MultiInLaw

Критика чистоти списків використаних джерел У вчорашньому критичному пості Фундації "Де Юре" про Расіма Бабанли в частині критики його академічних напрацювань, мене особливо зворушила фраза "Задали питання про російські джерела". Далі на цьому не акцентують, і ніби й проблеми нема, але осад залишився. Що-ж - як людина яка писала дисертацію в 2010-2013 роках скажу, колеги, що це був зовсім інший Інтернет і доступ до джерел. Навіть "Право України" в ті часи було захищене "пейволлом", не кажучи вже про інші "Вісники університетів провідних наук", які були просто недоступні. Доступ до бази Heinonline вперше в Україні з'явився з моєї ініціативи в 2017 році в УКУ. А вимоги до кількості джерел існували, і російських чи радянських було просто більше. А у вузькоспеціалізованих темах (як моя) - могло бути просто критично більше. Це - дуже привабливий і простий спосіб репутаційно "зрізати" людей, але, м'яко кажучи, методологічно неправильний. Бо тоді вже можна згадувати дисертації, де в списку джерел є класична праця Азаров М. Податки - плата за цивілізацію. Урядовий кур`єр. 2002. № 202 (31 жовтня). C. 4-8. І я таки розумію чому вона там була - часи були такі.

Англійська мова і Міжнародний кримінальний суд Коли тільки опублікували результати конкурсу до Міжнародного кримінального суду від України, я звернув увагу, що один з інших кандидатів (широко обговорюваних), вітаючи переможця конкурсу Олександра Кишакевича похвалив його рівень знання англійської мови “майже native speaker“, написав він. Тоді я ще здивувався такому компліменту від цього кандидата, ще подумав «ну нічого собі». А от воно он як, виходить, що це в мене низький рівень розуміння Езопової мови, троллінгу, тобто… https://hromadske.ua/amp/suspilstvo/268961-ne-znaye-anhliysku-na-dostatnyomu-rivni-ukrayinskoho-kandadyta-v-suddi-mks-vyznaly-takym-shcho-ne-vidpovidaye-vymoham-posady

В п’ятницю на Укрправді стаття експертів Фундації "Де Юре" щодо перевірок адвокатів на доброчесність Ідея посилення контролю за доброчесністю «пристані збитих льотчиків», як поетично назвали автори адвокатуру, не нова - ще минулого року один колега-адвокат на закритій зустрічі висловлював ідею декларування всіх адвокатів (бо ж прокурори і судді декларуються, а адвокати чого ні?). А в останньому Тіньовому звіті та проєкті Антикорупційної стратегії міститься концепція декларування членів адвокатського самоврядування.   Експерти «Де Юре» пропонують не просто посилити перевірку доброчесності (яка зараз, фактично, зводиться до довідки про несудимість), а й обмежувати доступ в разі вчинення окремих видів злочинів (корупційних чи проти нацбезпеки) чи звільнення з публічної служби через дисциплінарку.   Також ця перевірка мала б передбачати, що: «громадськість може надавати інформацію, що стосується доброчесності та репутації кандидатів», а «орган, відповідальний за допуск до професії, повинен комплексно перевірити відповідність кандидата критерію доброчесності крізь призму основних принципів адвокатської етики» в тому числі на підставі «інформації про кандидата, яка отримана від третіх осіб». Що я з цього приводу можу сказати? Визнаю, що певна слушність в цих пропозиція є, але так, як вони сформульовані зараз (чому дисциплінарка має автоматично бути перепоною? Чи точно «треті особи» з неверифікованою чи просто упередженою інформацією можуть бути адекватним джерелом?), навряд чи вони є доцільними.   Чому я скептик: проблема не в тому, що кандидатів адвокатуру не потрібно оцінювати в цьому контексті. Просто ми знову  і знову намагаємося вирішити питання доброчесності шляхом ускладнення доступу до професії чи посад, хоча досвід показує, що це працює погано.   Як показує практика, чи, принаймні, моя скромна оцінка суддівських конкурсів, система адаптується до нових умов, і ті, хто мають намір обійти її – обійдуть. А багато адекватних тричі подумають, чи варто їм вв’язуватися в цю історію. В результаті виникає «ефект кобри»: коли надмірне ускладнення доступу до професії не тільки не вирішує проблеми з доброчесністю, а лише створює нові бар'єри    На «вході» варто перевіряти фахові знання і професійний досвід.  Для недоброчесності є дисциплінарна відповідальність і органи правопорядку, і вже координація між одним і другим може мати значно більший ефект. Саме взаємодія цих механізмів, а не нескінченне розширення вхідних бар'єрів (в майбутньому можуть пропонувати ТЗНПК, поліграф і тд), може дати реальний результат. І тому я б зосереджувався саме на реформі дисциплінарки і незалежності відповідних комісій   P.S. Оскільки я є членом Робочої групи з реформування адвокатури, зроблю дисклеймер, що цей текст відображає винятково мої особисті погляди і жодним чином не представляє позицію Робочої групи.

