Читацький щоденник

*ТИМЧАСОВИЙ ПОСТ* Раптом ви хотіли піти на концерт Клавдії Петрівни, що цієї суботи, 15.08, у Києві на ВДНГ, то це ваш шанс 😁 Початок о 20:00 У подруги, на жаль, не виходить, піти, тому продає свій квиток у фан зону за 800 грн (коштував 1400 з копійками разом із сервісним збором) Якщо ви б хотіли або знаєте, хто хотів, то пишіть. ❤️ Буду дуже вдячна 🤗

По-перше, ми розвіртуалізувались з Еллою з каналу L. та її вигадані світи і це було прекрасно!! По-друге, давно не читала паперову книгу і спеціально для заходу придбала паперову версію Careless People by Sarah Wynn-Williams - мемуари колишньої співробітниці Фейсбук про часи її роботи в компанії (у тій же книгарні). Звісно, відчуття сторінок під рукою, то щось. Не кажучи вже про те, що з електронною книгою таке фото не вийде 😅 По-третє, я вже й не пам'ятаю, коли отак безвідривно читала, бо за ці три години прочитала майже половину книжки, що значно більше, ніж за тиждень після заходу. Залишилась десь одна четверта (книга швидко і легко читається), тож скоро напишу відгук. Але якщо коротко, то історія про те, як - сюрприз, сюрприз! - керівництво Фейсбук ставить у пріоритет зростання компанії і прибутків, а не об'єднання людей, збільшення відкритості в мережі, сприяння демократичному розвитку суспільства та навіть захисту своїх співробітників. Місцями мемуари читаються, як художка, що було б чудово, якби не було так сумно, що такі речі відбуваються в реальності.

Популярність прийшла неочікувано 😁😁😁 Поза(?)минулого тижня я ходила на Читацький рейв від Ukrainer: люди збираються в одному місці (цього разу в книгарні-кав'ярні book.ua на Золотих), щоб почитати книгу упродовж трьох годин. Вхід за донат на розвиток медіа. Це був мій перший досвід участі в заході такого штибу, і мені надзвичайно сподобалось!

