Obraz UA

Contribution to the Future 🌟 Your donation supports the efforts to create new and exciting content. Thank you for believing 🙏

10. НАЧХАТИ Я часто чув, що в одних суспільствах людям «начхати» одне на одного, а в інших — ні. Мовляв, там їм начхати на тебе, а тут ні. Після багатьох спостережень я зрозумів, що насправді… на тебе начхати мало не всюди. АЛЕ! У НАЧХАТИ є два різні види: здорове і хворе. 1. ЗДОРОВЕ — коли людині начхати, як живуть інші… і тому вона не лізе в їхнє життя. 2. ХВОРЕ — коли людині начхати, що буде з іншими… і тому вона лізе в їхнє життя без вагань. --- • При ЗДОРОВОМУ НАЧХАТИ людина не нав’язує себе: їй неважливо, як ви одягаєтесь, що їсте, з ким спите, що говорите і як живете. Якщо їй щось не подобається, максимум — висловить думку або віддзеркалить (!) ставлення. А якщо попросите про допомогу — може допомогти. • При ХВОРОМУ НАЧХАТИ людині ніби «не все одно», і вона прагне «завдати добра». Тому вона втручається і робить так, як хоче, не замислюючись, до чого це призведе. Тобто для неї важливі її псевдопорядок, її нібито правильні погляди, її неадекватні заборони, але не ви. !Вона вирішує свою проблему, а не вашу! --- Саме таке ХВОРЕ НАЧХАТИ є причиною хворого колективізму: коли якесь «спільне» стає виправданням вторгнення в життя приватне, якщо це об’єктивно не робить ні спільне, ні приватне життя кращим. А ЗДОРОВИЙ ІНДИВІДУАЛІЗМ, навпаки, — основа здорового суспільства, де люди не зобов’язані бути однаковими, але вміють співіснувати, співпрацювати і допомагати одне одному без насильства. --- Іронія в тому, що люди, які звикли втручатися в чуже життя, можуть боятися, що в їхнє життя полізуть ті, кому насправді до них узагалі немає діла. І тоді вони першими лізуть до тих, хто якраз і не збирався їх чіпати. --- Отже. ЗДОРОВЕ: «Мені начхати, як ти хочеш жити. Не заважаю.» ХВОРЕ: «Мені начхати, як ти хочеш жити. Буде по-моєму.» Перше створює свободу. Друге — контроль. «Там на тебе начхати, тому в тебе не лізуть; тут на тебе начхати, тому в тебе лізуть». **P.S.:** «ВРАЖАЄ, ЩО ДРУГЕ ХОЧЕ ДО СЕБЕ САМЕ ПЕРШОГО СТАВЛЕННЯ, ЯКОГО ІНШИМ САМЕ НЕ ДАЄ!» **P.P.S.:** «Важливо! Не стосується небезпечних ситуацій, коли термінове втручання рятує життя людини». Obraz Public UA

Що таке цензура — як не породження страху? Немає значення, чого саме бояться: брехні чи правди, впевненості чи сумніву. Цензура говорить про одне: влада нестійка. В неї немає міцного фундаменту, немає внутрішньої опори. І тому залишається лише зовнішня опора — насильство. Тобто чим сильніший страх, тим «сміливіше» блокування? У цьому сенсі це добрий знак (але може перетворитися на поганий, якщо на це ніяк не відреагувати). Obraz

Новий шорт. Невеличке нагадування, що в нас є.

