьогодні ми презентуємо власний довгоочікуваний онлайн-кінотеатр. Тепер глядачі та глядачки мають змогу дивитися українські фільми різних епох легально і в найкращій якості! На платформі «Довженко-Центр. Онлайн» представлено фільми, оцифровані нашою Кінолабораторією, які нещодавно можна було переглянути лише на фестивалях, спеціальних показах і програмах. Фільми можна дивитися окремо або в межах кураторських колекцій, що знайомлять зі знаковими періодами, жанрами, темами, постатями чи рейтингами українського кіно. Фільми та колекції будуть постійно змінюватись і доповнюватись. Стрічки у «Довженко-Центр. Онлайн» доступні в будь-якій точці світу. Вартість перегляду кожного повнометражного фільму становить 85 гривень. На платформі онлайн-кінотеатру також є «Лекторій», де публікуватимуться лекції, інтерв'ю, курси та архівні матеріали з історії українського кіно. Зараз у ньому безкоштовно можна переглянути шість лекцій, які були записані в рамках освітньої програми «Як перестати хвилюватися та полюбити українське кіно», нагородженою премією Кіноколо у 2023 році. Запрошуємо!

Золотий Глобус повністю оминув «Анору». Сподіваємось, Оскар підтримає цю традицію. Нагороди для фільмів Найкращий режисер - Брейді Корбет, «Бруталіст» Найкращий драматичний фільм - «Бруталіст» Найкращий мюзикл або комедія - «Емілія Перес» Найкращий актор у драматичному фільмі - Едрієн Броуді, «Бруталіст» Найкраща анімація - «Потік» Найкраща чоловіча роль у мюзиклі чи комедії - Себастьян Стен, «Інша людина» Найкраща жіноча роль у мюзиклі чи комедії - Демі Мур, «Субстанція» Найкращий фільм неанглійською мовою - «Емілія Перес» Найкращий сценарій - Пітер Строган, «Конклав» Найкраща чоловіча роль другого плану - Кіран Калкін, «Справжній біль» Найкраща жіноча роль другого плану - Зої Салданья, «Емілія Перес» Найкраща жіноча роль у драматичному фільмі - Фернанда Торрес, «Я все ще тут» Найкраща оригінальна пісня - «El Mal», Клеман Дюколь, Каміль і Жак Одіар (з «Емілії Перес») Найкраща оригінальна музика - Трент Резнор, Аттікус Росс, «Суперники» Тут можете глянути нагороди для серіалів

З новим роком! 🎄❤️

Не робитиму підсумковий особистий топ фільмів 2024 року, деякі фільми ще не вийшли і багато ще не бачив. Це ще встигнемо. Рік хоч і неоднозначний, але є за що зачепитися) Тож нехай 2025 рік буде набагато (чи хоч трохи) кращим за 2024 у всьому. Я буду на цьому ж місці, ну і ще в декількох. Сподіваюся, зі мною залишатиметеся і ви. Неймовірно вдячний кожному, хто це читає. Хочу побажати вам лише найкращого в будь-якій сфері життя. З прийдешнім святом!

Джиммі Кіммел 🐘 Кумедно як лицемірні вестерни наполегливо просувають російське, роблячи вигляд, ніби у світі нічого не відбувається. А цей фрагмент як бальзам на душу. Хоч і зробив це Кіммел у вигляді жарту, але вийшло дуже красномовно. Настільки, що росіянчики занили-запукали в коментарях. Шкода, що цей момент 1 на 1 000 000. Респект. Шоу Джиммі Кіммела

