📚 Телеграми про книги 🇺🇦

🌟 Голлі Джексон "Виживуть п'ятеро" Readberry 7,5/10 Рейтинг на Goodreads 4,08 (311 700 оцінок та 49 тисяч відгуків) Перше моє знайомство з Голлі Джексон -- порадили починати саме з цієї книжки, оскільки вона нібито значно слабше, ніж "Посібник з убивства для хорошої дівчинки", після якої взагалі може бути нечитабельною. 📚 Початок був суцільним розчаруванням. Усе дуже банально і примітивно: група друзів їде кемпінгбусом на відпочинок, не туди звертають, заїжджають у глушину, пробивають колеса і тут звичайно ще й зв'язок одразу у всіх зникає... Довершує картину очевидно ідіотська поведінка головних героїв. Супероригінальна зав'язка, нічого не скажеш😁. 📚 Потім ще більше півкниги всі персонажі поводять себе аналогічно. Читати це майже неможливо і навіть знову почалося гортання сторінок по діагоналі. 🌟 Але кінцівка все перевертає: мафія, свідок під прикриттям, продажні правоохоронці, купа трупів і море крові... І навіть для сентиментальності і натяків на стосунки у фіналі знайшлося місце. Це було реально непогано. І ще в кінці розумієш, що зав'язка не банальна і примітивна, а саме так було треба, і все це невипадково. 🌟 Коротше, це той рідкісний випадок у сучасних трилерах, коли фінал і розв'язка краще, ніж початок книги. Зазвичай усе навпаки і автори не можуть якось притомно розв'язати все те, що закрутили упродовж сюжету -- тут же з цим усе гаразд. Розім'явся, тепер і до Хорошої дівчинки готовий.🙂 #іноземналітература

🌟 Адам Невілл "Ритуал" Богдан Рейтинг на Goodreads 3,56 (більше 37 тисяч оцінок та 5270 відгуків) Побачене жахіття змусило його мислити іншими категоріями. Він зіштовхнувся з величною мовою богів і демонів, мовою магії й великої незбагненної старовини, що пролетіла цим місцем і залишила по собі моторошні речі 🌟 Книга жахів. Давно лежала, кілька разів відкладав. У дитинстві пам'ятаю любив усю цю муть типу "П'ятниця 13" чи "Жахи на вулиці В'язів", але давно вже перегоріло. 📚 Книга специфічна і дуже неоднорідна: моя оцінка коливалася від 5 на початку другої частини до 8 в її кінці, перша частина ну така тверда сімка. 🌟 Четверо друзів-англійців ідуть у турпохід північчю Швеції, в лісу зупиняються на ночівлю у закинутій хатинці, де, як вони потім зрозуміли, колись відбувалися жертвоприношення. Розбудили коротше нечисту силу, яка й почала на них полювання. Ну така класична історія про потойбічні сили, які людині не потрібно чіпати. Тепер він знав, як швидко і несподівано може закінчитися життя, яке нікчемне воно перед цим усесвітом, землею й небом, перед часом, невблаганним до людей, які живуть у ньому, до тих, хто тільки прийде, й до тих, хто вже прийшов 🌟 Цікаві також моменти поведінки людей за таких обставин, їх спілкування, намагання з'ясувати стосунки, що давно по суті зруйновані різним дорослим життям, різними життєвими підходами, різним світоглядом. Це було непогано. 🌟 Ну все як би і ок, але несподівано починається друга частина, що ніби як окрема книга, яку написала зовсім інша людина. З'являються діти-маньяки і починається повний бешкет, що переростає у повний крінж. Скажу чесно, читати це було не те, щоби моторошно, а більше огидно, мені здалося це зайвим і непотрібним, а тому нецікавим. Проте є і плюс: сторінки почали гортатися швидше від читання по діагоналі. 📚 Натомість кінцівка -- це такий міцний трилер, який тримає у напрузі і читається досить цікаво. За героя дійсно хвилюєшся і вболіваєш -- тут автору інтрига вдалася. В цілому -- не моє і не скажу, що прям було дуже страшно і моторошно. Більше, як вже написав вище, огидно. #іноземналітература

