[nemoderný chalan] | #УкрТґ

чи є в мене тіло горло моє чи живе житами колоситься поле водами русла повні я буду завмерла в памяті від посухи і до повені лежатиму каменем на полиці/на дні/на серці . . . . неживе не вмре/ не воскресне

вранці наздоганяю свій сон: забудь дорогу сюди не раді тобі тут а він сміється приходили сім мудреців і сімдесят і сім разів по сімдесят таку давали пораду: перший довго ридав восьмий знизав плечима сказав не люблю краєвид цього сну а останній жував собі яблуко і не помітив нічого

Добра чытаецца на падлозе ў набітым цягніку. Нават на сваё можа натхніць ) САД   Дурное сэрца стукае аб рэбры. Грукоча памяць яблыкамі ў садзе. Падлетак у табе чытае Брэдбэры ў нязробленым пакуль што перакладзе.   “Малая Ленка стала свалачугай, – гаворыць Славік, сам не падарунак. – Хацеў паціскаць, а яна мне пугай”.  А ты маўчыш пра першы пацалунак.   Уночы зь неба падаюць сусьветы, як прывіды на роварах бяз колаў. На яблынях у садзе сьпеюць веды,  што зваляцца табе і ёй на голаў.   Пагрозы шлюць суседзкія гамэры, ды крочыць на сьвятло прыгожы самы стары сюжэт паперадзе паперы, нікім яшчэ да вас не напісаны.   Сьпявалі камары: “Дурны, рабі ўсё!” І сад шумеў прыбоем нетутэйшым. Злаваўся Славік і някепска біўся, калі прыйшоў з брацельнікам старэйшым.   Гузак пад вокам – ідэальны вынік. Адлупіць і ўсё выбачыць бабуля. Сусед-фатограф завядзе гадзіньнік  і з аб’ектыва вылеціць зязюля.   Дзіцячы твар вандроўнага сюжэта шчасьлівым лёсам выпадзе з альбома. Навобмацак малюеш колер лета. І лета надыходзіць па-любому.

сьогодні мені 28! привітайте з днем народження донатом на банку зі збором для брата 🍰🎉 https://send.monobank.ua/jar/67FqzZPJm4

Тривкість поля в леті зорь В зір віпнутий згин промінь Сіль розбита у багряність Офонить прихід над мить Страх у слід у літ ході Три посріблені ворони З пір'я їх сигналів лиск Йме піймати сон-трави Облита квітність громом Назар Корчемкін #поезія #НазарКорчемкін задонатити на розвиток проєкту

Тетяна Трофименко таке знайшла, мушу поділитись.

товариство, розшукую цю книжку! Бабовал, Роман. Мандрівники ймовірного : поезії. — К. : Дніпро, 1993. — 335 с. прошу допомогти в пошуках! ;) p.s. поширення вітається

▪️the lust chance▪️ У ніч повторної зустрічі насолоджуюсь морсом з твого рота який хвилину тому був перев’язаний-стягнутий як букет – нитками-жилками шкірки молодого ґрона як руки – бавовняною мотузкою міцної інтимної довіри як тремтливий подих – нотками-відтінками червоного сухого завдяки якому у моїх пальцях що так необережно і енергійно зривали ягоду її сік стікав з них на карт-бланш який я простягав тобі У день чергового розставання ховаюсь від загрози бути випитим лишаючи по собі кров’яні пунктири як протилежність природній течії сперми по річищах твоїх ключиць вимальовуючи послання навколо твого дому який через хвилину стане крапкою у знаку оклику місцем виверження серед гірських хребтів моєї венозної системи передбачувана сейсмічність якої була похована тобою в ігноруванні світу який я з точністю до пів слова та пів тону окреслював тобі У передсвітанкових сутінках коли сяйво по тінях розв’язуватиме вузли перегрітої тілесним теплом і заплутаної броунівським рухом тіл постелі-білизни ти могла б звернути увагу на те що вимальовується і стає чіткішим вільним від сатину темряви-незнання вразливим перед неозброєним оком відкритим до бажання бути побаченим бути впізнаваним і зрозумілим Коли розплетеш бант мотузки перешитої папки моєї особової справи історії хвороби з пошарпаною титульною списаної книжки шкільної бібліотеки досі з відірваним корінцем тоді неначе в останній спробі отримати ідеальну формулу поєднання червоного портвейну і молока скажи мені яка перспектива в автопортреті? які перші дії при самопорізах? 16.07.2023 Copyright: Чурков Максим #літературне_горнило

Вертикаль А. І якщо життя — це вертикаль, котра спонукає нас рости (чи воно тече немов ріка, чи у землю входить як сліди, тільки ж — десь лишається повік й знов передає себе отим, котрі ледь ще бачать з-під повік наче лиш народженні коти). Тож, якщо життя — це вертикаль, що вона не має ні початку, ні кінця — й куди ти не втікай: на тобі поставлено печатку і тебе захоплено в лещата, але саме в них живе свобода. Ми — малі насиджені курчата, вкинуті у світу темні води. Втім — якщо життя — це вертикаль, саме час підняти дирижаблі, цінності підважити й мораль, царство спопелити мов не жаль їх. І усе ж — вернутися домів. Бути — поза рухом і триванням. Важить тільки міф, єдино — міф: квітів виростання між згорянням. Все ж: якщо життя — це вертикаль, значить нам ще є куди рости (кров — це дух, а дух — одвіку сталь: хай же буде гострим кожен стик!). Дивний світ — а все-таки ще наш. І у ньому є куди вернутись. Тож іди — й хай буде твій кураж стягом, що розвіється в майбутнє! — Київ, 12.08.2026

