[♔]Гетьманська Правда[☨]

Яка була роль церкви у Гетьманщині та Українській Державі? 🤍🤍🤍🤍☦️🤍🤍🤍🤍 Я впевнений, що більшість із вас, якщо не знаєте, то хоча б бачили в кіно, якою великою була роль церкви за часів Раннього модерну, Пізнього середньовіччя або Ренесансу. Ви могли часто бачити сцену, де архієпископ виступає, по суті, як друга влада. Але якщо для іншої Європи церква була такою важливою, то яку роль відігравала церква в Україні у 1648–1918 роках? 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Частина І: Становище церкви до Хмельницького Для початку треба зазначити статус православної церкви у Речі Посполитій першої половини XVII століття. Варто зазначити, що хоча Реформація ще не дійшла до українських земель і протестантів тут майже не було, присутність протестантів відчувалася у Варшаві, тому вона намагалася якомога більше посилити позиції Католицької церкви. Це вилилося в тиск на православну церкву. Формально православна церква існувала, мала єпископів, монастирі та парафії, але її становище було слабшим, ніж у Католицької церкви. Гірше того, у 1596 році, за результатами Берестейської унії, частина православних єпископів визнала владу Папи Римського, зберігши східний обряд. Так виникла уніатська (греко-католицька) церква. 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Частина ІІ:Визвольна борьба За таких обставин не дивно, що козаки, які були православними до мозку кісток, сприймали цю війну багато в чому як протистояння православних і католиків. Роки релігійних та соціальних утисків спонукали значну частину православних ченців, священників і мирян підтримати повстання. Після Зборівського договору 1649 року та визнання польською владою певних прав Війська Запорозького стало зрозуміло, що православна церква не залишиться осторонь цих подій. Козацька влада дедалі тісніше пов’язувала свою боротьбу із захистом православної віри, духовенства та церковних прав. Саме ця релігійність і стала однією з причин співпраці з Москвою. 🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍 Частина ІІІ: Церква та незалежність. У Гетьманщині православна церква посіла надзвичайно важливе місце в суспільному та політичному житті. Вона була одним із головних інститутів, що легітимізували владу гетьмана, а водночас виконувала важливі освітні, культурні та соціальні функції. Церква була присутня практично в кожній громаді, тому священник часто залишався одним із найосвіченіших людей у селі. При парафіях і монастирях діяли школи, де дітей навчали читати, писати, рахувати та основам православної віри. Для значної частини селян це була найбільш доступна можливість отримати освіту. Священник також був важливим джерелом інформації: під час богослужінь він міг оголошувати державні та місцеві розпорядження, а через церковну громаду поширювалися новини про події в інших містах і селах. Важливу роль церква відігравала й у політичному житті. Під час обрання нового гетьмана духовенство могло брати участь у церемонії та здійснювати його церковне благословення. Це підкреслювало, що влада гетьмана визнавалася не лише козацькою громадою, а й православною традицією. Водночас церква була одним із головних осередків культури та освіти. При її підтримці розвивалися колегіуми, монастирські школи та Києво-Могилянська академія. Через них формувалася освічена верства Гетьманщини — духовенство, чиновники, вчителі та представники козацької старшини. 🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍 Частина IV:Церква під час ліквідації Гетьманщини. Ліквідація Гетьманщини стала важким ударом для православної церкви. Втративши підтримку гетьманської влади, вона поступово втрачала свою автономію та дедалі більше підпорядковувалася Російській імперії.У 1764 році було ліквідовано Гетьманщину, а в 1775 році-Запорозьку Січ. Після цього монастирі та церкви втрачали свої привілеї, а в 1780-х роках значну частину монастирських земель було передано державі.Церква поступово стала частиною імперської системи управління. Разом із ліквідацією Гетьманщини завершувався особливий період, коли православна церква була тісно пов’язана з козацькою державою та її суспільним устроєм. 🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍 Частина V: Церква за Скоропадського За правління Павла Скоропадського у 1918 році держава активно підтримувала православну церкву та її освіту. Посилився рух за автономію Української православної церкви та її незалежність від Москви.Скоропадський підтримував українізацію церковного життя, але автокефалію тоді ще не було проголошено. Ці процеси стали основою для подальшого створення УАПЦ у 1920-х роках. 🤍🤍🤍🤍🇺🇦🤍🤍🤍🤍 #Гетьманщина #Українська_Держава #Релігія [♔]Гетьманська Правда[☨]

⚪️В нас з'явився чат, просимо вас долучитись! 👇👇👇 Тиць 👆👆👆 [♔]Гетьманська Правда[☨]

