Мовний дощ📓🌧
СтатистикаПро книжки (фантастику й комікси) та настілки (все більше ролівки) За усім до @i_iva Бажанки: https://rewish.io/jGADAA/ #комікси #матеріяли #література #коміксфакти #новини #фольклор #кінематограф #короткийогляд #настілки #нрі #FridaySolo
- Последний пост
- 17 июл.
- Последнее чтение
- 12:44
- Постов за неделю
- 0
- Всего постов
- 37
- Тип
- открытый
- Язык
- украинский
- Категория
- Книги (по похожим)
- В каталоге с
- 13 авг.
- 1/24сутки в ленте
- —
- 1/48двое суток
- —
- 1/72трое суток
- —
Оценка по просмотрам недавних постов: пост набирает почти всё за первые сутки.
Посты
Вітаємо, друзі! Дякуємо усім за участь у спільному розіграші коміксів «Бетмен. Фатум, що спіткав Ґотем» та «Орден магії» разом із каналом UAGEEK. Вітаємо, Iva Sirchenko! 💥 Найближчим часом ми зв'яжемось із Вами.
‼️Стався витік таємної інформації, і вже всі дізнались так чи інакше, що ми для вас готували цьогоріч на «Мальопис року». Але, оскільки вже не один медіаресурс написав про це, то час і нам показати. Третя Паралель, яка вела щорічну статистику по виданнях мальописів в Україні разом із нереальним розробником Alex Prime створили базу всіх мальописів. Наразі вона заповнена та готова до використання, створюйте свою колекцію, діліться своїм бажаним та допомагайте нам покращувати цю нову базу! panels.in.ua Заходьте, коментуйте, підписуйтесь!
Вітаємо, друзі! Дякуємо усім за участь у спільному розіграші коміксів «Бетмен. Фатум, що спіткав Ґотем» та «Орден магії» разом із каналом UAGEEK. Вітаємо, Iva Sirchenko! 💥 Найближчим часом ми зв'яжемось із Вами.
Ну шо, будем писати про Міллара до обіцяних дописів про Мура, так, єс, сі
⚔️🐉 Вступ до масштабної епопеї — Мовний дощ оглядає «Око Світу», початок грандіозного циклу «Колесо Часу» Роберта Джордана. Багато хто чув про цей цикл як про щось нескінченне і дуже складне. Або як про клон Толкінівського Середзем'я. Серіал від Amazon лише додав плутанини. Проте «Око Світу» — це лише початок грандіозної подорожі масштабним і сповненим різноманіття світом. ➡️ Тож почнемо розбиратися у магії, світобудові та особливостях «Колеса Часу»: https://l.uageek.space/md-oko-svitu
Оце так привіт з часів до повномасштабки Навіть було й забув, що писав таке👥
Добре, хай буде дев'ять дописів про кожне з оповідань із «Осяяння» Мура. Бородань вже понад декаду часом ображається, що його й надалі знають головно як мальописного автора, тоді як, мовляв, он яка в нього проза, зачитаєшся, а продажі щось низькі, значно…
Добре, хай буде дев'ять дописів про кожне з оповідань із «Осяяння» Мура. Бородань вже понад декаду часом ображається, що його й надалі знають головно як мальописного автора, тоді як, мовляв, он яка в нього проза, зачитаєшся, а продажі щось низькі, значно нижче «Вартових» чи «Убивчого жарту», оце уявляєте. Я до його прози діставався тільки у його ж коміксах, то спробуємо оцінити, й будемо сподіватись, що «Єрусалим» із його 1200+ сторінок українською теж колись видадуть (бо раптом ми починаємо не з тієї прози, яка мала б затьмарити нам комікси Мура, й тому не генеруємо продажі цієї прози).