Найімовірніше ситуація навколо призначення Клименка завершиться його призначенням в.о. Міністра оборони на невизначений строк. В принципі - традиційна практика, в попередньому складі Кабінету Міністрів понад півроку в.о. міністрів були Людмила Сугак (Мін'юст) і Олександр Борняков (Мінцифри). І якщо б мені поставили питання класика "Яких ще мені реформ бракує?", я б відповів: внести зміни до Конституції та Закону "Про Кабінет Міністрів України", якими б передбачив, що якщо вакантна посада в уряді незаповнена протягом 60 днів, це є підставою для відставки Кабміну і розпуску Верховної Ради. Так, це б не зняло всіх можливостей для маніпуляцій. Але принаймні б поставило певні рамки

Сьогодні День Конституції і це справді велике свято. Хочу привітати нас усіх із тим, що під час воєнного стану вносити зміни до неї заборонено. А також з тим, що Голова Верховної Ради є цивілістом, а не конституціоналістом, інакше б ми зараз могли обговорювати проєкт Закону Основного (Конституції), хоч окремі ідеї він має і в цьому напрямку. А також побажати, щоб після війни наша Конституція успішного пережила спроби авторів різного роду «конституційних маніфестів» переписати її згідно з власним прочитанням гамільтонівських «Записок федераліста». Зміни необхідні – і вони будуть. Але для початку, як повторює з приводу конституційних ініціатив одна колега «А чинну Конституцію виконувати не пробували»?.

Про реформу адвокатури ч. 2 В продовження попереднього, а саме – частини про відсутність масового запиту на реформу всередині адвокатури.   В моїй книзі я пишу, що на початку ХХ століття в Галичині адвокатські канцелярії ділилися на «панські» і «хлопські». Ця класифікація не стосувалася адвокатів, а їхніх клієнтів: в першому випадку клієнтурою були заможні люди – землевласники, підприємці, громадські діячі (так-так – можете зайти у Львові і подивитися на музеї Франка і Грушевського, себто будинки де вони жили).   В другому – селяни і незаможні міщани.   Так ось – ті адвокати, хто бере участь зараз в реформуванні адвокатури чи виступає з консервативною позицією, чи просто обговорює це «панські адвокати». Які мають сталу і забезпечену клієнтуру, практитку і фірми, що дозволяє думати про те, як може бути краще, і прагнути цього. Або ж навпаки.   Проте більшість адвокатів працюють зі значно простішими справами, з нестабільною клієнтурою і доходами і мають значно приземленіші потреби і виклики. Реформа адвокатури, для них, це об’єктивно щось на фоні, а жертвувати часом на користь участі в цьому процесі вони не дуже й мають змогу. І таких – точно більше половини адвокатури.   І тут є проблема комунікації: вони просто не розуміють, що їм дасть ця реформа? Жорсткіші вимоги доступу до професії? Ну так я вже потратився на репетиторів, щоб дитина на юридичний поступила, хотів їй все передати коли свідоцтво отримує, а тепер ще щось треба буде робити? Зміни до підвищення кваліфікації? Ну було 10 балів, стало 15, тепер 20 буде, чи як? Декларування для членів адвокатського самоврядування? Добре, я й так не планував! Вибори? Та я і так не ходжу, там тільки руку піднімати. І так далі…   Крім того в нас війна, економічна криза, інфляція. І це значний фактор, адже, революційні настрої виникають не тоді коли ти живеш погано – а коли ти хочеш жити краще. Як слушно пише Ніл Ферґюсон: «щоб знайти пояснення революцій у світі, що розвивається, очевидно, необхідно взяти до уваги і вплив дедалі більших очікувань».   Тому щоб такий внутрішній запит в середовищі адвокатури, а не лише «панських адвокатів» з’явився, то як мінімум з боку реформаторського середовища варто вести ефективнішу інформаційну кампанію. Або ж чекати ситих часів, коли відновиться ентузіазм і з’явиться оптимізм, а за ними прийде і бажання змін.   Чи є альтернатива? Єдиним сценарієм розрухати більшість адвокатури я бачу боротьбу умовного БЕБ за детінізацію доходів, формальну заборону ФОП для адвокатів із введенням ПДВ на юридичні послуги як в Польщі, наприклад. Але цей сценарій малоймовірний і «консервативний» табір, ймовірно, очолить боротьбу проти цих явищ.   Відповідно, реформа адвокатури залишатиметься дебатами між обмеженим колом адвокатів і причетних. Це не є погано – 90% реформ так проводяться. Але чи спрацює це в цьому випадку – не знаю.