🇺🇦Як Кирило Розумовський прагнув створити першу спадкову гетьманську традицію та чому провалився? 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Щоб зрозуміти саму суть передачі булави в ті часи, варто спочатку подивитися на те, як попередня, умовно «демократична», традиція з’явилася. Першим гетьманом Гетьманщини, що постала внаслідок повстання 1648 року, як ми знаємо, був Богдан Хмельницький. По суті, на самому початку він був гетьманом у тодішньому січовому розумінні цієї посади — військовим очільником, якого обирало козацтво і який мав надзвичайно широкі повноваження. Однак гетьманська влада зазвичай залишалася пов’язаною з військовим керівництвом та козацьким вибором. На відміну від багатьох попередніх гетьманів, влада, авторитет, престиж і відомість Батька Хмеля дуже швидко вийшли далеко за межі ролі тимчасового військового очільника. Після перемог козацького війська та встановлення контролю над значними територіями Наддніпрянщини постало вже зовсім інше питання: як організувати постійну владу на території нової держави? До цього додалися претензії Хмельницького на об’єднання значної частини руських земель і козацьких територій - від Запорожжя до Наддніпрянщини та Слобожанщини. У таких умовах гетьманська влада поступово перетворювалася з суто військової на верховну політичну владу в державі.Тому зрозуміло ща пфд час Зборівського договіру та Переяславської ради козаки ісходили саме з позиції абсолютної влади гетьмана над усією підконтрольною землею.Таким чином у гетьманщині сформувалася система яку можна назвати військовою демократією або виборною монархією де гетьмана обирала старшина на спеціальній раді та надавали йому довічно булаву.Вже за життя Богдана Хмельницького виникла ідея передати гетьманську булаву його синові Юрію. Це була одна з перших спроб перетворити виборне гетьманство на спадкову, династичну владу. Саме ця традиція, хоча й не була остаточно закріплена, стала важливою передумовою для майбутніх спроб створити спадкове гетьманство. Через століття до подібної ідеї повернеться Кирило Розумовський — але вже в зовсім інших політичних умовах.Кирило Розумовський народився 1728 року на Чернігівщині в родині козака Григорія Розума. Його сім’я не належала до старої козацької аристократії. Усе змінилося завдяки старшому братові Олексію, який завдяки близькості до імператриці Єлизавети Петрівни зробив кар’єру при російському дворі. Завдяки становищу брата Кирило здобув європейську освіту й у 1750 році, у 22-річному віці, став гетьманом Війська Запорозького. Спочатку Розумовський не виступав відкрито проти Петербурга. Проте поступово він почав прагнути зміцнити власну владу та автономні інституції Гетьманщини. Він проводив судові й адміністративні реформи, впорядковував управління та зміцнював становище козацької старшини. Водночас Розумовський прагнув перетворити гетьманство з нестабільної виборної посади на сталий політичний інститут. Саме тому важливим для нього стало питання спадковості. Виборне гетьманство після смерті кожного правителя ставало предметом політичної боротьби, що давало Петербургу можливість втручатися у вибори. Тому спадкове гетьманство могло забезпечити не лише передачу булави його дітям, а й стабільність самого інституту. У цьому Розумовський повертався до проблеми, яку свого часу намагався вирішити Богдан Хмельницький, прагнучи передати владу своєму синові Юрію. Але якщо Хмельницький робив це на етапі становлення Гетьманщини, то Розумовський — у час, коли вона вже поступово втрачала автономію перед Російською імперією. Після приходу до влади Катерини II курс на централізацію посилився. У 1764 році Розумовський був змушений зректися булави, а інститут гетьманства ліквідували. Таким чином, Петербург розумів, що стабільна спадкова влада в Гетьманщині є для нього загрозою. 🌟🌟🌟🌟⚡️🌟🌟🌟🌟 #Монархія #Гетьманщина [♕]Гетьманська Правда[†]

📓Основи консервативного світогляду 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Консерватор дотримується звичаїв, умовностей і безперервності. Це старий звичай, який дозволяє людям жити разом у мирі; руйнівники звичаю знищують більше, ніж знають чи бажають. Саме через умовність — слово, яким у наш час багато зловживають, — ми намагаємося уникнути постійних суперечок про права та обов’язки: закон в основі — це сукупність умовностей. Безперервність є засобом зв’язку покоління з поколінням; вона має значення для суспільства так само, як і для особистості; без нього життя не має сенсу. Коли успішні революціонери знищили старі звичаї, висміяли старі умовності і порушили безперервність соціальних інститутів, — чому саме зараз вони виявляють необхідність встановлення нових звичаїв, умовностей і спадкоємності?; але цей процес болісний і повільний; і новий суспільний устрій, який зрештою з’являється, може бути значно гіршим від старого порядку, який радикали повалили у своєму прагненні до земного раю. Консерватори є поборниками звичаїв, умовностей і безперервності, тому що вони віддають перевагу дияволу, якого вони знають, ніж дияволу, якого вони не знають. Порядок, справедливість і свобода, на їхню думку, є штучними продуктами тривалого соціального досвіду, результатом століть випробувань, роздумів і жертв. Таким чином, соціальне тіло є свого роду духовною корпорацією, порівнянною з церквою; її навіть можна назвати спільнотою душ. Людське суспільство не є машиною, з якою треба поводитися механічно. Безперервність, життєдайна кров суспільства, не повинна бути перервана. Нагадування Берка про необхідність розважливих змін є у свідомості консерватора. Але необхідні зміни, стверджують консерватори, мають бути поступовими та дискримінаційними, ніколи не усуваючи старі інтереси відразу. 🤍🤍🤍🤍⚜️🤍🤍🤍🤍 Консерватори відчувають, що сучасні люди — карлики на плечах велетнів, здатні бачити далі, ніж їхні предки, лише завдяки високому зросту тих, хто був нашими попередниками у часі. Тому консерватори дуже часто наголошують на важливості припису, тобто речей, встановлених споконвіку, щоб розум людини не впадав в протиріччя. Існують права, головною санкцією яких є їх давність, зокрема права власності. Подібним чином наша мораль багато в чому є директивною. Консерватори стверджують, що навряд чи ми, сучасні люди, зробимо якісь нові сміливі відкриття в моралі, політиці чи смаку. Небезпечно зважувати кожне питання на основі приватного судження та приватної раціональності. Людина дурна, але рід мудрий, – заявив Берк. У політиці нам ведеться добре, коли ми дотримуємося прецедентів, приписів і навіть упереджень, бо велика таємнича інкорпорація людського роду набула мудрості і набагато більшої, ніж дрібна приватна раціональність будь-якої людини. 🤍🤍🤍🤍👑🤍🤍🤍🤍 Джерело: Рассел Кірк: Політика розсудливості #Ідеологічна_концепція #ЗахіднийПогляд [♔]Гетьманська Правда[☨]

