Rin.txt

Залізна дорога. Голубів пера. Небо фарбує оранжева сфера. Твоя куртка «Адідас» та розв'язані шнурки. Під гул поїздів з вокзалу переплелися дві руки. Обійму, як в перший раз, хоч і буде це востаннє. І мені у спину світить сонце, вже не спільне, раннє. Розлетілися пір'їни разом з поїздом твоїм і під вітром полетіли Десь туди, в твій новий дім.

Холодна плитка, Ліхтар у вікні. Та попри світло, Як завжди, я на дні. Це був не я, Це було уві сні. Мій балісонг Знову в крові. Пекельний клинок, Райські порізи. Кістки охололи, Краплі, як гільзи. Ліхтар погас, Почався світанок. На балісонгу — Засохлий останок.

Руки тремтять, Як завжди, не від холоду. Чорним пір'ям Набив свою голову. Підлога, сльози, Смак вина. З грудей стирчить Ефес меча. Ковток, ковток, За ним ще два. В бокалі з чорних пер і скла Ніяк не втоне голова. Почуттів нескінченні спіралі, Всі недосяжні граалі Збиваються в червоноокі зграї З дзьобами, гострішими сталі. В черепній коробці стало надто тісно. Хоч чорнокрилі лишили лиш кісття, Своє місце знаходить розпечене вістря. Вже не важливо, що буде після.

Я обійму тебе знову і знову, Поцілую тебе уві сні. Я розкажу усі таємниці, Ми розтанемо разом у млі. Хоч дивився на тебе уважно, Бачив не реальність, а мрії. Мені, мабуть, лиш здалось, Що рука твоя серце зігріє. Я обіймав тебе знову і знову. Чи обіймав ту, якою тебе уявляв? Я розказав усі таємниці, Та не певен: чи тебе я кохав? Я не знаю: ти ворог чи друг, І чи справді колись тебе знав. Сонце знову продовжує рух, Наче я весь цей час просто спав.

Ні, я не хочу втратити, не хочу. Гаряче полум'я — ті очі, В які дивився я охоче, Розчиняючись у них. Ні, я не хочу забувати Те синє небо, а на нім — Ті літаки, що люблять хмари розсікати, Вертая люд у їхній дім. Ні, я не хочу визнавати, Що сміх зривався з моїх вуст Колись... Та треба знову пригадати: Це все всього лиш сон. Проснись.

⎳Ꮖ丅ᛕᏆ丅 C ╒ / Вруммм... Loading { INSPIRATION } . . . Opening { DISCIPLINE } , , , Success. Success. 📘📒 — — — — — — — — — > Не знаєте, як просунути сюжет вашого роману далі, Шукаєте слушної поради? > Захоплюєтеся класичними письменниками, поетами, Або сучасними авторами? > Чи, либонь, мрієте доєднатися до їхніх лав, Оприлюднивши свій твір? ⭍ ⭍ ⭍︎ 🔱 Тоді запрошуємо Вас! > > > «Літкіт» — це канал, присвячений літературі, передусім — української, її популяризації. > > > > > > Раді як і читачам, так і письменникам, поетам та драматургам. Вітаємо творців і їх поціновувачів! > > > 👇 [ [ [ Правила { Чат } ] ] ☝️ НАДІСЛАТИ ДОПИС: 👉 @litiyyy_bot (неанон) Анонімний бот: *TAP* 👈 Щодо всіх питань: - - - @fonmakro > > > > > > > > > #ЧИТАЙТЕ_ПРАВИЛА █▄▀▄▀▄ 🐾✒️ ▀▄▀▄▀▄ |

Гниття. Сморід гниючого тіла, подих — душа вже зотліла. Дотик — гострі кістки, м'язи наче піски. Смак — кров металічна, злоба — для них звична. Погляд на їхні останки: видно свої ж уламки. Язви вже на руках; глядача теж очікує крах.

Механізм Механічні рухи, Металеві руки, Суглоби — шестерні, Втомлене "ні". Думки, залиті гноєм, Сум за програним боєм, Опущені руки, Стерв’ятники й круки. Шкіра — пластина, М’яз — як двигун, Паливо скінчилось, Інерційний бігун. Ходячий мрець, Вектор — навпростець, Повернення в початок, Не знайшовши кінець.

Самоненависть Тече по венах. Самоненависть Закодована в генах. Самоненависть Обпікає порізами, Майбутнє палає Смертю і гільзами. Самоненависть Гірка отрута, Вона вже спалила Трос парашута. Самоненависть Спалила мости, Вже не скажу: «Будь ласка, прости».

Втома. Ніхто не чекає вдома. Холод. Емоційний голод. Серце — колись був камінь. Нерви — була це сталь. Серце — крихке й піщане. Нерви — гнила емаль. Люди — вони існують? Сльози — їх не чують. Куля — така холодна. Постріл — такий солодкий.

Channel created