ЮрСюр

​І знову про меблі Долинський районний суд Кіровоградської області отримав нове приміщення. Звичайно, отримав він його урочисто: з короваєм, начальством та перерізанням стрічки. Голова ДСА Максим Пампура нAIголосив, що «Інвестиції в судові приміщення під час війни – це не про «євроремонт», а про життєво необхідний каркас безпеки...». І що «...приведення інфраструктури до ладу – це не просто про бажання створити належні умови, а про обов'язок...». Залишається лише порадіти тому, що у новій будівлі «створено всі умови для здійснення правосуддя відповідно до сучасних вимог безпеки та доступності». Особливо хочеться порадіти за головуючого, якому пощастить годинами сидіти на такому зручному робочому місці. Див. також: Порівняння українських та американських судових меблів Порівняння судової зали з кабінетом голови одеського суду Про відкриття будівлі Хустського суду

Вирішальне звернення Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон, яким встановила, що суддівські зарплати не можна штучно занижувати шляхом маніпуляцій із прожитковими мінімумами. Насправді жодного закону не треба було приймати, адже практика такого заниження є абсолютно незаконною. Писав про це роками. Але суддівська номенклатура добре розуміє ставлення начальства до законів, а тому Рада суддів звернулася до Президента та Кабміну із... вдячністю «за послідовну політику забезпечення незалежності судової гілки влади...». Одночасно із вдячністю РСУ попросила вжити всіляких юридично правильно сформульованих «заходів реагування». Ці заходи в перекладі українською звучать приблизно так: «Будь ласка, дайте команду, щоб виділили кошти і суддям перестали занижувати зарплату». Як і у випадку зі зверненням ВАКС до Президента щодо виділення приміщення, адресата обрано належного. Сьогодні ж не День Конституції. Всі розуміють реальний механізм ухвалення рішень в державі. А тому навіщо звертатися до Верховної Ради, яка, власне, буде голосувати відповідні бюджетні питання, якщо від того нічого не залежить? Прикро, коли судова система, замість того щоб ставати судовою владою, сама нівелює свій статус третьої гілки влади, знижуючись до ролі звичайного прохача у бюджетному процесі. Та ще й дякує за таку «послідовну політику».

Платон мені не друг, але... Частина 2 Ще на початку свого юридичного стажу я почав помічати одну закономірність в роботі державних органів, яку можна назвати «Першим законом чиновника». Звучить він так: Якщо щось можна зробити через одне місце, це буде зроблено через одне місце. (В оригіналі звучить грубіше). З роками лише пересвідчуюся у цій закономірності. У далекому 2019 році я звертав увагу на інтерв'ю судді Павла Вовка Дмитру Гордону. Тоді дещо мафіозний стиль спілкування судді не викликав обурення ані в суддівської спільноти, ані в активістів. Минуло декілька років і Павла Вовка звільнили не за паплюження образу судді в інтерв'ю, а за, зокрема, знамениті «плівки». Постанова Великої Палати Верховного Суду, яка остаточно підтвердила законність такого звільнення, налічує 762 пункти. Жоден з цих пунктів не пояснює, яким чином норму ч. 3 ст. 14 КПК — «Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження» — можна розуміти якось інакше. ВП ВС у мотивувальній частині (п. 602–644) просто не згадує ст. 14 КПК, а натомість зосереджується на статтях 255, 256, які дійсно не на користь позивача. Але не звертати уваги на загальні норми і казати, що спеціальні норми нічого такого не забороняють — це, звісно, зручно, але не дуже корисно для верховенства права. Ч. 3 ст. 14 КПК зводить паркан навколо кримінального процесу і не дозволяє виносити відповідну інформацію за його межі. І це має сенс, адже у межах цієї огородженої парканом кримінальної території підтримується особливий температурний режим, який є занадто холодним для прав людини, але необхідним для виконання завдань кримінального провадження. А тому винесення продуктів кримінального процесу із цієї холодини у теплий цивільний світ має тягнути природну фізичну реакцію — вони мають розтанути, незважаючи на ступінь їхньої токсичності. Див. також: Платон мені не друг, але... Частина 1

