Монархічна Телеґрама | [α]☨[ω]

Критика демократії: Платон про свободу та її межі. 🤍🤍🤍🤍🦁|🇺🇦|🦁🤍🤍🤍 🤍 «Отже, чи повинні ми остаточно стверджувати, що така людина є демократичною і що саме так її й належить називати?» «Нехай буде так», — сказав він. «Тепер нам залишається описати найпрекрасніший державний лад і найпрекраснішу людину: тиранію та тирана». «Безперечно», — сказав він. «Отже, любий друже, розкажи мені, яким чином виникає тиранія». «Що вона є породженням демократії — це досить очевидно». «Так, очевидно». «Чи не таким самим чином, яким демократія виникає з олігархії, тиранія виникає з демократії?» «А як саме?» — запитав він. «Те благо, яке олігархи поставили собі за мету і заради якого встановили свій лад, було багатство, чи не так?» «Так». «А ненаситне прагнення до багатства та нехтування всім іншим заради наживи стало причиною загибелі олігархії». «Це правда». «А хіба жадібність демократії до того, що вона проголошує своїм благом, не призводить так само до її загибелі?» «А що вона вважає своїм благом?» — запитав він. «Свободу», — відповів я. — «Адже в демократичній державі можна почути, що саме свобода є її найбільшим благом, і що тому лише в ній людина, вільна за своєю природою, повинна жити». «Так, це справді можна почути повсюди». «Тоді, як я щойно збирався сказати, хіба не надмірність цього блага — свободи — і ненаситна жага до нього, за нехтування всім іншим, не змінює демократичний лад і не готує шлях до необхідності диктатури?» «Як саме?» — запитав він. «Коли демократична держава, спрагла свободи, отримує поганих виночерпіїв на чолі з собою і, випиваючи свободу до дна, сп’яніє від неї тоді своїх правителів вона карає, якщо вони не надто поблажливі до неї й не надають їй свободи без міри, звинувачуючи їх у тому, що вони — прокляті олігархи». «Так воно й робить», — відповів він. «А тих, хто підкоряється правителям, вона викриває як добровільних рабів і людей, які нічого не варті; натомість у приватному й суспільному житті вона хвалить і вшановує правителів, які схожі на підлеглих, а підлеглих, які схожі на правителів». «Хіба не неминуче, що за таких обставин дух свободи доходить до крайнощів?» «Безперечно». «І цей анархічний дух, мій друже, неминуче проникає в приватні домівки, а зрештою доходить навіть до тварин». «Що ти маєш на увазі?» — запитав він. «Ось що, — відповів я. — Батько звикає уподібнюватися до дитини й боїться своїх синів, а син не відчуває ні сорому, ні страху перед батьками; він уже не зважає на батька й не визнає його авторитету. Це відбувається тому, що всі прагнуть бути вільними». «У такій державі вчитель боїться своїх учнів, а учні не зважають на вчителя; молодші зрівнюються зі старшими, а старші, намагаючись сподобатися молодшим, опускаються до їхніх забаганок. Усе це відбувається через надмірну свободу». 🤍🤍🤍🤍🦁|📓|🦁🤍🤍 🤍🤍 📓| Джерело: Платон, «Держава», книга VIII, 562a–562e 🪶| #Філософія |🪶 Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

Розгляд і оцінка трьох основних політичних ідей і методів здобування влади в умовах української дійсности 🤍🤍🤍🤍🦁|🇺🇦|🦁🤍🤍 🤍🤍 Негативний єдиний національний фронт можливий при двох умовах. Перша: коли почуття зненависти, яке обєднує собою позбавлену единого проводу неорганізовану націю, звертається тільки проти одного ворога. Ірландці наприклад ніколи-б не мали свого єдиного негативного національного фронту, коли б його не обеду вала зненависть до одної Англії") Але вже наприклад для Словаків, які мають проти себе Мадярів і Чехів, єдиний негативний національний фронт неможливий. Поучаючий теж приклад Польщи, нації колись державної, значить посідаючої опертя в самій собі, в своїх старих консервативних традиціях, а проте поділеної тепер на два непримиримі табори: русофобів і ґерманофобів тому, що консерватизм не зміг виконати там своєї позитивної обєднуючої ролі від середини нації, від її традиції, її минувшини. Друга: коли всенаціональн ціональний обєкт зненависти повстає тому, що вся, обєднана зненавистю, нація була завойована і поневолена другою нацією, яку вона ненавидить. Це значить, що оця поневолена нація мусіла мати колись свою єдину державно- національну владу; що за цею владою стояли дуже сильні консер- вативні елементи даної нації, а поруч них, завдяки їх силі, і вся нація; що ця влада державно-національна упала не від вну трішнього бунту, а в оружній боротьбі з чужою владою; що знищеня цієї своєї влади чужою владою вся нація відчула як тяжку кривду, заподіяну цілому національному колективові, і що тому возстановленя цієї власної влади єсть бажанням цілої нації. Коли на чолі такого всенаціонального хотіння возстановити свою владу стають консерватисти, тоб-то репрезентанти старої традицийної влади, на яких ця влада колись спіралася, маємо воз- становлений знов єдиний провід в нації і значить позитивний націо- нальний фронт, опертий на любови нації до своєї старої влади, до своєї старої традиції національної. Коли-ж, при ослабленю консер- ватистів, провід беруть в свої руки поступовці, які намагаються возстановити не стару форму влади, а сотворити якусь її форму пову, масам нації невідому, то маємо національний фронт негативний, опертий не на любови до своєї влади (бо традицийну лають, а майбутньої ще ніхто не знає), а на зненависти до влади чужої. Оцієї необхідної для негативного «революцийно-демократичного єди- зненависти, без вищезазначених ного національного фронту передумов, бути у нації не може. 🤍🤍🤍🤍⚔️|❤️|⚔️🤍 🤍🤍🤍 📓| Джерело: [Покликання Варягів чи організація Хліборобів] ✍️| ⚔️[ #роботилипинського ]⚔️ Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