Узагалі, пропонуйте якийсь інший маратон дописів, тіки шоб не щодня треба було дописувати й між тим щось почитувати
не вона одна, звісно
На цьому короткі дописи про мальописи 2025 року всьо Тепер очікуйте наступних оновлень щодо відзнаки 🐈⬛«Мальопис року 2025»
👨🦳«Пломінь. Темні віки», Іван Лукавий (сценарій), Макисм Солнцев (малюнок) 🔗Сторінка видання Анотація від видавця: За три тисячі років до того, як першi вогнища запалали у Вальравi купка відчайдушних звитяжців пристала до берегів Краматонії. Хтось каже, що прибули вони з-за мертвих океанів. Інші ж твердять, що були вони вигнанцями з прадавнього Ковеліру. Та ким би не були люди Аргала – дуже скоро вони, немов летюча квіткова парость, рознеслися по всьому континенту… Мальопис «Пломінь. Темні віки» – спін-оф однойменної книги Івана Лукавого, перевидання якої вийде друком у видавництві «333». Скільки. Файного. Мальописного. Насилля. Усе, що відбувається далі вступу з передісторією світу — бадьоро й вигадливо у збоченості й проявах волі персонажів, динамічно і виразно у малюнку. Водночас я не є фанатом фактично текстової експозиції на початку мальопису та текстового ж підсумку у фіналі із проявненням лору книги, до якої спинофф тягнеться, і яка є не обов’язквою для його прочитання. Мальопис цілком самостійний, і для розкриття свого конфлікту навіть не мусив би мати й тих деталей, бо події говорять самі за себе. Ба більше, це текстове лорне обрамлення — єдині випадки у «Темних віках», коли текст аж настільки є керівним у наративі, тоді як решта твору тримає баланс між текстом й візуалом на панелях досконало, й часто передає наративні права саме малюнкові. Й саме ця наративна рамка щодо літописця, який закидає нас лорними фактами, не дала мальопису витримати достатній рівень співпереживання героям у фіналі, змазала його і натомість подарувала патосний зачин до книжки. Сюжет же самого мальопису дійсно найпростіше було б описати як «Спартак у темному фентезі», та ж від того твір не стає гірше, виконано це на висоті. Малюнок Солнцева тут взірцевий. Грубі риси персонажів із глибокими тінями, вдало вибрані ракурси й пози, колірна палітра із переважно холодними барвами, на тлі яких теплі акценти й зокрема кров виглядають дуже вигідно. Дизайни монстрів, ефекти руху, зміна текстур за переходу між планами й загалом добір тих текстур для наповнення тла, міміка персонажів — все працює на максимальний відгук читача. #мальописроку2025 🐈⬛ всі дописи
🖼«Воля: Щедрик — Пісня Світла», В'ячеслав Бугайов (сценарій), Ігор Курилін (малюнок) 🔗Сторінка видання Анотація від видавця: Спіноф стім-панк саги "ВОЛЯ". 1919й рік, Париж. У затінках яскравих бульварів та величних соборів плетуться інтриги, здатні змінити хід історії. Симон Петлюра, один із лідерів українського визвольного руху опиняється в епіцентрі змови. Біляки - залишки російських білих військ, незадоволені своїми поразками, готують заколот, щоб підірвати довіру до української еміграції. У цей час до Парижа прибуває всесвітньо відомий український хор "Щедрик". Їхній спів стає символом надії та єдності, але чи зможуть вони допомогти викрити змовників та привернути увагу Французських високопосавдовців, поки не стало надто пізно? Пригоди, політичні інтриги та культурна спадщина переплітаються у цій захопливій історії про боротьбу за ідентичність і свободу. Комікс створено за мотивами дослідження та книги Тіни Пересунько «Культурна дипломатія Симона Петлюри: Щедрик проти русского мира. Місія капели Олександра Кошиця (1919-1924)». З однієї сторони, у «Щедрику» на читачів вивалюють менше дійових осіб й мікшованого історичного фактажу, аніж це відбувається у основній серії. З іншої — їх все ще забагато для 72 сторінок, в межах яких крім подання того фактажу персонажі мають встигнути ще й із білими помахатись. Особисто мені епізоди української дипломатії часів УНР здаються джерелом дуже крутих сюжетів, які можна було б