ми помрем не в парижі

вайб читання у відпустці приблизно такий 🐓 (я приманила їх соняшниковим насінням, ехехех) #зараз_я_читаю «псалом для дикостворених». так, знову. захотілось повернутися до неї саме зараз, коли я й собі втекла від залізної руки города. «сильне відчуття запакованості всередині Міста стало нестерпним. Декс хотіли оселитися в місці, яке тягнеться не вгору, а вшир». дуже вайбово читати її в селі біля курочок і знати, що попереду ще друга частина. 🎋

росія щодня знищує все українське. 💔В ці вихідні постраждали склади та офіси наших колег з «Лабораторії», «Наш формат» та «РМ». Також, вкотре постраждала книгарня «Альпака» на Почайній❤️‍🩹. Купіть чи передзамовте українську книгу сьогодні, бо завтра її вже може і не бути.

💋 #прочитала «не закоханих» Алі Гейзелвуд. чи сподобалось мені? так, звісно. чи хочу я, щоб Алі писала вічно, а Vivat вічно її видавав? безумовно. я в захваті від того, наскільки солодкими виглядають наші видання її книжок і це саме той випадок, де таке оформлення дуже пасує. 🧪 вже традиційно маємо хімію, лабораторії та дослідження. головна героїня Ру Зіберт займається розробкою покриття, яке дозволить фруктам та овочам довше зберігатись. з певних особистих причин вона надає перевагу сексу на одну ніч, має доволі складні стосунки з їжею, вважає себе позбавленою почуття гумору та й загалом не сильно любить соціальну активність і комунікацію. проте її улюбленій стабільній роботі загрожують вони — люди із Harkness, які, схоже, хочуть прибрати до рук компанію і патент на винахід улюбленої керівнички і подруги Ру Флоренс. наш головний любовний інтерес Ілай, звісно, серед них… 🍭 мабуть я погоджуюсь з тим, що цей роман трохи відрізняється від попередніх, але не кардинально. тут дійсно більше кінків, сексу і саме він є спочатку є клеєм між Ілаєм та Ру, але бляха, все досі настільки зцілююче і мило, що опісля хочеться лежати, дивитись в стелю і традиційно думати «боже, чому таких чоловіків не існує в реальності? чому вони не можуть бути настільки досконалими?..» як на мене, все було гарнесенько і я залишилась повністю задоволена 😏 чудові секс сцени, чарівна гг, в яку мимоволі закохуєшся разом з Ілаєм і за яку несамовито тішишся, коли вона лікує свої психологічні травми, навіть кілька сюжетних поворотів в кінці! ні додати, ні відняти, тож читайте в овуляцію собі на втіху!! і читайте вголос своїм чоловікам! для натхнення, так би мовити, знаєте… 😏

взяла, до речі, читати «не закоханих», відпустки не дочекалась. головний герой вже на перших сторінках моцно держить себе в руках перед спокусою і хвилюється, щоб жінка, яку він вперше бачить, була в безпеці 🥺 ви не переконаєте мене в тому, що є щось більш сексуальне, ніж це. особливо після Кундери!!!

#прочитала одну книжку Кундери, як і планувала собі на цей читацький рік. 🫥 що я можу сказати… якщо чесно — ну, збірка «смішні кохання» це квінтесенція хлопських воздиханій за спідницями і все на тому. герої творів тут тільки те й роблять, що хочуть когось трахнути, поблажливо когось трахають або ж уявляють, що всі красиві жінки навколо одержимі бажанням трахнути їх. дійсно цікавим було лише оповідання «гра в автостоп», оце був той Кундера, який мені подобається, який провокуючи змушує ще й подумати над чимось, над чим ти раніше не думав, а не просто оцінює жінок як тіла, трофеї і способи потішити чулувіче его. також тут я зловила його на асоціації тендітності і дитячості з сексуальністю, що врешті обурило мене до краю і спокійно читати далі я просто не могла. рідко це кажу, особливо про авторів, яких люблю, але не рекомендую цю книжку до читання. багато не втратите, якщо її скіпнете, чесне софійське.

