просто ася

Я вперше напишу тобі вірша. Бо я поетка, начебто, колишня — Мені із цього сумно і несмішно Бо де тепер з теперішнім межа. Я стала старомодна й провінційна Вдаюся до стандартних рівних рим Уже не пост-модерн, та менш із тим Слова мої від того менш не цінні. Сказати б все — та мову відніма Пром`овчати — та норову несила Виходить, все сама занапастила То й повертати матиму сама Мені за віком розуму забракло Де взяти мудрість — мабуть, не із книг. Вона усе частіш в очах у тих, Про кого не напише жоден автор. Ти наче недоладний Конан Дойл А я твоя дурна Агата Крісті В забутому забутим богом місті Що сплетене із вигаданих доль. Ми якось недоречно загубились То як мені тепер тебе знайти? Які спалити по собі мости І де в собі на це знайти сміливість? Ти раз хоча б на мене подивись — Я б від усіх пішла заради тебе Самій би знати, що мені так треба І бути знов такою, як колись. Куди поділась вся моя тендітність? Та й від жіноцтва вже нема слідів Ти, мабуть, не таку собі хотів А я замолода, щоб не змінитись. Я вже давно нічого не пишу Тобі — зарідко і місцями пізно Ми, мабуть, не такі з тобою й різні Аби між нами витерти межу.

Давай удвох гуляти по Парижу Поїхали кудись до краю світу Куди ж мені самій себе подіти, Як рук своїх до тебе не наближу? Мені б у ті примарні лабіринти, Що з твоїх пальців у моїм волоссі Будову тіл навдивовижу просто Нам двом одне під одного змінити Я десь серед химер у Нотр-Дамі Що оживають із приходом ночі Що вишкіряють пащі свої вовчі І стережуть старі соборні брами Мене б хто остеріг, дурну, від себе То збережи мою потворну душу Кому і що доводити я мушу Як в когось у мені нема потреби Заплакати б — та сил на це не маю Тебе б знайти — та бракне рівноваги До себе вже не маючи поваги Я твої руки на собі шукаю Долонями собі закривши очі До тебе я тягнуся, мов сновида Вночі із вікон неймовірні види На всі паризькі спорожнілі площі Там привиди блукають, мов салоном І ми — одні з примар, немов на сцені В єдину тінь поєднані майстерно І поцілунком зʼєднані солоним Твій запах вʼївся вже мені під шкіру І кров твоя в мені тече по венах В очах твоїх закохано-скажених Свої я бачу, знічені надміру Мене від тебе вже не відділити Хоч як не намагайсь мене позбутись Пробач мені цю легковажну дурість — Тебе самозакохано любити

Збір “Чуйка” для пілотів взводу дистанційного мінування інженерно-саперної роти 67 омбр 🎮На рівні з використанням дронів, життєво необхідні і засоби протидії їм. Збираємо на 3 Чуйки 3.0 📍Мета: 77 100 грн Моя мета: 2 500 грн ПРЕР Чуйка 3.0- це український портативний пристрій радіоелектронної розвідки для виявлення та перехоплення аналогового відеосигналу FPV-дронів. Він дозволяє бачити на екрані перехоплене відео з ворожого дрона і частоти (до трьох джерел одночасно), щоб швидко визначити тип дрона та його маршрут. 🍜Розігруємо сертифікат на 1000 грн у мережі закладів «Привіт» серед усіх, хто відкриє банку🙌🏻 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/4947C4coFy

Подзвони мені вперше, вдесяте і вп'ятдесяте Я скину всі попередні дзвінки і дивитимусь в телефон Я сидітиму й думатиму — от внаступне точно візьму слухавку, тільки подзвони ще раз. Запитай же нарешті "Що такого у мене сталось?" Запитай десять, двадцять і сто разів поки я систематично відповідатиму "нічого" чекаючи ще одного запитання про те, що ж такого у мене сталось І обіцяючи собі, що на наступне питання точно відповім чесно. Поцілуй мене ще раз Коли ми прощаємось Коли я знов і знов відвертаю від тебе своє обличчя Обійми мене Тільки наступного разу Кожного наступного разу Я чекатиму ще раз, ще і ще Обіцятиму перше собі, що наступного разу точно Я ніколи не брехала, просто збивалась з рахунку Тож хіба можна насправді звинуватити мене в тому, що мені, дурепі, завжди мало?