паралелити із сучасністю, але «Щедрик» зосереджується на конкретно культурній місії, що певним чином ті можливості згладжує. З іншої сторони, так, для більшого треба було б більше сторінок, сюжету, зв’язків із реальністю, які світ «Волі» вже досить сильно порозривав. Малюнок Куриліна на висоті, й основною проблемою (як майже в усієї «Волі») є величезна напханість сторінки, за якої персонажам часто стає буквально тісно у рамках своїх панелей, й іноді починає здаватись, що кожне наступне слово, яке вони впихують до свого бабла, наближає їх до смерті від розчавлення чи задухи. Поза тим же робота зі світлом, контур і кольорове розмежування сцен (та окремих панелей у випадку екшнсцен, бо так, найкращими візуально в мальописі є саме вони) є чудовими. Вдало витримана деталізація тла й відтворенн міських вулиць, одягу, техніки тощо, загальна увага до деталей усе ще тішать око. #мальописроку2025 🐈⬛ всі дописи
👨🦳«Мор. Том 2. Потойбіччя», Андрій Данкович 🔗Сторінка видання Анотація від видавця: Існує світ, де поруч опинилися дві цивілізації – люди й аштари. Аштарів, расу людиноподібних істот із сірою шкірою, люди прозвали помертвілими. Технологічно розвиненіші від людей, із чіткою ієрархією та монархічним ладом, аштари не вірять у жодних богів і вкрай ворожі до людської магії. Вже сотню років триває війна на знищення між цими двома расами – аштари мають на меті знищити людство і на це в них, здається, є свої причини. На одному із континентів їм це майже вдалося – а ті поодинокі люди, що вижили, засліплені жагою помсти, у відчаї заради виживання виду готові віддати себе в жертву невідомій, химерній та надзвичайно могутній силі. Та чи не виявиться ціна примарної допомоги занадто високою? Настільки, що все живе опиниться на краю прірви? Мор. Потойбіччя – продовження історії про таємниче і безлике зло, що навідалося у середньовічне містечко. Ця оповідь – про світ, звідки це зло прийшло. Те, чого мальопису не відняти — тут є на що дивитись. Майже безтекстова масштабна батальна сцена у першій третині «Потойбіччя» чудово демонструє, наскільки Данкович виріс як художник. Це все ще його виразний стиль, що ба й ліпше відкривається у сценах нарад в герметичних темних залах, коли глибокі тіні у рисах персонажів не настільки дробляться такої ж глибини тінями фонових предметів, і водночас вибір ракурсів, окремих акцентних рухів і композиція сторінок тепер дійсно змушують зупиняти погляд на сторінках. Багато хорошого є й у широких пейзажних сценах, які при тому теж завжди мають одну-дві деталі, що мають вибиватись із загальної картинки як акцент для зупинки погляду під час читоглядання. Щодо історії ж… Це — «Чужий. Прометей» у світі Данковича крапка підпис. Тобто, «Мор. Потойбіччя» працює як самітний твір зі своєю дуже чіткою мораллю й міцною атмосферою, яка в межах темного фентезі розкриває малюнок ба й краще, аніж у містичному сюжеті, але водночас через злам недомовленості першого «Мору» друга книга робить дещо зліше самому світові. Персонажі тут виразні, конфлікт найдавніший і найпростіший (інакше — вбий), але все ще в межах представлення незбагненного божества (?) робочий, бо ж «не набувай подоби ворога, не всі засоби варті того» тощо. Із позитивного: лор не розжовують, всю інформацію про світ ми отримуємо із подій, тоді як тексту у мальописі рівно настільки мало, як мало б бути. Чи хотів би я ще раз повернутись до світу «Мору»? Не впевнений. Та чи хотів би я більше історій про незбагненне від Данковича? Точно так. #мальописроку2025 🐈⬛ всі дописи