Цивільні експлойти У Цивільному кодексі є дуже дивна і дуже відома норма ч. 3 ст. 6: Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Добре пам'ятаю, як прочитав цю норму вперше. Одразу виникло питання: а навіщо взагалі читати далі, якщо від того можна відступати? (Тоді я ще не знав, що у ЦК йдеться не лише про договори). Перечитав. Почав гортати далі і шукати норми, у яких була б фраза «Сторони в договорі не можуть відступити від цієї норми». Не знайшов. Шукаю досі. Тобто ЦК фактично дозволяє сторонам договору чхати на акти цивільного законодавства, окрім випадків, коли очевидно, що так робити не можна. Така собі юридична визначеність. Тому юристи мовчазно домовились робити вигляд, що цієї норми в тому вигляді, у якому її написано, не існує. І що відступати від вимог закону можна лише тоді, коли це прямо дозволено. А от що нам з цього приводу пропонує проєкт нового прогресивного і дуже наукового ЦК (ч. 4 ст. 7): Сторони можуть відступити в договорі від приписів актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони не можуть відступити в договорі від приписів актів цивільного законодавства, якщо такі акти не містять приписів, що визначають можливість такого відступлення, а також якщо обов’язковість для сторін приписів актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами. Те саме можна було б сказати фразою «Сторони НЕ можуть відступити в договорі від приписів актів цивільного законодавства». Але це було б трюїзмом, адже сенс закону якраз у тому, що відступати від нього не можна. Це все одно, що після кожної норми дописувати «ця норма є обов'язковою». Якщо ж закон дозволяє врегулювати певне питання на розсуд сторін договору, це не відступ від закону, а його реалізація. Тобто, якщо викреслити цю норму з проєкту ЦК, змістовно нічого не зміниться. Так само, якщо викреслити проєкт нового ЦК цілком. Див. також: Цивільний кодекс як інструмент задоволення марнославства

«У цій справі» От я пропагую всілякі скорочення, критикую роботизований усний стиль. Але згадав випадок, коли одного разу я, схоже, вибісив суддю занадто спрощеною мовою. Один з районних судів Києва, цивільна справа, дуже сувора суддя (зараз у відставці), яка призначила справу на 08:00 і рівно о восьмій розпочала слухання. У засіданні відчувалася якась суворо-шкільна атмосфера, наче до нас прийшла перевірка з «районо» і всі мають поводитись, як було заздалегіть наказано. Моя черга надати пояснення: — Ваша честь, у цій справі... — У якій це «цій справі»?! Я спочатку не зрозумів суть обурення: — Ее... Ну, у справі, яка зараз розглядається. — А це яка справа? Я почав розуміти куда дме вітер: — Ваша честь, мені що, зачитати номер справи? — Ну, так. Сподіваюся, мій вираз обличчя не був занадто недипломатичним, але я покірно витягнув зі своїх матеріалів папірець і відчеканив номер справи, сторін і предмет спору, які суддя сама ж зачитувала на початку засідання. Див. також: Історія про суддю, яка назвала мене «котиком»

Топ заголовків, після яких далі можна не читати 1. У Раді запропонували... 2. Підписано меморандум з... (затверджено стратегію розвитку, план, дорожню карту тощо) 3. З'явилася інформація, що... 4. Експерти проаналізували (заявили, оцінили, зробили прогноз)... 5. Нардеп виступив з ініціативою...