Недієздатність і трагедія варязької теорії 🤍🤍🤍🤍⚔️{🇺🇦}⚔️🤍🤍 🤍🤍 Але трагедія від цієї теорії не в тім. Трагедія в тім, що її твор- цем есть козацький син і український землевласник, отже уроджений і природний український консерватист, якого вся родинна традиція і весь верстак творчої продуктивної праці власне з традицією україн- ського консерватизму звязані. І доки такі люде навіть в найкращих намірах та під впливом неопанованої горечі творять революцийні теорії, доки вони не стоять в одній українській консервативній лаві, доти поступовці українські мають слушність, що не хочуть приймати українських консервативних вимог, а вороги України мають слуш ність, коли її реальне державне істнування вважають утопією роман- тиків. Бо чи може бути «єдиний національний фронт» між Бог зна звідки взявшимися і один другого не знаючими українськими революціонерами, коли немає єдиного фронту навіть між осівшими з діда прадіда на однім місці, звязаними одним способом праці і старими сусідськими звязками, українськими консерватистами? Уявім собі, що теорію варяжську, висловлену обережно і тактовно уродженим як не як українським консерватистом, підхопить справді частина поступової та революцийної української інтелігенції. Хай вона, конкуруючи з есерами, справді проголосить себе одного ранку українськими «монархістами в варяжськім стилі і для переліцитованя своїх есеровських конкурентів підійме ще більший галас проти «Гетьманства» і «хліборобів», як проти не народніх, пансько-поміщицьких затій». В що тоді взагалі обертається вся політична державно-творча українська праця і чи з неї не треба тоді як найшвидче забіратись кожному, хто хоче залишити по собі принаймні своїм дітям імя поважної людини. Або єсть організавана, національна українська творчість волеве і продумане формування нації або єсть дике українське поле. Або есть людська громада, що щось колись думала, творила, і що це продумане та сотворене розвиває, удосконалює і дальшим поколінням передає; або єсть випадкова банда, випадково зібраних людей, в якій вільно кожному робити те, що йому хочеться під гаслами: «валяй, валяй» і «моему нраву не препятствуй!« Зокрема, що до монархізму: чи вільно кожному Українцеві шукати та вибі- рати собі «монарха⟪ по своїй вподобі, а як ні, то які обовязуючі всіх норми мають обмежувати цей вибір? Судячи по варяжській теорії на першу частину цього питання треба відповісти: так; а на другу: обовязуючою нормою для сотвореня української монархії мають бути погляди і хотіння українських республиканців. Иншими Фаталістична концепція українського дикого поля, з необмежено і вільно бушуючими на ньому стихийними силами, абсолютно од ніякої логічної збірної думки і послідовної збірної волі незалежними. Силами, які звязатись в одну націю можуть не ідеологією, не організацією, не спільним проводом, не точкою опори в собі, не працею громадського розуму, організуючого громадські стихийні хотіння, а якоюсь випадковою спільною стихією, якоюсь спільною випадковою емоцією. Варяжська теорія не належить, на жаль, до теорій, з яких міг би вирости позитивний, на одному проводі опертий, організований єдиний національний фронт. Вона належить до теорій національного фронту негативного. 🤍🤍🤍🤍🦁{👑}🦁🤍 🤍🤍🤍 📓| Джерело: [Покликання Варягів чи організація Хліборобів] ✍️| ⚔️[ #роботилипинського ]⚔️ Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

Георгій Іванович Нарбут — одна з найвизначніших постатей українського мистецтва початку ХХ століття. Він був автором перших українських державних знаків — банкнот і поштових марок, одним із засновників Української академії мистецтв, професором графіки та її ректором. 🤍🤍🤍🤍🦁|❤️|🦁🤍🤍🤍🤍 Народився Георгій Нарбут 25 лютого 1886 року на хуторі Нарбутівці Глухівського повіту Чернігівської губернії в родині збіднілої литовської шляхти. Художній талант проявився ще в дитинстві, а під час навчання в Глухівській гімназії він захопився давньоруською книжковою графікою після знайомства з Остромировим Євангелієм. Після закінчення гімназії Нарбут переїхав до Петербурга, де активно вивчав українське мистецтво, геральдику й історичні пам’ятки. Особливий вплив на його творчість справили стародруки XVII–XVIII століть, козацькі прапори, печатки та портрети української старшини. У березні 1917 року Георгій Нарбут повернувся до Києва, де активно долучився до розбудови української державності засобами мистецтва. Він створював ескізи військових одностроїв, поштові марки УНР, державні папери, грамоти та інші офіційні документи. У вересні 1917 року Нарбут став професором графіки новоствореної Української академії мистецтв, а з лютого 1918 року — її ректором. 🤍🤍🤍🤍⚔️{📓}⚔️🤍🤍 🤍🤍 Двадцять девʼятого квітня 1918 року у Києві відбувся державний переворот, унаслідок якого було повалено Українську Народну Республіку та проголошено Українську Державу на чолі з Павлом Скоропадським. Із встановленням нової влади перед її керівництвом постало питання вироблення та затвердження державної символіки. У цей час Вадим Модзалевський та Георгій Нарбут виступили за відмову від затверджених ескізів гербів і печаток УНР, автором яких був Василь Кричевський. На їхню думку, ці проєкти не відповідали геральдичним нормам. Для оцінки чинної символіки Миколі Могилянському було доручено провести експертизу та організувати створення нових проєктів. Девʼятнадцятого червня 1918 року Микола Могилянський подав Раді Міністрів доповідну записку «Про державні печатки, герби України», у якій обґрунтував необхідність розробки нових державних символів. Основою нового герба пропонувалося залишити тризуб та історичну емблему Війська Запорозького — козака з пищалем. Вважаючи Георгія Нарбута найкращим фахівцем у галузі графіки та геральдики, Могилянський доручив саме йому виконання нових проєктів. Уже в червні 1918 року Нарбут створив ескізи великої та малої державних печаток, які були схвалені Радою Української академії мистецтв. Тринадцятого липня 1918 року Рада Міністрів ухвалила передати Георгію Нарбуту остаточне виконання державного герба та печаток. А вже 18 липня гетьман Павло Скоропадський затвердив розроблену Нарбутом малу державну печатку Української Держави. Вона поєднувала дві головні історичні емблеми української державності — Володимирів тризуб і козака з пищалем, оточені орнаментом у стилі українського козацького бароко та написом «УКРАЇNСЬКА ДЕРЖАВА». Остаточного вигляду державна печатка набула, ймовірно, у серпні 1918 року. 🤍🤍🤍🤍⚔️|🇺🇦|⚔️ 🤍🤍🤍🤍 Нарбут планував скласти українську абетку — ще один зі символів державності. Над нею він почав працювати у Києві 1919 році, вважав абетку найголовнішим серед всього, створеного ним як графіком. Прагнув використати шрифти козацького бароко. На початку 1919 року Нарбут почав керувати Академією, адже з професорів залишилися лише він і Михайло Бойчук. Коли більшовики забирали приміщення академії, Нарбут проводив заняття в себе дома. Видатний український графік та автор перших українських державних банкнот і гербів Георгій Нарбут відійшов 23 травня 1920 року у Києві у віці 34 років. Причиною смерті став висипний тиф, який супроводжувався хворобою серця. Митця поховали на Байковому кладовищі. 🤍🤍🤍🤍🦁{📓}🦁🤍 🤍🤍🤍 •| [Павло Гай-Нижник • Державний герб і печатка Української Держави 1918 року] •|[ #мистецтво ] Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

