Записки на драконячій лусці

#china #ukraine *зітхає* Пояснення: в історії Китаю не було ані античності, ані середньовіччя. Це періодизація виключно європейської історії. І якщо мова йде про якісь події, натяжка ще допустима в якихось текстах, направлених на широку аудиторію. Але ну, античне мистецтво ))))

#china #japan #ukraine Давно ловив цю автівку на районі ) Хоча це явно узагальнене "заїбаш чьо-то японське", мені подобається думати, що насправді це тролінг і зразок був китайським. Чому тролінг? Бо це Nissan.

#culture #china #music Якщо вам раптом цікаво — пройшовся також по музиці меншин материкового Китаю. Мене цікавило не стільки що в них зі збереженням фольклорної традиції та просуванням етно — а скоріше чи є помітна експансія в поп-культуру з підкресленим національно-етнічним елементом. Це досить поверхневий пошук, тож буду радий виправленням та доповненням. А поки — узагальнення: усе погано з очевидних причин. Найкраще все в монголів, вони явно вважаються безпечною екзотикою — є декілька гуртів формату "наша відповідь The HU". Трохи гірше та жорсткіше в тибетців. На поп-сцену їх пускають, але обмежено. Sa Dingding не рахується, для неї тибетська мова не є етнічним елементом, це її художня витребенька (вона має ханьсько-монгольське походження). Уйгури під масштабним пресингом, хоча поки співають путунхва і не підкреслюють свою культуру — їм можна. Я трохи писав про це колись. Але обмежено представлені "фольклорною вітриною". Маньджури — просто повна срака, бо банально немає з чого відроджувати традицію. Ї — окремі яскраві прояви. Решта якщо і просуваються якось, то все ж у форматі етно. А більшість інших меншин виражена в основному "фольклорною вітриною", хор Верьовки радянських часів, показова різноманітність під загальною тезою дружби народів. Що характерно, історичні території багатьох народів КНР також простягаються в інші сусідні країни, а ще багато живе в діаспорі — і от на прикладі хмонгів якраз помітно, як цікаво йде експансія в поп-культуру, коли не тисне КПК. Хочу цей кейс повивчати уважніше, там явно є що.

#ryukyu #culture #japan #music Я знав один поп-рок-гурт із Окінави - Deluxe×Deluxe, дуже прикольний, "найважчий японський гурт" за їхнім власним коментарем. І от мені стало цікаво, чи просувають вони якось рюкюську ідентичність? По тому, що знайшов — ні, вони більше заточені на загальнояпонську популярність, і більше просувають кавери та дух ретро-естради. Але в своїх пошуках сучасних музикантів-рюкюсців, які не просто окремо вставляють прикмети рюкюської культури, я знайшов перлину. Так, я не люблю реп. Але це — дуже цікавий трек і не менш цікавий кліп (рекомендую вмикати англійські субтритри, так зрозуміліший національний та соціальний посил). Мова пісні, що характерно, все ж японська - але з вкрапленнями окінавських фраз та слів. https://www.youtube.com/watch?v=p6vM08MGoQ8

Навздогін: так, я кожного разу, коли занудствую на подібні теми, відчуваю себе міським божевільним. Але знаєте, воно реально сцуко чіпляє.