​І — Інфографіка Чарівна візуалізація структури апарату на сайті Київського апеляційного суду. Автор, певно, й не підозрював, наскільки геніально зобразив типову структуру забюрократизованого апарату: 1. Деякі шестерні просто зависли у повітрі й не можуть брати участі в роботі механізму. 2. Виглядає, що шестерні можуть крутитися хіба що невеличкими групами. Якщо одночасно закрутяться всі, то все розвалиться. 3. Більшість шестерень не підписані, і взагалі не зрозуміло, чим вони там займаються. Також цікаво, що це за загадкове «Перше управління», і чому порядковий номер є лише в нього. Якщо що, це не робота ШІ — ця метафорична картина існує на сайті КАС аж з 2021 року.

Конституція і присяга Моє щорічне сумне привітання з Днем Конституції зазвичай базується на якійсь святковій публікації. Цього року дивимося статтю Валерія Залужного «Сила Конституції – в людях». В ній є цікаве порівняння щодо військових присяг: Американські військові присягають підтримувати і захищати Конституцію. Здавалось би, чому саме такий порядок встановлено для армії та флоту США? (...) Я часто задумувався над тим, а чому ж в тексті Військової присяги України використано термін "додержуватися Конституції" практично в кінці самого тексту, а перед цим перелічено і виконання військового обов'язку, і захист суверенітету і територіальної цілісності – тобто засади, які закладені в Основному Законі держави. То ж чому просто не присягати Конституції і народу, як в США? Два уточнення: 1. Американська військова присяга (United States Armed Forces oath of enlistment), як, до речі, і президентська присяга, передбачає можливість не лише власне присягати (swear), але й підтверджувати (affirm). Адже переконання у людей можуть бути різними. 2. В американській присязі йдеться не просто про «підтримку і захист» Конституції, а й про те, що це має відбуватись «проти всіх ворогів, іноземних та внутрішніх». Натомість у наших численних присягах йдеться саме про «дотримання» Конституції, хоча у більшості випадків це зобов'язання не за адресою. Якщо казати про обов'язки громадян, їм присвячено приблизно 2,5% змісту нашої Конституції. Зазвичай, конституції взагалі від людини вимагають не так багато. Вони, в основному, кажуть людині, що в неї є права і наводять управлінську структуру, що покликана ті права забезпечити. Тобто основна корисна дія Конституції — не перерахувати права і залишитись символом, а бути технічним мануалом з побудови механізму, здатного реально забезпечити права людини, зокрема, в умовах турбулентності. Конституція — не якась чергова користувальницька угода, якій ми автоматично піддакуємо, щоб нас пустило далі. Її б корисно було усім прочитати далі другого розділу. Натомість держава цьому не сприяє: навіть у підручниках з основ правознавства організації державної влади зазвичай присвячено дві сторінки і вони взагалі не дозволяють зрозуміти цінність і сутність механізму стримувань і противаг. Пан Залужний пише: Сила нашої Конституції не в статтях, параграфах, розділах. Справжня сила нашої Конституції в людях. Так, звісно, статті і розділи (параграфів в нашій Конституції немає) самі себе не реалізують. Вони — лише текст. Але цей текст не варто сприймати лише як символ, який ми згадуємо здебільшого раз на рік. Він — робочий технічний документ. Домовленість, яка підлягає обов'язковому виконанню за будь-яких умов. І основні виконавці цих домовленостей — саме ті, кому делеговано право керувати загальними справами суспільства з метою забезпечення прав людини. З Днем Конституції. День Конституції 2025 2024 2023 2022 2021 2020 2019