«Роль сім'ї у суспільстві» 🤍🤍🤍🤍⚔️|❤️|⚔️🤍🤍🤍🤍 Кожна людська спільнота має тут на землі й тільки тут свою кару або нагороду за свої думки-ідеали, змагання і вчинки. Тому на долі спільнот можна бачити вищу справедливість, яка товаришить кожному людському діянню далеко виразніше, ніж на долі людських одиниць. Батьки й діти — це дві головні частини кожної людської спільноти, коли брати під увагу категорію віку. Іх взаїмне відношення між собою рішає про те, чи людська спільнота, напр., нація, раса, племя, йде вгору, чи котиться вдолину. Рішає тому, бо коли старше покоління передає молодшому свій досвід а молоде покоління переймає той досвід, тоді та людська спільнота кріпне, і навпаки коли нема того, тоді слабне, вироджується духово й фізично та занепадає, або й зовсім зникає. Ось де перше й головне джерело затроєних взаємин між поколіннями. Суспільність, що має значну кількість бездітних подруж, пуста як стерня, що лишилась по жнивах; вона заслуговує на те, щоб її залило осіннє студене болото. І тому коли заливає її нещастя та терпіння, то це викликав легке зітхнення в кожного, хто вміє думати про публічні справи. В таких спільнотах, де люди втікають від найтяжчого, але й наймилішого завдання виховати своїх наступників, атмосфера мусить бути нездорова. Установи такої спільноти, що не бореться з тим жахливим, основним лихом, не можуть заслуговувати на поважання. Всякі деклямації про «любов до свого народу» тих, що в корені підривають його силу, це несмачні вигуки. А люди, що вбивають власне потомство, гірші від звірів, бо серед звірів спостерігаємо велику любов до потомства й тільки в дуже виїмкових випадках можна зауважити пожирання його, що, очевидно, менше разить, ніж те, що роблять люди! Як же виразно виднів цей злочин батьків супроти дітей на тлі неспокійного часу! 🤍🤍🤍🤍🦁|✝️|🦁🤍🤍🤍🤍 📓 | [Др. Осип Назарук: Батьки й діти] 🫥🦁| #Українськамонархія |🦁 🤍🤍🤍🤍🦁|🐏|🦁🤍🤍🤍🤍 🌟 | Катехізис Роялізму

Класократія в прикладах, ч. 2 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Але заразом — що дуже важно — оці матеріяльно творчі продуценти не загубили своєї первісної войовничости, заховали свій лицарський дух, випливаючий з їхньої традиції і розвинутий ще тодішньою лицарською культурою і лицарським вихованням (як оповідають хроніки, в битві під Ґастінґс Нормани кинулись в бій, співаючи поширену тоді пісню про лицарські подвиги Ролянда). Рядові цієї армії, по наділеню землею у власність, були іменовані лицарством, офіцери одержали титули баронів і ґрафів (пізніще стали їх звати лордами). Сам Вільгельм задержав для себе всі міста, більші ліси і коло 1000 великих земельних маєтків, що дало зразу королівській владі велику матеріяльну силу і повну матеріяльну незалежність від її васалів. Невеликі останки попередньої англійської охлократичної аристократії, що залишились були ще живими після битви під Ґастінґс і в протязі ще кількох літ боронились завзято в болотах півночи, мусіли капітулювати. Після того вони, як чесні лицарі, були прийняті в ряди перемігшої класократії, а не були, як в инших країнах — де навпаки: переможена класократія мусіла капітулювати перед охлократією — повернуті в рабів і прислужників пануючої верстви. В кінці 1067 р. архієпископ — найвищий представник місцевої духовної влади — коронував Вільгельма під Лондоном. Нова влада політична дістала санкцію тієї реліґії, яку визнавали місцеві пасивні маси і, сама корючись її законам, поклала тим основи для свого морального авторітету в очах цих мас. Від тієї хвилини починається доба все зростаючої могутности Англії. Нова англійська класократична аристократія повстала з армії продуцентів. Осівши в землю непорушно, на стало, та взявшись до орґанізації продуктивної праці, вона заховала свою військову дисципліну, військову орґанізацію і військовий дух: психіку героізму, хотіння великого, хотіння слави та подвигу. Характер орґанізованих і дисциплінованих лицарів продуцентів — а не розпорошених продуцентів індивідуалістів — вона передала своїм дальшим поколінням і новим класовим англійським аристократичним формаціям, кінчаючи останньою: аристократією робітничою пролєтарською. В цім джерело вікової могутности Англії. Маєтки, які одержала зразу ця аристократія, були рівняючи невеликі і право повного персонального володіння ними було звязане з обовязком військової служби Королеві. Одначе влада Короля над нелицарськими пасивними масами виконувалась не так як в инших країнах: посередно через цю лицарську класову аристократію, а безпосередно через королівських державних урядовців. Тому серед англійської класократїї не міг розвинутись отой антікоролівський, феодальний (по нашому кажучи ⁣»отаманський«) анархічний та еґоїстичний індивідуалізм, який привів до руїни класократичну земельно-лицарську аристократію в инших країнах. І тому англійський Король не став Королем тільки ⁣»панів«, залежним од їх вибору і примхи, а став зразу дідичним Монархом, Головою цілої нації. Авторітет королівської влади спірався не тільки на признанню її і благословенню владою духовною, а і на моральнім довіррю до неї пасивних мас, що в королівських судах і урядах змогли знайти завжди оборону од зловживаннь аристократії. Спірався він на такому самому моральному довіррю класократичної аристократії, яка без обмежуючої її імперіялізм королівської влади не могла би знайти для своєї матеріяльної і громадської творчости восприїмчивости серед пасивних мас і була б виставлена завжди на небезпеку бунту і різні з боку оцього, значно од неї численніщого, місцевого пасивного населеня. Матеріяльна сила цієї всенаціональної королівської влади зпочатку спочивала в лицарській орґанізації класової земельної аристократії, яка, володіючи зброєю та землею і зайнята своїм орґанізаторським матеріяльно продуктивним трудом, готова була кожної хвилини, як один, стати в обороні загроженого Маєстату. Згодом до цієї першої і головної опори прилучився державний адміністративний апарат, що рекрутувався з активної, матеріяльно не продукуючої інтеліґенції, яку все виділяли з себе, в міру класової диференціяції, пасивні маси нації. Ще пізніще, в міру зросту матеріяльної культури — крім першої класової земельної аристократії — стала по її образу і подобію витворюватись аристократія инших продукуючих класів. Постійне возстановлюваня — завдяки сталій та непорушній монархічній верховній владі — гармонійної і ритмічної національної рівноваги між консерватизмом старої класової аристократії і поступовостю та революцийностю аристократії нових класів — характеризує собою цілу історію Англії.[6] Завдяки лицарському орґанізованому характерові англійського класового консерватизму, цієї рівноваги між консерватизмом і поступом — між аристократією старих і нових класів — не змогли порушити всі ті періоди гострої внутрішньої боротьби, які вибухали в Англії, коли чи то революційна (Кромвель), чи королівська влада (особливо при змінах династій: Тюдори і Стюарти) виступала проти класової аристократії, бажаючи стати, при помочі охлократичного безкласового державного апарату і підчиненя собі влади духовної (англіканська Церква, індепенденти, пурітане), владою абсоліотистичною, владою охлократичною: владою — чи ⁣»лівого«, чи ⁣»правого«, але однаково рєакцийного — самодержавя. З оцієї боротьби класократії з охлократією, з боротьби англійських класових (а не демократичних!) представницв — Парламентів — з охлократичними тенденціями Стюартів і Кромвелів, а з другого боку з політичної рівноваги між старими і новими класовими аристократіями — рівноваги, що спіралась на внутрішній силі цих аристократій — виросла ціла англійська конституція, виросло не тільки обмеженя одним національним законом самої королівської влади, але таке саме обмеженя тим самим національним законом сили консерватизму і сили поступу: сили поодиноких консервативних і поступових класів. 🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍 Джерело: В. Липинський Листи до Братів-Хліборобів #Листи_до_Братів_Хліборобів #Класократія #Монархія [♔]Гетьманська Правда[☨]