ЗАЛЕЖНІСТЬ Вважається, що залежностей дуже важко позбутися. Куріння, алкоголь, ігри. Але ми вже знаємо, що «складно» — це часто «не знаю як». І тут схожа історія. Тобто це не просто біологічна проблема, а ще й фізико-психологічна, інформаційна. У дитинстві я дивився на дорослих із залежностями й намагався зрозуміти, чому їм так важко їх позбутися. Тому сказав собі, що якщо підчеплю залежність, то пронаблюдаю її й позбудуся. І в цьому мені допоміг… космос :)) Не в тому сенсі, що езотерика чи що я занурився в космологію, ні. Я помітив цікавий момент: придавлення до Землі сильне лише на відносно невеликій відстані, а далі можна вільно літати навколо планети й не падати на неї. І щоб відірватися, потрібна перша космічна швидкість. Коли в кімнаті чи в громадському місці ввімкнений телевізор, то погляд ніби прилипає до нього. Гра на айпаді, скролінг стрічки в телефоні, куріння, алкоголь, азартні ігри — механіка залипання тут багато в чому схожа. Магніт сильніший лише на початку шляху. І саме там потрібно докласти багато зусиль, щоб відлипнути. А щоб захотіти докласти зусиль, потрібно отримати інформацію — паливо, поштовх, — яка пересилить це прилипання. Можна спробувати провести експеримент: от зараз я хочу покурити, а що як я пропущу цей раз, вип’ю водички замість цього і зроблю щось таке, чого раніше ніколи не робив протягом цих 15 хвилин? Після експерименту може прийти усвідомлення, що організм навіть не помітив, що він не покурив, не пограв. Нічого катастрофічного не сталося. А може навіть виявитися, що той кайф не вартував вкладень, а наслідки тривають довше, ніж тривало задоволення. Тобто потрібно набрати щось на кшталт першої мікрокосмічної швидкості, щоб відірватися від залежності. А далі стає легше. Хоча не в усіх і не завжди однаково: комусь після цього вже простіше триматися на відстані, а комусь безпечніше взагалі не пірнати назад. Obraz

Contribution to the Future 🌟 Your donation supports the efforts to create new and exciting content. Thank you for believing 🙏

9. ЗЛІСТЬ. Спочатку кілька прикладів: 1. Потрібно терміново виходити в садок. Дитина грає і тягне час, а має одягатися. Хвилини йдуть. Крик: «Швидко одягай куртку!» 2. Потрібно терміново їхати на роботу. Машина не заводиться. Спроба завести 1, 2, 3. Матерні слова. 3. Терміново потрібно надіслати важливий файл. Пропадає інтернет. Удар по столу. • Так з'являється ЗЛІСТЬ — коли до сильного бажання плюсується (або навіть множиться) відсутність знання, як отримати бажане тут і зараз. Для злості зазвичай потрібні три умови: 1. Потреба Дуже хочеться, щоби було саме так. 2. Очікування Здається, що все має відбуватися саме так. 3. Незнання Немає сценарію дій — не знаю, як досягти результату. • Але що якщо прибрати терміновість та додати знання? Тоді людина просто діє: 1. Не треба поспішати і знаєш, як полагодити машину? —> Чиниш і їдеш. 2. Не потрібно терміново відправляти файл і знаєш як відновити інтернет? —> Відновлюєш і завершуєш відправлення. 3. Не потрібно терміново виходити в садок? —> Вивчаєш мислення дітей і знаходиш підхід на майбутнє. У всіх трьох випадках злості немає. • Так, буває, що знаєш, як щось робити, але проблема може повторюватися багато разів і можна реально психанути. Але тут знову-таки — це означає, що просто не знаєш, як вирішити її раз і назавжди. Так, терміновості може не бути, а злість є. Але терміновість не обов'язково має бути зовнішня, вона може бути внутрішня — коли дуже хочеться отримати результат прямо зараз. --- Загалом, якщо ми не знаємо, як щось влаштовано та як на це вплинути, щоб отримати бажаний результат якнайшвидше, то внутрішній механізм починає «іскрити». Але ЗЛІСТЬ можна використовувати як сигнал. Він вказує на те, що потрібно видобути і вивчити інформацію, яка допоможе вирішити проблему. І якщо довго намагатися вирішити проблему без цієї інформації, то злість може ставати все сильнішою. І якщо цю проблему так і не вирішити, то... з'явиться апатія чи байдужість. Але то вже інша історія. Obraz До речі, насильство — це найпростіше, що людина може застосувати, намагаючись вирішити свою проблему. І як я говорив раніше: до насильства вдаються від безсилля. А сила у знаннях.

