ПІСЛЯ БУРІ

Коли черговий раз будете чути вислів – «кожну сім’ю так, чи інакше торкнулась війна», покажіть тій людині це відео. В мене просто немає слів. Я навіть не хочу це коментувати.

Відкриті вишколи 25.07 та 02.08 Смуга перешкод, страйкбол, вогнева. «Благословенний Господь, Бог мій, Який вишколює мої руки до бою, а мої пальці — до війни.» Псалмів 143:1

Все що він казав "А от в мене був план, а от я боровся з корупцією, а от я мав візію, а от я сім років в команді президента, а от я так старався, а всі проти мене" і так далі. Тільки раз він сказав "в процесі формування нових контрактів ми допустили маленьку помилку, ми не запитали думку в громадського суспільства, але я на 90 відсотків впевнений що ми б всеодно отримали той результат, який отримали". В решті випадків він жодного разу не сказав щось на кшталт "ось тут згоден, ми дали в штангу, наша помилка, на жаль, ми її не бачили, або не розуміли". Можливо, навіть все що він каже то є правда. Але, на мою особисту думку, людям на таких посадах не варто так транслювати свої думки. В моєму розумінні це якесь надто дитяче транслювання думок. Решту коментувати не буду, бо я не маю в тому досвіду. В цілому, я не очікував від того інтерв'ю ефекту "Вау!". Так і вийшло. Мені було цікаво чи прокоментує Михайло свою ультимативну поведінку, він сказав що ніяких ультиматумів не ставив нікому, а це все перекручено в медіа. На тому все.

Сьогодні фоново слухав свіже інтерв'ю колишнього Міністра оборони Михайла Федорова журналістам Української Правди, яке буквально вчора, чи позавчора вийшло. Поділюся декількома думками і враженнями стосовно почутого. Скажу зразу, я не проти і не за Михайла Федорова як Міністра оборони. Його є за що поважати. Я в жодному разі не буду його оцінювати як Міністра, бо в мене немає на це ні компетенції, ні досвіду. Але є декілька моментів, які мене критично вразили під час прослуховування цього інтерв'ю. І це моменти загальножиттєві. Тобто, ці процеси, інструменти, дії робляться як в армії, так і в цивільних робочих процесах під час управління. На всіх його щаблях. 1) Федоров каже в цьому інтерв'ю - "от я прийшов на посаду Міністра, в мене був план, візія як воювати війну". На запитання журналіста чи були в тих міністрів, які були до нього, такі плани та чи є в нової команди візія і план війни - Федоров промовчав, а потім сказав "моя команда зараз працює над тим щоб і в нової команди була візія і план війни". І на цьому моменті, всупереч дикому бажанню написати матом, висловлюсь цензурно - я просто був приголомшений. Якщо це що каже Федоров, про відсутність бачення і плану війни в інших міністрів оборони, правда, то тут запитання впершу чергу не до Федорова, а до того хто призначає Міністра оборони. Я думаю що ви зімною погодитесь, коли ти призначаєш людину на якусь посаду, тим більше управлінську, ти в нього під час конкурсу, чи співбесіди запитуєш "розкажи мені своє бачення діяльності на цій посаді, як ти будеш досягати результату?", ну або щось в цьому роді. Або ти кажеш "підготуй мені, умовно, на наступний понеділок документ, в якому опиши своє бачення на даній посаді". Хіба це не очевидна процедура? Хіба не можна організувати щоб кожен кандидат на Міністра виступив перед Верховною Радою, або Президентом з озвученням свого плану і візії? Звісно, за закритими дверима, щоб ті плани нікуди не пішли далі тієї кімнати. Виходячи з цього, як минулі Міністри оборони не могли мати своєї візії і плану як воювати війну? Як забезпечувати армію, як залучати людей і так далі, так далі. З цього ми можемо підвести резюме що є два варіанти. Або Михайло Федоров каже неправду, або той, чи ті, хто призначає міністра, геть не мають клепки в своїх головах. 2)Про сам план Михайла Федорова, а точніше лише про одну його маленьку частину. Нові контракти, терміни служби, та решту ілюзорних моментів. Федоров каже - "спочатку ми запустили процедуру з новими контрактами і термінами служби, а далі мали вирішити питання з мобілізацією". Поясніть мені наступне, бо тут я, напевно, чогось не розумію. Як можна звільнити з якогось процесу людей, які цей процес штовхають вперед, при цьому не залучивши нових людей, які їх замінять? Я маю на увазі, як можна звільнити тих людей, які зараз воюють, не мобілізувавши на їх місця інших людей? Як? Ніяк. Я вважаю ці їхні "терміни служби" найвідбірковішою локшиною, яку вішають на вуха цивільних людей, бо вони хочуть це чути. Вони просто говорять те, на що є запит в суспільства. Але вони ніколи не вирішать питання ротацій, регулярних відпусток, демобілізації без мобілізації. Щоб одних звільнити, треба призвати інших. І це якщо ми просто говоримо щоб зберегти той стан справ, який є зараз. Ну а очевидно що для того щоб проводити якісь активні дії, наступальні дії, тощо, треба збільшувати чисельність. 3) Останнє що мене здивувало в цій бесіді, це те що Федоров все про що говорив, він говорив формулою "всі погані, один я класний". Звісно, він це не казав прямо так як я написав, але не треба бути видатним психоаналітиком щоб це розуміти.

