емодзі душі ♡

ВАМ♡ дякую тим, хто не дає мені впасти і тим, хто до сих пір пишуть дякую тим, які приймають участь в моєму щасті я в боргу не залишусь... Rima. M

сторінка зі щоденника прикинь, слово розпиляли на окремі букви і букви стали ніким але вони примкнули до інших букв і утворили слова, потім речення, і навіть тексти уяви що ці букви - це кожен із нас нас розпилювали не раз було дуже боляче, але в нас є завжди можливість примкнути до інших букв утворити з ними слова, скласти речення а потім і текст. просто так, на подумати середа, травень, сьогодні тепло Rima. M

ти сама собі кицю, і критик і похвала та яка не справляється, і водночас звертає гори ти і так молодець, що усе це все почала, мала ти найкраща, ти зможеш, пройти усі ці затори знаєш маленька, вирви усіх, з голови і серця памʼятай, якщо можуть без тебе, значить ти впораєшся без них звільнись, поки вони всередину ще не вдерлись і тоді тобі буде щастя, і новий вдих ти сама собі лікар, кухар, водій і вчитель будівниця щастя, і торутелька всіх шляхів і в кінці дня, залишаєшся ти, найкращий егоцінитель і і з тобою, твій нездоланний обʼємний страх памʼятай моя крихітко, ти сама собі критик і похвала та, яка знає ціну сльозам, але сміється гучніше всіх ти така молодець, у всьому що ти почала, мала ти з розряду тих, хто не здався, тих хто все таки зміг. p.s. можливо комусь, ці слова зараз дуже потрібні ❤️‍🩹 Rima. M

а потім розумієш, що втрачаючи людей, Бог через деякий час посилає ще кращих… і в моменті розумієш, що насправді ти не погано граєш на тому фортепіано, просто не тим акомпонувала. і пальці в тебе нормальні, і з ритмом все добре, просто в моменті не знайшлось людей які б тобі сказали; «та все норм, все звучить» і це тебе чуть зламало. розумієш, що зовнішність в тебе нормальна, така як у всіх, не низька ти, і не повна, нормальна собі дівчина, така як усі, і одягаєшся ти теж норм а просто ти не всім заходиш і все, і це зовсім не повʼязано з вищенаведеними факторами. освідомлюєш, що впринципі ти вмієш готувати, і досить смачно, і є ті, які тобі про це кажуть, і хвалять, і є ті, які турбуються чи ти виспала своїх 8 годин, чи нормально поїла, і чи пшикала хворе горло. і гумор в тебе класний, і не дивляться на тебе типу: «шо тут смішного🤨» і захоплюються тобою, і просто люблять коли ти є, без всяких спільних тем, і не порівнюють тебе ні з ким, а просто з тобою. і знайдуться ті, які не будуть лізти в душу з запитаннями «чому ти так сильно любиш той Київ?» а самі починають його любити і відписують тобі вчасно, і поглядом у натовпі знаходять, і завезуть, і ти ніколи не будеш відчувати що «випросила» а самі запропонують, догадаються наперед. і коли ти відчув і знайшов таких людей, то якось більше нічого ніколи не хочеться доказувати. і можливо зараз багато тексту, але я до цього стану йшла дуже довго, і я щаслива 🤍 середа, квітень, Rima. M

бути у Києві - прокидатися не від будильника, а він сонячних променів, які пробиваються крізь фіранки, пити замість буденного еспресо лате з карамельним сиропом, нарушати графік прийому їжі, зустрічатися аби разом піти в музей мініатюри « Miniland» і довго розглядати кожну детальну, справжнього життя. випадково проходячи повз Михайлівськаого золотоверхнього монастиря, зазирнувши всередину побувати на траурному служінні патріарха єпископа Філарета. сперечатися щодо назви церкви себто чи це володимирська чи Софіївська. знати, що у Києві фраза «і там ще пару хвилин пройти пішки» як мінімум в часі 30 хв і того, за пів дня находжуєте 19 тис. кроків робите світлини в рандомних дзеркалах, слухаєте красиву музику, говорите про те, що весною якось по особливому хочеться жити, і живете, голосно смієтесь, разом обираєте що поїсти, йдете по Андріївському узвозі, і не можете сконцентруватися на своєму діалозі, бо мимоволі прислуховується до розмов по заду. для когось велике місто - це занадто суєтно для мене - це відпочинок, перезагрузка, і терапія … як тебе не любити? … для кого теж Київ, найкрасивіше місто України? Rima. M