Одісея Нолана і Гомера Дисклеймер: Якщо бути відвертою, окрім частинок, що були в хрестоматії в школі я Гомера не читала (хоча, що таке гекзаметр і перший (?) рядок Іліади "Гнів оспівай, богине, Ахіла, сина Пелея" пам'ятаю). Але я дуже любила грецькі міфи (якщо це рахується). Фільм Нолана мені сподобався. Увесь цей печворк з подій, які рухаються, то туди, то сюди, візія, сенси. Багато чула, що це анти-воєнний фільм і захоплення щодо цього. І я б теж захоплювалась, якби не одне але. У антивоєнних фільмах не було б потреби, якби люди (чоловіки) перестали воювати. Зрозуміло, що це дуже загальна/неможлива теза. Врешті-решт, людство воює всю свою історію, є право сильного, а усвідомлення щодо обов'язку поважати кордони інших держав увійшло в світову практику не так, щоб давно. І не так, щоб сильно допомагало. *в цьому сенсі найкраще, що я прочитала, - про прагнення людства до воєн, - це коротеньке оповідання "Абсолютна зброя" Гаррі Гаррісона; дуже рекомендую* Але мені не було шкода Одісея, навіть з усім його каяттям і гіркотою. Я вбачала якусь особливу іронію в тому, що саме греки, і його, Одісея, команду вважали "народом з моря", загрози атаки якого могли спонукати Пенелопу вийти заміж вдруге, а Одісея - втратити свою дружину назавжди. Якраз зустріла есе на просторах англомовного інтернету про те, як Нолан переосмислив /висвітлив, що порушення Зевсового закону, себто обман під маскою доброзвичайності (мабуть, чи не єдиний випадок, де це слово доречне), призвело до порушення зв'язків між людьми, недовіри і того суспільства, яке ми маємо зараз, яке навряд чи прийме Троянського коня за чисту монету. Виходить, що історія з далекого минулого надзвичайно актуальна у цифрову епоху. Так-от, повертаючись до Одісеї Нолана. Агамемнон отримав по заслугам. Клітемнестру надзвичайно шкода. Чомусь подумалось, що якби Агамемнон приніс у жертву свого сина, а не доньку, то вона б вчинила із своїм чоловіком так само, але донька б її зрозуміла. Єлена - просто привід зсунути відповідальність за амбіції чоловіків і їхнє его на жінку. Бо якщо Паріс її викрав, то shame on him; якщо вона пішла з ним добровільно (а в фільмі це теж презюмується), то хіба не має вона права на вільний вибір того, з ким жити? (Ясно, що не має, в Елладівські-то часи). Але скільки людей пам'ятає повну історію, що це саме Паріс був причиною війни, а не Єлена? Тож відповідь на моральні муки Одісея в мене одна: не нападати на інших. Не починати загарбницькі війни. Не впевнена, що йому б це сподобалось. До речі, натрапила в інсті на допис @cedra journal, де вона порівнює Одісея з хорошим руським, і з цим я повністю згодна. Але в минулому все сприймається/-лось інакше. Так, одним з найбільших гріхів Одісея [наскільки я пам'ятаю і наскільки можна судити з інформації в мережі] була гординя/самовпевненість (hubris), що найбільш показово проявляється у [непоказаній у фільмі] сцені з циклопом, де Одісей виказує своє ім'я і накликає гнів Посейдона. Найбільш сильною його рисою, яка й призвела до падіння Трої, був його гострий розум. А ще не варто забувати про богів, які граючись, вирішували долі смертних: Еринії, що підкинули яблуко розбрату трьом богиням заради жарту; Посейдон та Афіна, що послали зміїв, які вбили Лаокоона; Аполон, який прокляв Касандру (хоча в цілому підтримував троянців). Тож де межа між волею людини і волею богів, яку ти навряд чи подолаєш? Для людини XXI століття, яка вірить, що всього можна досягнути, доклавши достатню кількість зусиль, доля і фатум - ледь не вигадані слова, але українці зараз як ніколи знаходять опору в стоїцизмі, який би навряд чи розвинули в еру капіталізму. Цим і геніальна класика, до якої ми звертаємось через три тисячі років і віднаходимо актуальні для нас сенси. Сенси застосовні до подій, які тоді б здались вигадкою меншою, ніж боги. І не так важливо, чи дійсно вони там закладені: майстерність автора прямопропорційна рівню шарів, які може зчитати/створити сам читач. А ви читали/дивились Одісею?

5. Бажання знищити світ як вищий прояв жадібності і цікавість до життя як антидот контролю, страху і ШІ. Можливо, ви бачили інтерв'ю керівників компаній- розробників ШІ, де вони абсолютно спокійно говорять, що існує такий-то відсоток ризику, що ШІ зруйнує світ. При цьому вони продовжують його розвивати і вдосконалювати, а не зупиняють розробку. Веліз, із посиланням на Ханну Арендт - американську історикиню і філософиню, яка досліджувала тоталітаризм, і говорила про банальність зла - пояснює, що лише руйнування може задовольнити ненажерливість того, хто не здатний накопичити більше. "Найбільш радикальний і остаточний акт володіння - це знищення, адже лише те, що ми знищили, надійно і назавжди наше". Не знаю, як для вас, а для мене це було прям прозрінням і змусило задуматись. То що ж людство може протиставити ненажерливим багатіям із Силіконової долини і як побороти контроль? Ставитись із цікавістю до світу; бачити щось незвичне і цікаве у кожному дні і навіть у найтемніших моментах. Веліз також згадує про безстрашність перед лицем зла, але тут вона не дожимає; все ж таки, відчувається, що вона сприймає світ через мирну призму, і не усвідомлює, що таке жити у війні. Звісно, жодна людина не повинна мати такий досвід; я тут більше про те, що найстрашніші виклики, з якими стикаються мирні європейці, і виклики, з якими щодня стикаються українці, це зовсім різне. Але дивлячись на нас, я впевнена, що надія на перемогу є. І над контролем/авторитаризмом. І над ворогом.