У різні епохи українські мислителі намагалися знайти відповідь на запитання, що є основою сильної та незалежної держави. Одним із найглибших політичних філософів України був В’ячеслав Липинський, який вважав, що майбутнє нації залежить насамперед від її моральної сили, єдності та відповідальності. Саме ці думки він висловлює у своїй відомій цитаті з «Листів до братів-хліборобів». 🤍🤍🤍🤍⚔️|❤️|⚔️🤍 🤍🤍🤍 "Тільки величезним моральним зусиллям, тільки безмежною любов'ю до української національної ідеї і до державної, як політичного уособлення повної національної волі, тільки об'єднанням абсолютно всіх чесних національних сил коло внутрішньої праці для цієї ідеї, можна буде з 40 мільйонів темних самоїдствуючих невільників виховати героїв, котрі збудують Україну, а в ній краще для всіх — людське життя" 🤍🤍🤍🤍🦁|⚜️| 🦁🤍🤍🤍🤍 | Монархічна Телеґрама |

Чи Володимир Великий був "уніят" чи "православний"? 🤍🤍🤍🤍🦁{❤️}🦁🤍🤍🤍🤍 Володимир Великий приймав християнство в часі, ко- ли офіціяльного розриву між Візантією і Римом ще не бу- ло, але відносини між цими двома християнськими єрар- хіями були вже дуже напружені від часів Фотія, отже при- близно на століття перед Володимировим хрещенням. ещенням. Спір Спір за першенство між Папами і царгородськими Патріярхами не прийняв ще характеру повного розриву і ці дві єрархії, спорячи завзято між собою, всеж себе взаємно визнавали. В цьому взаємному визнаванню себе з боку церковних єрархій полягав звязок між обома церквами, що вже тоді по свому духу значно ріжнились між собою. Отже називати Володимира Великого уніятом чи пра- вославним в сучасному розумінню цього слова розумієть- ся не можна. Раз не було ще самого розділу (він стався в 1054 р.) і поняття про розділ ("схизму"), то не могло бути поняття і про про злуку ("унію"). Обидві єрархії були ще тоді "православними" і "католицькими", ", як православ- ним і католицьким було ціле тодішнє (за винятком побо- рюваних одностайно обома церквами єресей), ще не роз- ділене християнство. Зрештою, признатися, не розумію практичного інтере- су до цього питання, який помічається особливо в амери- канській пресі з боку наших сучасних релігійних борців. Великий Князь Володимир був не теольог, а державний муж: войовник і політик. І колиб перед ним предстали ці наші земляки, що замість релігією обєднувати людей їх під релігійними гаслами розєднують; що замість релі- ґійною любовю втихомиряти політичні спори та зненавис- ти - їх навпаки розпалюють і що з питань чисто цер- ковних роблять між світськими людьми політично-націо- нальну колотнечу то їх напевно зустрілаб незавидна доля анархічних і бунтівничих прихильників утопленого тоді в. Дніпрі Перуна. Візантийське християнство прийняв Володимир перш за все тому, що воно своєю вищою, в по- рівнанні з поганством, культурою: своєю духовою і організацийною єдностю скріпляло єдність дер- жавну політичну і національну а не руйнувало її сво- єю некультурностю, дезорганізованостю і анархічною, як це роблять ці, що іменем державника Володимира Великого сьогодня свої анархічні вчинки прикри- вають. 🤍🤍🤍🤍⚔️{🇺🇦}⚔️🤍🤍🤍🤍 📓| Джерело: [ Реліґія і церква в Історії України ] ⚔️| #роботилипинського |⚔️ Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