навчися казати "ні" навіть тоді, коли хочеться "так" не пиши пальцем по склі став крапку. почни новий "такт" "сі" зависоко? співай "мі" головне без фальші і вдало... просто небійся казати "ні" бо краще ніяк, аніж як попало лиш попрошу, не програвай у "грі" і нікого не заставляй біля себе мучитись дай зрозуміти, що "ні", до того допоки не прийшлось це озвучити . Rima. M

… і коли я помічаю такі моменти, то знову вірю в любов і людяність, у повагу і захоплення коли машина пропускає тебе виїхати з поворота, хоча за нею немає машин, і ти спокійно могла це зробити після неї, але саме такі дрібниці, тебе роблять трішки щасливішою пити мамину каву, яку вона варить у турці, так, з відключеннями світла, ми з кавомата переключилися на турку, і це неймовірний запашний вайб, який мама створює з самого ранку у нашому домі потім ввечері з батьками дивитися про життєвий шлях одних із видатних співаків їхньої молодості, і слухати як вони чисто і душевно співають, потім обговорювати їхнє життя, і тато розповідає як вони з платівок слухали записи і ти розумієш, що існує любов, існує любов між чоловіком та дружиною, в сімʼї, що існує дружба і хочеш, щоб люди врешті решт перестали жартувати тупі жарти шось типу: «оу ти так багато зʼїла» коли ти чистила мандаринку, і люди в радіусі біля тебе теж це робили, але кожуру скидали саме тобі або «скільки можна спати, аяяй» при тому, що в тебе не нормований робочий графік, і ти справді могла прилягти вдень іноді я думаю, від чого така грубість і не повага в людей? потім розумію, що точно не від щасливого життя, бо щасливі люди, ніколи не стануть робити боляче і не приємно і да, я щаслива, тому просто стараюся не реагувати на крінж, який іноді видають люди і ще, коли є твоя сімʼя, і ще декілька людей, які тобою захоплюються - то більше нічого нікому не хочеться доказувати Rima. M

буди справжньою — зовсім не соромно бути живою, неідеальною. не ховати голос, навіть якщо він тремтить, тремтіння — теж правда. зовсім не соромно відчувати більше, ніж дозволено, боліти довше, ніж прийнято мовчати тоді, коли всі кричать. зовсім не соромно не знати, куди йти далі але точно знати, куди більше не повернешся і в цьому — є сенс і тиша, після яких починається життя. Rima. M

бо все що пішло, пішло, аби більше не заважати тим, хто прийде по справжньому присутність- це не про кількість років, це про збіг обставин бо коли сенси більш не звучать тиша, стає чеснішою за розмови Бог не забирає від нас людей Він редагує маршрут, забирає все зайве аби істинне мало куди прийти а ще знаєш, люди насправді ж то не зникають вони просто доходять до певної глибини, і далі не можуть ми не плануєм собі розлуками ми розставляєм межі щоб не плутати звичку з близькістю і лише згодом потому стає ясніше, що то було не любовʼю а середина просто боліла , за страхом та порожнечею бо все що пішло, пішло, аби не заважати тим хто прийде по справжньому а справжне насправді не йде воно або залишається або іще не прийшло Rima. M

5.1.26. новий рік, а ми не нові і сьогодні я думала про теж саме, що і того року у січні не спілкуйся з тими, хто тягне назад, хто знецінює мрії і гасить твій жар. обирай тих людей, де тепло і світло, де ти — не «занадто», а просто потрібна. Rima. M