1. Майбутнє невідоме. Ніби очевидна фраза, але за розвитком ШІ і прогнозами про розвиток світу ми часто про це забуваємо. Як казав Аристотель, логічно коректне судження про майбутнє звучить так: подія Х або відбудеться, або ні. У будь-якому випадку такі твердження не додають нової інформації про світ. Звідси декілька висновків: будь-які твердження про майбутнє не є фактами, хоча вони можуть бути наближені до правди; спростувати прогнози може бути надзвичайно складно саме через те, що вони не є фактами; ми не знаємо, яким буде майбутнє (про це варто собі нагадувати, коли накривають думки про те, що от я точно ніколи не зможу/не матиму/не відчую і т.д.). Звідси ж - генеративний ШІ будує передбачення про майбутнє на минулих даних/подіях; тому він доволі консервативний, а якщо подивитись на це ще більш філософськи, то, довіряючи своє майбутнє ШІ, ми ризикуємо застрягти в петлі часу, де все просто повторюється. 2. Моделі ШІ ґрунтуються на статистиці, але кореляція не дорівнює причинно-наслідковому зв'язку. Статистичний аналіз не враховує причинно-наслідковий зв'язок, а охоплює лише корелятивні зв'язки між даними, що свідчить про неповну картину. Більше того, авторка говорить про те, що не існує такого поняття, як data driven: щось, що зумовлене даними. Дані мертві, вони нічого не свідчать самі по собі; лише людина, створюючи (як наголошує Веліз) дані, задає їм напрям, тлумачить їх і приходить до певних висновків. Відповідно, уявлення про те, що, зібравши всі дані світу, ми знайдемо відповіді на всі питання (привіт, суперштучний інтелект) - хибне. 3. Прогноз - це форма контролю і шлях до авторитаризму. Наше бажання мати передбачення про майбутнє - не нове і породжене людським страхом перед невизначеністю. Ще у 1814 році французький математик П'єр-Сімон Лаплас у своєму "Філософському есеї щодо ймовірностей" уявляв "інтелект, настільки потужний, що зможе осягнути всі сили, які рухають природу, [...] інтелект достатньо широкий, щоб проаналізувати всі ці дані, [...], для нього ніщо не буде невизначеним, і майбутнє, як і минуле, буде перед його очима". ... Але ідея про те, що, знаючи всю інформацію світу, можна знати майбутнє, є, на думку Веліз, і я з цим погоджуюсь, некоректною з самого початку. Окрім пунктів 1 і 2 вище, коректний збір даних апріорі неможливий, як через можливі помилки так і випадковості, які можуть втрутитись (можна згадати теорію "чорного лебедя"), не кажучи вже про те, що сам світ влаштований таким чином, щоб бути невідомим. З огляду на це, бажання спрогнозувати майбутнє є набагато ближчим до контролю і авторитаризму, ніж може здатись. 4. Робити прогнози щодо поведінки людей - неетично. Один з ключових моментів це те, що, роблячи прогнози щодо поведінки людей (наприклад, прогнози щодо того, чи зможе людина віддати кредит, чи варто її брати на роботу тощо), ми ставимось до людей як до об'єктів і позбавляємо їх автономії. Більше того, ми позбавляємо людей шансу кинути виклик обставинам (defy the odds), а це один з найважливіших елементів людської природи; це погано не лише з точки зору окремої особистості, а ми, як суспільство, в цілому, теж програємо, бо позбавляємось майбутніх відкриттів і шансу змінити світ на краще. Як приклад, Веліз наводить науковицю Каталін Каріко, яка все життя досліджувала РНК. Працюючи в університеті Темпл у Пенсильванії, вона зазнавала утисків з боку свого керівника, який, дізнавшись, що вона отримала запрошення на роботу в інший університет, доповів про неї в департамент з іміграції й інший університет відкликав свою пропозицію. Її керівник відмовився надати їй рекомендацію і говорив про неї погані речі. Врешті-решт, отримааши роботу в Університеті Пенсильванії, Каріко постала перед вибором: продовжувати свої досліди РНК чи отримати пониження в посаді. Вона - на щастя всього світу - обрала друге і у 2023 році отримала Нобелівську премію в медицині, адже саме її розробки були покладені в основу вакцин проти COVID.