Класократія в прикладах, ч. 1 🤍🤍🤍🤍✝️🤍🤍🤍🤍 Типовим прикладом правління класократії — розуміється в умовах цивілізації минулих столітть новочасної історії — може служити Англія. В періоді розвалу Римської Імперії бачимо там, як і скрізь, колоніяльний хаос, що на цій далекій окраїні прибірає особливо гострі форми і продовжується ще довго по роспаді Імперії. Отже за римських часів острів колонізують Кельти, Ґели і Бретонці, потім займають його расово мішані війська Цезаря і насаждають там римську колоніяльну владу, яка держиться біля 250 літ. Одним із симптомів її упадку було те, що римські лєґіонери під впливом демократизації зажадали, щоб з них зняли шоломи, щити і панцирі. Для нових ліберальних переконань римських горожан така зброя стала вже занадто тяжкою, а знявши її, вони встояти проти натиску варварів розуміється не змогли. Бо хоч і варвари були без тодішньої культурної зброї, але ті не боялися смерти, тоді коли у римських горожан з часів упадку імперії привязаність до приваб демократичного життя була далеко більша, ніж бажання покласти свою голову за перемогу батьківщини. З упадком римської здержуючої влади, що дала місцевій людности досить високу культуру, на острові починається колоніяльна різня між всякими місцевими хаотично перемішаними і неусталеними расами, при чім частина туземців (Бретонці переважно) кличе проти своїх же земляків собі на допомогу Англійців та Саксів, низчої тоді ще з боку матеріяльної культури і тоді ще полукочової ґерманської раси. Під сильним і безпардонним пануванням примітивного кулака цієї англо-саксонської охлократії гине попередня розложена аристократія з часів римського хаосу, наступає період колоніяльного затишшя і певне усталена раси, настільки, що коли в кінці X стол. Англію хочуть зайняти Данці, проти них вибухає одностайне повстання. Тоді ж під пануванням англо-саксонської охлократії була насаджена скрізь в Англії одна віра: християнство. Але в міру зросту матеріяльної культури влада охлократична слабне. Вищі по своїй культурі Данці, зразу відкинуті, знов наступають. Під пануванням Канута Великого, що був одночасно Королем Англії, Данії і Норвеґії, починає чим раз більше просочуватись в Англію дансько-норманський елємент, приносячи з собою нову мову (в Англію йшли головним чином пофранцужені Нормани), вищу матеріяльну культуру і вищі форми громадського життя. Завзята боротьба між місцевою охлократією (чужоземного англо-саксонського походженя), яку все більше усував від влади оцей ново напливаючий, матеріяльно і громадськи культурніщий, класократичний норманський елємент, вирішилась несподівано скоро в користь класократії, завдяки збройній інтервенції претендента до англійської корони, члена пануючої в Англії династії, а в цім часі васала французського Короля — норманського князя Вільгельма Завоювателя. По свому духу і своїм симпатіям близький до місцевої класократичної аристократії, проти якої все піднімала ⁣»народні«⁣ повстання охлократія (одно з найбільших під проводом Сакса Ґодвіна), Вільгельм зібрав по цім боці Ламаншського каналу шестидесятитисячну армію Норманів і з нею вирушив на завойованя Англії. Гірше озброєна охлократична армія англійського Короля Ґарольда не видержала напору краще озброєних Норманів і в битві під Ґастінґс (1066 р) Вільгельм одержав повну і рішучу перемогу. Зараз після того він — неподільні досі державні землі і ⁣»общинні«⁣ овечі випаси попередніх охлократичних правителів розділив між учасниками походу. Армія норманських переможців зразу ж ⁣»вросла в землю«. 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Джерело: В. Липинський Листи до Братів-Хліборобів #Листи_до_Братів_Хліборобів #Класократія #Монархія [♔]Гетьманська Правда[☨]

🔄 Мапу оновлено ➡️ Сили Оборони України звільнили Зелений Гай, Новохатське,  Грушівське, Толстой, Зірку, Ялту, Піддубне, Мирне, Воскресенку,  Січневе, Воронне, Тернове, Березове, Степове, Калинівське,  Привілля, Злагоду, Рибне та Красногірське. ⚔️ Ворога відкинуто у Новопавлівці, Новогеоргіївці,  Новомиколаївці, Новогригорівці, Запорізькому та Привільному. ✈️ Підтримайте збір для хлопців з 46 ОАеМБр на оптичні кабелі до дронів — https://send.monobank.ua/jar/88pkrej9nt. Зібрано 6️⃣4️⃣%. 💬 У випадку неточностей, можете повідомити нам про це через бот @newsdeepstatebot. 🗺 deepstatemap.live Мапа🛑Блог🛑Написати нам🛑 ЗСУHelp🛑Підтримати нас

