Ресурсна мама

Аутоіммунітет - коли тіло каже «ні»? Що психіка насправді має спільного з імунною системою. Зв’язок між психікою та імунною системою активно досліджується. Але аутоімунні захворювання не можна пояснити лише стресом чи травмою. Біологія завжди складніша за одну історію. Останні три роки я багато працюю з темою аутоімунних станів - професійно та через власний досвід двох аутоімунних діагнозів. Останній рік також уважно вивчаю роботи Gabor Maté, відокремлюючи його клінічні спостереження від того, що вже підтверджують сучасні дані. Кілька думок принесла сюди 1. Психіка не живе окремо від імунної системи Ми досі часто ділимо здоров’я на дві частини. Є «справжня» фізіологія: аналізи, гормони, антитіла, запалення. І є психіка: стрес, стосунки, страх, самотність, неможливість відмовити. Але нервова, ендокринна та імунна системи не працюють окремо, вони постійно обмінюються сигналами. Саме цю взаємодію вивчає психонейроімунологія. Тому психоемоційний досвід не є альтернативою біології, проте інтегрується в прояви тіло різними шляхами 2. Стрес не «сидить у голові» Організм не знає, що саме стало джерелом тривалого напруження. Війна. Фінансова нестабільність. Самотність. Дискримінація. Догляд за тяжкохворою людиною. Стосунки, у яких небезпечно говорити правду. Для фізіології це повторюваний сигнал загрози. Змінюється робота гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі, симпатичної нервової системи, кортизолової відповіді та імунної регуляції. Проблема не в одному «високому кортизолі». Проблема в тому, що система адаптації втрачає гнучкість. 3. Травма — не лише подія Люблю тезу Габора Мате: «Травма - не те, що сталося з вами. Це те, що сталося всередині вас». Ключова думка не в тому, що кожна складна подія обов’язково залишає травму, а яку адаптацію створює нервова система. Постійно передбачати небезпеку. Не відчувати власних потреб. Не просити допомоги. Не виражати гнів. Бути зручною, щоб не втратити зв’язок. Колись ці реакції могли захищати. Через десятиліття вони можуть підтримувати постійне фізіологічне напруження. 4. «Хороший характер» іноді є стратегією виживання За вивчення лікарських висновків того ж Мате просліджуються патерни, які часто бачимо у людей із хронічними захворюваннями: автоматична турбота про емоційні потреби інших; складність із власними кордонами; придушення здорового гніву; надмірна відповідальність; страх розчарувати; звичка залишатися «хорошою/хорошим» навіть ціною себе Це не діагностичний тест і не доказ причини хвороби. Але важливе клінічне питання: якою є фізіологічна ціна життя, у якому людина майже ніколи не може сказати «ні»? 5. Чому в розмові так часто з’являються жінки Більшість аутоімунних захворювань справді частіше діагностують у жінок. Але пояснювати це лише емоційним придушенням було б некоректно. Мають значення: статеві гормони; сильніша в середньому імунна відповідь; особливості Х-хромосоми та її інактивації; генетична схильність; інфекції; вагітність і післяпологові зміни; довкілля 6. Аутоімунітет - це не «організм розсердився на себе» Красиві психологічні метафори легко запам’ятовуються, я теж можу говорити що це “мафія в тілі”, але біологія складніша. При аутоімунному захворюванні порушується імунна толерантність: система, яка має відрізняти власні структури від небезпечних, починає атакувати тканини організму. Це не відбувається через одну думку, одну травму чи один конфлікт. Але хронічний стрес може впливати на сигнали між мозком, автономною нервовою системою, гормонами та імунними клітинами. Він може бути модифікатором ризику або загострення в уже схильному організмі. Точніше говорити не «психіка спричинила хворобу», а: психоемоційне навантаження стало частиною біологічного контексту 7. Що вже підтверджують дані До 2025 року вже показано зв’язок між несприятливим досвідом дитинства та вищим ризиком аутоімунних захворювань у дорослому віці. Підвищений ризик низки аутоімунних станів у людей із посттравматичним стресовим розладом.