Про національну аристократію та про три основні методи її організації: класократію, охлократію і демократію. 🤍🤍🤍🤍⚔️|❤️|⚔️🤍 🤍🤍🤍 Кожна нація має свою провідну верству. Але не кожна провідна верства здатна творити Державу. В’ячеслав Липинський шукав відповідь на питання, хто повинен провадити націю і на яких засадах має бути організована влада. Саме цьому він присвятив один із найважливіших розділів «Листів до братів-хліборобів»: 1. Темою оцих дальших моїх «Листів« мала бути наша політична тактика, отже наша політична самоорганізація і наші відносини, як до инших політичних ґруп, проявляючих себе внутрі України, так і до впливаючих на Україну політичних сил зовнішніх. Другими словами, я мав намір подати методи, яких, на мою думку, повинна вжи вати в політиці для організації і побільшеня своєї сили і для здійсненя своїх завданнь та активна частина хліборобського класу, що має волю (хотіння) творити і організувати українське на- ціональне життя. Але тут, ще більше ніж в попередніх «Листах, я зустрів великі труднощі при викладі своїх думок. Думаю, що ці труднощі стають перед кожним українським письменником-публіцистом, для якого пи- сання не ціль, а тільки засіб; який би хотів своїм писанням побільшити творчу українську національну силу, а не тільки дати своїм землякам ще одну раціональну пораду на тему »як треба будувати Україну«. Таких порад і рецептів, більше або менше льоґічних, більше або менше раціональних, можна надавати скільки завгодно. Але яка ко- ристь з тих вправ в публіцистичній стилістиці? Що з того, що істну- ватимуть численні писані рецепти для українських національних по- літиків, коли на Україні не знайдеться людей, що матимуть волю і силу творити українську національну політику? І чи всі ці численні українські політичні рецепти своїм методом, по якому вони писані, не ослаблюють часом, замість зміцнювати, того стихийного хотіння і тієї ірраціональної сили, без яких не може повстати Україна? Всяка соціяльно-політична теорія може бути дуже розумною, раціональною і дуже льоґічною в межах тих предпосилок, на яких вона спірається. І між теоріями України інтеліґентської: демокра- тично республіканської, України пролетарської: комуністично- республіканської і України хліборобської: трудово-монархічної, між всякими рецептами на орієнтацію східну чи західну нема ніякої льоґічної, розумової ріжниці. Всі ці ріжно побудовані і ріжно орієнтовані України теоретично можливі по стільки, по скільки вони являються зробленими пером на папері по однаковим для всіх теорій законам льоґіки висновками з певних прийня- тих на віру предпосилок. Але зо всіх оцих, істнуючих в теорії, раціональних і льоґічних »Україн«, в реальнім дійснім життю зможе повстати тільки одна реальна, тільки одна дійсно правдива Україна. Саме та Україна, яку своїм ірраціональним, стихийним хотінням сотворять люде, що, увірувавши в оцю свою Україну, матимуть силу і мати- муть уміння, свою волю, своє хотіння тієї України, в яку вони вірять, перевести ділами в життя. Тільки реальні діла оцих живих реальних людей покажуть, котра з українських політичних теорій правдива, а котра при всій своїй раціональности, льоґічности і науковости брехлива. 🤍🤍🤍🤍🦁|❤️|🦁🤍🤍 🤍🤍 📓| Джерело: [ Листи до братів-хліборобів ] 🦁| #роботилипинського |🦁 Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

☦️ 15 липня в Україні відзначають День Української Державності. Водночас цього дня вшановується Хрещення Русі, що однозначно дає нам зрозуміти, на яких засадах і на якому фундаменті будувалася Україна, її традиції, устої та національна самосвідомість. Упродовж усієї своєї історії вона була невід'ємно й безпосередньо пов'язана з православ'ям. І коли Україна переживає численні нападки як ззовні, так і зсередини, єдине, що може її вберегти, - це те, що свого часу вже не раз оберігало цілі народи, а саме уповання на Господа та відмова від порушення Його заповідей на державному рівні. Або ж, принаймні, те, що можемо зробити ми самі, - не залишатися байдужими до того, як держава з кожним днем дедалі більше знищує те, на чому будувалася Україна. Адміністрація Теозісу щиро вітає вас із цими святами та бажає не забувати насамперед про те, що це не просто пам'ятні дати, які час від часу згадуються в підручниках історії. Це дати, які сформували нашу історію й визначили те, як ми живемо сьогодні. Theosis | TCSE

Українська наддніпрянська інтеліґенція і творення української національної ідеї 🤍🤍🤍🤍🦁{❤️}🦁🤍 🤍🤍🤍 І. Перший раз в життю доводиться мені публічно в пресі, виступити проти тих, кого я звик уважати за співробітників у праці для одної, хоч ріжнородної в формах, але здавалося єдиної по сути, української національної ідеї. До революції для мене та моїх однодумців і ровесників, від часу, коли ми стали до громадської праці в початку девятисотих років політичне „вірую" кожного з нас було справою другорядною: першою було „вірую" національне. „Нашого брата прибуває" ми, давні, довоєнні й дореволюцийні самостійники-націо- налісти, передплачуючи кожну нову українську ґазету, купуючи кожну українську книжку, без огляду на її соціяльно-політичний на- прям. І навіть гострі иноді політичні суперечки не псували дружніх близьких відносин, що вязали нас з людьми часто ріжних соціяльно- політичних світоглядів, тому, бо ці люде були для нас перш за все „свої", „Українці". Вся боротьба наша зверталась у бік зовнішнього ворога и велась за визволення з під ярма чужих національних впливів тих, хто в Україну, так як ми, ще були не увірували. На поширеня українства се- ред тих „незрячих" для мене персонально найближчих по крові: спольщених, а для моїх товаришів: зросійщених земляків ішла вся наша громадська енергія. Боротьба Українців між собою, про котру нам дехто, особливо „ліві" наші приятелі, все нагадували здава- лась нам чимось дуже далеким, нереальним. Зрештою ми так гли- боко вірили в розум і такт українських національних учителів і про- відників... Але ця боротьба прийшла, бо дійсно прийти мусіла. По законам Сольона кожний громадянин, що підчас внутрішньої, домашньої війни заховувся невтрально, мусів бути засуджений на вічне вигнання. Старовинний світ у той спосіб боровся з деморалі- зуючим і розкладовим впливом тогочасних демократій, в яких маси, втягнені ріжними демаґоґами в політику і бачучи „діла" своїх про- відників, стали врешті пасивно піддаватись тиранії тієї чи иншої „на- родньої партії", пильнуючи тільки за тим, аби без найменшого риску як найбільше хвилевих користей для себе від панування ціх партій урвати. І досвід історії дійсно підтвердив, що нації, де переважають „невтральні" чи то у внутрішній, чи то в зовнішній боротьбі, не- минуче засужені на смерть на рабство. Боязливе полювання у вну- трішній боротьбі на чужу перемогу робить кожну таку перемогу не- повною й тому всякий внутрішній лад нетривким; а в боротьбі зов- нішній все й безумовно кінчиться поневоленням тих, хто на чужу перемогу рахує. Між иншим і наше історичне поневолення в певній мірі поя- снюється тим, що ми підчас „Руїни", в боротьбі поміж Москвою й Польщею, будували свою будуччину не на власній перемозі, а на перемозі то одного то другого сусіда. „Хай Бог тому помагає, хто нам добре бажає" так казали наші тодішні невтральні. В резуль- таті нація наша опинилась у залежности і від Москви й від Польщи; всі наші войовничі творчі елементи спольщились та помосковились, а при українстві лишились самі невтральні пацифісти вічно по- кривджені, не зважаючи на свою щиру миролюбивість та політичну невтральність, ріжного роду поступові демократи. Отже кожному, кому дорога будуччина нашої нації, не вільно в тій домашній війні, яка тепер на Україні розгорілась, оставатися невтральним. Навіть якби ця невтральність випливала з глибокого патріотизму і щирої любови до всіх Українців. В таких хвилинах, коли важиться доля нації, історія не відріжняє поміж невтральними боягузів і політичних спекулянтів від чесних і щирих патріотів. Кож- ний із нас мусить заняти своє місце в тих рядах, де його поста- вило життя, і мусить виконати свій обовязок так, як йому наказує совість 🤍🤍🤍🤍🦁{🇺🇦}🦁🤍 🤍🤍🤍 📓| Джерело: Листи до братів-хліборобів ✍️| #роботилипинського Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

