nikolayalena

Не знаю як ви, а я щось дуже втомлена і навіть якось і зібрати до купи себе не можу. Затемнення та вчора сонцестояння підійняли програми з якими я думала давно все, а ні - новий рівень. А у вас як? Як почуття? Що підіймається? Я розповім що в мене трошки пізніше, давайте спочатку ви 👇

Багато людей впевнені, що духовний шлях то шлях в світло, воно може і так, але спочатку треба сходити до Аїда і пройти через пекло Good films make your life better – побачила я цю фразу і … коли ми дивимось щось зовні, ми проживаємо свого внутрішнього героя і по трошки з несвідомого переносимо в свідоме .. Тому от вам підбірка фільмів, дивіться і спостерігайте, що там відбувається у вас в середині … і потім пішить, будемо розбирати

Добрий ранок. Друга частина відео, насолоджуйтесь відео, чи просто по життю))

Коли в дитинстві ми не отримуємо достатньо уваги і любові, ці порожнечі супроводжують нас і в дорослому житті. Батьки були зайняті, школа не дала підтримки і очікувана любов так і не відбулась. Але зараз важливо зрозуміти: ці пустоти можна заповнити. Але перший крок — визнати біль і відчути його. А який другий, ваші варіанти пишіть в коментарі, а я пізніше виставлю другу частину відео.

Давайте поки викладаю посилання на гайд, швидка грошова терапія. Ви питання - я відповідь 👇

Той, хто йде до себе, ризикує зустрітися з самим собою. Дзеркало не має лестити і ніколи не бреше — воно завжди відображає те обличчя, яке ми ніколи не показуємо, ховаючи його за персоною (натренованою особистістю). Дзеркало вказує нашу суть — така перевірка сміливості на шляху в глибину. Для більшості це неможливо, страшно і боляче. Точніше, страшно і боляче для всіх, але тільки одиниці готові на такий трюк, тому що зустріч з собою — це найнеприємніша зустріч у житті. Зазвичай все негативне проєктується на інших, назовні. Якщо людина в стані побачити свою власну тінь та винести це знання про неї, задача хоча б у незначній мірі, але вирішена — це початок, де особисте безсвідоме вже починає усвідомлюватися. Десь так казав Карл Ґустав Юнг, і ще багато чого казав про тінь. Ось вам книга для початку активації тіні: 🖇️ книга "Архетипи та колективне несвідоме"

Люди любят спрашивать, в каком методе я работаю. Трудно сказать… вы тоже иногда спрашивали. Вот отрывок из фильма, который очень правильно и детально описывает мою работу 😉

Як діти реагують на те, що їм не вистачає уваги? Зазвичай хлопчики починають злитися та трощити все навколо. Дівчатка перемикають свою увагу на улюблену ляльку чи ведмедика і починають піклуватися про неї. Звичайно, так може робити і хлопчик, але дівчата частіше ототожнюють себе з іграшкою і починають дарувати їй увагу, любов та ніжність — те, чого не вистачає саме їй від дорослих. Саме в цю мить маленька дівчинка перетворюється на вигадану дорослу і, так би мовити, первинно прокладає сценарій, за яким житиме все життя, поки не розбереться з цим, а може, і ніколи не розбереться. Подорослішавши, ця дівчина робить те саме, але вже не з іграшками, а з людьми, і часто з чоловіками. Вона знаходить собі слабкого, на її думку, чоловіка і починає йому допомагати, вірити в нього, рятувати, бути для нього психологом чи інвестором - неважливо, бо вона точно знає, що в первинному досвіді так зафіксувалося, що таку, як є, її любити неможливо. Вона повинна заслуговувати любов перед чоловіком та суспільством. Ці дівчинки стають турботливими майже у всіх сферах життя, найчастіше обирають допомагаючі професії — лікарі, терапевти, соціальні працівники тощо. Вони тягнуться до тих, хто потребує допомоги, сповнені почуттям емпатії та турботи. Вони відчувають чужий біль наче свій та всіма силами хочуть допомогти собі, але прикривають це допомогою іншим. Чоловіки, які їх приваблюють, необов’язково хворі чи бідні, але часто так і є, бо страждають залежностями. Це чоловіки, які не вміють налагоджувати довготривалі стосунки. Але жінці це і треба — їй не потрібні стосунки, їй треба допомогти батькам, щоб вони одужали, стали щасливими і нарешті долюбили її, помітили, дали увагу та ніжність. Дуже легка в читанні, але важка книжка для розпізнання своїх травм. Дуже раджу. Так чи інакше, в тій чи іншій мірі ми всі — «Жінки, які кохають до нестями» — це назва книжки, лишаю одразу посилання

Поговоримо про тривожність. Але спочатку треба зрозуміти, що тривоги як такої - не існує. Ви лякаєте себе самі день за днем, хвилина за хвилиною. Так, всі ті почуття страху, жаху, трохи моторошно, відсутність спокою - вони начебто є, але ні. Ви любите себе лякати, і тут головне питання, коли вже хочеться з цим справитися - чому? Чому мені подобається себе лякати? 🖇️ Спочатку маленький тест, який ви можете зробити в домашніх умовах: 1. Нав'язливі думки, неспокійний розум, м'ясорубка з думок, постійний страх за майбутнє чи відсутність зв'язку з майбутнім, нескінченна турбота про гроші, стосунки, здоров'я тощо. 2. Загубленість, невідомо що буде завтра, відчуття втрати контролю над своїм життям, відчуття заручника обставин. 3. Апатія, нічого не хочеться, постійна втома та емоційне і фізичне виснаження. 4. Проблеми з концентрацією уваги, неможливо довго читати книжки чи дивитися лекції, чи займатися якоюсь справою впродовж декількох годин. 5. Роздратованість, і як наслідок, все йде не за планом та не туди. 6. Проблеми зі сном та апетитом - чи недобір, чи перебір. 7. Бажання все контролювати, гіперопіка всіх своїх близьких і не тільки. 8. Неможливість розслабитися, почуття провини за відпочинок та «нічого не роблення». ➡️ Скільки з пунктів присутні у вас? Якщо більше двох, можете навіть і не ходити до психіатра, бо у вас точно є якийсь розлад з спектру тривожності. Але чому? Чому ви так з собою робите? Слідкуйте за думкою уважно. Мама, бабуся і будь-який інший дорослий з дитинства робив десь так: "Ти поїв? Ти тепло вдягнений? Ти зробив уроки? Ти чого спізнився? Я ж хвилювалась! Ти що, захворів?" і так далі та далі. Постійно, впродовж всього вашого дитинства, фокусували вашу увагу на страху, і сформувалося таке рівняння в голові: якщо щось важливо - значить, за це хвилюються, тобто турбота - це тривога. Не любов, не цікавість, не ніжність і будь-що інше, а тривога. Таким було сповнене наше дитинство, бо на все інше часто у батьків не вистачало часу та емоційних сил. І ми живемо своє життя, навчені лякати себе, щоб проявити турботу до себе, а потім думаємо, як же полюбити себе? Ви себе любите тільки через тривогу, а треба вчитися через нові емоції.