🎭🍷ОТАКОЇ, АНДРІЙКУ! 🍷🎭

Далі в нашому експерименті з автором телеграм-каналу FANTAКНИЖНИК Васильою Турківим ми читатимемо новели батька магічного реалізму – аргентинця Хуліо Кортасара 😎 Зважаючи на це, згадаю надзвичайно харизматичну постать в українській культурі – Юрка (Пако) Покальчука. Так, це він на фото. Письменник, автор культових атмосферних романів, оповідань і поезій, зокрема міфологічного фентезі про Волинь «Озерний вітер» та низки еротичних, нонконформістських творів, музикант, науковець, перекладач-поліглот! 💪 Покальчук знав 13 мов, подорожував країнами Латинської Америки і відкрив українським читачам Хуліо Кортасара. Тож для спільночитання я обрав збірку Кортасарових новел «Таємна зброя» в перекладі Покальчука. Збірочка ця видана 1983-го року в крутезній серії «Зарубіжна новела», яку страшенно обожнюю за її формат, авторів і красивезні обкладинки 🤗

📖 Навздогін відгуку: ловіть досьє на книгу Радека Рака «Порожнє небо». 😬 Найкрінжовіший момент: Опис еротичних фантазій Толпі. Головний герой божеволіє від жіночих пахв, які мають запах апельсинів. Ну от такий він маленький збочинець і шо ти з ним поробиш, га? Згадка про жіночу росу так не тригернула, як про ті пахви, ахаха 😅 ❤️ Улюблений персонаж: Отець-домініканець Рушель – це справжній польський Супермен. Він зʼявляється у потрібні моменти і рятує дупу Толпі. Направо і наліво стріляє янголів і злих воронів, як справжній ковбой. І для цього йому зовсім не обовʼязково бути живим. 👀 Найбільший сюжетний поворот — момент, який змусив сказати «ЩООО?!» Трепанація черепа і видобування кошмару з голови Аделі. Найкривавіша сцена книги. Багато крові, сцяків і гівна. Люблю таке 😅 🚩 Червоний прапорець — що не сподобалось: Толпі розбиває місяць. Вдруге. Скотиняка така 🤬 😭 Момент, який зачепив за живе: Фінал книжки. Тут не буду спойлерити, може, хтось захоче почитати. Сумна кінцівка, я навіть скупу сльозу проронив. 🗣 Цитата, яка залишилась у голові: Той випадок, коли всю книжку можна розбирати на цитати. Але залишу цю 🤌 — То нахуя тобі таке знання? — пирхнув Тифон. Геспер якусь хвильку роздумував. — Твоя правда. Нінахуя. 🍊 Моя оцінка: Є над чим реготати, є над чим задуматись. Ставлю книжці 🍊🍊🍊🍊🍊 5/5 апельсинів! 🎯 Кому рекомендую: Тим, хто любить магічний реалізм, дивне й трохи божевільне фентезі, чорний гумор, східнослов'янську міфологію та книги, після яких хочеться сказати: «Я не до кінця зрозумів, що це було, але мені сподобалося».

Отож, як і обіцяв, ділюся відгуком в межах спільночитання з автором тг-каналу «Отакої, Андрійку!» 😇 «Порожнє небо» Радека Рака — це книжка, яку дуже складно описати кількома реченнями. Тут є магічний реалізм, польський фольклор, абсурд, чорний гумор і моменти, коли сидиш із виразом обличчя: «Що це, бляха, тільки що було?» 🤯 Найбільше, що мене зачепило в цій химерній історії, так це тема самотності. Головний герой Толпі здається смішним і навіть трохи наївним, але його бажання любити і бути комусь потрібним насправді дуже людське. Навіть його абсурдна ідея зловити Місяць заради дівчини, через що власне весь цей балаган і почався, спочатку викликає сміх, а потім залишає відчуття, що за цим стоїть відчайдушне бажання змінити власну долю. І від того намагання зрештою і стає сумно 😭 Водночас попереджу, що книжка точно не для всіх. Деякі еротичні сцени й фізіологічні описи можуть викликати бридливе «фе». А поєднання історичних подій із фольклором, дивними істотами та сюрреалістичними ситуаціями іноді настільки фантасмагоричне, що виникає бажання покурити те саме, що курив Радек, коли це все придумував 🚬 Але саме ця дивність і робить «Порожнє небо» особливою. Це не затишна казка, а дуже химерна, місцями смішна, місцями огидна, а подекуди несподівано сумна історія про людей, які намагаються знайти любов і своє місце у світі. І це точно найкраща книга Радека Рака, яку я прочитав 🔝

