mertvovodeň

#kunstobjekt терірем час, потрібний для складання літнього вантажу, меншає — зараз перекриють міст і персики до тебе не прийдуть. поки потяг виходив на дугу, двоє кохалися на залізничному насипі, тож він мусив відвести очі. розумію: як хороше гніватись на серпень як такий або свою віддалену від моря провінцію, аж дорожні знаки відвернуться від тебе й невідомо, хто образився першим.

#kunstobjekt поки готував салат, призахідний промінь розсвітив помідору, могло б здатися: ріжеш світло, що не обпікає перших кілька хвилин, аж мало не врізав пальця, необачний. яблука змагаються, хто далі відскочить від дерева. йду щораз глибше і глибше цим полем, може колись й перейду на другу сторону. річка ще не пересохла, з неї п'ють колгоспні корови. міг би сказати й більше, але люди так не говорять, прийти ж зі своєю штучною мовою к тобі не наважуся.

#kunstobjekt паломники сільська церква. під склепінням підвішений вітрильник або крокодил. я прийшов сюди не молитись, але охолонути після прогулянки — річка вже нас не рятує. що можуть знати руки, що ніколи не підняли нічого важчого за келих? прочитати текст вголос — негуманно, особливо в непристосованому приміщенні (за що ти б мене присоромила): ніби я ворожу, кидаючи його в кропильницю: якщо вспливе — скоро зустрінемось, якщо ні — теж, але через кілька років.

#kunstobjekt Vozia аліберне, сухе червоне небо. ні, не неси погари, краще прямо з горла. ти ж цього хотіла, душе, багата на папери? дорогою загублено букета. уві сні кричала траса, поки тебе везло таксі (ти не почула). я комусь телефонував, напевно батькові. залишок ночі мемуарам. грецька церква вранці перед потягом. спробуй не спати іще кілька днів, тоді й не доведеться чекати осені. сліди укусів.

#kunstobjekt високі звірі незадовго до опівночі виходять з бару, в кожного в руках коробка, повна книжок: м'ята біла сорочка, кепка із золотим китом, різнобійні сукні — і квапливо прощаються. двоповерхова колонада з терасою історизує калюжі. ось молитва: мимоволі звести руки, схаменутись, скинути їх, поки ніхто не бачить, зітхнути: менше шансів звернутись з незаконним проханням чи сказати зайве. око церковне, сховане за риштуванням, шукає погляду іншого ока.

#kunstobjekt maria am gestade квіткові горщики на паперті чекають на вечірню. лебідь обпливає тебе мов острівець, пляжем походжають корови. вакаційна болячка: боюсь води і фізичних зусиль, попри те пройду 20 кілометрів, медитативно бурчу. сипляться з мене цитати, ледве встигаєш збирати їх (як сливки на варення). мовляв, дерево має бути смиреннішим, але вони падають навіть вночі, деякі ще зеленими. бетономішалка чихне, кіт втече, шкода, що я не піймав тебе в кадр повністю.

партія в шахи, або: к я перестав хвилюватись і полюбив укртґ білим по чорному альбо не важливо бодай в чотири кроки ми все ж пішаки на волю партії (про політпогляди не варто) та коли б варто було описати гру, то кожен зробить все занадто по-свому, от до прикладу - Шофер: дошка залита неоновим бальзамом ночі, чорні - перші, білі відповідають смутком в слухавку, когось югославського телефонного оператора потягу нема, є потяг гру розриває на кавалки Шакіров: промовець шемко протягом хвилини називає ходи : e2-e4, c4-f7, h5-f7, Qxf7 й кидає короля в зал. десь пролітають серпокрильці Порімник: запис у нотатнику діалогу про стару дружню шахову партію десь в минулому житті, та до кої вже не повернутись Пташиний: роздягає кожну фігуру, збирає всіх довкола і оголошує кесь свято поезії, виходить за межі кола, опиняється все ж в ньому й так по колу, бо шчо таке поезія Анкоу: партія розпочинається з невимушеної історії про дитинство, сни і великих древніх кожен крок це довге розмірковування і погляд у себе хоча, насправді уся гра зображена на мольберті поміж дерев Громовий: стисло, та все ж розлого, ходи оголошені багатьма мовами, більшість розіграних фігур скидаються на біблійні алюзії часом, поки ніхто не бачить, до гри додаються карти Зеро.поінт.файв: колись буде дописана оповідь про безсмертну партію, хоча лишати гру незавершеною теж гарно Співи Вальдшнепа: партія на природі, серед дерев, десь недалеко є навіть болото грають каменями, вирізаними з плоті пращурів а, і на останок, Каміношіро(його ж так тепер звати?): під ранок, сам наодинці, вчотирьох пограти у покер, кому тре ті шахи перед грою забирається король сама партія - прикриття іншої гри, про ку, мо й не зна ніхто, ле у сьому уся суть

#kunstobjekt проблема в іншому: безпросвітне пиво й так само безнадійна папіроска, яку ти хочеш встромити мені у рота, не винні. — чого ж ви боїтеся, вона вам нічого не зробить (попільничка: чорний зневоднений басейн). повітря, настояне на липоцвіті, благородно темнішає. їжаків цьогоріч немає, як і обґрунтованих причин для сну.

#kunstobjekt вночі гриміло, але буря знову дражнилась й втекла на Захід. Die Sonne ist nur für die Tiere, наприклад, для кота Гайнріха (насправді це кішка): вже четвертий день поспіль зустрічає мене біля річки й примушує його гладити. можливо Б-г передбачив для нас щось краще, ніж тисячолітні канікули чи покарання у вигляді кондиціонеру — притоку третього порядку й емігрантські хрести обабіч.

