Пошарпана стріха

Колись і на моєму фото виднітиметься чорна стрічка. Це питання часу. Знаходячись на фронті, день загибелі приближується у тисячі разів. Багатьох з моїх друзів вже немає. А де ваші друзі? Гуляють, навчаються, працюють. Мої ж - полягли у боях з ворогом, інші досі щодня виборюють право на життя. Зараз імена перших видніються на хрестах, світлини прикращають могили, усиплені квітами від рідних, друзів, побратимів та посестер. Наше місце зустрічі - не кафе, парки чи росторани, а цвинтарі. Розмови перетворилися у годинні монологи, перегляди спільних фото і відеоматеріалів та рідких появах у снах. Звикла чути останнім часом: «от повернуться військові наведуть лад!» А ви впевнені, що повернуться? Яка кількість? Чи знаєте скільки насправді українських воїнів загинуло за весь час російсько-української війни? Так, ми радіємо другій сотні тисяч вбитих окупантів. А чи готові ви до реальної кількості посмертних Героїв України? Готові почути, що більшість зниклих безвісти - загиблі, пошуки родини безрезультатні, надії марні? Чи приймаєте той факт, що ті, хто повернуться після перемоги, хотітимуть спокою і тиші. Вони боролися весь цей час, виснажились, розчарувались, втратили здоров’я, деякі залишились без кінцівок, практично всі із контузіями та психологічними проблемами. Військові в тилу стикнуться із неповагою, несправедливістю, безладом. Нам потрібно буде навчитися співіснувати, не мірятися, не звинувачувати, не ображати один одного, а співіснувати. Як би не було між нами прірва, вже прірва, а що буде далі… © Оксана Рубаняк, народжена для війни

Посилочка від Віки Шапран з Олександрії. (Насправді два саперські набори, один уже в побратима.) Дякую!!! Все буде Україна.

Посилочка від Віки Шапран з Олександрії. (Насправді два саперські набори, один уже в побратима.) Дякую!!! Все буде Україна.

О п'ятій ранку сьогодні я став дідусем. Хз, як у це повірити.

Це не журналістика, а піздєц.

А мало би бути: "Всі дрони закуплені державою".

Сьогодні рідні та близькі прощаються з Сергієм Сєровим. Сірожка... Назавжди в серці.

Сфоткав побратим, як ми спимо з Котиком.

Але вчора була й гірша новина. Устократ гірша, ніж про розбите вщент авто. Під Покровськом загинув мій побратим і друг Сірожка (на #фото - позаду мене). Хто знав - пом'яніть. Хто не знав - знайте, що топтав цю землю Сергій Сєров, чесно і безстрашно виконував свою роботу. Назавжди в серці.

Машини, яку ви нам усім миром купили, більше немає: fpv-дрон. На щастя, всередині нікого не було. Пізніше відео скину.

Машини, яку ви нам усім миром купили, більше немає: fpv-дрон. На щастя, всередині нікого не було. Пізніше відео скину.

Арестович у фейсбуці написав, що полонені українці мають вмирати гордо. Мудило, яке жодного разу не було на війні, роздає поради, як поводити себе на війні. Ми живемо в театрі абсурду.

🐕 Колись давно, коли дерева були трохи більшими, а я - молодшим, пішли ми з жінкою в гості до її друзів. Понесли з собою казан з тушкованим м'ясом і картоплею, прихопили й пляшку. У друзів прекрасно посиділи. Складно сказати, скільки випив ваш покірний слуга, але не мало. Вранці жінка каже: - Сходи казан забери, бо забули. Не питання. Йду. Біля їхньої хвіртки зупиняюся, пам'ятаючи про здоровенного алабая, який, хоч і на ланцюгу, однак дістає аж до вхідних дверей. - Сєрьога! - кричу від хвіртки. - Сєрьога! Алабай гавкає, я волаю дурним голосом. Зрештою з'являється хазяїн: - Привіт! Ти, мабуть, за казаном? - Точно. - Так а чого не заходиш? - Як же я зайду? Собаку притримай. І тут Сєрьога починає ржати, аж сльози котяться: - Ти хіба забув, як учора ввечері, коли ми вже з тобою третю пляшку пили, загнав цього пса в будку і не випускав? Навіть не знаю, соромитись чи пишатись.

Ось так виглядає наше авто, якщо його помити.

Передамо дронщикам кілька протитанкових мін на скиди. Ох і гаряче десь п*дарам буде!