🌟🤩Про міф щодо "демократичності і республіканства" Української нації 🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍 Алеж демократична й республіканська наша нація ніколи на монархію не пристане — так скажуть наші свідомі Українці-демократи. Чи дійсно вірна оція легенда про демократичність і республіканство нашої української нації? Коли возьмемо минуле наше життя в цілому, то побачимо, що кожна українська республіканська демократія бувала в кінці кінців українськими руками, повалена і знищена. В тім власне й трагедія, що сучасне свідоме українство причепило себе до традиції тих, кого завжди в минулому наша нація після завзятої внутрішньої боротьби з посеред себе викидала. Це тому, що вони були за мало ліві й за мало за народ стояли — так пояснюють той факт наші сучасні республіканські демократи. Не знаю, чи можна зробити щось більше, «лівого», як це зробили давні провідники наших демократичних груп знищивши наприклад і до тлів зруйнувавши під гаслом «оборони черні й народа» всю стару козацьку Україну. І чому, як що вони й дійсно були, «за мало ліві», народ наш ішов у кінці власне за «зовсім правими»? Бо факти нашої історії говорять, що істинуали ми як велика держава й як велика нація за Великих Київських Князів і упали з упалом князівської влади. Після нашого першого «лихоліття» пристали ми до Литви й Польщі тоді, коли там була сильна монархічна влада й підняли повстання проти Польщі тоді, коли там влада Короля ослабла, та запанувала шляхецько-республіканська демократія. Державою й нацією стали ми внов за Гетьмана Богдана, що єдиний із посеред Гетьманів був не тільки на словах а й на ділі «самодержем» руським*. І не виконавши його заповіту, не сотворивши після його смерти власної наслідственної монархії, після послідної спроби Гетьмана Івана Мазепи стати «самовладним князем в Україні», перехилились ми цілою вагою — власне маси народньої — на бік монархії московської, проти якої підняли всенародне повстання тільки тоді, коли Царя в Петербурзі не стало. Трудно в тім усім бачити вродженне демократичне республіканство.Всякий же соціальний фермент: дейнеччина, гайдамаччина, коліївщина, опришківщина — це не демократичне республіканство. Це часові явища, що як скоро приходять, так скоро згоряють і зчезають. На такім «демократичнім» фундаменті ні нації ні держави будувати не можна. І тепер з хвилею, коли земельний голод нашого селянства буде заспокоєний, з хвилею, коли він дістане «купчу» й знов почне коло своєї землі поратись — його революційна й республіканська отаманщина зникне як роса, а зостанеться та сама вічна психологія господаря-хлібороба, однакова від Рюрика й до сього-днішнього дня.І що буде, як у цей день повернення до праці, все «українство» — поняття незалежного національного індивідуального життя — буде звязано з поняттям більш або менш соціялістичного демократичного республіканства? Що буде, як одночасно Москва, пройшовши через свою соціальну революцію й нову державу, та нову міцну аристократію сотворивши, заведе у себе-влад, селянський психологій й потребам відповідаючий?Що це не буде демократична народня республіка, показують усі дотеперішні події, що перемогу диктаторській єдино-личній недемократичній владі скріз і в Московщині й на Україні дали.Що буде врешті, коли, так як і перед двома століттями, народ наш від московської держави одержить оту «купчу» і лад, і порядок? Тоді це дало нам національний занепад на два століття, тепер це може знищити нашу націю на віки... 🤍🤍🤍🤍👑🤍🤍🤍🤍 Джерело: Хліборобська Україна, Відень 1920 Збірник І #Демократія #Липинський [♔]Гетьманська Правда[☨]

✍️Хаотичний конґломерат і демократична влада 🤍🤍🤍🤍⚪️🤍🤍🤍🤍 Жовті цього типу ніколи не належать до одної усталеної раси. Це можуть бути: виходці з ріжних країн, представники ріжних раси і ріжних надій; виходці з одної країни, але ріжних рас, які там між собою орґанічно не злились, наприклад, як це часто в історії бувало, представники т. зв. арійської і семітської раси; врешті в найбільшому числі це люде взагалі без раси, иншими словами, раси неусталеної, продукт випадкової і хаотичної мішанини ріжних рас на такій території, яка або не має власної відпорної державної сили, або в якій ця державна відпорна сила вже ослабла і тому безупинний наплив ріжних чужоземців зовні, і хаотичне підіймання ріжних місцевих мішанців вгору, нічим в ній не обмежені та не зустрічають там ніяких перепон. Найчастіще активні (жовті, як ми їх умовно назвали) елєменти такої країни уявляють із себе зборище всіх оцих ґруп. Розуміється ці люде ріжних рас, ріжної психіки і ріжних інстинктивних хотіннь, не творять ніколи, як жовті першого типу, суцільної, міцно одним духом спаяної орґанізацїї. Захопивши владу над пасивними чорними, вони весь час бються між собою за цю владу. Це не пануючі суцільні класові аристократії в своїй владі реліґією і монархією обмежені, а хаотичний конґломерат вічно воюючих між собою конкурентів до необмеженої республіканської влади. Між ними бувають продуценти і не продуценти: люде з великим поривом до матеріяльної творчости і побіч них завжди ціла маса матеріяльно непродукуючих посередників: купців, фінансістів і т. зв. інтеліґентів, з нахилом у перших — до грошової, у других — до розумової спекуляції, до раціоналістичного пояснюваня і улаштовуваня життя, до оперованя не реальними річами, а їх еквівалєнтами: фікціями. Але всі оці демократичні продуценти і непродуценти по духу ніколи не бувають войовниками-лицарями. Між ними може бути багато забіяк, але не лицарів. Їх захоплює матеріяльний, а не моральний бік боротьби. Тому боротьба рідко коли їх ушляхотнює, а переважно упідлює. Перемігший демократ завжди гірший від демократа, що тільки бореться за перемогу. Вони починають неодмінно дуже високими і кінчають неодмінно низькими тонами. Це засаднича риса проґресивно-упадочного характеру кожної демократії. По психіці це переважно визволенці, що пристрастно бажають свободи і панування, але здобувши їх, не уміють користуватись ними. В поривах своїх вони завжди необмежені. Коли вони продуценти, то їх продукція носить часто ґрандіозний, але завжди хаотичний і неорґанізований характер. Те саме в штуці і політиці. Але при тім вони великі матеріялісти і завжди індивідуалісти. Їх ніколи не захоплює сама тільки слава і вони ніколи не вдовольняються лицарським задоволеням з самої творчости. Вони завжди мусять мати патент, фірму (часто анонімну або псевдонімну бо імя і звязана з ним традиція родова не грають у них ролі, як у класократів) і за всякі свої винаходи для ⁣»добра нації«⁣ чи ⁣»людскости«⁣ вони бажають мати процент. Свобідна і нічим необмежена конкуренція в політиці, в продукції, в штуці — це підстава всякої демократії: це громадський прояв присущих їй хаотичних, мішаних, неодноцільних расових взаємовідносин. 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Джерело: В. Липинський Листи до Братів-Хліборобів #Листи_до_Братів_Хліборобів #Демократія [♔]Гетьманська Правда[☨]

