Психолог

​​Зараз модним стало слово «знецінення». Прям, як колись слово «абʼюзер». Взагалі масове захоплення психологією робить популярними багато слів, які раніше використовувались здебільшого у вузькому професійному середовищі. В результаті їх починають юзати всі і скрізь. Ну типу, зробив тобі чоловік зауваження - все, він вже абʼюзер. Розкритикував керівник твою роботу - значить, знецінив. І чим далі, тим частіше ми починаємо користуватися цим словом скрізь, де нам зручно. Витісняючи такі поняття, як «здорова критика» та «оцінювання». І тоді виходить, що будь-яка негативна реакція на нас - це знецінення. І де тут місце нашій справжній неправоті? Де тут місце нашим помилкам? Його нема. Ми праві. Просто нас знецінили. І, скоріше за все, це зробили абʼюзери. Ця логіка дуже класно дозволяє позбавитись відповідальності. Це не я кривий. Це вони не рівні. До чого я то веду? А до того, що є дві речі. Перша - коли нас реально знецінюють. Друга - коли ми самі наложали, зробили свою роботу хєрово, вчинили не вірно. І тоді негативний відгук - це не знецінення, а оцінка, близька до справедливої. Давайте все ж таки інколи звірятися з реальністю і намагатися дивитись на речі обʼєктивно: це зараз мене «опустили не по делу», або все ж таки саме я не правий?

«Я хочу навчитись відмовляти і при цьому не відчувати провину. Я хочу спокійно казати «ні». Хороший запит, зрозумілий. Але. Якщо ви тільки на початку цього шляху, де вчитеся хоча б інколи обирати себе і свої бажання замість того, щоб бути зручним для когось, то почуття провини - логічне і неминуче. Бажати, щоб його не було - те саме, що кинути багаторічну звичку в один день і без ломки. Палив 10 років, а потім взяв і кинув. І взагалі більше не потягнуло ніколи. Ну вибачте, так не буває. Не обирати себе, бути зручним, погоджуватись тоді, коли хочеться відмовити, - все це теж звичка. І щоб кинути цю звичку, треба пройти через певний дискомфорт. Коли на наступній сесії мені кажуть, що почуття провини за останній тиждень не виникало, я розумію, що і прикладів відстоювання свого кордону, скоріше за все, у клієнта за цей тиждень не було. Людина так само поступається собою, як і раніше. Бо для тих, хто перебуває на початку вибудови своїх кордонів, провина - це НОРМАЛЬНО. І ще один маркер. Якщо нема провини, натомість Є ОБРАЗА - вітаю, ви знов дали вламати свій кордон. І саме тому виникає почуття образи на ту людину, яка його порушила. Ця образа - це внутрішня злість на себе, бо це ж САМЕ ВИ дозволили комусь знову вас до чогось примусити. Це ВИ погодились. Але часто простіше образитись на іншого, ніж злитись на себе. Тому. Провина - ок. Ви трансформуєтесь через вихід із зони комфорту. Образа - не ок. Ви стоїте на місці і рефлексуєте. Але і тут є хороша новина. Відслідковувати подібні речі - значить УСВІДОМЛЮВАТИ, де я зараз? В якій точці шляху? І навіть, якщо ви знов стикнулись з образою, але усвідомили це - добре. Ви знаєте, що робити далі. Набагато гірше не відчувати ані того, ані іншого. Бо тоді ваша зручність для оточуючих зчитується вами як власне задоволення від того, що ви всім подобаєтесь. Але тут небезпечна спокуса і пастка. Бо подобатись іншим ціною власного комфорту та адекватного стану - це шлях до виснаження і психотерапевта.

Заздрість має трансформуватись в мотивацію. Страх має трансформуватись в цікавість. Злість - у впевненість. Сум - в прийняття. І це головна формула перемоги над цими почуттями. Або ж 👇 страх перетвориться на тривожність, злість - на хронічну роздратованість, сум - на депресивність, а заздрість - на розчарування своїм життям.

ЛЮДИ НЕ ЗМІНЮЮТЬСЯ. Мабуть, цю фразу вигадав хтось, хто дуже хотів змінити іншу людину, а не себе. І коли це не вдалося, він розчаровано махнув на світ рукою. Ну що тут виправиш? Люди ж не змінюються. Але. ЛЮДИ ЗМІНЮЮТЬСЯ. Втім не за вашим бажанням, а за своїм. Коли самі хочуть. Ми ж на чужі зміни не впливаємо, це не наша зона контролю. Тож добре було би зосередитись на собі і своїх власних змінах. Бо то вірна ознака - якщо хочеш змінити когось, час змінитись самому.

Зараз дуже модно бути психологічно прокачаним. Тому стало так багато «психологічно перекачаних». «Не знецінюй мій досвід» «Ти ігноруєш мої почуття» «Я пропрацьовую установки дитинства» «Я не в ресурсі» Всі ці ідеї вірні, доки ними не починають зловживати, та навіть більше - маніпулювати. Кожну гарну думку можна спотворити. Тож, почути правду про себе - не завжди дорівнює бути знеціненим. Отримати відмову партнера вкотре вирішувати вашу проблему замість вас - не дорівнює бути проігнорованим. Звинувачувати в усьому батьків та виставляти їм рахунки, коли тобі за 30 - не дорівнює пропрацьовувати установки дитинства. Забити болт на дану обіцянку - не дорівнює бути без ресурсу. Отакі справи.

Channel created