[3.] Бувала й ніжною, з легкою головою заквітчаною Букетами коханих, розітканих по вазах. Коли б в такій оселився відчай — Розтанув би відразу. Різнокольорова галявина В кільці долонь складених проростає Прямо з-під шкіри — рівно, правильно Тільки б ніхто не вирвав і не дістав Тільки б не дотягнувся хтось брудний, неотесаний Квітів, мовляв, дайте, може й приживуться деінде Квітів з голови весняної принцеси Ніким не посаджені, а всім потрібні І небо, променями розріджене сонно Крізь туман пробиваючись скорботний Дивиться на неї, любові сяючої сповнену Як на щоках рум'янець сухотного Кохає? Чи не кохає? Пелюстки смикає Одна за одною, кожну до губ тулить Вона цілувати завжди нікого звикла Любов свою непривласнену, безпритульну. [4.] Є дивна, ніким іще не вподобана Вигоріла, як пустеля під сухим вітром Мені самій іще невідома, Але дуже хитра. Їй, нечуваній, тільки волі дай Та до рота вклади дурного слова Вона їх, як шпильки, націлившись, кидає В серце, як мішень, розмальоване Вона говорити не вміє, але тягнеться Майже скривавивши зліплені вії У задушливих зціпенілих спазмах Потворна образна Марія. Скільки таких необізнанними вкрадено? Замість галерей у підвалах запилених повішено? Бажаючи про себе почути правду Слухають тишу Всі вони, одна на одну схожі У чомусь суто страждальному, дівочому Привласнити б себе комусь, може..? Ні, пустіть... боляче... [...] Мені ж самій ще нічого з цього не загрожує Такій молодій ще, двадцятирічній Я б воліла зберегтися такою навічно — Дурною і ні на кого, на щастя, не схожою.

[...] У мене є секрет Я колись перестану бути молодою Поки що — не кров з молоком — але хоча б спирт з водою Я гарна, дурна и ще не готова вмерти. Світ круглий, земля полога і безкрая: Теорії змов і вибухів, здається, я ж і вигадала Крім нерівно тримаючих підлогу ніг під собою більше нічого не маю. Я хочу написати поему Тільки не дай боже в дусі сучасної ніші Мені б навчитись писати так, як писали раніше На високі запити і неперехресні теми Мені б жінку із себе склеїти Поетку, поетесу, з фемінними суфіксами і закінченнями Я ж молода, кажуть, і зовсім недосвідчена, Підстаркуваті чоловіки-поети. Великі і згорблені сидять за столами І все думають, кого ж вони їм нагадують За молодими споглядаючи зперед себе ногами — Чи то їхніх дружин, чи дочок, чи сестер, чи мам. "Кров з молоком" — озираються між собою огидно Чіпляються брудними руками за краї спідниць коротеньких А дівчата всього лише хотіли бути поетками Ознак філологічної жіночності гідними. Мені ці ознаки вже нічого не можуть дати Я з них до останнього вичавила Характеристику, написану в кожної жінки на обличчі: Проф. непридатна Не складається у мене з поетами — Мені б у театрі великому грати Молоді акторки, без сумніву, мають бути раді Що припадає на одного Ромео по двадцять Джульєт П'єси пишуться чоловічі для чоловічих статур і розумів І жіночі ролі в них містять певну лаконічність Задача жінок — від нерозділеного кохання з регулярною періодичністю Витирати сльози. Я на цю роль дуже доречно підходяща У мене є суворі і непохитні принципи: У театрі некрасивим жінкам не місце Я ж бо гарна й, до того, часто плачу. У моїх сліз є причини, давно вже всіма вивчені. Деякі, звісно, перебільшені заради життєвої драми Та більшість з них все ж таки наділена іменами Звісно, чоловічими. Я кожному потрібна інакша Всім би щось у мені змінити бодай з міркувань власності Щоб внести до розуму зніченого ясність Повторюю: все що не робиться — на краще. У мене є секрет Я під усіх, як треба, підлаштуватись можу А сама по собі ніяка виходжу Бездушна, безпортретна. [1.] Маю в собі дурну і вірну Як собаку, на короткий посаджену ланцюг Бо і в будинку, що колись вигорів, Іноді живуть безпритульні волоцюги. Жінка у цій мені давно померла. Тіло юнацьку принадність поволі втратило. Голос її, мабуть, на виття схожий химер Собору Паризької Богоматері Під очима згорілими, прісними З неусміхнених губ тріщин Поцілунок нещасний спромігся вирости На нещасному обличчі. Її цілує бездарно надміру Хтось невідомий з байдужого натовпу Жінко, скажи мені, як настільки покірно Можна гордості у собі не мати? Їй кожен її кривдник за всіх дорожчий і ближчий Вона їм усім все давно пробачила. Як собака руку, що її б'є, лиже Бачили? [2.] Інша на світ дивиться нечітко Крізь шпарини пальців і брак досвіду Вона з ніжністю для себе неочікуваною На першого, кого зустріне, покаже — ось! Серцю незайманому незвичне Почуття у ньому хворобливими плямами Лягає, схоже на зурочене віспою обличчя Когось, хто занадто завчасно помирає. Охоплена безтурботними надіями Руки розкриває, мовляв, дивіться Як живеться галасливій і площадній Без тями закоханій дівиці! Вона щира і знезлоблена зовсім Замість яблук, в орбітах закочених Візьме і прямо з неба сонце Вставить у широко розкриті очі. Виньте, похмурі, руки з кишень Погляди підійміть від розтягнутого під ногами бетону Вона ж — погляньте лише — Народжена дівчиськом Мадонна!