😺«MIU Манґа. 10 Випуск», антологія 🔗Сторінка видання Анотація від видавця фактично має завеликий обсяг для розміщення у дописі, тож я просто скерую вас вище до посилання на сторінку видання. 😺«Безмежність. Розділ 3», Дмитро Ратушняк Це був досить скудний на візуал й майже повністю текстово-експозиційний розділ, в якому роз’яснення лору відбувалося фактично на тлі голих, залитих текстурою панелей. Коли вам захочеться зробити щось таке у мальописі, подумайте, яку конкретно інформацію було б найважливіше вивалити на читоглядачів просто зараз, а яку можна вже пізніше втулити малими порціями у діалоги. Не обов’язково розкривати усі карти відразу — виділення основного для гібридних мистецтв важливе. І навіть якщо ви пишете сценарій камерного фільму зразку The Man from Earth, в якому хай крім діалогів нічого не відбувається, подумайте про додаткові засоби створення емоційного відгуку, які ви можете використати у своєму медіа. У випадку фільму це гра акторів, у випадку мальопису, ну, ви розумієте. Чи далі буде бадьоріше? Точно так. Але ну що ж ви. 😺«Місто на трьох пагорбах. Розділ 3», Akirra_Ra З третього розділу серія все ж починає чіпляти ще й дрібкою сюжетної інтриги, а не тільки ідеєю світу (із усе ще вдалими для свого формату вкрапленнями демонології). Малюнок Akirra_Ra теж певною мірою вирівнявся, хай проблема із неврахуванням співвіднесення сітки панелей у межах розгорта й залишається: не обов’язково заливати сірою текстурою всю панель, так само як не обов’язково й так часто підводити межі панелей до стику сторінок, щоб злити площини панелей з двох сусідніх сторінок у єдину пляму. 😺«Воїн Нейро. Розділ 3», Sunanichi На загал, із малюнком стало сильно краще: вдаліше вибрані ракурси, міміка персонажів почала працювати на користь наративу й тло панелей із використанням колажику з накладанням текстур теж виглядає значно природніше. Й навіть внутрішній монолог ГГ, притаманний портальному фентезі в азійців, не щоб аж так бісить, а вже зчитується органічним. Подій на 19 сторінок, утім, тут не щоб достатньо для того, щоб оцінити зрушення у площині сюжету, хай зі сторони сценарію вони дійсно вже є відчутними. 😺«Кривава Рута. Розділ 2», Kami in silence contemplates the heavens Ох, це мав би бути «Розділ 1», тоді як попередній слід було б пронумерувати нульовим через його тизерну природу. Малюнок у серії все ще просто шикарний у поєднанні гібридної графіки й текстур, ще й вміло бавиться із різноформенними панелями та розташуванням баблів й добре відчуває вагу світла у чорно-білому виконанні. Світ після триденної пітьми дійсно інтригує, образи руїни й поступове підвищення напруги тримають увагу. Якби ще й подання лору було не винятково через експозиційні монологи, то й узагалі просто чудово. 😺«Firestarter. Розділ 2», Charpechello Тут досі цікаві дизайни персонажів, часто гарні ракурси й вдале чергування рівня деталізації для різних панелей. Проблема розділу полягає хіба в розмовних сценах, знову ж, через брак динаміки й певного шталту інфодамп та у все тому ж приліпленні понелей до міжсторінкового простору, через яке розгорти трохо розвалюються композиційно. Утім, за появу круто скрафтченого боса розділові можна пробачити й це: досі стильно, досі помірковано бадьоро й досі інтригує. 😺«Риба. Розділ 1», Fumo Це дуже файний старт. Вдале й сміливе використання різних видів панелей, чудове розмежування між ними й стильна графіка. Мальопису проситься колір, бо й історія за джерелами впливу явно походить більше з вебкоміксів (якщо не рахувати дурного розриву тексту по одному слову на панель чи навіть й розриву одного слова на панелі на дві частини, що очевидно походить із аматорських мережевих перекладів манґи й досі сприймається за стиль, а не за технічний недогляд). Площини сірого тут не виглядають аж настільки дико, але відчувається, що за можливості залити все барвами океану малюнкові було б вільніше. Зав’язка сюжету достатня для того, щоб у комбінації із візуалом зачепити, тим більше в межах малого обсягу, та ще й персонажів встигає принаймні трохи представити. Перспективна серія. #мальописроку2025 🐈⬛ всі дописи