📖 ДОСЬЄ на книгу «Порожнє небо» Радека Рака 😬 Найкрінжовіший момент: «Череп великої черниці розколовся, як дозріла диня, з нього висипалася тирса та виповзали білі хробаки; добре, що було темно й небагато видно» ❤️ Улюблений персонаж. Їх у мене троє: бабуня Славуня (бо дурного не порадить), служниця Аделя (бо не за літами доросла і стала жертвою кошмарів, ухваливши чоловіче рішення), парубійко Яремка (бо рудий і в нього не ростуть вуса). 👀 Найбільший сюжетний поворот, який змусив сказати «ЩООО?!» Коли Толпі вдруге роз'їбашив місяць, призвівши до загибелі тих, хто тяжкими зусиллями допоміг йому його створити – рабина Яна Азриеля Геспера й господаря дому Тифона Ґорґоновича. Хоча, зрештою, все до того йшло. 🚩 Червоний прапорець (невподобане, обурливе): Момент, де всі водномить увійшли до шафи. Якась незрозуміла вакханалія, їй-богу! Навіть автор пише: «це надто по-дурному – випадково зачинити себе в шафі». Ще в книзі є окрема повістина «Покликання Івана Мровлі». Хороший меланхолійний текст про такого собі народного месника, який проживає історію як декілька кінців світу. Однак за настроєм це зовсім інший текст, аніж «Порожнє небо», хіба що часові рамки ті ж самі. 😭 Момент, який зачепив за живе: Моторошні маніпуляції з машиною снів, що призвели до божевілля Аделі. 🗣️ Цитата, яка залишилась у голові – фраза, яку хочеться забрати із собою. 🎯 «Якщо кажеш "ви" жінці, з якою лежиш в одному ліжку, то це або частина тонкої любовної гри, або щось пішло геть не так» Оцінка книги: 🍷🍷🍷🍷🍷5/5 келихів вина 🎯 Кому рекомендую: всім, хто не має алергії на чорний гумор, відверті сцени й любить атмосферне, магічне чтиво з карколомними пригодами і завуальованими екзистенційними міркуваннями. А якщо раптом хтось скаже, що все це фігня, то я відповім цитатою з «Порожнього неба»: – А най би тебе дракон зжер! 😉

«Порожнє небо» Радека Рака – роман багатошаровий, наче капуста. Тут є глибокий екзистенціалізм, коли безодня вдивляється в тебе, історія чоловічого дорослішання, видіння у стилі Босха й алюзії на «Хроніки Нарнії», «Алісу в Дивокраї» та «Цинамонові крамниці» Шульца. Сільський парубійко Толпі розбиває впійманий у річці місяць і вирушає в Люблін до рабина, аби той створив нове небесне світило. Хлопчина залипає там надовго в компанії єврея-зануди, гульвіси, старої діви, звабливої юної служниці і чортика. Всі вони заблоковані в будинку, бо в місті революція та ще й чигають всілякі злісні потвори. Події нагадують реаліті-шоу з магічним реалізмом, еротикою, підземеллями, чорним гумором і маніпуляціями снами. Багато живих діалогів, крутезний переклад українською. Втім, іноді сюжет перетворювався на балаган, що відверто дратувало. А ще місцями, як на мене, автор переливає з пустого в порожнє (не небо!), деякі розмови здаються розмовами заради розмов, тож я би залюбки трохи скоротив цей текст.

