компот із метеликів 🦋

Леонід Первомайський "Старість" Затемна прокидаються сади, Зітхання вітру чуючи весіннє, — І вперше пташка пробує лади, І перша хмарка з синьої води Підводиться в глибоке небо синє. До осені не близько. До зими Ще довга стежка простяглася в житі. Земля кружляє в змінах світла й тьми, І серця не вмивали ще слізьми Кохання, біль і смерть непережиті. Ще в зав’язі дрімає пізній плід, Ще тільки в перших снах мені маячить Гіркий, принадний, таємничий світ, — Мені ще тільки вісімнадцять літ... Як шкода, що цього ніхто не бачить!

* хіба це не одкровення - коли тебе згадують наостанок у маренні а на дитмайданчику пояснюють боже мій казатимеш коли не знайдеш закладку одкровення оточують нас і згасає мій світ бо ми сліпе полум'я коли живі ми полум'я і падіння #сандра_шевченко

місто, яке любити хотілось найбільше, стало лунким, як горло мертвого птаха, у якому звуки збираєш, немовби пакуєш речі, рушаючи у дорогу довгого рукостискання, а рух кайданіє, перекривлює завчену мову тіла, і мова і нерухомість стають вітром і полем, от тільки мак пам’яті спалахує на обличчі, коли говорити немає більше до кого місто, яке цілувати хотілось найбільше, стало порожнім, як серце мовчазної лисиці, б’ється об тебе – і сльози дзеркала б’ються об тебе, біжить навсібіч – і ти навсібіч котиш дорогу, як скатертину річки, що от-от пересохне, бо любов як вода – скільки не пий, не напитись, не затримати на язиці, не засилити у сильце слова, не замінити синонімом, не підкорити ім’ям чужинця, не переплутати з потом – хоч солі і там, і там не бракує місто, яке обіймати хотілось найбільше, стало зачиненим садом, від якого сторож уяви ключі загубив – і задзвеніли вони залізницею в кишенях у сміху, що ллється, як кров з відкритої рани скільки не ворожи на гербарії його стежок, скільки не видивляйся його обличчя обхідними шляхами – дерево смертне не стане повітрям безсмертної ночі, сила стиглого яблука не стане піснею, що кличуть народною 15.08.2024

* * *    В період розгорнутого будівництва    Комунізму на всьому фронті    я вийшов уранці за ворота –    бачу: крізь штахетини    коза пробує дістати цибулю    з палісадника    (у цибулі багато вітамінів,    отож її садять замість квіток).    Я вжарив по ній цеглиною    і файно влучив, що аж-аж-аж.    Ось що мені згадалось і потішило,    коли ввечері я вкладався на сон #василь_стус

L’ARRIVÉE D’UN TRAIN EN GARE DE LA CIOTAT Минають століття, а кінематограф залишається сінематографом. На зйомках якоїсь сюжетщини у ресторані за елегантним вигином траси, біля ставка з містком на краєчку селища Ворзель місцеві мешканці побачили, як озброєний тип захопив заручників, примусив всіх підняти руки і погрожує автоматом під запові[т/д]ними сосновими гілками. Мабуть, актори працювали добре. Натуралізм. Реалізм. Нова щирість. Адже місцеві мешканці викликали поліцію і взагалі забили на сполох. Поліція їхала даремно. Новини почувались фрустровано, зате читачі в коментарях сміялись: «хахха як в кіно». Так і триває історія сінематографу, Так і далі тікають з сеансу «Прибуття потяга на вокзал Ла-Сьота» (атрибутованого на одному з сайтів як незалежний документальний фільм). До речі, повідомляють, що фільм із заручником буде називатись «Перевізник». Не пропустімо.

[телебачення в розрізі ] •представилися представниками •пілот безпілотника •реально в наших реаліях •скільки учасників взяло участь •результатами уточнення результатів •ці люди мали підозри чи не підозрювали •відвідувач міг нас відвідати

Юрій Завадський ЗАВТРА Звичайною мовою, жонґлюючи щоденністю, Переповідатимемо один одного, Повторюючи одні й ті ж істини, Звичайною мовою, жонґлюючи щоденністю. Проминаючи, вчителі та наставники Чи раптом не стануть нами? Звичайною мовою, жонґлюючи щоденністю, Переповідатимемо один одного.