⭐️ немає часу пояснювати, просто ходіть на стенд Vivat на BestSeller Fest!! дивіться, як у нас гарнезно і які ми булки, ну! ще й підберемо вам щось на акцію 1+1=3, яка діє зараз лише на стенді і на яку тут немає жодних винятків 💅

🍎що ж, у моєму оточенні людей, які прочитали «файних брюнетів та іншу нечисть» Юлі Нагорнюк, стало так багато, що опиратись далі не було сил. тепер і я серед них. і мушу визнати: не опирайтесь, це точно не те, що вам слід робити! 🦇це дуже-дуже мила і смішна збірка оповідань на перетині клішовано-фентезійного і сучасного. на перших двох це відчувалось трохи дивно, але після оповідання про лорда фейрі, який намагається спокусити 45-річного механіка Віталіка з нашого світу, бо за пророцтвом саме він є його єдиною судженою, я остаточно піддалася. після нього мені сподобалось і все решта. відьма, яка приводить демона на родинне застілля, аби він прикинувся її хлопом, вампір, який зайняв труну бабці, ще й примудрився захворіти на ковід, пращур-козак, якого випадково викликали на Геловін з проханням посприяти сердечним справам — усі вони такі капець які класнючі, ще й всі сюжетні лінії зійшлися в кінці! а ще тут є кіт! навіть не просто кіт, але хто він, казати я вам не буду, самі дізнайтеся. ⚰️це була найлюдськіша нечисть у світі, наділена чудовими рисами пані Юлею, я не знаю, як не влюбиться у всіх із них, чесно. гумор такий рідний і зрозумілий, відсилки на сучасні серіали, неймінги і звичну саме для нас буденність — це просто мед на душу. і стільки романтики, тепла і любові було у цій книжечці, що я в кінці аж пустила сльозу. раптом захотілося знову вірити в те, що світ — не жахливе місце, стати і собі простішою й добрішою чи що.. дякую ЩОС за пані Юлю, це було дійсно відкриття. я аж задумалась над іншими її романами і можливо «брюнети..» стануть не єдиним, що я в неї #прочитала

#книгозвіт за липень писати тяжко, сумно і якось геть немає настрою через всі новини, які несуться про методичне і системне винищення української книжки, але водночас саме тому — треба її читати і бути активною, тож! 🌟 «степові обрії» — тупо найкраща. Людмила Коваленко чекає, коли ж ви всі відкриєте її для себе. море, степ, Маріуполь, запахи і звуки українського півдня часів царської росії. тепла, життєва історія, яка стає близькою і рідною. 🌊 «хвилі» — моє перше знайомство з Вірджинією Вулф. спочатку я обрала книжку, а потім дізналась, що це, так би мовити, не найлегший варіант для знайомства… потік думок, шестеро друзів, котрі зростають разом, виточують, усвідомлюють себе. ювелірно витончена мова, суцільна рефлексія. я була втомлена і зачарована водночас. 🥃 «моя алковтеча від реальности» — доволі травмуюча для мене автобіографічна манга, яка піднімає тему залежностей і наслідків, які вони спричиняють. дуже відверта; після неї починаєш хвилюватися за саму Наґату Кабі, цікаво, як у неї зараз там життя… 🍁 «тамдевін. Бора» — дві повісті Галини Вдовиченко як ностальгічний і теплий, дещо наївний привіт із двохтисячних. карпатсько-львівські сетинги, романтика, лютий осінній вайб і теплі життєві історії, від яких просто стає добре. хочеться подякувати їм, що вони є і так вміло відволікають, розслабляючи мізки. 🏡 «материзна» — дебют української авторки Анастасії Литвиненко, який прочитала за годинку з легкої руки своєї колежанки. дебютність дуже відчувалась, але вийшло добре передати образ покинутих стареньких у вимираючих селах, тему пошуку/повернення до свого коріння і пробити мене на сльозу. що ж, у серпні мене чекає відпустка, в планах — втекти від світу і читати побільше. а також продовжувати писати про книги вам і купувати їх хоча б трошки, особливо гостро відчуваючи вдячність, що є можливість взагалі це робити. підтримуйте українські видавництва, будь ласка. підтримуйте українську книжку; як бачите, росія ніколи не перестане намагатися в нас її відібрати.

Сьогодні росія знищила 8 мільйонів книг. Щоб потім знову казати, що нашої мови та літератури не існує

— добрий день! а у вас є книжка про козацький Тіндер? це були «файні брюнети», як виявилось, ехехехе #книгарські_будні

🍷 їду в тролейбусі, читаю оце. ще й задом наперед, простигосподи. боюся собі уявити, що про мене буде думати поважне галицьке панство… #зараз_я_читаю