Хух! Перша частина читацького експерименту позаду! І за це можна випити! 🥃 Андрій Омельницький з тг-каналу Отакої, Андрійку! нарешті домучив «Порожнє небо», книжку, яку для спільночитання обрав я. Мучив десь тиждень, читав потрошки, грамів так по 50 на день приймав, смакував, так би мовити, солодкувато-гіркуватою містичною прозою Радека Рака. Я проковтнув цю книжку за два дні, і за той час ще 4 інші книжки випив до дна, поки Андрій дегустував «Небо». В якийсь момент мій колега по читанці назвав події у книжці «балаганом», і я тут щиро його розумію. Там багато всього намішано, іноді голова обертом йде, як від міцної калганівочки… 😉 Домовились з Андрійком, що відгуком на читанку поділимось завтра ввечері, так шо чекайте, недовго лишилось. А після того ще буде окремий допис, там кожен з нас детальніше зупиниться на моментах, які найбільше запам’яталися з книжки. Після того вже й Пабло Ескобара Хуліо Кортасара можна буде в руки брати, про якого я знати нічого не знаю, але Андрійко сильно хвалить. Зараз повірю на слово, але потім перевірю, чи часом не бреше. Словом, далі буде… 🤝 P. S. Фото використане з метою привернення уваги до допису. І взагалі — воно згенероване штучним інтелектом, в реальності такого ніколи не було, а якщо хтось стверджуватиме протилежне, я буду всіляко заперечувати. Словом, не звертайте увагу на фото, читайте краще книжки. Як ми з Андрійком.

Пригадуєте, як у школі на уроках літератури нас мучили тим, що змушували читати твори за шкільною програмою? 😄 Не те, що до вподоби, а те, що хтось там у якомусь міністерстві прописав. Так, для декого саме читання було пекельною мукою, але навіть тих, хто вже в дитинстві любив читати, деякі тексти заводили в нудоту чи якусь апатію. Бо ж були важкі або нудні твори, які не хотілося читати, однак треба було. Читання нудних і важких книжок як покарання – такого в жодній антиутопії не знайдете 🙃 💬 Цікаво: яких творів у школі ви не могли терпіти? Що з української та світової літератури вважаєте засобом для екзекуції? Які твори зі шкільної програми та й загалом із прочитаного найбільше вразили вас (приємно/неприємно) й запам'яталися на все життя? От мій внутрішній світ у школі назавжди перевернули «Федько-халамидник» Володимира Винниченка і «Процес» Франца Кафки, а в дорослому віці – «Подорож на край ночі» Луї-Фердінана Селіна 🤗

Щойно вирішиш розбагатіти, як видавництво «Комора» видасть чергову смачну книжкову новинку – і все, плакали твої грошики 🙃 «Потяги особливого призначення» культового чеського письменника Богуміла Грабала вже можна замовити на сайті! 🔥 Книжка невеличка – лишень 112 сторінок, але вельми цікава. 📖 1945-ий рік, окупована Чехословаччина. Двадцятирічний Мілош працює практикантом на невеликій залізничній станції. Попри війну, життя хлопця сповнене повсякденних тривог і бурхливих любовних переживань. Це історія про потяги на рейках і потяги в серцях. Історія дорослішання на тлі війни, розказана дуже ніжно – як уміє тільки Грабал.

Є серед вас поціновувачі постмодерних метафор? Ось-ось у книжковій серії «Приватна колекція» з'явиться вишукана антологія хорватської та боснійсько-герцеговинської поезії «Сонце у воді» (вже в друкарні!). 184 сторінки в майже квадратному форматі з передмовою упорядника Сініши Матасовича. 15 сучасних балканських поетів і поеток, кожен/кожна з яких представлений/представлена десятьма вибраними поетичними текстами, в яких відчутний болючий відгомін війни на Балканах 1990-их років. Українською тексти переклали Мар'яна Комариця, Алла Татаренко й Марія Шунь. Зацініть назви деяких поезій із цієї антології: «Замерзла молитва», «у такому світі нам слід прикидатися мертвими», «Не вбивайте себе, поети», «Не зазіхай на чужий текст», «Файні сімейні люди». До речі, обкладинку прикрашає картина нашого славетного художника Івана Труша 🤗 📌 Вартуватиме книга 400 гривень. Замовити її можна, написавши упоряднику «Приватної колекції» Василю Ґабору у Facebook або ж на електронну пошту: vsgabor@gmail.com

📚 «У моїй просторій квартирі аж п'ять кімнат, і стіни трьох із них заставлені стелажами, повними книг, безлад яких є, власне, натуральним ладом. Цей лад вельми клопітний: книг у домашній бібліотеці, напевне, більше десяти тисяч, і часто буває таке, що не можу, коли знадобиться, знайти потрібну. Якось один гість, побачивши такий огром книжок, запитав, чи я всі перечитав. Здивований питанням, відказав, що вчинити подібний подвиг неможливо й потреби такої немає: не конче всі перечитувати, книжками треба вміти користуватись. Бібліотека – то своєрідний духовний банк. Навіть не можу собі уявити, що їх раптом не стало б – огорнуло б тоді мене неймовірно тривожне відчуття, як ту людину, яка опинилася посеред пустелі, де немає життя: ні до кого заговорити, ні від кого не почути живої мови...» 📚 Роман Іваничук «Серед повені книг»