"СОН ЛІТНЬОЇ НОЧІ" — Вільям Шекспір (slay version) Площадний театр

17.04.2025 Зробила портфоліо нарешті

Вже в понеділок ❤️

Що не день — то привід прощатись Записками передсмертними В цьому є якась дивна справжність Фасування листів у конверти Цілування їх, заливання парфумами Відчуй мене крізь папір на смак і запах Любовної лірики мені так бракує Ти мене любиш? Дай знати. Так добре що саме ти робиш мені боляче Мрієш про дітей, весілля Про мене у дивній білій сукні Про мене, охоплену відчайдушним розпачем Про мене, тобою до межі знесилену Що не день — то привід прощатись Все закінчується як пляшка вина В руках людини, що п'є з тринадцяти В руках людини, якої немає Що не день — то привид напитись З кимось, хто носить з собою аптечку Хто швидко зможе зробити мені перев'язку Зробити так, щоб я менше злилася І була для оточуючих безпечною Я не замахуюсь ні на кого вже років п'ять Не влаштовую прилюдно скандалів Якась я нудна й невесела стала Треба, мабуть, виправляти Що не день — то привід посваритись Через щось, що насправді не має значення Я впевнена, що в твоїх ляпасах відчуватиму ніжність Тільки торкнись мене — обіцяю, не заплачу. На мені відбитки інфраструкнур Карти і зіркове небо Може, зависока температура Це все, схоже, через тебе Що не день — то привід померти Я дам тобі знати, на коли писати промову І друкувати чорно-білий портрет Навіть лишу тобі краще фото Нехай обіцяла собі нізащо не вмирати молодою Що не день — то привід брехати Порушувати обітниці Щоб спокутувати гріхи — відріжу волосся На коліна стану — молитися Продовжуватиму писати тобі Еротичні послання і романтичні листи Що не день — то привід задати нарешті найважливіше питання. Я тебе люблю. А ти?

Хлопчики/дівчатка, роблю розклади на таро, працюю з понад десятьма колодами більше 4х років. Індивідуальна робота з кожним, є як фіксовані ціни, так і договірні Пишіть в особисті 🎀🧿