Про реформу адвокатури На сусідньому каналі вийшов реалістично-песимістичний пост щодо змін в адвокатурі. Останні 2 роки я дещо дотичний до теми реформування, але мій настрій схожий, хоч і аргументи інші. Ключова проблема цієї спроби реформування, як на мене – відсутність масового внутрішнього запиту зсередини адвокатської спільноти (якщо констатувати, що вона існує). Давайте відверто – для адвоката-судовика з обласного центру (а це хребет і, ймовірно, найбільш велика частина адвокатури), кілька тисяч гривень і кілька просканованих QR-кодів на рік не є чимось настільки стресовим, щоб народжувало бажання вимагати змін. Я не очікую, що такий запит і з’явиться зараз чи після війни: суспільство втомлене настільки, що очікувати ентузіазму і запалу до змін, як це було в 2014-2017 роках не варто. І не думаю, що будуть якісь різкі рішення, які б змінили цей настрій. І саме тому політично я не розумію непроведення виборів в чинному форматі до адвокатського самоврядування вже четвертий рік як: вони б не призвели до змін, звісно, за винятком персональних ротацій. Як наслідок, реформа адвокатури, станом на зараз, це питання кількох десятків людей з одного боку і ще кількох десятків з іншого. До того ж ті, хто працюють в напрямку змін не об’єднані, вихідці з різних середовищ, із різним, що нормально, баченням тих чи інших питань. В цьому контексті лише вимоги європейської інтеграції, фактично, є єдиним реальним важелем для просування змін. Але й тут варто чекати як далі: чи уряд внесе законопроєкт про реформування до Ради, де він буде підвішений, але це буде зараховане за «виконання вимог Європейської комісії і Дорожньої карти». Чи, все ж, буде політична воля Брюсселю і Банкової дотиснути це питання. І, що головне, яким на виході буде зміст цих змін. "Change? Change? Aren't things bad enough already?" Lord Salisbury

Загадка Що спільного між декриміналізацією порно і реформою юридичної освіти? Позиція МВС. Просто в другому випадку це пов'язане з небажанням ліквідовувати університети внутрішніх справ або передавати їх в систему Міносвіти. P.S. Вчорашня заява Ігоря Клименка, що у них не було зауважень до закону про декриміналізацію викликає, скажім так, сумнів у цілковитій щирості. https://epravda.com.ua/biznes/rada-ne-zahotila-dekriminalizuvati-porno-822107/

Стихійні протести проти законопроєктів не є чимось унікальним. Можна згадати Податковий майдан 2010 р., протести проти мовного закону 2012 р., «Законів 16 січня» на Водохреща 2014 р. (хоч це було частиною ширшого процесу Революції Гідності), та, звісно, минулорічні липневі протести проти обмеження повноважень НАБУ і САП. Так, гасла на фото недосконалі, критиці бракує глибини. Але я давно маю теорію, що такі протести виникають не через глибоке розуміння суспільством змісту законодавчих ініціатив, відсутність якого закидає авторський колектив проєкту Цивільного кодексу, а підсвідоме й інстинктивне відчуття загрози: майнової, політичним свободам чи демократії. У випадку проєкту ЦК єдине що спадає на думку це те, що частина суспільства відчуває загрозу від сукупного трешу, який сконцентрований в цьому законопроєкті. І за рахунок того, що вдалося не якоюсь однією радикальною нормою, а купою "доброзвичайних" викликати таку реакцію, його автори справді можуть увійти в історію Правда не зовсім так би хотіли