It's «Анора» time. По-перше, чому цей фільм шкідливий. Все дуже просто - він повертає росіян у культурний світовий простір. Вони були у ізоляції з 2022-го, а найбільшим винятком був Кіріл Сєрєбрєнніков, який прописався у Каннах. Нагадаю, що це не через те, що він талановитий автор - росія була найкращим ринком (20%) за кількістю відвідувачів для французького кіно в 2023 році. «Анора» розповідає про росіянина, тут грає ряд російських акторів, яких також потенційно номінуватимуть на головні премії [чи вже запрошують у майбутні проєкти], зі сценарієм режисеру Шону Бейкеру допомагав росіянин, тут є російська мова і російська музика. Світ васхітілся. Наперед скажу, що якби замість росіян були українці, я б назвала цей шлак шлаком ще раз. Але висловлю окреме враження про фільм поза першим пунктом. Як розвивається сюжет: ми бачимо головну героїню-стриптизерку «в роботі» - її замовляє син російського олігарха - на куражі вони одружуються після кількох його «замовлень» - про це дізнаються на росії і хочуть розірвати шлюб - хлопець тікає, кидає вже дружину з надісланими робітниками-вірменами батька - вечір вони шукають його містом, влаштовуючи у різних локаціях хаос - знаходять, анулюють шлюб, дівчина повертається додому. The End. Пропоную задуматись, про що цей фільм. Шон Бейкер любить розповідати про маргіналів, про людей у складних обставинах. Якщо сама специфіка роботи головної героїні в «Анорі» мала сприйматись за складність, тоді цей фільм про це. Але дівчину не показують як ту, яка страждає - навпаки вона намагається скористатись можливістю зірвати куш від дурного інфантильного сина олігарха. Тому це і не історія про трагічне кохання, коли грубі дорослі руйнують романтику молоді, адже любові тут не було у зародку. Це не сюжет про «Ромео і Джульєтту», але точно розповідь про гроші - хлопцю хочеться закріпитись у США, аби не повертатись до росії, де доведеться працювати, а дівчина лише впродовж кількох днів переходить від «кілька доларів за приватний танець» до «ета рускій соболь, он дароже, чєм ваша норка». Смішно дивитись моменти, коли хлопець включає телевізор, де грає один з його улюблених російських гуртів, і він дивується, що дівчина цю музику не чула; чи коли він у напівтиші називає прізвище батька, як заможної фігури, від імені якої має бути страшно, проте дівчина знову не має ніяких асоціацій. Тому з функцією зображення деградації молоді Шон Бейкер впорався, але це найгірший фільм у його фільмографії, який насправді не зачіпає тему сексуальності як інструменту. Ті зародки у вигляді сцени у машині з Юрой Борісовим ні про що не говорять, крім того, що дівчина здивована, що її не хочуть: - Чому ти мене не зґвалтував? - Бо я не ґвалтівник. Absolute cinema. Фільм точно має шанси відмітитись і у номінаціях за акторську гру. Дивно, що гру Борісова взагалі обговорюють - за всю свою присутність він виконує виключно фонову функцію без реплік, а тому не має ніяких емоцій. Певна частина глядачів намагається віднайти формування зв'язку Анори з його героєм, але, як на мене, це притягнуто за вуха. Сама Майкі Медісон зіграла непогано, та від неї більшого за крик, нецензурну лексику і «кіпіш» не вимагали. Те ж з Марком Ейдельштейном - я дивуюсь, чому його підписують на нові претензійні проєкти, так як представити якийсь образ йому не вдалось. Він просто хлопчик, «який завжди щасливий». І до улюбленого. Шона Бейкера номінують за монтаж: у фільмі і дійсно нема «неправильних» склейок. Зокрема це через те, що сама зйомка нудна і нагадує репортажну, коли ми не можемо зачепитись за об'єкт чи суб'єкт, а бігаємо по квартирі, місту разом з оператором. Ми всюди і водночас ніде. Якщо і вишукувати бодай щось цікаве, то нехай це буде сцена появи вірмен у будинку, але перфоманс швидко переходить у стадію хаосу. Що ж до кольору, то це щось сіре, вицвіле і нудне, навіть та ж сцена у Лас-Вегасі, яку теж використовують для постерів. І ще - де музика? Я не вибудовувала очікувань, не прагнула уникати того, що якісне могло мати кіно. Але воно не має нічого. Який рік, таке й кіно, мабуть. Ще й з росіянами, фу.