Contribution to the Future 🌟 Your donation supports the efforts to create new and exciting content. Thank you for believing 🙏

Тиранів, автократів та всяких недорозвинених може «дратувати» як хтось одягається, з ким спить чи просто живе – за це вони готові навіть вбивати! Але ж когось може дратувати те, що вони вбивають... і застосувати до них їхні... правила та методи. І тоді ці недорозвинені плакатимуть і згадуватимуть про... права людини.

Цей канал не закривається, але Я перехожу в інший вимір. Мій вимір. Вимір музики. Велкам https://t.me/obraz

Радянські солдати кричали «УРА!» як сигнал колективного підйому та відваги — майже ритуальний акт, покликаний придушити... страх. Під час атаки крик «УРА!» допомагав подолати жах перед смертю, об’єднував солдат і створював ефект масового натиску. Психологічно й акустично це була потужна зброя: звук десятків тисяч голосів міг буквально приголомшити противника. Крик мас перетворював страх кожного на спільну енергію, замінював паніку колективною дією. По суті, солдат кричав не ворогу — а своєму страху, щоб заглушити його.

8. СТРАХ СТРАХ завжди… про майбутнє. Адже минулого немає сенсу боятися — воно вже минуло. А теперішнє просто відбувається просто зараз. Чому саме про майбутнє? Тому що ми не знаємо, яким воно буде. Коли ми НЕ ЗНАЄМО і припускаємо (усвідомлюємо) загрозу — БОЇМОСЯ. Загроза може бути малою або великою, і СТРАХ теж може бути незначним або величезним. --- Найбільша загроза — смерть. Ми не знаємо, як це — бути мертвими, попри те, що ми вже «там» були — до свого народження. Але в пам’яті цього немає — бо пам’яті тоді просто не було. От і залишається уявляти. Спати ми не боїмося, бо знаємо, що прокинемося. Але навіть коли ми «точно знаємо», що буде далі — все одно трохи страшно. І це нормально, адже майбутнє непередбачуване на всі 100%. --- І тому, після багатьох спостережень, я вивів суть СТРАХУ — це суміш незнання з фантазією. • Перед іспитом: якщо не знаємо предмет + уявляємо найгірший варіант = СТРАХ. • Перед сценою: якщо не знаємо, як виступати + уявляємо найгірший варіант = СТРАХ. Якщо знаємо предмет або вже проходимо тест — не боїмося. Якщо знаємо, як виступати, або вже на сцені — розчиняємося у процесі. Коли не знаєш і чекаєш — боїшся. Коли знаєш або дієш — вже ні. --- А як позбутися СТРАХУ повністю? А навіщо? Його треба… використати. Це сигнал. Це підказка. Це інструмент. Це означає, що потрібно знайти головну причину — і пропрацювати саме її. Причиною можуть бути знання, вміння, зв’язки, ресурси або сила. Якщо щось розвинене недостатньо — при загрозі спрацьовує сигнальна лампочка СТРАХУ. Потрібно розпізнати корінь проблеми і попрацювати над ним. Тоді лампочка автоматично вимкнеться. --- Ще раз — бо це важливо. Знання і Вміння. Можливості й Зв’язки — це все корені страху. Не щось зовнішнє, а саме це. Вивчили предмет, відрепетирували виступ, готові до майбутнього — менше страху. --- Інакше… СТРАХ може справдитися, якщо почати працювати не над його причинами, а над чимось іншим: • Людина боїться, що її покине партнер. Замість роботи над собою — починає ревнувати чи висувати претензії. У результаті партнер йде. • Працівник боїться залишитися без грошей. Замість пошуку нових вакансій чи листа керівнику — мовчить і сподівається на підвищення. Ціни зростають. Він залишається без грошей. • Авторитарна влада залякує народ поодинокими репресіями. Замість об’єднання і взаємної підтримки, кожен окремо боїться за себе. Влада стає сильнішою — і це починає стосуватися кожного. --- Тому авторитарна влада робить усе, щоб уява людини працювала проти неї, щоб боялися люди, а не вона. Щоб усі мовчали й живили її силу тишею. --- Але справа в тому, що СТРАХ може змусити не лише замовкнути — а й закричати на весь голос! І це працює не лише в людині, а й у суспільстві. Коли закричать усі — це, по-перше, дія, а по-друге — знання. Знання, що ти не сам — а значить, у полі вже не один воїн. --- Тож якщо вже й боятися, то краще робити це всім разом так гучно, щоб почути одне одного — і змусити боятися… агресора. _______ Obraz P.S.: «Раніше в мене була картинка *‘Гучність не дорівнює ефективності’.* Це так — коли ви хочете, щоб вас НЕ БОЯЛИСЯ і НЕ ВТІКАЛИ від вас, але гучність буває ефективною — коли навпаки.» P.P.S.: «Страху також може не бути, якщо загроза не усвідомлена або на визнається — обов’язково подивіться про це відео «Упередження нормальності»

