Олег Коцарев. Тексти

ВАНТАЖІВНА вези-вези вантажівно апельсинова цими гойдалками на серпневім гербі уздовж моря свій веселий скелет

--- в підсвідомості секонд-хенду між баулами-полуденниками муштрувала мене чай гарячий зелений носити перелазячи через ліжка при/с/в/томлена жінка створена Для

--- білі зуби старого метро у панчохах обіймати сміятись поміж пізніми видихами

ПЕРСЕЇДИ риба вист[риб]ує над поверхнею зі срібним ключем, персеїда — із золотим, тільки тепер фізично відчутно стає, наскільки теплі ці короткі беззвучні рани. небо: креслень більше, ніж бажань; окремі негучні коментарі птахів і тварин; очі ховаються в темінь перед крепатурою ранку і питають-питають, коли можна буде знов отримати таку теплу рану?

--- товариство котячого запаху, до вас - можна? я ненадовго; я міждисциплінарно.

Тетяна Трофименко таке знайшла, мушу поділитись.

НІЧНІ ІМЕНА Нічний плід з невиясненим юридичним статусом ділиться насіннячком. Відпровалювавшись у лунки, я знову стою біля Енотери. Важко сказати, про кого мною більше написано, про Енотеру чи про поета і художника ХХ ст. Василя Хмелюка, але стає очевидно, що Хмелюк — клітор Енотери, балакучий бронзовий ґондольєр, заблукалий в Парижі й хтозна-де. Лагідно вона зеленіє, потойбічно. Я бував і Другом Енотери, і її Прихильником, Фіксатором, Ігнорантом, а був, так-так, був час, що називав її Дурепкою, зокрема коли вона відвернулась від мене, ледь зачувши гавкіт почту Собачого Короля й сміх його радіо, так, ніби я вже не був ніччю, не був Чорним Місяцем, а лише недоробленим сонечком, викладеним плиткою на дитячому садку пізньорадянської доби в спекотному секторі Києва. А тепер я стою і всміхаюсь, лагідно [але з кігтями напоготові] питаю її ім’я птаха, котрий розкидає звуки над полем. Енотера каже, що ім’я починається з Ь, ім’я необхідне нам, а не птаху, але й це знання однобічне. Ім’я запахів нічного поля, нічного плоду. Моє ім’я. Ім’я стрибає на промінь самотньої фари, пружинить, а тоді злітає.

ПІСЛЯ ЗБРИЗКУ крапки колючі недо зволені вирушають води поверхнею після збризку сонячні наголоси чи нагороди на хвилях що біжать швидше за час котрого взагалі-то не існує як доповідає водомірчина кореспонденція

ЩЕ І ЩЕ заощаджене жовте листя ще розкриє свій скар_б скоро_б на вході до неба напис [купатися заборонено] [[ще б заборонили рибу ловити]] всі хмари абсолютно пінзелі але здається жодної трагедії на виході з неба все впирається в нерівну дамбу вечірніх фоток тим хто навчився робити захід на півночі нікуди далі йти а місце звідки не можна вийти називається як? потурбована війка поводиться як заощаджене жовте листя воно ще поділиться: на хрусткий асмрчик і м’які щоки скоро скар_б

L’ARRIVÉE D’UN TRAIN EN GARE DE LA CIOTAT Минають століття, а кінематограф залишається сінематографом. На зйомках якоїсь сюжетщини у ресторані за елегантним вигином траси, біля ставка з містком на краєчку селища Ворзель місцеві мешканці побачили, як озброєний тип захопив заручників, примусив всіх підняти руки і погрожує автоматом під запові[т/д]ними сосновими гілками. Мабуть, актори працювали добре. Натуралізм. Реалізм. Нова щирість. Адже місцеві мешканці викликали поліцію і взагалі забили на сполох. Поліція їхала даремно. Новини почувались фрустровано, зате читачі в коментарях сміялись: «хахха як в кіно». Так і триває історія сінематографу, Так і далі тікають з сеансу «Прибуття потяга на вокзал Ла-Сьота» (атрибутованого на одному з сайтів як незалежний документальний фільм). До речі, повідомляють, що фільм із заручником буде називатись «Перевізник». Не пропустімо.

--- спроба жовтої кладки через болото::: сподіваюсь, це я з таким акцентом балакаю на межі води і повітря

--- не меч а миру гострющий пластик світиться холодно сам-один серед ночі по той бік тіла річки тиша холодний подих загадки світла дорожчі за світло й не меч а любов: ґедзь на шиї лишив засос

ГУЧНЕ УКРИТТЯ у темному коридорі стояти киця Понеділок прос[т]ити її на заходити до ванної бо там пра[ви]льна машина сну не в той бік крутити найгучнішим у світі носом

АМФІБІОНТНІСТЬ кузен купив равлик

SORICIDAE IN RESERVATIONE BIOSPHAERICA CZORNOBYLENSI за розмірами та масою тіла білозубка мала поступається лише бурозубці малій КРИХІТНА АЛЕ НЕНАЖЕРЛИВА!!!

ЗОЛОТИЙ ДОЩ НА ПОДОЛІ чи не в карнавал першопожовклого лисття серед трамвайного вензеля влучила блискавка? якщо мова про конденсацію слова про міні то чи має право Все закінчитись громадським добром а не фразою "я з'їло метро"? переступаю через ідею вікна на вулицю над волоссям галдіння Не_Наше лисття так на електризоване лисття з'їло метро

КАВ’ЯРНЯ БЕЗ СТОЛИКА Вулиця піднімалась угору, а назустріч сповзав столик геть зі своєї кав’ярні, даруючи деренчання павучиних ніжок ставкам вікон. Вище і вище, теплі кроки. Ось і дерево на фасаді навпроти, ось і рештки сонця в порожніх рамах, і в кутику дошки забута стара ціна. Усе тут, як і тоді, коли струм був підключений, все, як тоді — тільки кав’ярня сопе без столика, тільки не світиться маршрут.

ТРИ РІЧКИ Я говорю про три річки міста. Вулиця розгортає обійми. І я бачу запах. Перша — це Харків, Лопань і Уди, не три окремі, але одна річка, як розкидана станція метро з трьома виходами; правда, й з різними кольорами: Харків — червона, Лопань — ультрасалатова, Уди — з чорною веною в центрі, в Удах-бо є щілина в піддійсність. Друга річка — Немишля, втеча дворами, недовірливий звір, м’яка помилка, за яку завтра не буде соромно, нерішуче чуття, неконтрольована ситуація, котрої немає. І третя, найголовніша: Нетеча. Абрикосового світу намисто. Між розпухлих темних будинків на вузьких підґрунтях підгризених. Іти рослинами, мацати пальцями форми колонки з водою, віднаходити в калюжах початок і кінець річки. Гордий провулок-бульвар. І неповторний мікроскопічний трамвайний міст над ідеєю річки. Біля Нетечі й в Нетечі можна знайти все. Стояти й невідомо чого чекати. Бачити особливо гучно, як ніхто. Одне око центрифуга, друге трохи ображене. Нехай починається дощ.

Сьогодні (неділя, 2 серпня) о 17-30 почитаю вірші в Анжелі на Літературнику Літа, який організувала Юля Петрук. Виступають: Юлія Петрук Олег Коцарев Павло Коробчук Вікторія Оліщук Дарина Чупат Андріана Кіндратович Френкі Фрейр Антон Полунін плюс вільний мікрофон проведемо залишки літа поетично вхід: посильний донат на потреби для підрозділу ББС «СТРІКС» 47 ОМБр