#japan #ryukyu #culture #history #актуальне Є одна тема, яку мені вже давно хотілось освітити. Це історія про те, наскільки для нас (людей європейської культури) японська культура видиміша та популярніша за інші далекосхідні культури - корейську, китайську, в'єтнамську, не кажучи вже про культури національних меншин цього регіону.  Штука в тому, що Японія почала "просувати" себе на захід, та й узагалі вестернізуватися набагато раніше, ніж, наприклад, Корея чи Китай. І робила це дуже успішно - особливо  в останні 50 років.  Як результат, зараз спостерігається досить загальний феномен: коли людина європейської культури, яка не сильно шарить у різних далекосхідних культурах, бачить щось, що явно вайбує їй Далеким Сходом - вона одразу вішає на це ярлик "японське". Я вже писав про це трохи - про "японські кімоно". Це прямо досить очевидна ілюстрація, враховуючи, що цей ярлик приліпили на речі, які взагалі не схожі на японський одяг. Але саме так і працюють культурні штампи та стереотипи.  Наступний рівень цього стереотипу хитріший.  Японія має досить недавнє імперіалістичне минуле, ми всі це знаємо. А от що ми не дуже знаємо - це те, що деякі риси імперіалістичного підходу спокійно існують у сучасній Японії, толеруються там, і при цьому є практично невидимими для нас, європейців. Наприклад, те як Японія ставиться до своїх корінних народів.  Річ у тому, що в Японії є два досить значні корінні народи - це айни та рюкюань. Айни - корінні жителі острова Хоккайдо, півночі Хонсю, Сахаліну, Курильських островів. Вони були визнані як корінний народ лише в 2019 році. На момент цього визнання за офіційним переписом айнів лишилося менше 12 тисяч. Неофіційно їх, скоріше за все, набагато більше - але багато нащадків айнів або не зізнаються в цьому, або ж навіть не знають про своє походження. Тому що Японія примусово асимілювала їх та стерла їхні мови, і айнське походження вважалося тим, що треба приховувати. Інший корінний народ - рюкюань, або ж рюкюсці. Це жителі архіпелагу Рюкю, який був анексований Японією у 19 сторіччі - і японці так само взяли курс на примусову асиміляцію. Рюкюань більше ніж 1,5 мільйона - і вони не визнані ані як корінний народ, ані як етнічна меншина. Їхні мови не вважаються окремими, а позиціонуються як діалекти японської. Існування рюкюань як окремого народу з окремими (хоч і спорідненими з японською мовами) дуже підриває монокультуралізм, якого притримується сучасна Японія. І от нарешті ми підійшли до цитати на скріні.  Архіпелаг Рюкю історично перебував під сильним впливом Китаю і історично був одним із шляхів, яким до Японії потрапляли всякі цікаві приколи з материка (другий шлях - це через Корейський півострів, але про це я напишу якось окремо).  Власне знання про цей історичний процес змусило мене піти і перевірити інформацію про інструмент саншін.  І так, підозра виявилася вірною.  Японський інструмент шямісен походить від саншіна - а не саншін є "версією шямісену". Саме так діє цей прихований рівень стереотипу. Панівна культура іноді не привласнює - але "понижає" культурні прояви підкорених народів. І в сприйнятті людей європейської культури такі прояви часто сприймаються як похідні від проявів панівної. Тобто, кажучи максимально просто: "український борщ це варіація russian soup", а "українська мова просто діалект російської". Буквально.  Десь тут я зазвичай чую на своє занудство: та ну, яка різниця взагалі, вони десь далеко, і взагалі Японія дуже допомагає Україні.  Так, Японія дійсно допомагає Україні зараз набагато більше, ніж Південна Корея, Тайвань, про КНР узагалі мовчимо, все з ними ясно.  Але ми як народ сторіччями страждали від російського імперіалізму та колоніалізму. Наша культура привласнювалася або маргіналізувалася. Наша мова знищувалася.  Тому я вважаю вкрай важливим помічати такі прояви стосовно інших народів - і виправляти ці стереотипи.  Тому я вважаю вкрай важливим більше цікавитися не лише загальновідомими штуками, а копати глибше та ширше.

#china #books #culture Я давно хотів прочитати серію книг "Легенда героїв кондора" . Але в "Сенсі" були 2, 3 та 4 частини першого роману — а першої частини не було, от взагалі, от ніде. І сьогодні нарешті з'явилася! Тож уже їде до мене ) Legend of the Condor Heroes Jin Yong (яка ж англійська назва роману всрата, маю зауважити) — це класична класика сучасного вуся. Ну тобто як сучасного — перший роман виходив у 1957-59 роках. Про популярність та значимість роману скажу ось як — за "Трилогією кондора" (так, є ще другий і третій романи) зроблено: - 9 фільмів - 11 серіалів - маньхва - дві відео-гри. Тепер треба знайти сили і час щоб прочитати нарешті )))))

Цікаво, чи випрацьовувалася у різьбярів своя особлива манера писати пензлем? Адже вирізання потребує іншого порядку в напряму написання рис...