Моє обличчя, коли я натрапив у книзі Радека Рака на такий пікантний момент: Того вечора вони скинули із себе весь одяг, їхні вкриті сиротами тіла були в темряві кольору смоли, чорнота в чорноті. Іван відчував себе таким великим і таким напруженим, як ніколи досі, ніби він от-от мав луснути, жар дівчини вабив його. Але коли він спробував у неї увійти, вона прошепотіла: – Залиш. Це для Василька.

«Його не брали ні шаблюки, ні кулі», – так зазвичай пишуть про народних месників у легендах. Тим часом народний месник Іван Мровля в книзі Радека Рака: Григор неохоче дістав з-під кожуха другу пляшку, приклав батькові до рота. Іван ковтав голосно, наче индик, паленка текла йому бородою. – Досить, батьку, ригати будете. – Я звуся Іваном Мровлею, – швидко виплюнув із себе старий, бо язик у нього ставав уже кілком. – Я не ригаю від горілки. До дна.

🐱 М У Р К А (вивчаючи мене прискіпливим поглядом): – Андрію, нам треба з тобою серйозно поговорити! Нащо ти накупив нових книжок, якщо ще не прочитав тих, які придбав раніше? 🤔 І що я маю їй відповісти? 🙃

Колабі бути! 🔥 Ми з моїм кулєґою і побратимом по клавіатурі Васильою Турківим вирішили організувати собі спільночитання. Себто паралельно читатимемо одну книгу, після чого обміняємося про неї думками-відгуками й, можливо, ще чимось 🙃 Василя – то є страшний фанат фентезі і Террі Пратчетта. Над прочитаним Василя медитує у своєму телеграм-каналі FANTAКНИЖНИК. Якщо теж балдієте від такої літератури – негайно підписуйтеся! Фентезі – не мій жанр, утім, зійшлися на тому, що спершу будемо читать «Порожнє небо» Радека Рака, бо якось я залип у його «Легенду про зміїне серце» й мені сподобалося (про це писав отут і трохи тут). А потім візьмемося за новели Хуліо Кортасара (мовляв, знову балансуватимемо поміж магією та реальністю 😎). 💬 А що ви читаєте в останній місяць літа? Розповідайте 😉

«Чаликушу» – найвідоміший роман турецького письменника Решата Нурі Гюнтекіна. Ця книга зачарувала мене відвертою щирістю та неймовірною людяністю. В центрі сюжету – юна сирітка Феріде – вітряна, норовлива, дика душею, самітна й до замилування дитяча дивачка і витівниця. За неспокійний характер усі називають її Чаликушу – чагарниковою пташкою. Й ось раптово полохлива пташка Феріде зважується на дивний вчинок – у день свого весілля тікає світ за очі від нареченого, від найрідніших, наче метелик від вогню, ховається від щастя. Османська імперія початку XX століття, де в жінки не так і багато особистого простору. Попереду в Чаликушу – чужина, невідомість, відсутність власного дому, хтиві чоловіки, обмовки недоброзичливців і ще безліч негараздів, які вперто долає вразлива, вродлива й шалено добра дівчина. Пережите вона записує в щоденнику, не соромлячись своїх почуттів і переживань. Зрештою, ця мила, сентиментальна, але абсолютно не нудка, тепла любовна історія вселяє надію, що наш світ не такий і приречений.

«Родинний лексикон» італійської письменниці Наталії Ґінзбург – книга, яка звучить різними голосами. Авторка створила щемку хроніку життя родини інтелектуалів Леві на тлі зародження фашизму, приходу до влади Беніто Муссоліні, Другої світової війни, переслідувань, підпілля і післявоєнної відбудови. Унікальність цієї історії в тому, що вона складається не зі звичних сюжетних подій, а з родинних фраз, приказок, словечок, жартів, через звучання яких передаються характери, настрої героїв і тривожність тих буремних часів. Щось вельми унікальне за стилем. Ще й обкладинка доволі приваблива 🤗 Словом, треба читати! 📌 Раптом і вас зацікавила ця книжкова новинка, то знайте: замовити її можна на сайті Видавництва Анетти Антоненко.