я ставлю крапку. і мимоволі, домальовую дві якось так повелося, що важко казати "ні" важко дивитися в очі, а потім думати кожної ночі... важко ставити крапку. тому ми завжди малюєм кому таку невпевнену, але знайому а потім думаєм: "ну навіщо продовжуєм" і далі існуєм ти знову вперто поставив кому хоча ми ж розумієм, вона не треба нікому в школі проходили "розділові знаки" ти пропустив урок, а це треба було би знати • я ставлю крапку, і видихаю і впринципі, на інших часу не гаю а ти в свою чергу, не доставляй іще дві ... щоб мені не прийшлося казати "ні" Rima. M

16.12.25 (мій щоденник, перетворився в прозаїчний цитатник) дякую тим, хто купував боржомі коли мені було тошно тим, хто висів на відео звʼязку, коли я вночі була за кермом тим, які бачили сльози за сміхом тим, хто памʼятає, що я не люблю горішки, і не добавляли їх в тортик по рецепту дякую за кожне «як ти?» тим, хто лишався біля мене навіть тоді, коли я зовсім не була веселою тим, хто в компаніях де мене не було, захищали моє імʼя тим, хто знає, що перш аніж заздрити, треба розуміти якими зусиллями і кількістю сліз ти добилась якогось результату тим, хто відкладав всі свої справи, і за 10 хв до комендантської летів мене забирати з іншого кінця міста тим, хто замість квітів, привозив пігулки, бо знав, що в моменті зовсім не до романтики тим, хто віддавав павербанк, хоч у самого було 3% тим, хто брав за руку перед людьми, коли від страху не можна було вимовити ні слова тим, хто в самотності бачив не гордість, а одинокість дякую тим, хто писав «люблю», іноді лиш це і допомагало вижити дякую тим, хто зник з мого життя мені і правда стало набагато легше p.s. це був рік, максимального дорослішання Rima. M

це нормально, в свої 22 зустрічати світанки не вдвох — бо не кожен ранок має бути поділений навпіл. деякі світанки — це тихі розмови з собою, коли ти дивишся, як небо повільно вдягає світло, і ловиш себе на тому, що вперше за довгий час тобі не хочеться тікати від власних думок. це вік, коли ти ще вчишся не плутати любов із звичкою, це нормально починати день без чиїхось обіцянок, бо інколи найкраща обіцянка — та, яку ти даєш сама собі: бути чесною, не віддавати себе тим, хто не готовий тебе берегти. в 22 ти відкриваєшся світу і коли ти стоїш перед ранком сама, це не про самотність — це про силу. про шлях, який тебе формує. про серце, яке ще вміє вірити, але вже вміє і берегти себе деякі ранки створені тільки для тебе, щоб ти навчилася любити своє «до» і не боятися свого «після». це нормально, в свої 22 зустрічати світанки не вдвох — життя не зобов’язане подавати тобі історії у форматі «разом». інколи твій ранок — це плейлист, який знає про тебе більше, ніж деякі люди. у 22 ти тільки вчишся не триматись за тих, хто не тримається за тебе. вчишся відпускати без драми, закривати гештальти без текстів, вибирати себе без пояснень. і знаєш що? саме в ці моменти ти стаєш собою більше, ніж тоді, коли хтось поруч. бо в кожного «після» є своє «до». і твоє «до» — це ти: з твоєю музикою, несказаними мріями, невидимими боями, з твоєю силою в тиші, яку ніхто не бачить. а поки — це нормально, в свої 22 зустрічати світанки соло. це не про самотність. це про етап. про ріст. це історія саме про себе, яка зараз пише свою основу, щоб потім не загубитися у чужій. Rima. M

3.12.25 сьогодні я знову думала про те, що я недостатньо… недостатньо приділяю уваги своїм замало читаю не так багато слухаю класичної музики пʼю забагато кави але, в ці моменти я повертаюся до себе 17ти річної, тоді б я захоплювалася собою теперішньою, я хотіла такою бути p.s. просто іноді дуже хочеться підтримки скоро Різдво, а це завжди гарний настрій ❄️ Rima. M