Carissa Veliz Prophecy 8/10 (на Гудрідз поставила 5) Нон-фікшн про принципи роботи генеративного ШІ, його природу, яка є передбачення, і філософські дилеми, як-то: чому передбачувати життя/поведінку людей неетично, чому сучасні техномільйонери готові (з філософської точки зору) зруйнувати світ, чи можемо ми все передбачити (спойлер - ні), і що ми можемо протиставити ШІ і невизначеності світу. Мені книга дуже сподобалась, читається доволі легко, попри те, що є трохи складнуваті моменти, зокрема про статистику і криву Гауса (вона ж нормальна дистрибуція). Місцями авторка, правда, дещо повторювалась і багато писала про якісь очевидні речі, але в цілому книгою я задоволена. Я багато взяла з цієї книги не лише з теми АІ, а і для особистого (і особистісного) розвитку. Одним словом, якщо вас цікавить тема ШІ, як він загалом працює, які етичні підводні камені у ньому є, і що з цим всим робити, то дуже раджу до прочитання. Нижче трохи детальніше опишу те, що сподобалось.

Мабуть, всі чули новину про знищений склад видавництва "Книголав" 💔💔 Найкращий спосіб підтримати видавництво - придбати книжку, якщо маєте таку можливість. Тож нижче ділюся топ книжок Книголав, які мені сподобались/зацікавили І. Видані книжки 1. Етель Ліліан Войніч "Овід" Дуже особиста історія для мене; улюблена книга моєї мами, і та, над якою я проридала в юності. Історія про боротьбу, революцію, пошук себе в світі і в родині, вищі ідеали і кохання, порівняно з яким навіть історія Ромео і Джульєтти була щасливішою. До сих пір пам'ятаю останній лист Артура і останні рядки цієї книги. Раджу прочитати, якщо любите захопливі історії, боротьбу за ідеали і незалежність країни. 2. Едіт Егер "Дар. 12 уроків, які врятують ваше життя". По-моєму, це маст-рід у наші часи. Є ще її "Вибір", але мені він був складніший морально за "Дар" ; остання, як на мене, більше лайт-версія, але від того не менш цінна. Книга про те, що ми обираємо, як поводитись після того, як з нами щось стається, як присвоїти собі відповідальність і що страждання - це не обов'язкова складова життя навіть після страшних подій. Ніби все очевидно, але оцей внутрішній дозвіл жити добре наскільки можливо, попри складні обставини (не забуваючи про реальність, звісно) - багато коштує і не так просто собі дати. Дуже вартісна книга. 3. Вондра Чан "Сонджу". Читала її англійською і мені дуже сподобалось! Головна героїня бореться за щастя і власну долю у патріархальному суспільстві Кореї. Читається легко (хоча і теми складні), а ще українське видання шикарне! 4. Зеді Сміт "Шахрайство". Заглядалась на цю книгу, коли вона тільки англійською вийшла. Історія про судовий процес, в якому австралійський м'ясник намагається довести, що він є законним спадкоємцем титулу баронета, а ключовим свідком є його колишній раб. Зацікавила ця історія, яка до того ж ґрунтується на реальних подіях! 5. Рейчел Каск "Контур". Історія про письменницю, яка збирає історії і оповіді оточуючих і як через її слова про інших людей ми можемо мати уявлення про неї саму (принаймні так я розумію зміст анотації). А ще про творчість, письменство, мистецтво і самовираження. ІІ. Передзамовлення 1. О'Генрі "Королі і капуста" Ну це маст-маст-маст рід! Не знаю іншого такого майстра новел, як О'Генрі, до того ж його особисте життя теж виглядає як літературна вигадка. Любов до О'Генрі мені виростили в школі, коли на уроках зарубіжної літератури вчителька на заміну прочитала "Останній листок" (є у цій збірці). Не всі історії з цієї збірки я читала (або пам'ятаю), але от "Дари волхвів" - це теж вершина майстерності і тонкого відчуття людської природи. Якщо ви любите короткі добрі оповідання, місцями з романтичною лінією, а місцями і без, але головне - з неочікуваним кінцем! то ця збірка для вас. 2. Нік Бредлі "Чотири пори року в Японії" Історія про те, як переклад однієї книжки змінив життя героїні. Події відбуваються у Токіо, героїня - Фло - відчуває застій на роботі і в стосунках і, випадково знайшовши одну книжку в токійському метро, хапається за її переклад, як за соломинку. Проте згодом її літературна робота виходить за межі паперу і перетворюється на пошуки себе і автора. Це також історія про прощення і проживання горя, де події відбуваються у японській глибинці. 3. Жорж Санд "Чорне місто". Саме цю книгу у авторки не читала, але від "Консуело" і "Графині Рудольштадт" була в дитинстві /юності у захваті. Історія про людяність і любов проти жадоби і справедливості aka робітники шахт проти власників (ну просто вічна тема! Дійсно, майже триста років пройшло, а ці конфлікти все одно існують). У Санд є поєднання романтики і кохання і важливих тем, чим вона мені і подобається. А ще трохи інтриги і містицизму (не знаю, щоправда, як у цій історії). Ну і головне - підтримати видавництво, тож читайте і купуйте те, що вам до вподоби! Поради, що придбати у Книголав, вітаються у коментарях 🤍