З'їзд адвокатів і фаталізм Адвокат Дмитро Остапенко запропонував скликати з'їзд адвокатів «за народною ініціативою» — на вимогу 1/10 адвокатів України. Мотиви та форма для підписання — на сайті, деталі — в інтерв'ю. Поки ініціатива йде зі скрипом і, на жаль, це очікувано. У своєму пості адвокат Остапенко пише: ... чи не головними питаннями, які я чую у відповідь на ініціативу зі збору підписів за проведення Зʼїзду адвокатів України, є питання: «А хто прийде на заміну нинішнім очільникам і чи не будуть наступники гіршими за попередників?» (...) Я не маю на ці питання відповідей. І, думаю, небагато хто з колег має. Здається, у мене все ж є відповіді на ці питання: 1. На заміну нинішнім очільникам прийдуть колеги, кандидатури яких будуть узгоджені між нинішнім центральним керівництвом і верхівкою регіональних рад адвокатів. 2. Нові очільники не будуть «кращими» або «гіршими» за попередників. Вони просто будуть поводитися як типові керівники бюрократичної структури, яка завжди прагне до розширення, ускладнення та множення власних функцій і повноважень. Переважна більшість адвокатів досі видається байдужою до самоврядування. Отже адвокатський «актив», як і у 2012 році, має шанс продовжувати асоціювати себе з адвокатурою і «дбати» про всіх нас так, як вважає правильним. Тому я, на жаль, ставлюся скептично-песимістично до з'їзду адвокатів як до способу змінити адвокатуру. Чинна система самоврядування та обов'язкового членства у НААУ задизайнена з ухилом до неминучої централізації та, скажімо так, фіскалізації. Рекомендую до прочитання статтю Ігоря Голованя 2009 року «Подавляющее меньшинство», де він ще тоді, з висоти донецьких адвокатських зборів, попереджав про ризики обов'язкового членства. Навіть про платне підвищення кваліфікації. Див. також: Легітимізований континуїтет Тру континьюіті

Анекдот про ВРП Інколи рука сама клацає мишу і от я знову дивлюсь черговий стрім засідання Вищої ради правосуддя. Я та ще десь 50 бідолашних зівак спостерігаємо, як шість членів дисциплінарної палати та дисциплінарний інспектор наживо демонструють пріоритети витрачання державного часу: — Тобто ви вважаєте те, що суддя півроку виправляла описку, кричущим порушенням? — Більше ніж півроку! — Ну гаразд, більше. А що це за справа була? — Про розлучення. — А в якому провадженні вона розглядалася? — *Листає матеріали* «У відкритому судовому засіданні»... — За участі сторін? — Ну, тут не вказано... *Листає* У спрощеному провадженні... І так цілий день: суцільні важливі уточнення, пропозиції, видалення до «спеціального приміщення» і нескінченні процедурні голосування з найдріб'язковіших питань. Висновок такий: навіть максимально абсурдний ступінь повторюваності робочих процесів не може змусити чиновника вдатися до скорочень та раціоналізації. Вибачте за дуже бородатий анекдот. Він про любителів цих самих анекдотів, які задовбали один одного повторенням однакових жартів. Аби економити час, вони вирішили просто оголошувати номери анекдотів зі збірки: — 314! (Сміх: Ха-ха-ха!) — 12! (Веселощі: Хе-хе-хе!) Але коли новачок спробував вклинитись до цієї компанії і сміливо випалив: «44!», настала повна тиша: — А чому ви не смієтеся, поганий анекдот? — Анекдот чудовий, але ж треба вміти розповідати... Це я знову до реформи гаяння часу.

Найкраще речення Прочитав малесеньку книжку Волтера Айзексона «The Greatest Sentence Ever Written», присвячену прийдешньому 250-річчю проголошення незалежності США. Він вважає найкращим реченням за всю історію людства ось цей уривок із Декларації незалежності: We hold these Truths to be self-evident, that all Men are created equal, that they are endowed by their Creator with certain unalienable Rights, that among these are Life, Liberty, and the pursuit of Happiness (...) (Ми вважаємо за істини, що доводять самі себе, що всіх людей створено рівними, що вони обдаровані їхнім Творцем певними невідчужуваними правами, серед яких життя, свобода й прагнення щастя) Це 1776 рік. Що цікаво, левова частка змісту Декларації є переліком конкретних претензій до британського короля. Оцініть дві з цих претензій: Він [король] перешкоджає судовим органам, відмовляючись санкціонувати закони про встановлення судової влади. Він цілковито підпорядкував суддів своїй волі, самостійно визначаючи строк їхніх повноважень, а також розмір і виплату їм винагороди. Див. також: Два стовпи суддівської незалежності Хто насправді не довіряє судам