Мірек Боднар ЗАГОСТРЕНА АВТОБІОГРАФІЧНІСТЬ Не написав жодного слова не про себе. Не несу жодної відповідальності ні за кого, окрім себе і своїх слів. Весняне загострення, хвороблива автобіографічність. Лишіть мені мої слова, сиґарети і попіл, холодний піт і стиснений кулак. Якщо маєте що сказати — говоріть вже. Або заткайтеся. Я замовкаю. Повертаюся на бік, сплю. Даю собі спокій. 31.03.2010

Вертикаль А. І якщо життя — це вертикаль, котра спонукає нас рости (чи воно тече немов ріка, чи у землю входить як сліди, тільки ж — десь лишається повік й знов передає себе отим, котрі ледь ще бачать з-під повік наче лиш народженні коти). Тож, якщо життя — це вертикаль, що вона не має ні початку, ні кінця — й куди ти не втікай: на тобі поставлено печатку і тебе захоплено в лещата, але саме в них живе свобода. Ми — малі насиджені курчата, вкинуті у світу темні води. Втім — якщо життя — це вертикаль, саме час підняти дирижаблі, цінності підважити й мораль, царство спопелити мов не жаль їх. І усе ж — вернутися домів. Бути — поза рухом і триванням. Важить тільки міф, єдино — міф: квітів виростання між згорянням. Все ж: якщо життя — це вертикаль, значить нам ще є куди рости (кров — це дух, а дух — одвіку сталь: хай же буде гострим кожен стик!). Дивний світ — а все-таки ще наш. І у ньому є куди вернутись. Тож іди — й хай буде твій кураж стягом, що розвіється в майбутнє! — Київ, 12.08.2026

▪️the lust chance▪️ У ніч повторної зустрічі насолоджуюсь морсом з твого рота який хвилину тому був перев’язаний-стягнутий як букет – нитками-жилками шкірки молодого ґрона як руки – бавовняною мотузкою міцної інтимної довіри як тремтливий подих – нотками-відтінками червоного сухого завдяки якому у моїх пальцях що так необережно і енергійно зривали ягоду її сік стікав з них на карт-бланш який я простягав тобі У день чергового розставання ховаюсь від загрози бути випитим лишаючи по собі кров’яні пунктири як протилежність природній течії сперми по річищах твоїх ключиць вимальовуючи послання навколо твого дому який через хвилину стане крапкою у знаку оклику місцем виверження серед гірських хребтів моєї венозної системи передбачувана сейсмічність якої була похована тобою в ігноруванні світу який я з точністю до пів слова та пів тону окреслював тобі У передсвітанкових сутінках коли сяйво по тінях розв’язуватиме вузли перегрітої тілесним теплом і заплутаної броунівським рухом тіл постелі-білизни ти могла б звернути увагу на те що вимальовується і стає чіткішим вільним від сатину темряви-незнання вразливим перед неозброєним оком відкритим до бажання бути побаченим бути впізнаваним і зрозумілим Коли розплетеш бант мотузки перешитої папки моєї особової справи історії хвороби з пошарпаною титульною списаної книжки шкільної бібліотеки досі з відірваним корінцем тоді неначе в останній спробі отримати ідеальну формулу поєднання червоного портвейну і молока скажи мені яка перспектива в автопортреті? які перші дії при самопорізах? 16.07.2023 Copyright: Чурков Максим #літературне_горнило

ПЕРСЕЇДИ риба вист[риб]ує над поверхнею зі срібним ключем, персеїда — із золотим, тільки тепер фізично відчутно стає, наскільки теплі ці короткі беззвучні рани. небо: креслень більше, ніж бажань; окремі негучні коментарі птахів і тварин; очі ховаються в темінь перед крепатурою ранку і питають-питають, коли можна буде знов отримати таку теплу рану?

де море відслідковує у стишенім зітханні ефемерні кораблі — на позем обіпершись вплітається у пасмо спеки серпантинова протяжність аквамаринової стрічки півдня і жнивне видиво розтоплює свавільно серпень (третину розливаючи у жбанок арніки) —- іде вздовж узбережжя чоловік скидаючи з плеча світилом денним помережану сорочку поверх кольчуги ношену обсидіанового серця скелю / ми дочекалися пори щоб приміряти один одного на голу ніжність N.Litvinova #поезія #N_Litvinova задонатити на розвиток проєкту

Стрільби    Вдень,    під пекучим сонцем,    у вигорілому, шорсткому хебе    автомат повільно підняти    і з приємністю впізнати щокою    лаковану прохолоду його прикладу,    щоб через мить    тільки стукіт його гарячого серця    тримати в руках. #аттила_могильний

Так пахнуть тільки у дитинстві Гречаний вистояний мед, І теплі руки материнські, І неба зоряний намет, І паленіючі морелі, І місячний холодний пил, І хліб на писаній тарелі, І тирса з-під гарячих пил. Так пахне світ. І сонце пахне Так неповторно, свіжо так... І серце знов і знову прагне Злетіти вгору, наче птах. Зірвалося і полетіло У літо... У мої літа. Де небо палахкоче біло І грає липа золота Од бджіл... Коли ж я засинаю, Воно, втомившись, присіда Побіля мене тихо скраю І до світанку повіда, Як пахнуть мокрі стебелини, Як ходить вітер між зелом І сніг кружляє тополиний Над тихим маминим чолом. Роман Лубківський