З такими подіями в Україні якось не до відгуків, але книжку про передбачення і АІ я дочитала, тож пост зроблю. Українці якраз доводять, що майбутнє не можна передбачити, і вкотре кидають виклик обставинам, долі і владі.

Можна сказати, що міні-відпустка пройшла недаремно 😁

Факультет історії і права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди продовжує надавати допомогу своїм випускникам, які у лавах ЗСУ Наразі звернувся випускник, військовослужбовець бригади "Спартан" Потреба : 4 АКБ по 10 ампер - 1 зарядка под АКБ - 1 переносний прожектор Метабо 🎯Ціль: 35 000 ₴ 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/2TG3yY7L6S 💳Номер картки банки 4874100038946219 Канал звітів https://t.me/reportgroupzbir

Якщо маєте вільні пару гривнів, закиньте сюди, будь ласка 🙏🙏

Враження: хоча події розгортались не зовсім так, як я уявляла, ця невеличка книга мені сподобалась. Вона тримала мене в напрузі (особливо на останніх сторінках), змушувала хвилюватись і постійно підкидала питання: хто ж в цій історії опікун, а хто крадій, і на чиїй я стороні? Окрім цього, роман зачіпає питання імміграції і ставлення до іммігрантів: чи є право людей на імміграцію в кращі країни проявом демократії, і чи може воно бути обмежене? Чи зобов'язані високорозвинені країни давати притулок тим, хто хоче втекти від загроз, в тому числі природнього характеру, навіть якщо це загрожує безпеці жителів першої країни і їх мирному проживанню? І чи дійсно люди з більш бідних країн можуть нести таку загрозу? Чи здатні люди до мирного співвіснування у непростих умовах чи "війна всіх проти всіх" і право сили - це єдиний закономірний варіант? Чи дійсно життя, навіть в найтемніші часи, має щось ціннісне, заради чого варто жити і народжувати дітей, чи це просто гарні казочки, які не мають нічого спільного зі страшною реальністю? До речі, сеттинг книги в цілому нагадав мені давньогрецькі трагедії і поняття фатуму: коли герої нещасні через абсолютно зовнішні обставини, на які вони ніяк не можуть повпливати. Цікаво, що через дві з чимось тисячі років ми знову повертаємось до витоків літератури. У книзі немає позитивних героїв (крім хіба що дітей); хоча все ж таки мої симпатії мали чітку преференцію. Мабуть, тому, що в цій антагоністичній боротьбі все ж таки доволі чітко вимальовувалось хто злочинець, а хто жертва. І хоча жертва теж не невинна щодо інших, але у цьому дуалістичному відношенні вона сприймалась мною в більш світлих тонах. Окремо зауважу про гарний стиль і чудово підібрані слова. Ніби і теми знайомі і вічні (батьки і діти, колесо життя, складні вибори, людяність, гуманізм), але написано так, ніби читаєш про це вперше; і пробирає до кісток. Одним словом, раджу книгу до прочитання, якщо хочете подумати над питаннями про справедливість світу, рівний розподіл ресурсів і людську природу. Як на мене, книга чудово підійде для книжкових клубів, бо там є де розгулятись дискусії.