🏹🌟Про чесність і мужність Павла Скоропадського ще при Генеральських погонах. 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Горожанська мужність, незалежність були істотними й необхідними його якостями. Одначе, ген. Скоропадський своїм прикладом відкрив ще одну якість необхідну вищому начальникові — це чесність і сумлінність. Чесність була його головною рисою й служила йому як чарівна паличка. Звичайно, коли офіційно призначену бойову задачу було скінчено, начальник рахував своїм правом вміти рук і сказати, як вже зробив те, що мені наказано, або що гірше, виконуючи такий наказ формально, комендант частини намагався вгадати бажання вищого начальника і під нього підроблятись. Генерал Скоропадський був занадто порядною людиною, щоб підпасти під такий, майже встановлений шабльом. За самих, здавалось, безвихідних обставин, коли навколо всі говорили, що вже нічим допомогти не можна, обличчя його прибирало натхненного виразу і він казав: — Ні! Він знаходив ще десятки способів підтримати ослаблений настрій серед вояків, підбадьорити молодший командний склад і використати чесно все те, що в його розпорядженні було. Його працездатність і невтомність були дивчий. Бої тяглися вдень і вночі, несподівано вибухали удосягати й погасали наступної доби. Дійсно в спартанських обставинах, не маючи часу й місця для відпочинку, він завжди енергійний, бадьорий, з яким постійно невичерпним джерелом доброго настрою духа, робив своє діло. Бувало, що траплялась нагода відпочити. Але, коли вже всі лягли де і як попало на підлозі і уявляли з себе мертві тіла, — хтось без чобіт, в одних шкарпетках бродить помежі сплячими і шукає свого начальника штабу. Це Скоропадський, незгадаючий робітник. Він щось згадав серед сну — якесь важливе міркування і піднявся, щоб негайно його виконати. Він не дивився на вояка як на сіру масу, яка може лише беззастережно страждати й мовчки умирати. Як дійсний вождь, що думав лише про перемогу, він розумів, що вояка можна запалити натхненням й повести за собою тільки особистим прикладом. Одного разу, коли зав’язався бій, почувалась загальна в’ялість. Драгуни в півголоса перемовлялись між собою. Коли несподівано у лісі неначе пролетіла іскра. "Генерал з нами" — пошепки й голосно передавали один другому драгуни, очі їх загорілись і в голосах почулись бадьорі й енергійні ноти. Багато вояків знімали шапки й перехрестившись добавляли: — "Генерал з нами" і ніби з тими словами одягали на себе якісь талісмани. 🤍🤍🤍🤍🏹🤍🤍🤍🤍 Джерело:Антін Кущинський Вояцькі заслуги й лицарські чесноти гетьмана всієї України Павла Скоропадського Торонто, 1973 рік Видавництво : Батьківщина #Павло_Скоропадський [♔]Гетьманська Правда[☨]

⚡️Українська кампанія 1649 року 🤍🤍🤍🤍🇺🇦🤍🤍🤍🤍 Українсько-польській війні від 1648 до 1653 року включно було п'ять кампаній. Кожна з них мала своєрідний характер. Проте вони були тісно між собою пов'язані загальним планом, уложеним гетьманом Богданом.Політично-стратегічна ситуація, травень-червень 1649 р.«Завішення зброї» між ворогуючими сторонами вигасло 22-го травня. Польща й Гетьман закінчують скупчення й розгортання своїх сил до нового, вирішального удару. Поляки шукають собі спільників та допомоги по цілому світі. По цілій Польщі оголошено загальне посполите рушення. На Волині формується перша польська армія під керівництвом реґіментарія Фірлея в складі п'ятьох дивізій, на чолі яких стоять визначніші войовничі магнати, а поміж ними й князь Вишневецький. Під Люблін наспівають військові формації другої польської армії. На чолі її має стати сам польський король.Гетьман Б. Хмельницький також уже напоготові. Він зосереджує в районі Білої Церкви військо, щоб поставити спротив головним польським силам. Гетьман стягує все, що можливо.У червні гетьман з'єднався з татарською ордою під Животовим і почав наступ у операційному напрямку Костянтинів — Збараж назустріч першій польській армії. Перед веде полк. Кричевський з кінним «комонником» київського полку. Він, прямуючи через фортецю Меджибіж, яку залишили поляки, поспішає їм навздогін, наскакує на табір Яреми Вишневецького, що був окремо розташований, та зводить із ним переможний бій. Далі переслідує рештки першої польської армії, що в безладді та в паніці поспішає під Збараж. Але для гетьмана ситуація несподівано змінюється на гірше. Ракочій і Москва не додержують з ним угоди й лишаються пасивними.Польський король 14.VI виїздить з Варшави до Люблина, щоб там з другою польською армією йти на об'єднання з Фірлеєм.З північного фронту надходять небезпечні, алярмуючі відомості про те, що велика литовська армія під проводом князя Януша Радзівілла наближається до наших кордонів. Вона вже розпочала війну. Литовці погромили військо полк. Голоти, а його самого напівмертвого вбили на палі. Створилося дуже небезпечне становище.Гетьман Б. Хмельницький опинився між трьох ворогів і був повинен чинити по т. зв. у воєнному мистецтві внутрішніх операційних лініях, тобто не давати ворогам об'єднатися і бити їх по черзі. Це вимагає рішучості, маневровості й швидкості.Гетьман вирішує замкнути поляків у Збаражі тісною облогою мінімальними силами, а ударною козацько-татарською армією йти назустріч королеві. Але напад литовської армії, спрямований у серце беззахисної України, загрожує запіллю й може зруйнувати зачіпний план гетьмана та звести нанівець його операцію. Гетьман не мав змоги приділити достатньо військового допомогу на оборону північного фронту. Він посилає досвідченого полководця полк. М. Кричевського, свого найбільшого друга й дорадника, з київським комонником рятувати критичну ситуацію, надає йому титул наказного гетьмана, доручає йому командування збройними силами північного фронту. Нарешті гетьман ставить Кричевському завдання, стримавши наступ Радзівілла на Україну, дати тим самим свободу рухам козацьких армій для дальших операцій (Гетьман у листі до Кричевського писав: «За цим четвертим разом Польщі вже кінець учинить і ляхів знесе»). 🤍🤍🤍🤍🇺🇦🤍🤍🤍🤍 Джерело:Історія Українського Війська видавництво *Варта* #Гетьманщина [♔]Гетьманська Правда[☨]