7. СВОБОДА Свободи не існує. Ну гаразд… стовідсоткової свободи не існує. Бо ми не народжуємось у порожнечі. Ми залежимо від тіла, суспільства, мови, законів, клімату, історії. Нас щось обмежує зовні, щось — зсередини. І це нормально. Питання не в тому, чи є обмеження. Питання — які саме, і чи дають вони нам, як би парадоксально це не звучало… можливості. Бо і обмеження, і свобода — завжди про можливості. Цікаво, що навіть у сучасних наукових моделях інтелекту (якщо дуже спрощено) — інтелект визначається як прагнення збільшити та зберегти якнайбільше майбутніх можливостей. Тобто — не до свободи як до хаосу, а до розвитку і сенсу. У філософії зазвичай кажуть: «Свобода — це можливість діяти без зовнішнього примусу». Ніби зрозуміло. Але мені цього замало. Мені хотілося знайти таке визначення, яке допоможе зрозуміти: чи є свобода у мене насправді — і хто або що її дає чи забирає. Для цього я вирішив подивитись на піраміду потреб. Унизу — виживання. Їжа, сон, безпека, здоров’я. Багато обмежень — мало свободи. Але без цього немає шляху далі. Далі — трохи більше свободи. А на самому вершечку — самореалізація. Ось де вона ховається! І я вивів для себе своє визначення: Свобода — це можливість розвивати свої таланти і здібності на благо себе й усього людства. Чому саме так? Бо це дає сенс. Це дає відчуття справжньої, глибокої, дорослої свободи — не тієї, що «роби що хочеш», а тієї, що відкриває світ. Так, комусь достатньо простого споживання. Але спостерігаючи за людьми й тим, що з ними відбувається, я помітив одну річ: найбільше страждають ті, хто не розвивається, хто не може бути корисним іншим. Це звучить незвично — ми не звикли так мислити. Ми занадто зосереджені на своєму. А багато хто — просто виживає. Звісно, не варто змушувати себе чи когось прагнути саме до такого типу СВОБОДИ. Але можна спробувати зрозуміти, чому саме вона приносить користь і іншим, і собі. (А з розумінням, можливо, прийде і прагнення.) Секрет у тому, що піраміда потреб має починатися… з вершини. Якщо суспільство мислить такою концепцією СВОБОДИ — усі нижчі щаблі досягаються не наодинці, а разом. І значно швидше. І тоді ми повертаємось до тієї самої свободи, з якої починали. Це все якийсь ороборос, я знаю. Мов тор. Але як є) Здавалося б, логічно починати з виживання. Але… тільки якщо ви самі на острові. А ми — не одні. Ми живемо у суспільстві. І ми або даруємо СВОБОДУ одне одному (допомагаючи або принаймні не заважаючи), або забираємо її, коли мислимо вузько й недалекоглядно. А якщо диктатор? Здається, в нього є все. Можливості. Ресурси. Але він шкодить і відбирає СВОБОДУ в інших. Він — вільний? Ні. Він не може бути вільним. Це ілюзія. Забираючи свободу в інших, він передусім забирає її в себе. А даруючи — повертає собі. Але дійти до цього непросто. Для цього і потрібне інше розуміння СВОБОДИ. Те саме: можливість розвивати свої здібності на благо себе й усього суспільства. Рухаючись у цьому напрямку, ти опиняєшся серед схожих на себе. І це — справжній кайф! Відкриваються нові можливості, сенси, світи. А авторитарист — зачиняє себе в пастці власної дурості. Дурна людина — це обмежена (в поганоу сенсі) людина. Це людина, яка не прагнула до тієї самої СВОБОДИ. Вона не здатна на багато з того, що здатна людина по-справжньому вільна. А що, як диктатору і не хочеться? Можливо. А можливо, це вже звичка… чи радше — СТРАХ. Найбільше диктатор боїться втратити владу. Він дуже, дуже боїться. А страх стискає. Страх сковує. І диктатор дедалі глибше ховається у власний бункер НЕсвободи. Усі диктатори бояться. Тому й обмежують і себе, і інших. Контролюють і себе, і інших. Лякають і себе, і інших. І тягнуть усіх за собою — у своє тісне, темне, страшне болото. У результаті — в усього суспільства один на всіх страх, і в жодного — справжньої СВОБОДИ. Obraz __________ А якщо СТРАХ можна використовувати несподіваним чином?? Про це — у наступному пості. Про СТРАХ.