👨🦳«Плющ. За стіною. Випуск 2», Саша Буль (сценарій), Андрій Дяків (малюнок) 🔗Сторінка видання Анотація від видавця: Буття за стіною сповнене небезпек. А чого ще варто було б чекати у спустошених, зморених містах, суть існування яких звелася до виживання у світі, ворожому до самого життя? Там, де кожен випадковий подорожній може виявитися смертельним ворогом. Трійко вершників віддалялися від міста. Вчора був достатньо кепський день, щоб повірити в те, що фортуна покинула їх. Та чи так буде завжди? І чи стане одна помилка неминучим наближенням героїв до власної загибелі? Після експозиційного першого випуску ми отримуємо набитий подіями синґл. Тобто, не щоб їх тут стало сильно більше, однак другий випуск вже нарешті відчувається як початок пригод, в яких головні герої розкриваються вже значно краще, а серія набуває тої атмосфери дороги, якої й очікуєш від світу «Плюща». І водночас закрадається думка, що весь попередній синґл для задання експозиції можна б було помістити на одну сторінку цьогорічного без близького знайомства із замовником, й у такий спосіб і зробити твір насиченішим, і задати значно кращу інтригу на майбутнє. Ймовірно, це почасти продиктовано дещо літературним підходом до оповіді, але щоб сказати про це більше, треба 1) мати ще хоча б декілька наступних випусків і 2) на прикладі перекомпоновки сцен розбирати, як би це могло динамічніше виглядати у мальописі. Малюнок Дякова досі личить серії, хай і досі не є вигадливим ані у композиції сторінок, ані у виборі ракурсів та поз, на яких зосереджується на панелях. Заливка площинами кольорів тут є вигідним рішенням з погляду контрастних рожевих й червоних акцентів, а проте місцями це досить сильно злизує деталізацію: ти не уповільнюєшся для розглядання окремих панелей, що робить мальопис у комбінації із композицією сторінок відносно «рівним» у темпоритміці оповіді, що не перебивається зокрема й баблами з текстом. Тобто, малюнок тут є функціональним, але не захопливим, хоча із вигідним застосуванням стилю Дякова міг би таким бути. #мальописроку2025 🐈⬛ всі дописи
‼️ ЗБІР ДЛЯ 33 ОМБр‼️ Потрібна допомога із різним обладнанням, яке потребує 4 батарея самохідного артилерійського дивізіону. 🆘 Потреби: Рація Motorola DP4800, акум. пила (пила, 2 ланцюги, 2 батареї), бензопила, 2 павербанки, зарядна станція 1500-2000кВт. 🎁 Серед усіх донатерів, які задонатять на БАНКУ ЗБОРУ від 50 грн розіграю подарунки через Monobank після його завершення. ✅Переможець — 2 людини. 1️⃣ Набір коміксів Marvel 12 шт. + фігурка Agent Thompson. 2️⃣ Набір коміксів 12 шт. українською і англійською. ‼️ Якщо ви не користувач Monobank, під час донату залиште ОБОВ'ЯЗКОВО комент із посиланням на соцмережу, щоб знати, як із вами зв'язатися у разі перемоги 🤗 Прохання підтримати збір донатом, лайком й поширенням інформації про збір. Дякую за допомогу. 🎯Ціль: 66 000.00 ₴ 💳 Картка: 4874 1000 2523 4538 🔗 Банка: https://send.monobank.ua/jar/5zhTeZzUpb 💰 PayPal: roman.zarichnyi@gmail.com Роршах врятує нас | Комікси, мальописи, манґа
🆒«Дея. Випуск 1», Анатолій Тягур (сценарій), Микита Борко (малюнок) 🔗Сторінка видавництва Анотація від видавця: Історія Деї, це історія маленької мандрівниці! Вона живе своє чудове, безтурботне життя у Небокраї. Щодня, разом із другом Булькою, вони ганяють у рожевих хмаринках та піклуються про інших жителів свого літаючого архіпелагу. Там панує повна гармонія. Дивовижні, різнокольорові істоти, які колись покинули планету Земля (Дивокрай), знайшли у Небокраї спокій та почали нове життя. Але зло не спить... У Дивокрай прийшла біда. Дідусь Сон у небезпеці. Дею чекає безліч випробувань. Разом із новими друзями, наша героїня поспішає на допомогу. Девіз Деї - "У нас все вийде!!!". Це дуже рівний візуально, файно (хай і не дуже вигадливо) розкадрований та наповнений кольором дитячий мальопис, який пропонує найменш насичену експозицію з усіх перших випусків всесвіту «Kruto Comics». Анатолій Тягур протягом синґлу встигає трохи познайомити читачів із біомом Небокраю та головними персонажами й висунути на шахівницю майьутню загрозу, якій