Великий Богдан і трагедія українського державотворення 🤍🤍🤍🤍⚔️|🇺🇦|⚔️🤍🤍 🤍🤍 Помиляється, на мою думку, Вельмишановний Автор варяж-ської теорії, рії, кажучи, що діло Великого Богдана упало тому, що він був для Українців »свій«. Воно держалось, поки він був живий. Держалось тому, що це був єдиний державний муж в нашій новітній історії, який зумів зорганізувати українську здержуючу і кермуючу консервативну силу і при помочі цієї сили опанувати розбурхану українську стихію. Це був єдиний державний муж, який не кланявся «в пояс на всі чотирі сторони» глупій і розбещеній юрбі, погорджуючи пею одночасно в душі і тільки бігаючи по неї хитрими очима: чи прид- бав він собі серед неї оцими поклонами популярність? Це був єдиний і справжній народолюбець, який власне тому, що цілим своїм горячим і чесним серцем любив свій нещасний народ, не потурав його глупоті, лінивству і руїнництву, а намагався розвинути і зміцнити те, що в цьому народі було розумного, працьовитого, творчого. Тому так радо йшли йому на поміч всі, що так само, як і він, розуму, праці і ладу для України бажали. І він не відштовхував їх, не платив їм «камінням за хліб і гадюкою за рибу», як це робили перед ним і по ньому всі наші »патріотичні» руїнники. Його діло упало після його смерти тоді, коли його наступники, замість удержати зроблене вже ним, замість задержати дану вже їм для України точку опори - замість затвердити дідичне монархічне Гетьманство, як сталу і незмінну, живу і реальну персоні- фікацію України стали за для »хтивости і заздрости уряду», під покришкою патріотизму, оцю свою власну національну владу руйну- вати. Оці нездержані нічим в свому примітивному імперіялізмі суве- ренні руїнники, зпочатку видирали цю владу собі взаємно з рук, шукаючи все кращих і більше патріотичних Гетьманів, аж врешті докотились до чужоземного Царя, який своєю силою завів дійсно на Україні лад — але не український.... 🤍🤍🤍🤍🪶|❤️|🪶🤍 🤍🤍🤍 📓| Джерело: [Покликання Варягів чи організація Хліборобів] ✍️| #роботилипинського Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

«Демократія і консерватизм у політичній концепції В’ячеслава Липинського» 🤍🤍🤍🤍⚔️{👑}⚔️🤍 🤍🤍🤍 Українська демократія могла б признати реальну владу тих чи инших Варягів тільки тоді, коли б вони заімпонували їй своєю силою; коли б вони її, як розбрикану і пусту дитину, при- вели до пуття і поставили на місце. Перші наші Варяги, як оповідає літопись, довго вагались, чи йти на заклик Новгородців, бо боялись »їх звіриного обичаю і нраву». Але раз прийшовши, вони прийнялись нещадно виновників цього звіриного обичаю« Борохобників всяких руїнників і втихомиряти. Не инша доля жде і сучасну демокра тію, коли б вона прийняла варяжську теорію і згодилась на закликаня перйозних Варягів. Але власне тому варяжська теорія єсть в її серйоз-ному виданню для нашх демократів неприємлема. Отже, чи не краще було б, замість без надії на успіх пропонувати Демократії щоб вона покаялась і сама себе висікла, оставити їй спо- кійно ту ролю необхідного для життя нації ферменту — ролю для якої од віків Бог її сотворив на світі. Бо біда не в тім, що ми маємо демократію, а трагедія наша і нещастя в тім, що ми маємо лише демократію: що ми маємо тільки сили по- ступові і руйнуючі, а не маємо власних національних сил здержуючих та будуючих. І велика небезпека од варяжської теорії для практики нашого життя та, що ця теорія не тільки руїнницький монополь ре- презентації нації при демократії залишає, але ще й додає їй такі зав- дання, яких вона по природі своїй виконати не в силі. Найбільше, чого від нашої демократії во імя добра нації можна вимагати це, щоб вона визнала авторітет українського Гетьмана- Монарха і тим дала змогу українському консерватизмові абсорбувати і унешкодливити на Україні (як не потрібну вже по втихомиреню власною владою демократичного руїнництва) російську та польську реакцію; иншими словами, щоб вона дала змогу, обмеживши свої ба- жання суверенної влади, нарешті дозріти і сконсолідуватись Україн- ській Нації. Але ж цього можна вимагати від демократії тоді, коли консерватизм український буде в силі сам свою монархічну ідею здійснити. Перекладати здійсненя цієї ідеї на демократію, це тільки збільшувати її зненависть до нас консерватистів монархістів та комплікувати її найнебезпечніщу хворобу: манію великости. Бо ж власне з нашої дотеперішньої слабости випливає вся зненависть до нас і все руїнницьке завзяття української демократії, маніякально переконаної, що тільки вона одна репрезентує і спасає Україну«. Чи ріжні такі демократичні твори, як «Молода кров«, »Голос землі», >>Відродженя нації і т. д. і т. д. — чи всякі національні повстання» проти власної держави і всякі виключуваня« нас з посеред «нації« --були б можливі, коли б ми, яких ці твори намагаються осмішити. а ці повстання і»резолюції» в нівець обернути, були дійсно сильні? Демократія знущається тільки над слабими і безборонними. Така її природня вдача і таке може навіть її покликаня: відроджувати внущанням сили ослаблених. Але чи зможемо ми стати сильними і чи зможемо ми тільки цим єди- ним шляхом здобути пошану для себе і авторітет серед демократії, коли свої завдання ми будем перекладати на її плечі? 🤍🤍🤍🤍🦁{📓}🦁🤍🤍 🤍🤍 📓| Джерело: [Покликання Варягів чи організація Хліборобів] ✍️| #роботилипинського Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