Дискусія щодо якості захисту і обвинувачення в справі Єрмака насправді є маркером майже тектонічного зсуву. Перший публічний судовий процес в Україні за яким я спостерігав був розгляд Верховним Судом України справи про фальсифікацію виборів Президента в другому турі в листопаді-грудні 2004 року. Його транслювали по ТБ, обговорювали, слідкували і визнали й виконали рішення. Цей процес в юридичну історію України може ввійти як «втрачений шанс» судової гілки влади набути внутрішньої і зовнішньої суб’єктності, оскільки ним так і не скористалися. Далі був тривалий період різних гучних справ: від Нікопольського феросплавного до «справ Майдану» і «Баришівського феномену», де сам процес і зміст судового рішення були неважливими, а саме політичні обставини вирішували що і як буде. Все суспільне обговорення фокусувалося на критиці упередженості судів (з різних мотивів), обговоренні тиску влади та «вибірковому правосудді». Не всі процеси, судді і рішення того часу заслуговували на однозначно негативну критику: можливо колись напишу про один гучний процес, в якому товариш був слідчим суддею. Але справа Єрмака дуже показова в цьому розрізі. Ми не обговорюємо тиск влади. Ми не обговорюємо заангажованість суддів. Ми не говоримо, що «все порішано за нас і до нас». Можливо вперше настільки широко обговорюється саме змістовна частина процесу. Позиції сторін, їхні обмовки, обґрунтованість аргументів, адекватність розміру застави і так далі. В умовах коли підозрюваний ще півроку тому був «не першою, але і не другою» людиною у владі. І це – практично квантовий стрибок. Carpe diem, всім раджу, бо історія 2004 року теж показова.

Маловідомий факт, але Андрій Борисович колись займався і науковою діяльністю. Хоча це не настільки медійно як захоплення містичними практиками, але його наукові судження вирізнялися рішучістю тверджень і категоричністю суджень, радикальністю можна сказати щодо реформи міжнародного кримінального права в цілому: "незастосування смертної кари буде розглядатися в деяких країнах як порушення справедливості, що не дозволить [Міжнародному кримінальному] Суду досягти кінцевої мети — правосуддя, а світова ж спільнота покладає багато сподівань на цей міжнародний інститут як останній щабель на шляху до встановлення правди. Більш демократичним було б передбачити можливість застосування смертної кари в якості покарання у випадках, коли законодавство держави, яка передає обвинуваченого [Міжнародному кримінальному] Суду, передбачає таку міру покарання" Єрмак А.Б. За яким правом буде засуджувати та виправдовувати Міжнародний кримінальний суд? Український часопис міжнародного права. №3 (2003). С. 63

Було б смішно, але десь через аналогічну самооцінку в нас і зʼявився проєкт нового Цивільного кодексу Просто одні можуть тільки писати коментарі в соцмережах, а інші є суб’єктами законодавчої ініціативи

Про юридичне письмо По роботі - і в освіті, і в юрпрактиці, доводиться відстежувати тенденції в юридичному письмі, як то кажуть legal writing. Особливо цікаво спостерігати це на прикладі молодшого покоління. Одразу ж скажу – більшість пише звично, десь дуже добре, десь гірше, але формулює думки і позиції зрозуміло, користуючись перевіреними формами і зворотами. Але раз на кілька років з’являються «віяння», які видно по деяких документах, які потрапляють мені на стіл. Кілька років тому була тенденція до спрощення ледь не до рівня мемів, але це переросли. Зараз, після появи спецкурсів в кількох університетів новий тренд – structure is a queen. Видно, що на цих курсах, детально вчать і розбирають структури типу IRAC, CREAC і так далі і молодші юристи фокусуються саме на них. В підсумку в документах присутня деталізовано, десь аж занадто, структура, через яку інколи слід продиратися щоб добратися до суті. Але саме структура і її дотримання стає основною цінністю. При цьому, здається, жертвою стають зміст, висновки і судження (judgement). Зміст механічно вписується в структуру і адаптується під неї, висновки – відсутні, розкидані по всьому тексту або ж очевидні (обрати необхідне, можливі кілька варіантів), а судження просто залишається за кадром. «Уяви, що ти мій клієнт – порадь мені що я маю робити?», - запитував я одного молодшого колегу на обговоренні підготовленої ним консультації, детальної і навіть притомної, але без загального висновку. Запитував – і бачив його розгублене лице. Структура важлива – але важливіше поставити аналітичні здібності і поставити зрозуміле письмо – handwriting, не примітизоване, а саме зрозуміле. Знаю, що це можливо навіть у складних випадках, хоч і потребує зусиль. Є ще одне питання яке я люблю ставити в таких ситуаціях: «А який рахунок ти б за це виставив клієнту?». А клієнт точно платитиме не за кількість знаків чи використання умовного PEEL, а за ті висновки і судження, які отримує клієнт і які допоможуть йому прийняти рішення. І жодна структура не врятує пустий чи погано написаний текст. В будь-якому разі це локальні висновки, як я й казав – стратегічно усе без змін.