«Странє нужни гєроі, а …»

Школа БПЛА. Шукаю людей бажаючих. Цивільних або ветеранів. Навчання до 1 місяці. Потім два напрямку для роботи: 1. Поїздки в ролі інструктора за кордон: ЄС 🇬🇧 / ОАЕ 🇦🇪 ( ЗП 5к$+ ) 2. Цивільний договір з великим бізнесом по приватному ППО ( Наприклад Захист неба над складами📦📦📦📦 ) ( ЗП 2к+ ) Виїзд за кордон + Бронь НЕ ВІЙСЬКОВА СЛУЖБА !!! Кому цікаво - пишіть в особисті @ruslandavid999

І ще одне. «З кожного утюга» в країні транслюється як держава цінує ветеранів, їх досвід, їх лідерські якості, тощо. Що треба використовувати ветеранський потенціал в робочих процесах. Що треба чути ветеранів. Ще ось це моє улюблене – «нічого для ветеранів без ветеранів». Це все транслює держава, місцеве самоврядування в медіа. А як доходить до діла, то ветеранів, які проявляють ті ж самі лідерські якості, про які писалось вище, коли починають висловлювати свою думку і позицію, коли починають стояти на своєму – їх намагаються заткнути, залишити десь поза бортом, проігнорувати, тощо. Натомість знаходять якихсь ручних, прикормлених мильних пузирів і працюють з ними. Обов’язково промовляючи всі ті ж самі попередні лозунги.

І я поясню чому так відбувається. Чому приймаються рішення, які не доходять до позитивного результату. Міністерство в справах ветеранів, це специфічне міністерство. Люди, які керують в цьому міністерстві процесами та затверджують рішення, повинні бути не просто хорошими управлінцями і менеджерами. Вони мають хоча б на якийсь відсоток прожити життя тих людей, для яких вони працюють. Що мається на увазі. Ти можеш бути класним генератором ідей, мати досвід впровадження подібних процесів в бізнесах, або інших установах, але ти не розумієш того, що ветеран війни, який позавчора повернувся з війни в цивільне життя, це не звичайний клієнт в бізнесі. Це не звичайний отримувач послуг, з яким ти працював десь там. Це людина, яка в один момент поставила своє цивільне життя на паузу, взяла в руки зброю і пішла виконувати свій обов’язок. І тепер ця людина повертається. Ймовірно, з наслідками поранень. З серйозними наслідками. Як фізичними так і психологічними. І от, можливо, в тих міністерствах і нормальні цивільні менеджери працюють. Але вони не розуміють де вони знаходяться і за для кого вони працюють. Не усвідомлюють проблематику. Бо вони не проживали цього.

Декілька слів про роботу держави в напрямку ветеранів війни. В черговий раз, навіть не порахую в який раз, держава повертається до одних і тих ж бесід. Про ветеранські політики, про очікування повернення ветеранів в цивільне життя, про якісь непрацюючі програми, про фахівців з супроводу ветеранів, тощо. І кожного разу про це говориться наче вперше. Всі роблять задумливі погляди, немов вони вперше чують про ці проблеми. Міністерство в справах ветеранів, як і зазвичай, пропонує шляхи вирішення проблем які на практиці не працюють і працювати не будуть. На словах і на папері воно все виглядає гарно і звучить так, наче зараз два дні, три маніпуляції, чотири вказівки і проблема вирішена. Але це тільки звучить так. А на практиці ми маємо реалії, в яких є, в умовній громаді, один фахівець з супроводу ветеранів війни і на нього одного є декілька десятків ветеранів котрим треба допомогти. І в кожного з них є декілька десятків питань, які треба вирішити. Є населені пункти де немає таких фахівців взагалі. А ветерани там є. І що робити тим ветеранам? В них так само є потреба в допомозі відповідного фахівця. Є ветерани які не мають можливості приїхати в інший населений пункт для того щоб отримати консультацію якогось фахівця. Що їм робити? Але в наших медіа, зазвичай, гуляє така думка немов ветерани війни живуть тільки в столиці і в обласних центрах. І показати дві-три фотки які ветеранами, які знайшли себе в цивільному житті, цим показати людям немов усі ветерани не мають проблем з поверненням в цивільне життя. Мають. Я просто нагадаю що більша частина Сил Оборони, це люди, які проживають в сільській місцевості. Це можуть бути села, де дві вулиці і на них три хати. Але там теж є ветерани. Про яких, скоріше за все, ніхто і не знає. Бо коли він переступив поріг військової частини, у нього ніхто навіть не поцікавився чи йому є куди їхати і де жити. І вони теж потребують підтримки. А в результаті ми матимемо проблеми. Бо такі люди будуть почуватись самотніми в цьому океані мирських проблем. Ну а наслідки цього всього я думаю ви собі можете дофантазувати і без мене. І це всього лише одна з дуже багатьох проблем. Одна. А їх багато.

Прошу підтримати збір бійців 131 окремого розвідувального батальйону. Додаю їхню банку для збору: https://send.monobank.ua/jar/2bjcLXMZA1