🌟 Володимир Єрмоленко "Ловець океану. Історія Одіссея" Частина ІІ Як учора обіцяв, сьогодні систематизував частину цитат із книги по двом напрямкам: люди і Боги та Кохання і любов. Боги і люди. Коли Бог бере твоє тіло, як здобич, ти ще довго відчуваєш його присутність у собі Є одна перевага смертних над безсмертними: Боги не можуть стати кимось більшим, ніж вони є Насолода людини — стати безсмертним. Насолода ж бога — стати смертним. Відчути тонку нитку життя. Взяти її поміж рад ціна. Відчути слабкість, що породжує співчуття. Відчути беззахисність, що породжує бажання створювати Смертні хочуть стати безсмертними, а безсмертні хочуть стати смертними. Страждати, як смертні, плакати, як смертні, співчувати, як смертні... Боги не плачуть. Люди плачуть за них Людина часто змушена виправляти помилки богів. Завелика любов знищує смертних. Вона стирає відчуття небезпеки і робить тебе беззахисним Кохання і любов. Чоловіки плачуть лише тоді, коли втрачають тих, кого люблять... коли вулкан вибухає в їхніх душах, розриваючи їх на сотні маленьких сердець ...кохання породжує життя, але іноді породжує пустелю і смерть. Біль покинутих — це біль безсилля Тільки той вміє бути полоненим, хто сам уміє брати в полон. Тільки той вміє коритися, хто вміє володарювати Я знаю, в чому найбільший біль чоловічого серця. Чоловіки не терплять, коли втрачають те, чим володіли. І що солодше було володіння, то тяжче буде страждання. Справжнє кохання приходить лише зі втратою. Квіти розцвітають лише тоді, коли настає зима Кохання — та сама війна,, тільки ти прагнеш не перемоги, а поразки. Здатися, капітулювати, прийняти в має тіло стріли та списи, бути на колінах, ревіти з болю чи сміятися від щастя  Жінці завжди здається, що вона отримує від чоловіка замало. Що він ховає в собі дещо. Чоловікові завжди здається, що він віддає жінці забагато. Що він мусить лишити собі ще дещо Кохання — це дар, а його вважають купчею, правом на власність, правом на владу..., правом посадити людину за грати в носити їй харчі та воду немов в'язню, здобутому в тривалих походах на північ, у країни варварів Сльози чоловіка не ллються назовні, вони течуть всередину, углиб, вони стають дощем, що падає в його душу, в її гори та долини... Сльози чоловіка невидимі, непомітні, ховаються від зовнішніх очей, вони падають униз, як сумний водоспад, даючи життя там, унизу, — даючи тепле живе життя землі, що так довго страждала від засухи. Їхній сум народжує його доброту 🚩 І скажіть мені, що це не прекрасно. Ну і ще пару життєвих мудростей і метафор. Ніколи не живіть у страху. Ніколи не дозволяйте ув'язнити себе, посадити себе у клітку. Ви можете жити у відчаї, відчай творить великі речі, відчай несе вас уперед, безнадія і крик дають вам сил, але тільки страх поневолює, тільки страх знесилює, тільки страх перетворює вас на мушлю, в якій ви знищуєте себе, в якій ви читаєте єдиною жертвою ...за кожною силою стоїть жорстокість, за кожною впевненістю — сліпота Злість — це стріла, що ранить того, хто стріляє. Ненависть — це змія, яка кусає себе за хвіст... Якщо хочете бути сильними, будьте добрими #сучукрліт