Щодо результатів конкурсу до Міжнародного кримінального суду Ще в перший день його оголошення, до появи переліку кандидатів і надалі я називав Оксану Сенаторову як фаворитку. Її результат, хай навіть в якості резервної кандидатки, очікуваний і логічний для всіх, хто дотичний до теми міжнародного права і правосуддя. Щодо іншого кандидата, то тут в мене були двоє фаворитів (тактовно називати не буде). Результат Льва Кишакевича - несподіваний, але трохи подумавши, визнаю не неочікуваний. Очевидно, конкурсна комісія віддала перевагу кандидату з досвідом роботи в правосудді, зрештою такий досвід і найрелевантніший для цього органу. Тепер велике питання чи стане хтось з них повноцінним суддею МКС: шанси ніби невеликі, хіба що за рахунок розширення складу МКС. Якщо ні - тоді наступний конкурс буде за кілька років. І припущу, що тоді об'єктивним фаворитом всіх стадій буде чинний суддя України в ЄСПЛ Микола Гнатовський, каденція якого в Страсбурзі якраз добігатиме кінця.

MultiInLaw pinned a photo

Маніфест глухого кута Ця колонка голови "Автомайдану" Катерини Бутко, насамперед в частині де авторка коментує чинних суддів ВАКС, які є кандидатами до Апеляційної палати є хрестоматійним діагнозом, висловлюючись науковою мовою "сучасним підходам профільних організацій громадянського суспільства до реформування судової та антикорупційної системи". Що ми маємо: судовий орган, у принципі, з найкращою репутацією (при всіх інших) серед всіх інстанцій та юрисдикцій, із суддями, які за майже 7 років, в принципі, обійшлися без гучних скандалів. Але з тексту в непідготовленого читача може скластися стійке враження, що "щось там мутять". Кілька цитат, спершу узагальнена: "Усі вони подавалися на конкурс з бажанням перейти на роботу до Апеляційної палати ВАКС. Адже ця робота краще оплачується" - ууух як, я не вірю, що вони повторили цей подвиг щирості. Далі феєрія йде по персоналіям. "суддя Крикливий у складі колегії відмовив у задоволенні клопотання прокурора САП щодо спеціального досудового розслідування стосовно екснардепа Логвинського. При цьому апеляція пізніше дозволила таке розслідування", - наскільки я пригадую колегія означає трьох суддів, і в такому разі хотілося б почитати про юридичні аргументи, але ні. "Суддя Дубас відмовився розглядати продовження запобіжного заходу для ексзаступника голови Вищого господарського суду Артура Ємельянова, якого підозрюють у хабарництві, заявивши, що справа не підсудна ВАКС. Хоча апеляція двічі підтвердила, що її має розглядати саме ВАКС, і Дубас був зобовʼязаний врахувати позицію апеляції", - я не дуже впевнений, що він аж так неминуче мав враховувати позицію апеляційного суду загальної інстанції, поправте, колеги, і знову ж таки, а юридичні аргументи в рішенні були? А також суддя Дубас "за весь цей час як головуючий має 10 вироків, з яких 8 ухвалені на підставі угоди про визнання винуватості. До вироку судовий розгляд він довів лише в двох справах. Цей показник значно нижчий, ніж у інших його колег, які брали участь в конкурсі. Наприклад, в тієї ж судді Сікори 15 вироків, з яких лише 5 по угодах зі слідством", - а якщо буде суддя в якого 25 і 0, відповідно, Сікора в нас теж має бути піддана остракізму, чи як? Далі знову узагальнюючи авторка твердить, що "Ключовою проблемою, яка стосується більшості суддів ВАКС, є занадто довгий розгляд справ і відсутність вироків в найгучніших топкорупційних справах" - чому він занадто довгий і які критерії "гучності" вона не наводить, як і чому "гучність" важлива. І взагалі через "пасивне ставлення деяких суддів до ведення судового процесу... з кожним роком все більше осіб звільняють від відповідальності через сплив строків давності". Який можна зробити висновок: з цих позицій, ВАКС є непотрібним і абсолютно зайвим органом. Чому так? Бо: 1.Їх позиція не про зміст, а про показники (згадалося, як в часи моєї юності, завжди був ризик стати "показником" в якогось міліціонера чи патруля) 2.Суддівський розсуд, матеріали і обставини конкретної справи та ін. значення не мають 3.Презумпція винуватості не діє. Щодо останнього фактично нас (ок, не нас, а суспільство в цілому), намагаються підвести до сприйняття, що підозра НАБУ одночасно є і обвинувальним вироком, який ВАКС зобов'язаний просто підтвердити і призначити покарання. Та ні, я, якби, не маю ілюзій щодо багатьох осіб, які опиняються на лаві підсудних у ВАКС, але все ж відмовляти в змагальності процесу та ін., це вже трохи занадто, м'яко кажучи. Чим можна завершити? Та тим, що може настати момент, коли основні організації і драйвери стануть просто марґінальними через свою позицію, яка передбачає лише чорно-білий підхід, постійний алармізм, каральну візію і єдину формулу боротьби - "олімпійські ігри конкурсних процедур" + міжнародні експерти, яка вже залишає за бортом багатьох притомних кандидатів (це тема для окремого поста. "Щоб ти хотів помєнять в мірє? -Хатілось би сказать судову реформу, но нєт - я б поміняв режисьора втарого сезона "Тру детектів" (С) Вітор Салфінгідіс