🔥 Ого, яка крутезна новинка з'явиться скоро у видавництві «Апріорі»! Перший український переклад перлини барокової літератури XVII століття – крутійського роману «Сімпліцій Сімпліцисимус» німецького письменника Ганса Якоба Крістоффеля фон Ґріммельсгаузена! З АНОТАЦІЇ: динамічна оповідь занурює читача у дивовижні пригоди простакуватого, але допитливого і сміливого Сімпліція. Його пригодницька одіссея розгортається на тлі Тридцятилітньої війни, продовжується мандрівками світом і завершується чернечою робінзонадою на райському острові в Індійському океані. Досвід війни, мандрів і втрат відкриває героєві суперечливу природу людини, мінливість фортуни та хаотичність світу. Пригадую, ми читали цю книгу в університеті на філології. Тоді мені цей дивакуватий роман дуже сподобався, тож, звісно, радію, що тепер зможу прочитати його українською 🤗 📌 Очікується з друку у другій половині серпня. Ціна книги за умовами передпродажу: 750 ➡️  638 гривень.

Мій улюблений епізод з «Автобіографії» Браніслава Нушича: Мого сьомого кохання – диво дивне – не пам'ятаю. Знаю, що кохав її, що вона мене кохала, знаю, що ми присягались одне одному любитися довіку, а проте от не можу згадати, хто вона була. Раз якось зустрів я одну гарну даму, що привітно усміхнулась до мене. І в мене блиснула думка, чи не вона це часом забута моя любов. Набравшись відваги, я підійшов до неї. – Ласкава пані, ви не пам'ятаєте, чи не був я в вас закоханий? – А звідки ж мені це знати? – Хіба я вам про це нічого не казав? – Ніколи. І розмови не було. – Шкода! А другу даму то я просто запевняв, що це вона, тільки, мабуть, забула, на що вона, не вагаючись, відповіла: – Ні, добродію, у мене є точний список усіх, з ким я до одруження кохалась, і вас нема в тому списку.

Цей пан із котом – письменник Браніслав Нушич, один із найвідоміших сербів. Залишу тут іще трішки цитат з його «Автобіографії»: 🎯 «Перше кохання небезпечне лише тоді, коли воно й останнє» 🎯 «Шлюб – це рекомендований лист, неправильно адресований і цікавий лише доти, доки запечатаний» 🎯 «...в школі набираєш потрібних знань для життя, в армії і в'язниці готуєшся до родинного життя» 🎯 «Кохання немов те пияцтво. Коли чоловік хильне першу і другу чарчину, у нього з'являться апетит та жага, і тоді він хилить уже кухоль за кухлем. Так приблизно було і зі мною, і можу сказати, що з мене став справжній алкоголік» 🎯 «Коли ти збагнеш і цю важливу науку – віддавання честі, – тобі дають рушницю, і відтоді не рушниця належить тобі, а ти рушниці, тобто рушниця – це головна річ, а ти лише якийсь додаток до рушниці. (...) Ти можеш зникнути, загинути, коли тобі забажається, одне слово, можеш не рахуватися в списках, але рушниця мусить бути в списку»

Дотепнішої автобіографії, ніж у сербського письменника Браніслава Нушича, мені не доводилося читати. Нушич написав її в середині 1920-их у віці 60-ти років, з гумором, іронією й сатирою на тогочасну дійсність розповівши про своє життя: від народження, першого зуба, перших штанів, школи, кохання, освідчення в діжці з квашеною капустою до армії, в'язниці й одруження. Завершується ця книжечка інтерв'ю з небіжчиком, в якому Життя оригінально перегукується зі Смертю. 🎯 «Автобіографію я закінчую шлюбом, вважаючи, що після шлюбу чоловік не має автобіографії» 🎯 «Перше кохання – це та пожежа, про яку в поліційних рапортах пишуть: причини невідомі. Воно спалахує, тільки-но тернеш, немов сірник, і гасне так само, наче лампа, коли в ній вигорить гас» 🎯 «Я закохався був у нашу служницю, що важила кілограмів вісімдесят і всім своїм тягарем навалилася на моє серце» 🎯 «Одноманість в армії полягає ось у чому: щоб усі були обстрижені наголо, одягнені в уніформу і нічого не думали. Особливо щоб не думали»