Володимир Єрмоленко "Ловець океану. Історія Одіссея" ВСЛ 8,5/10 Той, хто любить море, любить і глибину. Той, хто любить море, не боїться смутку. Буває так, що радість поневолює, а смуток очищує... Це книга про те, як Пенелопа не дочекалася Одіссея. ...туга є чесність... Коли тужиш за кимось, кого кохаєш, в тобі багато болю, але і багато чесності теж. І це також щастя, щастя чесності, щастя неминучого болю. Ти можеш бути щасливий від нещастя, коли розумієш, що воно невідворотне... приходить час, коли туга стає хижаком. І тоді вона пожирає життя інших. Вона пожирає життя твоєї душі. Туга не може бути нескінченною. Ти не можеш чекати нескінченно Альтернативна міфологія. Переосмислення того, що з дитинства було сталим і непорушним: герої і антигерої, кохання і ненависть, вірність і зрада, де межа між ними? Мені здалося, що ідея книги сильно переплітається з фільмом Нолана. ...високі ідеї -- це хижаки, що несуть морок на своїх спинах. Що вища ідея, то більший жах вона виправдовує. Бо життя не потребує виправдання, і кохання теж. Виправдання потребує тільки смерть і ненависть. Виправдання потребує тільки те, що виправдати неможливо Десять років він воював... Десять років він бився у Трої. Я так і не зрозуміла, за що саме. За щастя свого друга Менелая? За красу його дружини Гелени? За бажанням своєї богині Афіни? І повернути Пенелопу Одіссей може, лише виправивши все, що залишилось незавершеним, лише спокутувавши все, що накоїв у житті Ми звільняємося від минулого лише тоді, коли висихають сліди крові, що ми на ньому залишили 🌟 Це історія подорожі Одіссея у зворотному напрямку від Ітаки до Трої, розказана ним самим. Це така філософська притча про кохання і ненависть, смертних і безсмертних, живих і мертвих, життя і смерть, надбання і втрати, але здебільшого все ж втрати. Ті, хто шукає слави, втрачають душу. Ті, хто шукає слави, втрачають здатність обійняти у мирі та спокої. Ті, хто шукає слави, втрачають здатність зупинитися 🌟 Йому треба буде знову послухати спів Сирен, покаятися перед Навсикаєю, провести ще одну ніч і попрощатися назавжди з Каліпсо, знову проплисти між Сциллою і Харибдою, визволити останніх в'язнів Цирцеї, спуститися в царство Аїда та побувати під зруйнованими стінами Трої. Пам'ять чоловіків схожа на південні ріки. Більшу частину року вони стоять із сухим дном, із порожнім річищем І нічого з цього не гарантує йому успіху. Життя не повторює ліній долі, але обвиває її, як свою кохану істоту. Доля -- це твій магніт, це твоя орбіта, це твоя любов назавжди, ти можеш обирати стежки, але ти не можеш обрати шляху До речі, тим, кому не подобалася темношкіра Єлена Нолана -- автор бачить Афродіту темношкірою богинею з темними очима і чорним волоссям, оскільки темрява народжує кохання, в світло вбиває його 🌟 А ще, думаю ви вже зрозуміли, що книга -- це збірник цитат і метафор. Я відмітив їх стільки, що вистачило б на маленьку книжку-цитатник. Хочу завтра зробити про це окремий пост: про кохання, богів, життя і смерть. ...навіщо потрібні боги, як не для того, щоб рятувати смертних від смерті? #сучукрліт

📽 "Одіссея". Фільм Крістофера Нолана. Подивився. Дуже сумний фільм про людську суть. Глобально і масштабно, як завжди у Нолана. Цікаво і напружено -- три години практично без провисань і провалів. 🎥 Близько по сюжету і розвитку подій до оригіналу -- тут точно немає такого спрощення міфології і відхилення від оригінальних подій, як, наприклад, у "Трої". І одночасно глобальне переосмислення гомерівського міфу: тут греки здебільшого не герої, а розбійники, насильники і вбивці. Трагедія війни, трагедія воїнів, трагедія сімей... 📽 Це не розважальний блокбастер -- це драма. Зруйновані міста, зруйновані долі, зруйноване майбутнє... І все це незрозуміло заради чого. Показовою є частина про Циклопа: жив собі хлоп на власному острові, пас овець, робив сир, нікого не чіпав -- так ні, приперлися, вдерлися в житло, пограбували, ще й око викололи. Зви@@ець. Така ж історія з Цирцеєю. Я тільки тепер усвідомив, що вона перетворювала "мандрівників" у тварин, тому що нічого крім ґвалту і пограбування від них очікувати не доводилося. 🎥 Квінтесенція фільму -- це останні слова Одіссея. Не згадаю дослівно але сенс такий: ми накоїли купу помилок, але за нами прийдуть наступні покоління і будуть коїти такі ж помилки. Людство нічому не вчиться. 📽 До речі, в той момент подумав, що ідеальним фіналом фільмах після цих слів була б смерть Одіссея на руках у Пенелопи -- це був би закономірний і справедливий результат його життя. З чотирьох постерів до фільму для мене найбільше відображає суть Одіссеї другий -- на полі посеред обладунків загиблих друзів. #сінема

Мені здається, це чи не найкраще, що я читав про чоловіче кохання. Як на мене, в точку Коли чоловік дарує тобі кохання, ти береш у руки маленького звіра, тепле озерце життя, в якому б'ється чуже серце, і кладеш собі на груди... Але звір виростає і стає хижаком. Твого серця він уже не потребує. Він його з'їдає швидко, без вагань Володимир Єрмоленко "Ловець океану. Історія Одіссея "