Райнер Кунце УКЛЯКНУВШИ БІЛЯ УКЛАДАЧА СХОДІВ Гайнеру Фельдкампу Непомітний нахил, яким сходинка йде нозі навстріч Як означити нахил слова, щоби воно йшло тобі навстріч непомітно переклад Петра Рихла

Мірек Боднар ЗАГОСТРЕНА АВТОБІОГРАФІЧНІСТЬ Не написав жодного слова не про себе. Не несу жодної відповідальності ні за кого, окрім себе і своїх слів. Весняне загострення, хвороблива автобіографічність. Лишіть мені мої слова, сиґарети і попіл, холодний піт і стиснений кулак. Якщо маєте що сказати — говоріть вже. Або заткайтеся. Я замовкаю. Повертаюся на бік, сплю. Даю собі спокій. 31.03.2010

Юрій Завадський ЗАВТРА Звичайною мовою, жонґлюючи щоденністю, Переповідатимемо один одного, Повторюючи одні й ті ж істини, Звичайною мовою, жонґлюючи щоденністю. Проминаючи, вчителі та наставники Чи раптом не стануть нами? Звичайною мовою, жонґлюючи щоденністю, Переповідатимемо один одного.

Тарас Федюк * * * …мій готелю мій "львове" облуплений як і я всі твої проститутки твої коридорні твоя гаряча вода що немає мій "львове" до нашого скону… стоять твої двері таксі моя пам'ять мій "львове" свята і щоразу то важче цим потягом дев’ять один приїздити сюди, пити каву — болить голова що лишилось мій "львове" від наших з тобою судин? так, нічого — засохла і синя трава я ці двері совкові — з бетону і скла — зачиню я цю пісеньку що із бетону і скла насвищу я – цигарочку в губи подай мені "львове" вогню я кивну головою подай мені "львове" дощу а все решта — нічого не варте укупі із тим задля чого приїхав і жив все життя взагалі я — цигарочку в губи. закінчується дим — і нікого не буде зі мною тепер на землі

[телебачення в розрізі ] •представилися представниками •пілот безпілотника •реально в наших реаліях •скільки учасників взяло участь •результатами уточнення результатів •ці люди мали підозри чи не підозрювали •відвідувач міг нас відвідати

L’ARRIVÉE D’UN TRAIN EN GARE DE LA CIOTAT Минають століття, а кінематограф залишається сінематографом. На зйомках якоїсь сюжетщини у ресторані за елегантним вигином траси, біля ставка з містком на краєчку селища Ворзель місцеві мешканці побачили, як озброєний тип захопив заручників, примусив всіх підняти руки і погрожує автоматом під запові[т/д]ними сосновими гілками. Мабуть, актори працювали добре. Натуралізм. Реалізм. Нова щирість. Адже місцеві мешканці викликали поліцію і взагалі забили на сполох. Поліція їхала даремно. Новини почувались фрустровано, зате читачі в коментарях сміялись: «хахха як в кіно». Так і триває історія сінематографу, Так і далі тікають з сеансу «Прибуття потяга на вокзал Ла-Сьота» (атрибутованого на одному з сайтів як незалежний документальний фільм). До речі, повідомляють, що фільм із заручником буде називатись «Перевізник». Не пропустімо.

Микола Хвильовий   У полі тиша — літній день Кургани, далі — легіт. Куди дорога нас веде Крізь океани спеки? Йдемо. Марія у вінку. І я такий химерний все далі й далі за ріку, що у безмежність верне. Прийдемо ми? Так, певний я. А сонце дзвонить в хмарах, Та все біжить, спішить рілля, Тa фаркають примари.   Уперше опубліковано в збірці «Старі поезії» (1931).   #наші20

чижики прямо згори у сосні достобіса чижиків ґвалтуються аби їх побрало пробрало перемололо докупи вразом з хвоєю і стануться всі пахнучі й пірʼїнисті усіма вчуті й заслухані прямо ж донизу: крізь все моє тіло й ще нижче у ґрунтові століття блискавка вкрай повільно шукає заземлення що аж стопи болять а все невдаха окремий

Клавс Елсберґс * * * Я отримав посилку із серцями всілякими червоними наче печені раки споночіло а я ще стояв біля вікна і дивився мовчки як віття вклоняється вітрові як хвилі біжать травою годинник захрип і пічка захрипла з трубою пилюка і попіл набивалися до носа на думці що за шаленці хіба ж дарували кому-небудь щастя в таких посилках? переклад Юрія Завгороднього

09.08.26 #revantacollage