Свобода і порядок 🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍 Коли я бачу дух свободи в діях, я розумію, що тут діє могутня сила; і деякий час я навіть вважаю, що все, що може бути здійснено, вже здійснено. Необузданий газ, стиснене повітря, очевидно, виривається на волю, і ми повинні дозволити йому досягти тієї межі, поки не вляжеться піна, поки напій не стане прозорим і ми не зможемо побачити його глибше, ніж через мутну завісу захоплення, що осліплює нас. Перш ніж публічно привітати когось із благословенням, яке на нього зійшло, я повинен переконатися, що це справжнє благословення. Зрештою, це корисно для тих, хто лестить, і для тих, кого лестять; і цілком природно, що народ більше радіє цьому, ніж королям. Після цього я відкладаю привітання Франції з випадково здобутою свободою, доки не отримаю відомостей про те, як ця свобода поєднується з правлінням, впливом суспільства, покорою і дисципліною в армії, зі збором і справедливим розподілом державних доходів, із мораллю та релігією, зі стійкістю власності, із миром і порядком, із громадянськими та суспільними правами. Все перелічене також являє собою благо (кожне у своєму роді); і без них благо свободи не є благом, доки воно не існує в дійсності, а до того ж навряд чи довго протримається без них. Звичайно, для людей свобода означає, що вони можуть робити те, що їм заманеться. Але ми повинні передбачити, що саме їм захочеться робити, перш ніж поспішати привітати їх із правами, які дуже скоро можуть перетворитися на скарги. Розсудливість підказує це навіть у приватному житті; однак, коли люди діють спільно, свобода стає владою. Розумні люди, перш ніж заявляти про застосування якоїсь нової влади, повинні переконатися, що застосування цієї влади тим безпечніше, коли йдеться про таку непросту справу, як нова влада нових людей, про принципи, права та інституції яких ми майже нічого не знаємо або зовсім не усвідомлюємо; і, особливо в таких ситуаціях, люди, які є найдіяльнішими на сцені, можуть виявитися неістинними керівниками подій. 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Джерело: Едмунд Берк: Роздуми про революцію у Франції #ЗахіднийПогляд [♔]Гетьманська Правда[☨]

⚡️🏹Козацтво в часи Гетьманування П.Скоропадського 🤍🤍🤍🤍🇺🇦🤍🤍🤍🤍 Козацтво розглядалося П. Скоропадським як потенційна військова сила, яка ще у березні 1918 р. складалася з 76 тис. осіб [2, с. 21]. Серед козаків були люди різної національності і різних прошарків населення, але у своїй більшості вони не сприймали ідеології більшовизму. Аналізуючи цю ситуацію гетьман якось зазначив: «Оскільки всі ці козаки-хлібороби – власники, то природно, що ідеї більшовизму не прилипали б до них. Я був їхнім безпосереднім главою; спільність інтересів змусила б їх бути відданими мені. Це страшно б зміцнило б мою владу й, поза сумнівом, тоді б можна було б спокійно проводити й аграрну, й інші докорінні реформи» [3, с. 231].Його послідовна політика у реалізації цього проекту відобразилась у зверненні до військового міністра від 30 травня 1918 р., де гетьман зазначив: «...тепер, коли я став Гетьманом всієї України, я вирішив прийняти всі заходидо того, аби козаччина, в яку ввійде цвіт української людності, стала провідником національної ідеї...»[4, арк. 84–85].Задля централізації козацького руху попередні вільнокозачі об'єднання розпускалися й реорганізовувалися у загальнодержавне військо. В цих процесах важливу роль відводилась А. Сидоренко. Вже 2 червня 1918 р. гетьман поставив перед військовим міністром завдання відродити Велику козацьку раду для організації козацтва. Процес затягнувся до жовтня, але через під[тримку] Німеччині П. Скоропадський зумів активізувати реалізацію військ[ового] в Україні.Так, 16 жовтня 1918 р. було видано Універсал Про відновлення українського козацтва у восьми губерніях: Київській, Полтавській, Чернігівській, Харківській, Херсонській, Катеринославській та Волинській. На козацтво було покладені функції фізичного й морального виховання молоді, створення добровільних козацьких громад у вигляді сотні-полку-коша, проведення культурно-просвітницької роботи, по можливості розв'язання економічних питань.Козацтво яке існувало в Полтавській та Чернігівській губерніях до 1917 р., було офіційно включено до складу цивільного населенням, але при цьому59користувалося деякими пільгами і зберегало за собою давні традиції. Козаки жили переважно на хуторах, хоч були й козацькі села, або частина якогось села належала козакам, а інша – селянам. 🤍🤍🤍🤍🗡🤍🤍🤍🤍 Джерело:Кузнецов О. М. Українське козацтво у державнотворчих планах Павла Скоропадського #Павло_Скоропадський #Українська_Держава [♔]Гетьманська Правда[☨]