За результатами голосувань читачів визначено короткий список премії книжкових блогерів фестивалю Книжкова країна. 🚩 До шортліста увійшли: 🌟 Роберт Джексон Беннетт «Затруєна чаша» «Апріорі» 🌟 Джо Аберкромбі «Чорти» Nebo BookLab Publishing 🌟 Халед Госсейні «Тисяча осяйних сонць» «Видавництво Старого Лева» 🌟 Ребекка Кван «Катабазис» «Жорж» 🌟 Абрагам Верґіс «Завіт води» ArtBooks З усього всього колись прочитаю Халеда Госсейні, мабуть, і все. Думаю, що він же і переможе. Але "Завіт води" -- такий собі прихований фаворит. 🏆 Переможця Премії визначить журі з книжкових блогерів (здебільшого все ж таки блогерок) 19 вересня під час фестивалю «Книжкова країна. Загадкова». #премії

Тамара Горіха Зерня "Шептуха" 🌟 видавництво Білка 7/10 Рейтинг на Goodreads 4,45 (471 оцінка і 79 відгуків) Ніч — погана пора для роздумів; вночі звідкись беруться слова й думки, яких ми не допускаємо вдень, вони приходять зі сторони, ніби хтось шепче просто в мозок, і дуже складно розібрати той шепіт, твоє воно чи занесене вітром 🚩 Книга залишила дуже суперечливі відчуття. 📚 Головна героїня, перекладачка за фахом, восени 2021-го приїжджає у прикордонне село на Сумщині пожити у будинок своєї померлої бабусі, про яку в селі ходили чутки, що та відьма. По суті вона біжить від власного життя, шлюбу, що вже фактично зруйнований, від матері і доньки, з якими стосунки давно зіпсовані, їде подумати, переосмислити, усвідомити момент життя, в якому перебуває. Видно, що тут багато особистого: описи сільського життя, родичів, хати, персонажі — ностальгія по чомусь далекому (за часом), близькому (душевно) і такому, куди хочеться повернутися, але звичайно ніколи вже не повернешся. 📚 Це така несподівана суміш родинної саги, драми, горору та містики з примішком магічного реалізму. Читалося легко і цікаво, перші 100-150 сторінок ловив себе на думці, а чому ж книга не попала навіть у довгий список премії Книга року ВВС-2025. А потім почалися відверті та неприкриті моралізаторство і повчання, як треба жити, особливо молодим дівчатам, та й не тільки їм. Це було неприємно. Якось завуальовано, зокрема подіями сюжету, авторка це подати не змогла чи не захотіла. Склалося враження повного знецінення розумових здібностей свого читача, який нібито не здатен осмислити матеріал і зробити якісь самостійні висновки. 📚 Замість цього авторка йому все розжувала, поклала в рот і навіть проковтнула за нього: думати не треба, за тебе я вже все подумала і висновки за тебе теж зробила. Мені така манера вкрай не подобається, тому, незважаючи на очевидні переваги роману, загальна оцінка на трієчку з невеликим плюсіком. #сучукрліт

🎭 Вистава театру на Подолі "Гедда Габлер" за п'єсою Генріка Ібсена, режисер-постановник Давид Петросян. Одна з наймодніших вистав театрального сезону. Петросян знову порадував сучасним баченням класичного твору (вперше поставлена на сцені у 1891 році). 🎭 Дві години напруженого дійства без антракту: кохання, інтриги, сумніви, бажання, відверті сцени, пошуки сенсу життя, якого немає... Як і вороття до минулого, де нібито було таке ефемерне щастя, але і його більше немає. Лише бажання грати -- всім і всіма навкруги і навіть собою і своїм життям. І самотність завжди і всюди, щоб не відбувалося навколо. Довженко в ролі судді Бракка -- харизматичний, слизький і підступний. Люблю його ще з Кіборгів. Ольга Голдис в ролі Гедди -- це те, що називають неперевершена: холодна, цинічна і зваблива. Її фізична форма вражає, еротична сцена змушує затамувати подих, а іронічна посмішка -- нервувати. Бенефіс і повага. До речі, у вистави вікове обмеження 16+, але воно так добре межує з 18+ завдяки тій сцені з Голдис і пістолетом. 🎭 Добротно, якісно, сильно, але... без катарсису. Душа не звернулась і не розвернулась, чогось не вистачило для повного розриву. На жаль, лише тверда четвірка. Але безумовно рекомендую, щоб скласти своє власне бачення і враження. #театр