6. ЛЮБОВ Це, мабуть, одне з найфундаментальніших понять людства. І водночас — одне з найбільш нерозкритих. З дитинства мені здавалося дивним: минуло тисячоліття, а люди досі сперечаються — що ж таке любов? Пишуть книжки, знімають кіно, складають пісні. І при цьому все ще ставлять запитання: а що це взагалі таке? Але камон. За одне покоління можна було б уже знайти чітку відповідь — якщо уважно спостерігати за людьми. Я спостерігав. І дійшов висновку: ЛЮБОВ — це не почуття. Це дія. Точніше — дія, продиктована почуттям. А почуття — це "подобається" або "не подобається". Нам хочеться утримати те, що подобається. Те, що викликає приємні відчуття. І тут виникає бажання — бажання ВОЛОДІТИ. ВОЛОДІТИ джерелом кайфу. Це може бути що завгодно: їжа, серіал, подорожі… або людина. І от ми кажемо: "Я люблю це" "Я люблю робити те" "Я люблю тебе" Але найчастіше це означає: мені подобається бути поруч із цим джерелом задоволення. Мені подобається те, що я відчуваю поруч із ним. І я хочу це утримати. Ну а де ж тоді любов? Хтось може сказати: "Так любов — це просто коли дуже-дуже подобається". Хм. Тоді навіщо взагалі слово любов, якщо воно мало чим відрізняється від "сильно-сильно подобається"? Ось вам і причина всієї цієї плутанини… про яку, як відомо, пісні складають, книжки пишуть, кіно знімають. Окей. Уявіть двох принців: 1) Добивається принцеси, відбиваючи її в інших претендентів. А добившись — починає ревнувати, забороняти, вимагати, замикати… бити. 2) Добивається принцеси не нав’язуючись, а зацікавлюючи благородством і справами. Не змагається, а просто робить своє. А якщо його обирають — радіє, допомагає, поважає. Не вимагає. Не утримує. Не шкодить. Хто з них ЛЮБИТЬ? А хто просто хоче володіти? Відчуваєте різницю? Я — так. Хотіли б ви, щоб вас "ЛЮБИЛИ" як у першому варіанті? Якщо так — то, можливо, ви згодні бути річчю. Але найімовірніше — ні. Бо ніхто не річ. І ніхто не має права вас так сприймати [Якщо ви самі з іншими так першими не чините] Від таких "ЛЮБЛЯЧИХ" краще триматися подалі. І коли є можливість — люди так і роблять. А що відбувається, коли джерело задоволення зникає? Відбувається втрата володіння. І людина з моделлю №1 може почати ненавидіти. Бо об’єкт, який раніше давав кайф — тепер нібито приносить біль. [Насправді не приносить, а в людини БОЛИТЬ І як там кажуть? Від любові до ненависті один крок? Та от тільки любові й не було. Тому, як я думаю: ненависть — не протилежність любові. Це просто реакція на різке погіршення відчуттів. А ось справжньою протилежністю любові я б назвав: Бажання ВОЛОДІТИ — незважаючи ні на що. Навіть якщо ти шкодиш тому, кого "ЛЮБИШ". Я дав цьому явищу ім’я: ВЛАДОВ ВЛАДОВ — це бажання володіти, не зважаючи ні на що. ЛЮБОВ — це бажання приносити користь і втілення цього бажання в дії. Тобто ЛЮБОВ дарує свободу, ВЛАДОВ її забирає. Obraz Так а що таке СВОБОДА? …Про це — у наступному меседжі. До речі, прикольно, що в українській мові ще є слово КОХАННЯ. Ніколи не чув виразу «Б'є значить кохає». Це слово все ж таки має більш чітку мапу, яка відповідає реальності, як на мене. Ось знайдена інфа (ну чим не те, що я кажу?): Ключові ознаки справжнього кохання включають глибокий інтерес до партнера, здатність бути зацікавленим у його житті, взаємну довіру, відкритість і здатність ділитися як позитивними, так і негативними аспектами себе. Також, це може включати бажання піклуватися про іншу людину і ставити її потреби на перше місце