Поштовий індекс часто прогнозує здоров'я людини точніше, ніж генетичний тест Це часточка думок з practice & leadership Berkeley's school of public health про Maternal, child and adolescent health life perspective 1. Стрес - це біологія Я думаю що думки про бідний кортизол вже багатьом набридли. Але досі всі шпортаються не “що воно таке”, а звідки береться. Для організму не має великої різниці, чи джерелом хронічного стресу є травма, бідність, вибухи, дискримінація, образи в школі/колективі чи постійне відчуття небезпеки, навіть в безпечному житті. Біологічна відповідь багато в чому однакова. Тому що мозок і тіло не сильно відрізняє що таке кредит, війна, дедлайн чи самотність. Розпізнається лише сигнал небезпеки. Якщо цей сигнал триває місяцями або роками, змінюється не лише настрій. Змінюється регуляція глюкози. Артеріальний тиск. Робота імунної системи. Фертильність. Швидкість біологічного старіння. Саме тому сьогодні хронічний стрес розглядають не як психологічний стан, а як один із найважливіших біологічних факторів ризику. 2. Епігенетика - мова, якою середовище "розмовляє" з генами. Через що? Не через силу волі. Через конкретні біологічні сигнали. Гени не "бачать" броколі чи тренування. Вони "бачать" інсулін, кортизол/пролактин/адреналін, міокіни, коротколанцюгові жирні кислоти, метильні донори та десятки інших молекул, які ці броколі, білок чи тренування створюють. Рівень інсуліну. Кортизол, да Метильні донори (фолати та їх форми, той самий В12, холін). Міокіни, які виробляють м'язи під час руху. Циркадні сигнали світла й темряви. Метаболіти мікробіому. Саме вони постійно змінюють активність сотень генів. 3. Здоров'я формується далеко за межами лікарні Медицина лікує наслідки. Public health вивчає причини. Поштовий індекс часто прогнозує здоров'я людини точніше, ніж генетичний тест. Чи є поруч магазин зі свіжими продуктами чи лише фастфуд. Чи безпечно пройтися ввечері пішки. Чи може дитина щодня гратися надворі. Чи є доступ до освіти. Чи потрібно працювати на двох роботах. Чи відчуває людина підтримку. Чи живе в постійному стресі. Організм не знає, що таке "соціальна нерівність”, проте знає інше. Навантаження яке обмірковується в голові. Артеріальний тиск. Якість сну. Рівень фізичної активності. Доступність поживної їжі. Це Social determinants of health. Бо здоров'я створюється не лише в системі охорони здоров'я. Воно створюється там, де людина проживає своє життя.

Не можу не дати цю інформацію, як мама хлопців. Пан Максим просто неймовірний лікар. Довіряю і рекомендую - https://www.instagram.com/ponomarenkodr?igsh=MWd4ZWwyeXozNndwYQ==

У психологічній практиці важливо розрізняти емоцію, емоційний стан та механізми психологічного захисту. Те, що людина називає певною емоцією, іноді є лише поверхневим проявом глибшого переживання. За фразою «я злюся» може стояти безсилля, фрустрація або порушення особистих меж. За «мені байдуже» — емоційний біль, розчарування чи спроба дистанціюватися від переживання. За «я просто втомився» — накопичене емоційне виснаження. За «я ревную» — страх втрати, невпевненість або потреба у безпеці та підтвердженні значущості. А «я нічого не відчуваю» іноді може бути не відсутністю емоцій, а способом психіки знизити інтенсивність надмірного переживання. Тому в роботі з емоціями важливо запитувати не лише «Що ви зараз відчуваєте?», а й: «Що стоїть за цим переживанням?» «Яка потреба залишається незадоволеною?» «Чого ви насправді боїтеся або прагнете?» Саме в цьому переході від називання емоції до її розуміння, диференціації та регуляції починається глибша психологічна робота.

😲Страхи дітей змінюються разом із розвитком мозку, уяви та життєвого досвіду. Важливо розуміти, що більшість вікових страхів є нормальними й навіть виконують захисну функцію. Проблемою вони стають тоді, коли є дуже інтенсивними, тривають довго або суттєво заважають дитині жити. В таблиці до цього допису наводимо типові страхи за віком та градацію між нормою та відхиленням від норми. Незалежно від віку, варто звернути особливу увагу, та за потреби звернутися до психолога, якщо: ✅️страх триває понад 6 місяців без покращення; ✅️дитина починає уникати звичних ситуацій; ✅️порушується сон або апетит; ✅️з'являються психосоматичні симптоми без медичних причин; ✅️виникають часті панічні реакції; ✅️спостерігається регрес (енурез, повернення до дитячої поведінки, втрата вже сформованих навичок); ✅️дитина перестає гратися або спілкуватися з однолітками; ✅️страх суттєво обмежує повсякденне життя. Для того щоб психологу допомогти дитині справитися зі страхами важливо розуміти, що дає найкращий психотерапевтичний ефект в залежності від віку дитини. ➡️У віці від 0 до 3 років для зниження тривожності в дитини, найкраще допоможе безпечна прив'язаність, тілесний контакт, стабільний режим. ➡️У віці від 3 до 6 років для ефективного результату в роботі зі страхами, дитячий психолог використає гру, казкотерапію, арттерапію, лялькову терапію. ➡️У віці від 6 до 10 років хороший результат в роботі з тривогою та страхом будуть давати методики малювання страху, когнітивні техніки, дихальні вправи, робота з МАК. ➡️У віці від 10 до 14 років пихолог чи психотерапевт може використовувати, техніки психотерапії для задіювання роботи з когнітивними та поведінковими процесами. Також рекомендуємо використовувати техніки для тренування соціальних навичок, щоденник думок та почуттів. ➡️У віці від 14 до 18 років можна використовувати психорерапевтичні техніки КПТ, ACT, схема-терапія, та інші напрямки психотерапії. З підлітками добре працюють коучингові техніки, профорієнтація, розвиток емоційної компетентності. Міжнародна Психологічна Асоціація