«Політика як умілість творення Держави». 🦁| Частина II |🦁 🤍🤍🤍🤍⚔️|❤️|⚔️🤍🤍 🤍🤍 У наведених уривках із «Листів до братів-хліборобів» Липинський розкриває своє бачення природи політики, ролі держави, провідної верстви, консерватизму та політичної організації. Ці думки становлять основу його державницької філософії й залишаються актуальними для розуміння того, як постають і занепадають нації. Лист 33: Коли імперіялізм активної провідної меншости не обмежений сильною (напр. монархічною) формою політичної організації, а містицизм не обмежений загально обовязуючими (напр. релігійними) доґмами громадської моралі, то ця провідна меншість, позбавлена тоді внутрішньої єдности, буде порушувати пасивну народню масу в ріжних напрямах і, замість організованого проводу, буде давати своїй нації хаос і дезорганізацію. Але й повне обмеженя рухових прикмет провідної меншости матеріяльною силою політичного і доґма- тичного абсолютизму, опертого на інертности мас, спиняє всякий розвиток нації і так само веде націю до руїни. Нація гармонійно розвивається тільки тоді, коли активність її порушуючої провідної меншости обмежена відповідними формами політичної і громадської організації (державою і церквою) до степені восприїмчивости пасивної більшости (ст. 367). Лист 34: Ціллю всякої політичної акції єсть влада, що здобувається для реалізації означених політичних хотіннь, на означеній території, серед. живучого на ній, поділеного на класи і стани, громадянства. Від. такого чи иншого методу завойовуваня політичної влади залежить устрій. держави, її закон, таке чи инше взаємовідношеня держави і громадянства, і врешті продукт цього взаємовідношеня нація. Мож ливо точне означеня всіх цих понятть, необхідне для того, щоб люде, які полі- тичну акцію хочуть спільно вести, себе взаємно розуміли (ст. 373). Лист 35: Роля «народу«, »панів«, »громадянства» і «держави» в динаміці нації. Означеня понятть консерватизму, поступу, революції і реакції. Од такого чи иншого взаємовідношеня консерватизму і поступу залежить буття або небуття нації. Слабість національного консерватизму, як головна при кмета недержавних, колоніяльних націй (ст. 390). Лист 36: Неоднаковість людей од природи. Політика, як умілість, по- дібна до різьбарства або архитектури, що використовують для своїх творів ріжні властивости неоднакового од природи матеріялу. Три основні типи, дані од. природи для політичної творчости: войовник-продуцент, войовник-непродуцент і невойовник-продуцент і непродуцент. Ця класифікація оперта на неоднаковім відношеню людей до основних динамічних політичних сил меча, продукції та ідеології. Трьом основним політичним типам людей відповідають три основні методи здобування та організації влади класократія, охлократія і демократія (ст. 402). 🤍🤍🤍🤍🦁{🇺🇦}🦁🤍 🤍🤍🤍 📓| Джерело: [Листи до братів-хліборобів] ✍️| #роботилипинського Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

Липинський про денаціоналізацію провідної верстви. 🤍🤍🤍🤍⚔️{❤️}⚔️🤍 🤍🤍🤍 Без своєї власної української консервативної сили, бажаючої власної національної держави, власної національної влади, свого а не чужого Монарха сили лицарської і разом з тим матеріяльно продуктивної, а високо розвиненим почуттям національної чести, гор дости, послуху і дисципліни не тільки не засимілюються нові Варяги, але навіть і ті нові наші державно творчі активні елементи, які виділятимуться з пасивної української маси, не удержаться при Україні, а будуть асимілюватись консервативними силами чужими. Історія наша буде і далі йти дотеперішнім шляхом. Українство на Україні буде, як сила політична (за винятком одиниць) ділом несерйозним, пайдократією, зайняттям для дітей або дітвакуватих. Кожний, висту паючий на арену історії, новий український клас, пошумівши за днів своєї молодости в українських національних формах, буде денаціона лізуватись в міру того, як прибуватиме йому розуму, достатків і влади. Так аденаціоналізувались колись ці наші князі, що були українськими «Байдами на Запорожжі і поставали польськими Яремами Вишневець- кими, як перестали «байдикувати». Так зденаціоналізувалась наша шляхта, що була українською поки козакувала і перестала нею бути, як устатковалась, взялась до хозяйства та до державних справ і як не стало Великого Богдана, що соціяльній та політичній статечности« один умів надати національно українські громадські та державні форми. Так зденаціоналізувалось і наше козацтво, ставши діловитим дворянством; так само врешті може зденаціоналізуватись і теперішня надія України: новий, виступаючий саме тепер на арену нашої історії, селянсько-хліборобський клас. Він закине свої романтичні «китиці і оселедці, свої «вільні козацтва», свою «отаманщину», своє опози цийне бунтарство, коли дійде до державного розуму, забажає закрі пити за собою здобуту ним «земельку», захоче взятись до продуктив-ної праці, присмирить своїх бандитів уголовних і бандитів політичних одно слово, коли з класу ферментуючого, революцийного він стане класом статечним, консервативним і коли одночасно поважного, орга- візованого та дисциплінованого консервативного українства.... як не було, так і не буде....*) 🤍🤍🤍🤍🦁{❤️}🦁🤍 🤍🤍🤍 📓[ Покликання Варягів чи організація Хліборобів ] ✍️| #роботилипинського Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

ΙΧΘΥΣ — це православна націоналістична папка, що ставить за мету проповідування істинного вчення, а також боротьбу із зовнішніми ворогами та єретиками. — «Коли Бог за нас, то хто проти нас?» (Римлянам 8:31). — Приєднуйся до нашої команди!