5. БІЛЬ Що ж таке біль? Найпростіше визначення можна знайти у Вікіпедії: «Неприємне відчуття, що сигналізує про ушкодження...» Ну… ніби зрозуміло. Чи не зовсім? «Відчуття» — це ж завжди про порівняння. Щоб назвати щось «неприємним», ми маємо з чимось це порівняти. Але про це — пізніше. Зараз зверніть увагу на слово «ушкодження». Це найважливіше. Якось я міркував про це і дійшов думки, що біль — це інформація, яка сигналізує насамперед про… розрив зв’язків. А точніше — тих, які ми хотіли б зберегти: бажаних зв’язків. Тобто код приблизно такий: 10 ВСЕ ТАК, ЯК МАЄ БУТИ? 20 IF YES — GO 40, IF NO — GO 30 30 ТРИВОГА! ВИПРАВИТИ ТА GO 10 40 ВСЕ ОК, GO 10 Ось до вас доторкнулись. Болить? Ні. Але зв’язки всередині шкіри трохи натягнулись. Пішла інформація до мозку — про ступінь натягу. Не критично. Все гаразд. Натяг може бути навіть приємним, якщо він — бажаний. Якщо натяг стає критичним — надсилається інтенсивніший сигнал. І ви різко забираєте руку від ножа або від гарячої плити. Бо ніж — як і вогонь — може зруйнувати важливі зв’язки. А що, якщо в утробі ми постійно відчуваємо щось на кшталт болю? Адже поки що не зрозуміло, що добре, а що — небезпека. Хоча, якщо ще не ясно, що ми хочемо зберегти — то й болю не повинно бути. Тобто спершу має з’явитися «бажання» — хоча б на фізіологічному автоматичному рівні. І лише потім, коли воно з’явиться, усе поступово калібрується: ця напруга — ок, а ця — ні. У дітей ростуть кістки, м’язи. Просто дуже швидко. І саме тому вони можуть відчувати від цього біль. У людей, які не відчувають болю, не відбувається такого розрізнення — і все здається «неважливим» на якомусь фізіологічному рівні. Так, їм може бути дороге власне життя — але внутрішня автоматична механіка просто не спрацьовує. Ось чому біль — це дуже важливий сигнал. Сигнал, який ніби каже: «Захисти зв’язок, який робить тебе живим і цілісним». До нього треба прислухатися. Його не можна просто вимкнути — хіба що у тих рідкісних випадках, коли сам сигнал починає руйнувати інші зв’язки. Бо він теж фізичний. Заглушивши біль, ми ризикуємо більше не помічати, що щось іде не так. Це як вимкнути лампочку несправності в авто. Здається, що якщо сигналу немає — то все гаразд. Але це може призвести до стану зомбі. Або навіть до смерті. А як щодо душевного болю? Думаю, що те саме. Є якісь внутрішні бажання і є зовнішній світ. А відповідність між бажаним і реальним може бути відсутня. Якщо такий стан триває довго — організм до нього звикає і навряд чи сприйматиме як біль. Для нього це вже буде норма. Біль виникає, коли ця норма порушується. Коли обривається те, що було по-справжньому бажаним. Сигнал, ніби, посилюється в багато разів. Коли близькі живі, але далеко, або ви не бачилися вже сто років — це лише неприємний натяг. А от коли вони помирають — рвуться зв’язки між накопиченою в мозку інформацією (пам’яттю) і реальністю. Інформація в голові є, але лінки в реальність ведуть на сторінку 404. Це такий собі інформаційний градієнт — неееееебіль. Майже як було про «нееееежиття» у моєму попередньому повідомленні, тільки цей градієнт іноді дуже різкий. Натяг → розрив. Коли у стосунках партнер залишає партнера — це теж спричиняє біль. Хтось скаже: «розбите серце» — і цей образ буквально відсилає до фізики реальності. Той самий розрив бажаних зв’язків. Людина може захотіти відновити цей зв’язок, але обрані методи можуть бути хибними. Вони можуть завдати… болю. Болю тим, кого людина любить. Але чи це любов — якщо людина завдає болю? Тобто — розриває чиїсь бажані зв’язки? У наступному повідомленні — про те, що таке ЛЮБОВ. І чому її протилежність — це не НЕНАВИСТЬ. А тоді що? Obraz