Такс, а де бажання побачити мене і дзвони?🙈 Покажу тільки Світланці в особисті 😁 А вам продовжу про планування,бо чогось зараз знову в запитах почало фонити "я нічого не роблю, а така втомлена"🤦 Я ВПЕВНЕНА, що більшість систем планування створювали люди, яких ніхто не кликав кожні п'ять хвилин🤦🫣 Уявіть. Ви сіли працювати. У вас є дві години на важливу задачу, і тут: 👀Мамо, де мої шкарпетки? 👀А можна яблуко? 👀У мене болить живіт. 👀Забула сказати, завтра треба принести поробку. 👀Телефонує класний керівник. 👀В трьох батьківських чатах пишуть про різне щодо кожної твоєї дитини (насправді чатів у мене майже два десятки). 👀Кур'єр уже під будинком. Минуло пів години. Ви ще навіть не відкрили документ, з яким планували працювати. І якщо в цей момент подивитися на класичний планер, може здатися, що ви нічого не зробили. Але це неправда!!!! Ви весь цей час працювали. Просто ваша робота була невидимою😶‍🌫️ Саме тому мені ніколи не подобалися системи, які пропонують просто краще організувати свій час. Бо проблема більшості мам не в тому, що вони неорганізовані. Проблема в тому, що їхній день майже неможливо прожити точно за планом. Життя постійно вносить свої корективи: дитина захворіла, тренування скасували, розклад з, у когось поганий настрій, щось терміново потрібно вирішити. Та якщо план не залишає місця для життя, він дуже швидко починає викликати лише одне відчуття - я знову не впоралася. Саме тому в моєму підході ми плануємо не ідеальний день (ну, трохи нескромно, але я вважаю свою систему неймовірно корисною для мам🔥). Ми плануємо реальне життя. Таке, у якому можуть бути форс-мажори, у якому можна перенести задачу без почуття провини, у якому є місце не лише для роботи й дітей, а й для самої жінки. Бо я не хочу, щоб наприкінці дня ви дивилися на список невиконаних справ. Мені хочеться, щоб ви могли сказати собі: "Так, сьогодні було непросто. Але я впоралася з тим днем, який у мене був." Мені здається, саме це і є справжнє планування. А як думаєте ви?

ПРО ЗАКОНОМІРНОСТІ Несе мене про осінь поговорити (мабуть бо ж ми вже купуємо підручники для Захара і його першого класу, хоча я у відпустці🙈). Багато жінок вже у другій половині вересня говорять, що дуже втомилися. І здається, що причина очевидна - почався навчальний рік, роботи стало більше, діти пішли до школи. Але! Справа не лише в навантаженні. Восени майже все починається одночасно. Потрібно увійти в робочий ритм після літа, знову підлаштуватися під шкільний розклад, відновити гуртки, подумати про сезонний одяг, медичні огляди, перші застуди... І поки ми організовуємо життя всієї родини, дуже часто ‼️не помічаємо, що для себе в цьому новому розкладі місця так і не знайшли‼️ Впевнено можу сказати, що саме тому багато мам уже через кілька тижнів відчувають не просто втому, а виснаження. Не тому, що вони роблять щось неправильно (хоча по факту трохи і цього є - не подумали пр себе, не поставили себе в план). А тому, що весь їхній ресурс іде на те, щоб утримати життя навколо. Ми звикли думати, що планування - це про те, як більше встигнути. Для мене воно зовсім про інше. Планування - це можливість ще до початку осені чесно подивитися на своє життя і запитати себе: де в цьому всьому буду Я? Коли Я відпочиватиму? Що буде МЕНЕ наповнювати? Які справи справді важливі, а які можна відпустити або зробити неідеально? Саме тому я не люблю починати планувати восени. Коли вересень уже закрутив, набагато важче зупинитися і щось змінити. Натомість серпень дає можливість зробити це спокійно, без поспіху. Мені дуже хочеться, щоб цієї осені ми не просто встигли все необхідне. Мені хочеться, щоб у ній знайшлося місце і для жінки, яка щодня тримає на собі так багато. А ви помічали, в який момент вересня починаєте відчувати втому? Що саме забирає у вас найбільше сил? ❤️ (Хто не бачив рілз в інсті, гляньте, там за коментар надаю ну дуже крутий чек лист власних напрацювань) Ну і фоточку вам з відпустки. В мене вчора була дзвонотерапія, показати?

Ну що, любі! Я відкриваю запис на групу ОСІНЬплан. Вище можете побачити відгук однієї з учасниць, що була на ЛІТОплані. Як це відбувається: 💝ніжно і з любов'ю веду вас за ручку в плануванні кварталу - цей раз останній тиждень серпня плануємо осінь 💝в останній день тижня роблю прямий ефір, де відповідаю НА ВСІ запитання, допомагаю скорегувати план, розказую про всі підводні камені сезону та звертаю вашу увагу, де і що можна допрацювати 💝і після цього не кидаю вас, а супроводжую ще два місяці - останній тиждень вересня та жовтня теж повністю з вами - робимо аналіз місяця попереднього, плануємо наступний, тримаємо у фокусі все лагідно і з підтримкою. Вартість дуже символічна - 999 грн за ТРИ місяці підтримки. ОСІНЬплан - хто з нами?