[DE] …und die Hungersteine, die jahrzehntelang im Wasser verborgen sind und bei ihrem Auftauchen Zeichen von Menschenhand verraten Alfons Paquet | Wenn du mich siehst, dann weine | — jenseits der Zeit ein Mensch mit einem Meißel in der Hand schlägt in den gewölbten Stein, mit der Fingerspitze den ausgetrockneten Fluss berührend, Jahre: Eintausendvierhundertsiebzehn … Eintausendsechshundertvierundfünfzig … Eintausendachthundertsechzehn … Eintausendneunhundertneunundfünfzig … Zweitausendsechsundzwanzig Aus den Augen fallen kleine Steine — Dürre. [UA] …і камені голоду, десятиліттями приховані під водою, з’являючись з-під неї, відкривають викарбувані людською рукою знаки. Альфонс Паке | плач, коли побачиш мене | — по той бік часу людина з зубилом в руках вбиває в опуклий камінь, торкаючись краєм пальця обсохлої річки, роки: тисяча чотириста сімнадцять … тисяча шістсот пʼятдесят чотири … тисяча вісімсот шістнадцять … тисяча девʼятсот пʼятдесят девʼять … дві тисячі двадцять шість. З очей випадають дрібні камінці — посуха. 13.08.2026

я збережу шматочок блакитного травневого неба це буде моїм пропуском у вестибюлі Асгардсреї я загорну його в пухирку щоб навіть діти не розбили і час не стер відбиток я міцно стисну, прикладу‌ до серця: це для при‌кладу та еталону, мірила вірності і вічності нікому не віддам цю бірюзу навіть коли зітруться назви і боги підуть із моєї крові Fariono #поезія #Fariono задонатити на розвиток проєкту

погляд такий, що навіть заціпеніла донині медунка хитає «так» своїм багатоголів’ям, багатозначно відтискає тіні, леготіє плавко — то в повітрі мій безрух отямився як добре цілувати хмари горілиць, нарешті ворушитися від вказівного на руці до ямки на лінії стопи, яка сама по собі наче й ніяка, та стає обрисом краплі, живить принишклу сім’ю, коли наші стопи торкаються невипадково підковами цокаємо, навіть коли дороги немає, аби вхопитися за монети світу з його кишенями діряви- ми безіменні для нього, не головами-гривами нас бачить — гомінкими маленькими жабка- ми між краплями прослизаємо, готові до парування, поки димить / парує став, поки медунка хитає «так» у такт з обличчя- ми прихисток і рух одне для одного Олена Галунець #поезія #ОленаГалунець задонатити на розвиток проєкту

Розсіяний, з відтінком жовчі, ліхтар Зігріває мудрі шари тротуару А мій одяг під ним, сплітаючись з шкірою, Відбиває непевне мерехтіння Запах парфуму, що наважився пахнути тобою Непоґано гармонить з тінню І букви пам'ятника, шептучись між собою, Міняються місцями, даючись вітру І я, як вони, завжди несталий І ти, як завжди, не звертаєш уваги На літери Валер'ян Сенчик #поезія #Валер_янСенчик задонатити на розвиток проєкту

тільки у серпні таке прозоре, впите синню небо. на картатій невагомій цераті - блюдечко сонця. я напуваюся його солодом, ніби востаннє, ніби я - спрагла степова рослина. верба, вмостившись на кручі, розчісує своє стовіття, свої заплакані коси. луг виспівує полудневу арію - сьогодні, як і вчора, так і завтра - в солістах цвіркуни. босоніж простую досвітньою стежкою, прибиваючи мʼяку пилюку пʼятами. оливʼяні ящірки плазують, розбігаються під ногами. мене веде за руку це безконеччя трав, ця розмаїтість зела. у затінку заплави лине пахощами мʼята. зозуля за обрієм відміряє мені віку, та я не рахую Софія Цап #проза #СофіяЦап задонатити на розвиток проєкту

Ірі Яблука по дощі.Горлиці.Ружі. Довго- довго гортаєш сад, заки не станеш садом. Серпень лежить в траві старослов'янським богом. Он його голова, дика і виноградна. Он його сорочки — хмари на темній шворці. Вечір. Цупкий туман. Ягоди глоду.Тихо- тихо читаєш сад, заки не заговориш мовою сивих птиць. Поміж дощем і вдихом — квіти і голоси... Граються діти. Світить- ся чистим сріблом сад.Мати повітря хрестить... Гарно ж, що ми знайшлись у нетривкому світі, сестро. @sazha_sazhynska, з днем народження, сістер♥️