4. ЖИВЕ А що взагалі відрізняє живе від механічного? • Якщо робот може відчувати біль — він живий? • Якщо людина діє за шаблоном — вона все ще людина? Де межа? Ми звикли вважати, що «живе» — це щось ніжне, хаотичне, непередбачуване. А «механічне» — холодне, запрограмоване, неживе. Але якщо придивитися — навіть живе складається з механік. Тобто ЖИВЕ — це високоточна, саморозвивальна система, а не протилежність механізму. (До речі, «холодне» чи «тепле» — це лише кількість енергії, яку виділяє система в процесі роботи) От ВІРУСИ. Вони живі чи ні? Науковці не дійшли єдиної думки. Віруси займають прикордонне положення між живим і неживим. 📍Чому вважають, що НЕ живі: • Поза клітиною не проявляють ознак життя. • Не можуть розмножуватись самостійно. • Не мають власного метаболізму. 📍Чому вважають, що ЖИВІ: • Всередині клітини реплікуються, мутують, адаптуються. • Передають генетичну інформацію. • Впливають на еволюцію інших організмів. Проблема, як мені здається, — у самому слові ЖИВЕ. Не існує єдиного визначення «життя». Різні дисципліни наводять різні критерії: У біології — це клітинна структура, метаболізм, розмноження (наприклад, бактерії). В інформатиці — обробка інформації, реплікація, еволюція (віруси, ШІ). У філософії — самосвідомість, наявність «волі», автономія (люди, можливо тварини). Але якщо прийняти ці критерії — багато звичних нам форм потрапляють у «сіру зону». Віруси, ШІ, меми, гени і… вогонь? — усе це має «життєві» риси, але лише частково. І головне, чого їм бракує — це свідомості. Або, як заведено казати, волі. Але хіба ми можемо сказати, що тварини чи рослини — не живі? Навряд. Бо вони ніби ближчі до нас. А от машини — далекі (поки що… або вже не настільки?) Може, ЖИВЕ — це не бінарна категорія? А… градієнт? І тоді: Життя — не категорія, а ступінь. Живе — не перемикач, а спектр властивостей. Тобто за шкалою «життя» (умовно): Камінь — 0 балів. Вірус — 20. Бактерія — 50. Тварина — 95. Людина — можливо 99 (а якщо діє як скрипт — то нижче?) Щось комплексніше за людину — 100+? Хм... ну якось дивно. Щось живе наполовину чи на 95%? Ну таке... А що як прибрати слово ЖИВЕ? І замінити його на ФУНКЦІОНУЮЧЕ? Можливо, тоді зникла б частина суперечок? ➕ Плюси: • Зникає емоційне забарвлення. • Стає простіше мислити без нарцисизму. • Суть зсувається з «хто живіший» на «як працює система». ➖ Мінуси: • Ми втрачаємо слово з ціннісним змістом. Наприклад, «життя — це цінність», а «функціонування» звучить занадто механічно. Хоча… для багатьох людей, мов для роботів, ЖИВЕ так само, як і щось ФУНКЦІОНУЮЧЕ — не є цінністю. «Розв'язали війну та пішли вбивати за гроші? Нічого страшного». От тільки ми ще не вміємо повертати до життя ЛЮДЕЙ, які комусь були дуже дорогими. І навіть якщо назвати це «нездатністю відновити улюблену механічну систему» — легше не стає. Тож поки що не будемо повністю відмовлятись від слова ЖИТТЯ. Але будемо усвідомлювати його інструментальну природу. Obraz _________ Далі буде про БІЛЬ