Минає 95-та річниця від дня смерті Вʼячеслава Липинського — історика, політичного мислителя, дипломата та ідеолога українського монархізму. Він належав до тих небагатьох діячів, які ще на початку ХХ століття послідовно відстоювали ідею незалежної Української держави та заклали інтелектуальні підвалини українського консерватизму. 🦁\ Частина I \🦁 🤍🤍🤍🤍{❤️}🤍🤍🤍🤍 Вʼячеслав Казимирович Липинський народився 5 квітня 1882 року у селі Затурці на Волині в родині шляхтича, який переселився в Україну з Мазовії. Після військової служби у російській армії та студій з історії та агрономії у Краківському, а також соціології у Женевському університеті осів у родовому маєтку Русанівські Чагари на Уманщині. У 1914 році як офіцер Вʼячеслав Липинський був мобілізований до російської армії. Під час бойових дій загострився туберкульоз, від якого Липинський страждав до кінця життя. 🤍🤍🤍🤍🦁[📓]🦁🤍 🤍🤍🤍 В українському громадсько-політичному житті починає брати участь ще учнем у Першій Київській гімназії. Він запропонував польській студентській організації, до якої належав, обʼєднатися з українською громадою. Коли йому відмовили, Вʼячеслав покинув польську громаду і приєднався до української, оголосивши себе українцем. 🤍🤍🤍🤍🪶|⚜️|🪶🤍🤍🤍 🤍 Від 1908 року Липинський починає активну діяльність із навернення польської та полонізованої шляхти Правобережної України до українства. Люди називали себе українцями польської культури або римо-католицькими українцями. У 1909 році він став членом конференції українців польської культури, на якій виголосив промову «Шляхта на Україні: її участь в житті українського народу», видану польською мовою у Кракові. 🤍🤍🤍🤍🦁[✍️]🦁🤍 🤍🤍🤍 Вʼячеслав Липинський — один з небагатьох українських діячів, який не підтримував автономістсько-федеративні засади. На таємній нараді в Отвоцьку, яка відбулась у 1911 році, Липинський виголосив намір створити організацію, яка буде боротися за українську незалежність. Молодий Вʼячеслав Липинський виступав проти того, щоб українці брали участь у демократичному русі в Росії. На цій нараді молодий Вʼячеслав продемонстрував себе як політик-практик, здатний прогнозувати хід історичних подій. 🤍🤍🤍🤍⚔️|❤️|⚔️🤍🤍 🤍🤍 Передбачаючи близький вибух міжнародної війни, Липинський висуває завдання створення інституції для пропагування закордоном ідеї про незалежність України. З цією метою учасники Львівської наради створюють Український Інформаційний Комітет на чолі із Залозецьким. Функції Інформаційного Комітету став виконувати Союз визволення України, заснований у 1914 році українськими емігрантами з Великої України. Проєкт СВУ розробив Вʼячеслав Липинський, хоча участі в ньому не брав, бо був мобілізований до російської армії з початком війни. 🤍🤍🤍🤍🦁{🇺🇦}🦁🤍 🤍🤍🤍 Після Лютневої революції Липинський брав участь в українізації військових частин на Полтавщині й одночасно з Сергієм Шеметом розпочав політичну організацію хліборобсько-консервативних елементів. Липинський був одним із засновників та авторів політичної програми УДХП у жовтні 1917 року. У програмі він розширив політичні та економічні засади діяльності УДХП, прийняті під час заснування партії у травні 1917 року, наголосивши на необхідності формування провідної верстви суспільства з державницькою свідомістю, співіснування орендної та приватної форм землеволодіння, встановлення державного контролю за національним господарством. | Монархічна Телеґрама |

Удар Антихриста по Святині. Сьогодні вночі антихрист який називає себе так званою *російською федерацією* вирішив вдарити по Християнській Святині, вдарити по Києво-Печерській лаврі, вони це зробили не думаючи про наслідки як матеріальні так і духовні, після цього виникає лише одне питання: як ми можемо до сих пір вважати що так звана держава як російська федерація є Християнською, як нам ще розум дозволяє говорити про це? Від усього каналу ми хочемо виразити співчуття постраждалим ми будемо молитись за всіх хто постраждав, всіх хто вночі не спав, а сидів в укритті і молився, за всіх хто став жертвою антихриста сьогодні вночі. [♔]Гетьманська Правда[☨]

Вплив реліґійних інституцій на розвиток культури та держави у світовій історії. 🤍🤍🤍🤍🦁|❤️|🦁🤍🤍 🤍🤍 Розглядаючи питання культуротворення і державотворення, Вʼячеслав Липинський особливу увагу приділяє значенню реліґії та Церкви. На його думку, без спільних моральних засад і духовної дисципліни неможливе існування ні тривкої держави, ні високої культури. Зокрема, він писав: Реліґії і церква до витворення культури і до бу- дови держав причинялася перш за все як нічим незаміни- ма школа дисципліни соціяльної і моральної: організацією людських інстинктів та хотінь і упорядковуванням люд- ських думок про добро і зло громадського життя. Коли прийняти той факт, що всяка держава повстає з завойовання і що у всякій державі єсть люде, які прав- лять, і люде, якими правлять, то трівка державна органі- зація і трівка культура може повстати тільки там, де вза- ємовідношення між завойовниками і завойованими, між ор- ґанізаторами і організованими, приймає норми законні, о- перті на загально прийнятих і однакових як для одних так і для других, поняттях про добро і зло громадського жит- тя. Рішаючу ролю в виробленню таких законних норм ві- дограє релігія, яка власне загальні і всіх обовязуючі по- няття моралі дає, своєю церковною організацією їх чисто- гу та ясність зберігає і відповідно до них обмежує і орга- нізує людські інстинкти та упорядковує людські думки, витворюючи той лад в хотіннях, ту єдність в думанню і ту організованість в ділах, що в життю політичнім зветься державою, а в життю духовнім культурою. Без такої орга- нізуючої і здержуючої духовної сили, якою єсть релігія і церква, в громадському життю запановує вкінці груба сила матеріяльна. Її панування веде завжди до руїни і анархії, до нічим необмеженого права сильніщих кривдити слабших і до нічим необмеженого права слабших бунтуватись всі- ма засобами проти сильніщих. 🤍🤍🤍🤍⚔️{❤️}⚔️🤍 🤍🤍🤍 📓| Реліґія і церква в Історії України ⚔️| #роботилипинського |⚔️ Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