доведеться протистояти Деї-мандрівниці. Події тут дійсно розвиваються значно плавніше, й ми отримуємо трохи часу на те, щоб принаймні розглянути світ, що для дитячого (й поки не екшонового) мальопису є перевагою. Діалоги тут доволі простецькі, а утім, й не настільки наївні, щоб вибиватися із загальної атмосфери. Наразі пригоди Деї виглядають абсолютно самостійними й самобутніми, тож інтрига щодо повернення на Землю тощо дійсно цікава. Малюнок Борка тут абсолютно на своєму місці: чудернацькі істоти й летючі острови Небокраю задалися як треба, й колірна палітра до історії дібрана саме така, як треба. Побачити від художника зі Скадовська більше мальописних робіт хотілося б. #мальописроку2025 🐈⬛ всі дописи
🔶«Остання ніч на Землі», Віра Курико (історія), Міхеіл Ціхелашвілі (сценарій), Софія Покорчак (малюнок) (з антології «Остання ніч на землі. Війна очима жінок з Вірменії, Грузії та України») 🔗Сторінка видання Анотація від видавця: Три мальописи з Вірменії, Грузії та України розповідають про війни минулого та сьогодення і їхні наслідки крізь призму жіночого досвіду очевидиць, учасниць, тих, чиє життя однієї миті змінилося назавжди. Проєкт зосереджує увагу на воєнних конфліктах, що мали значний вплив на Кавказький регіон та Східну Європу: війна в Абхазії, Грузія (1992–1993), російсько-грузинська війна (2008), Карабаський конфлікт (Арцах) і Друга Карабаська війна (1988–2023), а також російсько-українська війна (від 2014 і дотепер). Ця книжка створена в межах проєкту «Графічні історії з Вірменії, Грузії та України», втіленого за фінансової підтримки Європейського Союзу. Я трошки схитрую із тим, що серед трьох історій у антології лише одна технічно потрапила до списків відзнаки «Мальопис року 2025» через авторство дуету українок у колаборації з Міхеілом Ціхелашвілі, редактором проєкту. Особиста історія Віри Курико про подорож до самої межі фронту для інтимної зустрічі зі своїм чоловіком місцями рясніє перебільшеннями чи максимальним емоційним накрутом, що зокрема стосується досить об’ємної текстової компоненти. Утім, навіть із тим художнім перебільшенням добір образів, взятий із реальності, відчувається непіддільним: кожен крок на маршруті від столиці до Констянтинівки абсурдний (часом, як у випадку із дзвінком шахраїв — невірогідно абсурдний, бо що за таймінґ), й від того більш справжнім. Малюнок Покорчак у мальописі переважно цікавий роботою з контуром і кольором. Текстурна графіка й м’які обриси персонажів тут поєднуються із настільки ж м’якими (хай де й ситуативно глибокими) кольорами. Композиція ж тут переважно досить проста, із цікавого початкові сторінки із плівкою спогадів та сцена зустрічі, в якій вставна панель посередині розгорту мала б додати додаткової емоційної напруги, та у підсумку лише трішки збиває з пантелику щодо напрямку читання. Прийом із розділенням на холодне й тепле для реальності й спогадів/уяви хай не є абсолютно оригінальним, та тут дуже навіть працює. Експресія персонажів зі стрибками між панелями теж файна, що чудово передає настрій кожної сцени. Сама антологія цікава своїм форматом, подібного у міжнародній співпраці могло й мало б бути більше: про події мають розповідати очевидці у будь-яких формах мистецтва, тоді як надто часто конкретно війна зображається з перспективи сторонніх спостерігачів. #мальописроку2025 🐈⬛ всі дописи
🎲 Ігровий джем соло настільних рольових ігор 🏕 Вітаємо біля вогнища, мандрівники та мандрівниці! 📑 Добродії зі спільноти Інтерактивної Літератури організували неймовірно круту ініціативу: Ірговий джем «Аркуш пригод» — це захід для створення невеликих соло-НРІ. Гра мусить поміщатися на один аркуш A4. 🤝 Ми щиро тішимось, що така активність виникає і залучає суміжні спільноти й хобі, тож вирішили долучитись, підтримати джем та збільшити призовий фонд. ⚡️ Тож не проґавте можливість взяти участь у першому джемі соло-НРІ в Україні! 🔗 Усі деталі за цим посиланням