3. СКЛАДНО Так, спочатку все може здаватися СКЛАДНИМ. Але… (хто мене вже знає — усміхнеться:) «СКЛАДНО — лише означає: НЕ ЗНАЮ ЯК». (І це — приклад формування точнішої мапи) Коли я спостерігав за людьми — за тим, як вони говорять і що роблять після — я зрозумів: ми звикли до слів, часто не знаючи, що вони насправді означають. Те саме слово — СКЛАДНО. А суть його дуже проста: я не знаю, як це влаштовано, як працює, або як чогось досягти. Для телевізійного майстра телевізор — простий. Для звичайної людини — дуже СКЛАДНИЙ. Бо людина не вивчала, не розбиралася. Тобто — не знайома. Часто СКЛАДНО плутають зі словом ВАЖКО. Але людина може знати, як щось зробити — просто сам процес може вимагати більших зусиль. ВАЖКО — підніматися вгору відомою стежкою. СКЛАДНО — вперше намагатися пройти лабіринт. Тобто: ВАЖКО ≠ СКЛАДНО. Тексти можуть бути: • ВАЖКІ для читання — через граматичні або орфографічні помилки, структуру, подачу • або СКЛАДНІ для розуміння — через нові слова, терміни, звороти. А ще є крайня форма СКЛАДНОСТІ — це НЕМОЖЛИВО. Тобто навіть не СКЛАДНО, а нібито взагалі ніяк не можна. Але оскільки наші знання обмежені, і ми, як завжди, можемо чогось не знати — чому ми так впевнені, що це «жодним чином і ніколи» не вдасться досягти? Тому дуже часто за «НЕМОЖЛИВО» ховається: «Я не знаю, як цього досягти… і не хочу дізнаватися». Obraz _________ А ще під СКЛАДНИМ можуть мати на увазі щось КОМПЛЕКСНЕ або щось, що складається з безлічі дрібних частин, які ЗЛАГОДЖЕНО працюють разом.