Імітація науки Складно не радіти тому, що більшає публікацій про штучну побудову нашої науки. Але свіжу статтю на УП «Як в Україні заробляють на імітації науки» і статтю «Сколько стоит диссертация» на «Дзеркалі тижня» розділяє 30 років. Принципово нічого не змінилося, лише масштаби стали більш промисловими. Дуже туго йде. Верховний Суд днями трохи вибірково написав про виступ судді ВС Василя Крата під час круглого столу про правову науку — прибрав згадку про обережні сумніви щодо того, чи є право наукою. Доводиться посилатися на сайт ЗіБ: «На одному із заходів я так доволі обережно сказав — це не є наукою в чистому вигляді», — зізнався В.Крат. На його думку, якщо брати за основу природничі науки, де можна досягти конкретного результату — скажімо, отримати нові ліки, — то в цивілістиці придумати щось справді нове практично неможливо. Тисячу разів так. Наукові знання мають бути універсальними і не знецінюватися залежно від країни. Якщо наша рідна цивілістика нікого за межами України не цікавить, то щось з її науковістю не так. Якщо кінцева зупинка правових «наукових» досліджень — впровадження до законодавства, то це така собі ознака науковості. Якщо сенс юридичної дисертації треба пояснювати за допомогою аналогій, притч та абстрагування (бо зазвичай там суцільний туман і доведення термінологічних питань до абсурду), то це такий собі маркер користі. Ну і, знову ж таки, scholar, а не scientist.

Скомпрометоване протиставлення Сил немає розбачити, як AI-асистенти зловживають протиставленнями: Правова держава закінчується не гучним вибухом. А тихим канцелярським листом. Мир — це не акт капітуляції. Це процес відновлення правди. Мова йде не про конфлікт сторін. Мова — про принцип. Окремим рядком йдуть протиставлення типу «це не про...»: Така поведінка — це вже не про закон. Це про свавілля суддів. При поверхневому прочитанні такі протиставлення можуть навіть звучати сильно. При уважному — беззмістовно. Вони дуже рідко приносять користь, бо спрямовані лише на риторичний ефект заради «краси». Також ШІ-асистенти люблять рясну парцеляцію і розставляють «правильні» тире. Що. Стосується. Парцеляції. Короткі речення самі по собі є одним з атрибутів зрозумілого та дружнього до читача тексту. Але зловживання ними в гонитві за «простотою» не є виправданням рубаних беззмістовних конструкцій. Щодо тире: до початку ШІ-епохи «—» у постах використовували хіба що пунктуаційні навіжені, на кшталт мене. Більшість послуговувалася «-», адже кому треба шукати, як ввести «—» зі стаціонарної клавіатури. І от тепер люди, які раніше не розуміли, що таке «абзац», раптово почали писати з щедрими відступами і всілякими зірочками для оформлення структури. Ті, хто вважав, що це читач має по сто разів перечитувати та розшифровувати їхній геніальний посил, тепер делегують таку розшифровку ШІ. Але змісту від того не додається. Вивалення дезорганізованих думок в «авторському» форматі є такою самою формою неповаги до читача, як і вивалення тих самих думок, але перетравлених ШІ. ШІ поки що не додає змісту там, де його не було. Він лише допомагає зрозуміти, що автор не лише зневажає читачів, а ще й лінивий.