Цікаво, чи випрацьовувалася у різьбярів своя особлива манера писати пензлем? Адже вирізання потребує іншого порядку в напряму написання рис...

#china #culture Виношу з коментарів цей чудовий екскурс в нюанси китайського різьбярського мистецтва та його зв'язку з каліграфією.

Унікальне китайське мистецтво різьбярства 🌔. Китайські різьблені печатки — традиційні печатки, вирізані з каменю або інших твердих матеріалів, зазвичай з ієрогліфічними написами. Відбиток такого друку є "підписом" і засвідчує волевиявлення власника друку, що використовувалися з глибокої давнини (II тисячоліття до н. е.) до XX століття. Історія китайських печаток походить від династії Їнь (殷朝 - бл. 1600 – 1046 рр. до н. е.). Тоді віщуни вирізали свої передбачення на панцирах черепах, створюючи найдавніші зразки китайської писемності "дзяґувень"(甲骨文). Здебільшого всі печатки мають квадратну форму і поділені на три частини. Оздоблену область на вершині друку називають рукояткою. Простір від лицьової частини друку до рукоятки називають тілом друку, а основу друку називають обличчям друку. Назва самих печаток може бути пов'язана з їх зовнішнім виглядом. Декілька прикладів таких печаток: "Чхуань дай їнь" (传代印, chuándàiyìn — це родинні спадкові печатки, які передавалися з покоління в покоління як символ спадкоємності, родинної пам'яті, честі або права на родинне майно); печатки "Мати - дитина" (母子印, mǔzǐyìn — це унікальний різновид давньокитайських подвійних (складених) печаток, де менша печатка ховається всередині більшої); друк печатки "Гак" (带钩印, dàigōuyìn — термін «печатка Гак» стосується печаток, суміщених із поясною застібкою-гачком (带钩, dàigōu). Майстри виготовляли такі застібки з відлитими або вирізаними на зворотному боці чи на основі печатною площиною (іноді з відкидним чи прихованим механізмом)); та шестисторонні печатки (六面印, liùmiànyìn — це рідкісний та вкрай практичний тип багатофункціональних приватних печаток, які набули особливої популярності у періоди Вей (魏, 220 – 266 рр. н. е.), Дзінь (晋, 266 – 420 рр. н. е.) та Південних і Північних династій (南北朝, 420 – 589 рр. н. е.). ©КРАЇНИ ВИСХІДНОГО СОНЦЯ #Мистецтво_КИТАЮ #китайські_технології #китайська_каліграфія

#china #culture Власне дуже гарний пост про різьблені печатки.

Китайська печатка-гема, яку Софія Яблонська подарувала своєму шанувальнику та літературному кумиру Володимиру Винниченку. Цікавий артефакт та його контекст, про який розповідають співробітники Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею (Кропивницький), де цей предмет зберігається. Атрибутувати його вдалось завдяки книзі «Листування Софії Яблонської, Володимира Винниченка та Розалії Винниченко. 1928–1935» (видавництво «Комора»). Зокрема листу за 1934 р., у якому Яблонська зазначає: «Печатка з Китаю на пограниччі Тібету. Лев символ мужескості та сили. Та цієї печатки можуть вживати тільки володарі. Запевняли мене, що вона магічна… А ну ж правда! В кожнім разі вона ідеальна щоб ліпити нею ляк на конвертах [відбитокна конвертах– Авт.]». Музейні співробітники уточнюють, що найвірогідніше це зображення покровителя імператорської влади – мопса, а не лева. Разом із печаткою був надісланий і подарунок дружині Винниченка Розалії Яківні – пояс та намисто із зернят акації із острова Гаїті. #Китай #музей

#china #ukraine #culture Боже яка милота )