Бачу, це інтерв'ю для регіонального медіа вже починає цитуватися в пабліках. Я перетинався з паном Сергієм на заходах і бував у нього в засіданні і це інтерв'ю озвучується в голові його голосом, що додає шарму. В'ю справді цікаве, хоч і в багатьох моментах суб'єктивне: якісь речі ідеалізуються, якісь коментуються емоційно. Але це перший, на моїй пам'яті, зріз історії українського правосуддя від судді першої інстанції з деталями про Медведчука, Портнова, Ківалова і багатьма іншими. Тому рекомендую. https://zaxid.net/yakshho_rishennya_bude_ne_na_korist_medvedchuka_tebe_pohoronyat_n1632319

На цю тему я багато писав, в тому числі і на цьому каналі. Нарешті вдалося завершити написання і книги. Якщо б назвати три важливі речі про неї, то це: - Вона на першоджерелах: спогади, публікації, архівні матеріали були реально опрацьовані, а не через інші джерела - Є, багато, справді цікавих фактів про той час і унікальних свідчень з перших уст - Охоплено різні аспекти: від діяльності Союзу як організації, до взаємин, навіть дуже особистих, між українськими адвокатами Мета передзамовлення – щоб книга розійшлася, а не фандрейзинг, бо розумію, що це точно не бестеселер. Все ж це наукове дослідження, а не нонфікшн, так писати мені ще треба вчитися, тому боюся порівнянь із «Східно-Західною вулицею», з якою я, мимоволі, асоціююся. Але якщо комусь цікаво і бажає бути зазначеним на сторінці тих, хто підтримав видання – можна зареєструватися за посиланням https://cutt.ly/DtRL0dAC Вартість символічна на наш час - 400 грн

Ех, а я пару років ходив з думкою провести такий же експеримент зі статею на тему «Державно-правові погляди Святослава Вакарчука у ранній творчості гурту «Океан Ельзи» (1994-2003 рр.)». Все часу не було. Треба шукати грант.

Щодо сьогоднішньої новини дня в адвокатурі, то згадалася думка одного з найавторитетніших українських адвокатів свого часу Маріяна Глушкевича, висловлена у 1929 році, який розглядав адвокатуру як "такий необхідний стан як армія". З цієї точки зору обіцянку було виконано. Також Глушкевич вважав, що "без спосібної, стоячої на високому етичному рівні, сміливої і незалежної адвокатури, годі собі уявити успішну боротьбу за права спільнот, за правдиву оборону громадянських та національних свобод" . Вважатимемо анонсом реформи адвокатури.