Особи з числа державників Кабмін милостиво дозволив жінкам-держслужбовцям виїжджати за кордон. Усім жінкам, без обмежень, уявляєте? Це навіть перевершує найсміливіші побажання Голови Ради суддів, який просив дозволити випускати жінок-суддів хоча б «в певних випадках». Рятувальне речення успішно впроваджене до п. 2-14 Правил перетинання кордону, де після рясних заборонних формулювань додано: Ця норма не поширюється на зазначених у цьому пункті осіб з числа жінок. Зрозуміло, що нормопроектувальна техніка суворо забороняє написати «ця норма не поширюється на жінок». Тому що тоді нічого не буде зрозуміло. Інша справа — «на осіб з числа жінок» — все солідно і по-владному. Але проблема не у формі, а в тому, що наші урядовці не обтяжують себе поясненнями. Цього ж місяця Прем'єр-міністр вже повідомляла, що жінкам дозволили виїжджати, але не всім. Суддям Верховного Суду, наприклад, не дозволили «щоб забезпечити безперервну роботу держави». І от тепер, коли дозволили все ж усім жінкам без виключень, міркування «безперервності роботи держави» кудись поділися. Я вже писав, що представники Уряду не могли пояснити в суді, чому ж ті обмеження взагалі з’явилися, окрім як «нам так наказала РНБО». Але документи з цього питання дуже показові. Викладаю пояснювальну записку з обґрунтуванням необхідності запровадження тих заборон, яку у січні 2023 року підготувало МВС. Проєктом акта пропонується передбачити можливість виїзду за межі України у службові відрядження для [перелік з більше 40 категорій громадян]. На питання судді, у чому сенс цього речення, адже у відрядження можна було їздити й без того, представник Кабміну чіткої відповіді не надав. І його можна зрозуміти, адже єдина правильна відповідь — «МВС просто забуло додати слово “виключно” перед словами “службові відрядження”». Також у цій записці написано, що «У проєкті акта відсутні положення (...), що містять ризики вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, повʼязаних із корупцією, створюють підстави для дискримінації (...)» та інші «пояснювальні» кліше. Про всяк випадок нагадаю, що Кабмін в нас не уповноважений законом комусь «дозволяти» чи «забороняти» перетинати кордон. Такі підстави містить виключно закон, а особливості під час воєнного стану може запроваджувати виключно військове командування, яким КМУ не є. Тим часом йде 7-й місяць, як Верховний Суд не знаходить часу розглянути касаційну скаргу Кабміну. І це у справі, яку він сам визнав настільки важливою, що зупинив дію постанови апеляційного суду, яка скасовувала протиправний пункт 2-14.

Цивільний кодекс як інструмент задоволення марнославства Можливо, я пропустив, і читачі мені підкажуть: 1. Це бізнес просив про новий ЦК? 2. Практикуючі юристи про нього мріяли? 3. Може, це судова влада била насполох і благала нарешті оновити той безнадійно застарілий неоперабельний ЦК 2003 року? Ні? Хто-хто? Наукова спільнота, кажете? O-o-o... Say no more. Особисто мені стало погано вже на другій хвилині ознайомлення з проєктом ЦК. Практикуючий юрист дуже навряд чи розробить кодекс з преамбулою, довшою за ту, що є в нашій Конституції. І далеко не кожен суддя чи адвокат додумається запроторити визначення одразу двох термінів до тієї преамбули. І точно-точно жоден з них не вставить туди слово «еманація». Але на усе це здатні наші юристи-науковці. Саме вони генерували новий ЦК: за моїми грубими підрахунками, з 216 осіб, що працювали над кодексом, до реально практикуючих юристів можна віднести лише 18. Решта — поважні науковці. Здається, новий ЦК є лише інструментом, покликаним завдати фінального удару «господарникам» у їхній багаторічній священній війні з «цивілістами». Також непомірна жага до ухвалення нового кодексу виглядає особистою амбіцією Голови ВР Руслана Стефанчука: він записує відео, де розвінчує міфи про свій законопроект та навіть ходить до політичних опонентів, аби знайти голоси. Сухий залишок усієї аргументації приблизно такий: новий ЦК нам потрібен не тому, що це об’єктивно необхідно, а тому, що це академічно правильно. У результаті маємо те, що виглядає абсолютно непотрібним і штучним документом. Поява цього документа зумовлена повністю вигаданою потребою і продиктована бажанням витиснути максимум із вдалого політичного моменту, коли представник вихолощеної юридичної науки є другою особою в державі. А тому цей ЦК створено не для життя, а для «впровадження», наукових статей, конференцій, захистів та інших еманацій захопливого світу юридичної науки.

