↵♡`домівка роні — 🏡

sorry, мої руки задубіли, і я розівчилась писати

😉| Calmness Зал викрикував наші імена, а я все ще бачив перед собою його усміхнені вуста.  | read tags | #синсони #романтика

— Ти вже доросла, і я гадаю, що можу говорити з тобою відверто, – намагалась стримувати хвилювання жінка, гладячи доньку по голові. Вибухи згори було чутно все гучніше, від чого кремезні, камʼяні стіни здригались. Камінь та цемент більше не здавався міцним, бо ось-ось тріщини розповзуться стінами, змушуючи голову запаморочитись. Люди в укритті збивались до купки, бо це додавало якоїсь оманливої безпеки. Але всі вони чудово знали, що знаходячись поряд роблять своє положення ще більш плачевним. Матері затуляли роти дітям, аби вони не верещали, шепочучи, що все добре. Дівчина проаналізувала ситуацію вже втретє за дві хвилини, і знову перевела погляд на маму. — Ми помрем? – з безвихіддю в голосі, звук обірвався. Ком в горлі не давав нормально говорити. Після чергового вибуху зі стелі посипався пісок з маленькими камінцями, які тримались з останніх сил. Очі матері на мить сталі ширші, ніби вона не очікувала почути від своєї дитини настільки страшну правду. Рука жінки стиснула пальці доньки, намагаючись витиснути страх. Але здавалось, вона робить це більше для себе, аніж для дитини. Бо з кожним разом ставало гучніше. Страшніше. Болючіше. Брехати більше немає сенсу. Немає сенсу говорити те, що протилежне реальності. Спокій покинув цю країну десяток років тому, і намагатись заспокоїтись здавалось смішним. Настільки смішним, що крізь сльози дівчина врешті засміялась, дивуючи матір. Вона сміялась, інколи пропускаючи крізь сміх кашель, інколи з переривами на потоки сліз. — Доню?.. – мати не могла дивитись на це. Вона здригалась від кожного гучного звуку над ними, і від кожного швидкого подиху доньки. По тілу пішли сироти, і холодне тремтіння. Вона мовчки дивилась, боючись навіть торкнутись дитини. Та і чи був у цьому сенс? — Вибач, — сміялась донька, схлипуючи все сильніше. Ще трохи і вона повністю перейде на ридання. — Просто, – її обличчя було червоним, а очі вже не бачили за пеленою сліз. — Просто ще вчора я переживала за те, що зроблю щось не так, – вона ковтала літери, намагаючись зібрати слова докупи. Але потім просто кинула ці спроби, заперечливо закивавши головою. — Чому ми?

поки мене не існує на цьому каналі — я існую на особистому

😉 у моїх венах замість крові — ніжність, яку я прагну до кінця віддать тобі. поріж мене своїми пальцями повільно, і забирай усе, що у мені — собі. зцілись моїми доторками і словами, прокинься серед ночі у теплі. згадай мої єдині побажання: нехай тобі минуле не болить. нехай лише моя відсутність — коле. бажання доторкнутись обпікає серце. залишатись поруч буде твоя воля, бо тобі зі мною, ніж без мене — легше.

у мене ззаду полумʼя. усе горить. а я спокійна, й тиха, ніби мить. без краплі хвилювання, без ридань. якщо усе-усе згорить, нехай. я теж колись горіла. все пекло. ніхто не озирнувся, ти пішов. я вчилася гасити все сама. якщо усі покинули, нехай. у мене за спиною чорний дим. можливо там дотліла твоя тінь. і ти кричиш, і звеш на допомогу. я не обернусь, а передам це в руки Богу. я теж у спокої, байдужості горіла. можливо в підсвідомості молила, аби мене хоч хтось урятував. але якщо нікому не потрібна я, нехай. — 310326 #poem

у хьонджіна день народження!! нехай він і надалі буде таким же талановитим! нехай кожен день проходить легко та з задоволенням, а всі страхи зникнуть! він заслуговує на всі любов та повагу, що є у цьому світі!! його зусилля ніколи не будуть марними, він завжди покращується, та змінюється на краще для себе, і за це він ще більш цінний. з хепіком!! ❤️

слабка ти людина, маленьке дівчисько, ти пакет для сміття нафарбований блиском. ти звичайна прислуга, зручний функціонал. хитай свою колиску, з лише твоїм дитям. готуй усім поїсти, а потім прибери. ти ж знаєш, що дівчиська для цього і жили? будуй свою карʼєру із віником в руці, а по драбині росту із тряпкою повзи. а взагалі.. карʼєра? це просто маячня. ти власність чоловіка, без прав, і без імʼя. тебе затопчуть в землю, і ляпаса дадуть. якщо зґвалтують.. кепсько.. влаштують проти тебе суд. ти жінка! це не дивно. для всіх ти — слабка стать, з якою так смиренно бажають воювать. бо у тобі є сила, і воля, й боротьба. і розум, і людина, і подруга, й сестра. бо у тобі є голос, який кортить убить. бо у тобі є все, чого нема у них. не дай себе зламати, не слухай їх, не вір. так, ти справді жінка, але ти не для втіх! ти можеш обирати, і бути там, де ти збагнеш всю свою цінність, й забудеш про бійки. жінка це не вирок, і навіть не доля страшна. нас просто залякують вміло, й займають наші місця. — 170327 #poem

вінок мені на голову вдягни, в якому заховаєш свою щирість. броню свою зламай, або пробий, ніби при мені втрачаєш пильність. сплети із мене стрічку боротьби, якою ти вже сита більш ніж вволю. і завʼяжи мої вуста палкі й німі, якими цілувала твою скроню. на корі дерев залиш мої ініціали, а поряд поховай свої думки. «ми більш, ніж зараз — не кохали, і більш, ніж мали — не змогли» — 160326 #poem

є тут хтось, хто вчиться в Києві?

з початком весни! розквітайте, любі ❤️

Channel photo updated