«Політика як умілість творення Держави» 🤍🤍🤍🤍⚔️|❤️|⚔️🤍 🤍🤍🤍 Українська політика занадто часто зводиться до емоцій, гасел і боротьби за владу заради самої влади. Проте для В’ячеслава Липинського політика була передусім мистецтвом організації нації та держави. Ідеолог українського монархізму вважав, що без волі до власної влади, без політичної культури та без провідної верстви неможливе існування жодної тривкої держави. Про це він у «Листах до братів-хліборобів» писав так: Лист 29: Політика як наука і політика як умілість (штука). Тільки хотіння своєї влади на своїй землі може примусити Українців до шукання раціонально найкращих політичних методів здійснення цього хотіння. Без такого хотіння всі українські теоретичні праці з обсягу політики будуть практично безвартістні. Роля стихійних предопреділених хотіннь і свідомої та свобідної волі в політичній творчості. Слабесеньке хотіння України і ще слабша воля до його здійснення як одна з головних причин політичного небуття України. Політична культура нації виявляється в хотінню і умінню її провідної верстви використовувати для політичної творчості дані політичної науки і політичного досвіду. Моє бажання спричинитися своєю скромною працею до розвитку політичної культури людей, що живуть на Українській Землі. Лист 30: Необхідною передумовою розвитку політичної культури єсть взаємне розуміння себе між обсерваторами громадського життя і політиками практиками, що з цих обсервацій захочуть користати. Підставою такого взаємного розуміння єсть однаковість хотіннь і однаковість відношеня до проявів руху громадського життя. Три основні типи такого відношеня: емпіричний реалізм, діялєктичний ідеалізм і ідеалістичний реалізм. Характеристика цих трьох типів. Лист 31: Обсервацію громадського життя утруднює вічне перехрещуваня в ньому двох собі протилежних сил: порушуючої сили активної меншости в напрямі як найбільшої свободи, і сили спротиву пасивної більшости в напрямі найбільшої рівности. — Змагання активної меншости до здобуття собі восприїмчи- вости на свій рух серед пасивної більшости. — Восприїмчивість пасивної біль- шости здобувається активною меншостю при помочі ріжних політичних залежних од типу людей, до якого активна меншість належить. — Пізнання цих методів, на те щоб найбільше відповідний для даної нації і в данім часі метод вибрати, входить в обсяг політичної умілости. Лист 32: Імперіялізм, в розумінню вродженого хотіння влади, і містицизм, в розумінню віри в законність цього хотіння, як основні рухові прикмети активної меншости. Все, що побільшує активність цієї меншости, отже завзяття, витривалість, непохитність, жертвенність, сміливість, рисковитість, рішучість і самоповага, має своє джерело в містицизмі, зміцняючім вроджений імперіялізм. 🤍🤍🤍🤍🦁{❤️}🦁🤍 🤍🤍🤍 📓| [Листи до братів-хліборобів] 🦁| #роботилипинського |🦁 Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

Вʼячеслав Липинський про причини поразки Української Держави 🤍🤍🤍🤍⚔️|🇺🇦|⚔️🤍 🤍🤍🤍 Формуючи свою концепцію української класократичної монархії, В’ячеслав Липинський значною мірою спирався на досвід Гетьманату Павла Скоропадського 1918 року. Він вважав, що саме Гетьманство було реальною спробою об’єднати українську націю навколо законної державної влади та покласти край руйнівній міжусобній боротьбі. З цього приводу Липинський писав: "Якщо б наші революційні отамани й інтелігенти в 1918 році визнали та підтримали власну консервативну владу Гетьмана Павла Скоропадського, то по цей день би існувала Українська Держава. Місцеві консервативні селянські, промислові й військово-бюрократичні елементи не оглядалися би тоді, рятуючись від українських революціонерів.. Вони сполучили б свій досвід влади і організації держави з молодим загонистим українським імперіалізмом та вірою в Україну наших революціонерів, і дали би спільними силами відсіч більшовикам. Бо слабесенький напір більшовиків в 1918 році на Україну вдався тільки завдяки внутрішній різні українських революціонерів і українських консерваторів між собою." 🤍🤍🤍🤍🪶|❤️|🪶 🤍🤍🤍🤍 📓| Джерело: Листи до братів-хліборобів ⚔️| #роботилипинського |⚔️ Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами

Гетьманство — як єдина форма Української Держави. 🤍🤍🤍🤍⚔️{❤️}⚔️ 🤍🤍🤍🤍 У своїй фундаментальній праці «Листи до братів-хліборобів» В’ячеслав Липинський виклав одну з найглибших концепцій української державності. Для нього Україна мала постати не з революційної стихії, партійного крику чи отаманського бунту, а з традиції, тяглости, лицарської дисципліни та органічного проводу. Саме Гетьманство він бачив тою державною формою, що здатна об’єднати українську націю понад класами, партіями та тимчасовими політичними пристрастями. «Гетьманство – це символ єдности Української Нації і сили Української Держави, персоніфікований в особі традиційного, національного, дідичного Гетьмана. Воно стоїть понад всіми кастами, партіями, клясами, і до нікого в нації спеціяльно не належить так само, як не може до когось спеціяльно належати і чиїмсь монополем бути само традиційне поняття Української Нації... Гетьманство – це нова форма державного життя нашої Нації, яку ми для синів і нащадків своїх тяжкою працею, жертвами й посвятою ще повинні допіру створити…». 🤍🤍🤍🤍🦁{👑}🦁 🤍🤍🤍🤍 🦁| Джерело: Листи до братів хліборобів |🦁 ⚔️| #роботилипинського |⚔️ Монархічна Телеґрама | Спілка Телеґрами