#kunstobjekt Árva (відчуження) не спускай очей з колії, бо за мить прибудеш і більше ви не зустрінетесь. цього разу жодних траурних оголошень. підозріле відчуття безпеки. ти танцюєш, щоб із потом вийшли усі цигарки. читаєш в моїх очах, що я теж хочу до танцю, але я частина музея- заповідника, тому подібні бажання не в моїй компетенції. головна тінь ще не впала. лиш кров з носа просто так, жодна гребля не стане їй на заваді. хай літо закурить після злягання — це зовсім не наша справа.

#kunstobjekt не сезон засмага повільно облізла з бань — входиш у чорному пальто до червня, який подав апеляцію на скаргу (розгляд може тривати до 35 днів, але зазвичай швидше). умови життя невтомно покращувались: він міняв окуляри частіше, ніж коханок; місцеві русалки, втім, були не до смаку: після Зелених свят повтікали в неасфальтовані річки, вочевидь тому, що на побачення замість букету приносив зелену цибулю, вочевидь тому, що досі боявся лісових звірів.

#kunstobjekt паракліт жодна жертва не досконала — штучне море, яке я викопав для тебе ще за перших совєтів, захопили велосипеди і забудовники. жених був давно деінде, нас лякали екстремальною посухою, аж язики дощу лишили на нас лисини, поки друкували тайнописи для самвидаву. то був справжній поета, — казали, навіть не прийшов отримати нагороду, лише відправив свою дружину.

#kunstobjekt червень-шахрай у фотохромних окулярах ховається від правосуддя на терасі. червоний прапор, червоний коктейль, червоні vanzemaljci із сусідніх країн — 20 років незалежності. поки доплентаємося до безкоштовного пляжу, злізуть з нас шкірозамінники. витоплений за цілий день із сонця смалець стікає підборіддям. хвилі вмить втікають, почувши караоке. таксист сміється: ti si dobar covjek. відкриття, що навіть жінки в хіджабах курять. киньмо наші айфони у воду, щоб гарантовано повернутись.

#kunstobjekt виберемось на найвищий поверх без жодних ліфтів: гості без попередження перед переїздом, про який знає лише кішка. якщо й вдалося домовитись зі своїм походженням, дитинство було щораз менш зговірливе: колись ми їли зелені абрикоси й з нами нічого не було, але зараз робот-пилосос Гарольд вкотре залізе під диван і не схоче вийти. летючий часопис збив людину. вже на другий день літа все скінчиться, але те, що ми як дійові особи пообіцяли автору — виконаємо.

#kunstobjekt преполовення п'ятдесятниці іриси, які я хотів зібрати тобі до букету, вистрелили до ребер міфічного персонажа. тут мали б бути слова підтримки від мене, втім, замість цього, жбурляю бокали зі сцени. невказана інспекція планує викрити й інших: сюрреалістів, що забули заплатити за каву у вокзальному буфеті, нас усіх, неспроможних витримати ані великого горя, ані надмірного щастя. полічи зі мною омер: скільки днів лишилося до того, як один чоловік піде на прохід і повернеться аж через 40 днів: мовляв, чув, як дихають гори, зустрів на горі знайому хмару і настільки з нею забалакався.

#kunstobjekt дзвонів лайка й белькотіння, молитви в землі далекій. мені знову так защемить, що й нема чим відкупитись. я благаю: не зашкодь уподібненням Христу. мідні шепоти кадил, надлишковості текстур враз приспали. і стіна пам'яті злітає вниз — дармо…

#kunstobjekt дзвонів лайка й белькотіння, молитви в землі далекій. мені знову так защемить, що й нема чим відкупитись. я благаю: не зашкодь уподібненням Христу. мідні шепоти кадил, надлишковості текстур враз приспали. і стіна пам'яті злітає вниз — дармо, мила, не нагадуй, не згадати усіх рис; блуд, спасіння, самосуд постмодерних літургій: якщо разом не врятують — то хоч тебе вберегти.

#kunstobjekt vrbo zeljena, đorđevdenova плодові дерева скинули маскування й на них вже формуються нові набої. річкове дзеркало покрили зморшки. я ж попереджав: не хмур чола! уявні бесідники за столом не вживають, тож давлюся бузиновим лимонадом, яким двірники поливають хідник уранці. ані каплички навколо — і раптом дзвін: Целан знову зронив Божі глечики. ти вважаєш, що ці штучні острови побудували молоді перспективні імперії, або що люди можуть мати однакові родимки через однаковий вплив зірок — але я вважаю так само. ніщо на це не вказує, але ми, карлики, багато чого стерпимо.

#kunstobjekt горизонтальні записки мовчанка з крану, свіжа, аж звело зуби, і рука з eлектричною щіткою мимоволі здригнулась. в порожній квартирі вляжуся на диван — хай спить на ліжку хтось інший. місто ковтає мелатонін, прокидається шашіль: роки в черзі, й нарешті збулась її мрія — заселилася до великої книжкової шафи.

#kunstobjekt "я ходжу до церкви, а де вона знаходиться, не знаю" — мов ефеські мученики, які прокинулися через 200 років і з'ясували, що не можна платити готівкою. cпочатку була елегія, ось випала із кишені: сакуро за колючим дротом, тобі немає чого боятись — надто шаную ремесло, щоб промовити до тебе першим. навіть не купую книжки, тільки крадькома фотографую вірші в книгарнях, щоб мати відчуття здобичі. ввечері усі тобі перешлю. те роззброєне почуття, коли чекаєш на зупинці, починається дощ, й не дозволиш собі зайти під навіс.