Дві новини, нуль коментарів 1. Учасники акції протесту проти нової редакції Цивільного кодексу, яка відбулася 5 травня в Києві, заявили про цензуру з боку правоохоронців – ті буцімто примушували прибрати нецензурні слова з плакатів. У поліції заявили, що на лайку поскаржилися перехожі, а написи автори прибирали самостійно. 2. Кадри, як стверджується, обшуку в ТЦК в Дніпрі: — Все к стене! — Б***, к стене сказал! — На пол! — Кто ты? Сотрудник? — Двери открывай, двери открывай! — Двери открыл, сука, СБУ работает, б***!

Змістовне інтерв'ю, випуск 6 Така вже доля, що посада Голови Ради суддів викликає в мене особливу увагу. Попередній Голова РСУ запам’ятався мені участю у просвітницькому проєкті — у відео посилався на неактуальну редакцію Конституції. А коли я звернув на це увагу під постом РСУ у фейсбуці, мій коментар швиденько видалили, а грубу помилку не визнали. Позаминулий Голова РСУ любив інспектувати суди: щось там оглядати та викладати фото таких наглядових відряджень. І от новий Голова РСУ Віталій Саліхов дав інтерв’ю «Судово-юридичній газеті». Серед першочергових завдань він зазначив «захист прав жінок у судовій системі». Під такою багатозначною завісою пан Саліхов приховав проблему існування незаконної заборони виїзду за кордон. Але згадав це Голова РСУ не в контексті того, що виконавчій владі варто звернути увагу на норми Конституції і законів. Натомість він озвучив смиренне «прохання» РСУ «дозволити жінкам-суддям виїжджати за кордон у певних випадках, наприклад у відпустку або з професійною метою»: На нашу думку, ця заборона створює нерівні умови та суттєво ускладнює міжнародну співпрацю, участь у конференціях чи просто у можливості судді побачити свою родину, яка знаходиться закордоном. Нагадаю, минулої осені апеляційний суд визнав протиправним і нечинним п. 2-14 Правил перетинання державного кордону. Верховний Суд блискавично зупинив дію цього рішення і поки не поспішає розглядати касацію Кабміну. Але Голова РСУ не насмілюється назвати очевидно незаконне очевидно незаконним або бодай «дискусійним». Натомість він покірно просить «дозволити» те, що не потребує дозволу. Та ще й просить, щоб жінкам-суддям виїжджати можна було лише «в певних випадках», аби у жодному разі не відмовляти чиновництву у праві точково керувати шлагбаумом у ручному режимі. Судді не варто бути «державником». Тому що там, де є «державницька позиція», обов’язково з’являються «політико-правові рішення». Див. Політико-людський словник

Правило Гінзбург і Дорадча група експертів У 1993 році під час розгляду її кандидатури в юридичному комітеті Сенату майбутня суддя ВС США Гінзбург виголосила промову, у якій сформулювала, те, що сьогодні називають Ginsburg Rule (Ginsburg Standard). Суддя прямо відмовилася відповідати на запитання сенаторів, які могли б постати перед судом в майбутньому, відрізавши: Судді в нашій системі вирішують конкретні справи, а не абстрактні питання. (...) Суддя, який присягнув ухвалювати рішення неупереджено, не може пропонувати жодних прогнозів, жодних натяків — бо це означало б не лише зневагу до конкретної справи, а й презирство до правосуддя як такого. Тим, хто призначає суддів, немає чого «намацувати», як кандидати можуть вирішити ту чи іншу справу, якщо їх таки призначать до суду. Можна обговорювати бекграунд судді і його юридичну філософію, але не виуджувати з нього ті самі натяки чи прогнози, щодо того, як саме він буде робити свою роботу. А тепер подивіться на «зміст письмового завдання в рамках оцінювання рівня компетентності у сфері права кандидатів на посади суддів КСУ». Кандидатам пропонують: 1. Уявити, що Верховна Рада прийняла якийсь закон і передбачити, якою має бути юридична позиція осіб, яких цей закон стосується. 2. Підготувати «аргументований аналіз для суддів КСУ» щодо уявного запровадження в Україні сухого закону. 3. Запропонувати «проєкт тлумачення конституційного поняття «незнання» у випадку, якби Ви були суддею КСУ». На ці три завдання відведено три години. Тобто, по суті, це те саме практичне завдання з підготовки проєкту судового рішення, що і для суддів звичайних судів. Тобто експертам важливо вже на березі побачити, чи сподобається нам те, що і як майбутній суддя напише в уявній справі. Нам обов’язково потрібна демоверсія майбутнього судді, аби подивитись, як він поведе себе під час такої симуляції. Здавалося б, дійсно, нащо нам суддя, який ухвалюватиме рішення, які нам не подобаються? Але все якраз навпаки — судді потрібні нам не як інструмент стимуляції суспільного (владного, активістського, корпоративного, якого завгодно іншого) задоволення, а як незалежні, авторитетні і фахові юристи, які можуть ухвалювати рішення, що навіть не подобаються ним самим, якщо так каже право і закон. Завершу знову словами словами судді Гінзбург: Мій підхід, я вважаю, не є ні ліберальним, ні консервативним. Він ґрунтується на місці судової влади в нашому демократичному суспільстві (...) Суддя має вирішувати справу, що перед нею, не охоплюючи справ, яких ще не ніхто не бачив.

Новий абзац → новий рядок Можливо, для когось це буде найкорисніший пост у цьому каналі. Скільки разів, готуючи документ, ви хотіли розпочати з нового рядка, натискали Enter — і ваш текстовий редактор починав новий абзац замість рядка? Але ж вам не потрібен відступ — ви просто хотіли в шапці документа написати адресу трохи нижче. І от тепер треба вручну прибирати зайву порожнечу. Для таких ситуацій є проста комбінація клавіш, яка свого часу кардинально змінила моє документоготувальне життя: Shift+Enter Новий рядок без зайвих турбот.

Цільова аудиторія Українського правопису З’явився текст правопису і, що не менш важливо, рішення про його затвердження. Вступна частина цих документів дозволяє знову переконатися, що серед пріоритетів авторів була не зручність користувачів правопису, а виконання розпорядження начальства і закриття шпаринок. Знову бачимо чиновницький зуд Нацкомісії. Вони не втрималися і прямісінько у вступі до правопису вивалили реквізити кожного процедурного листа, протоколу, доручення, резолюції і постанови, пов’язаних з ухваленням правопису. Адже що більшою кількістю папірців обкладається чиновник, то більш захищеним почувається — аби ніхто не подумав, що про нього забули. Чи, ще гірше, аби ніхто не подумав, що чиновник щось зробив з власної ініціативи, чи на виконання одного простого рядка закону. Нацкомісія байдужа до потреб споживачів правопису, а тому вона навіть не спромоглася роз’яснити, які зміни відбулися порівняно з лжеправописом-2019. Жодних порівняльних таблиць чи пояснень — просто ось вам текст, далі самі. Вони навіть полінувалися викласти цей документ у нормальному форматі, з перехресними гіперпосиланнями та зручною навігацією, а натомість просто викинули на свій сайт неструктурований пдф з одним лише алфавітним покажчиком Подивимось, звісно, але не думаю, що навіть новий правопис змусить Офіс Президента нарешті почати ставити пробіли після ініціалів в указах глави держави.