ХОТИНСЬКА БИТВА. БІЙ, ЩО ВРЯТУВАВ ЄВРОПУ 🤍🤍🤍🤍⚡️🤍🤍🤍🤍 Османська імперія на початку XVII століття перебувала на піку могутності. Султан Осман II особисто повів стотисячну армію на Річ Посполиту, але удар був спрямований не лише на Польщу, а фактично на всю Центральну Європу. Річ Посполита виставила війська вдвічі, а то й утричі менші числом. Без козацтва ця нерівність була б фатальною. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний привів під Хотин сорок тисяч запорожців. Січ мала власні рахунки до Варшави, і союз проти Османської імперії був неминучим. Але Сагайдачний розумів: османська навала не спиниться на Дністрі. Місяць облоги. Місяць безперервних штурмів, які накочувались на польсько-козацький табір хвиля за хвилею, і щоразу розбивались об оборону. Козацькі полки тримали найважчі ділянки укріплень. Історики згодом визнають: саме завдяки козакам Європу було врятовано. Осман II, що особисто вів найбільшу армію свого часу, відступив від Хотина, так і не здобувши перемоги. Молодого султана задушили власні яничари вже наступного року. Одна з причин для цього слугувала хотинська поразка. Що означала ця перемога для Європи, яка про неї часто навіть не знала? Вона означала, що османська експансія на північ і захід зупинилась саме завдяки сміливості козаків. #Гетьманщина [♔]Гетьманська Правда[☨]

⚔️🔻Відносини ОУН та СГД в Еміграції. 🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍 Найбільше занепокоєння гетьмандів викликали терористичні акції боївок ОУН. Монархісти—державники завжди відкидали цей засіб політичної боротьби, вважаючи його абсолютно неефективним. Терористичні акти вели лише до даремного пролиття крові; жертовність молоді використовувалась у швидкоплинних тактичних цілях. С. Шемет писав О. Назаруку 10 березня 1938 р.: “Благородний зрив молоді оказався під кермом бандита Ярого. Людина, для якої ні людське життя, ні честь не мають ніякої ціни”25. Наскільки серйозно це питання стояло на порядку денному, свідчить комунікат пресового відділу Гетьманської управи від 8 лютого 1937 р. з приводу публікації московської газети: “Берлин руководит украинскими террористами в Польше”. Зокрема, у документі стверджувалося: “Гетьманський рух, що його возголовлює Гетьман Павло Скоропадський, не має нічого спільного з організацією полк. Коновальця і розходиться з нею в багатьох пунктах її програми, а зокрема цілком відкидає її тактику”. Гетьман наголошував, що будь-якого примирення або “єдиного фронту” ОУН та СГД бути не може взагалі. На цю тему висловився було на сторінках паризького журналу “Запорожець”22 М. Гетьман, один з лідерів гетьманців Канади. Його стаття була дуже скритикована як самим гетьманом, так і діячами з його оточення. П. Скоропадський повідомляв Назарукові, що залучив до справи спростування виступу М. Гетьмана гетьманича Данила та Б. Гомзина, тогочасного керівника пресового відділу Гетьманської управи Оцінка ОУН вустами П. Скоропадського дається переважно негативна (“ОУН це величезне зло”; “нездорове явище”; “справа, що немає нічого спільного з українством”; “Великий гріх перед українським народом взяли на себе Донцов – Коновалець і вся їх браття”, “гангрена на здоровому українському тілі”. Такі нестримані вислови можна пояснити перш за все характером полеміки, а також несприйняттям методів діяльності представників ОУН, які гетьман оцінює лише негативно: “Прикриттям служать всякі високі патріотичні слова, любов до Батьківщини України понад усе й т. і., а на ділі – лише мерзота”. Скоропадського підтримував секретар Гетьманської управи С. Шемет, який вказував на такі недостойні, на його думку, методи діяльності проводу ОУН. імені ОУН(б) проголошено Акт відновлення Української держави і створено Крайове правління західних областей України (уряд). 12 липня Гетьманська рада Союзу гетьманців-державників, як керівний орган гетьманського руху, ухвалила постанову, в якій розкритикувала «політичну метушню» українських діячів, «творення похапцем різних об’єднань»,які укладають та розсилають різні листи і звернення. Хоча сам П. Скоропадський вже 16 липня 1941 р. відправив А. Гітлеру листа про співпрацю України та Німеччини у боротьбі проти більшовизму за українську державність. 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Джерела:Георгій Папакін Павло Скоропадський; Патріот, державотворець, людина,Олександр Кучерук «Протокол перемовин між представником Проводу ОУН і Павлом Скоропадським 25-28 січня 1942 року» #Еміграція #Павло_Скоропадський [♔]Гетьманська Правда[☨]

⚜️Французька революція як дія Провидіння 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 «Чудо» є наслідком, спричиненим божественним або надлюдським наміром, який припиняє звичайну причину або протидіє їй. Якщо посеред зими людина в присутності тисячі свідків наказує дереву миттєво вкритися листям і принести плоди, і якщо дерево слухається, то всі вигукуватимуть про чудо й схиляться перед чудотворцем. Але Французька революція і все те, що нині відбувається в Європі, настільки ж чудесні у своєму роді, як раптове плодоношення дерева в січні; однак люди, замість того щоб дивуватися цьому, відвертають погляд або говорять нісенітниці. У матеріальному світі, куди людина входить зовсім не як причина, вона цілком може захоплюватися тим, чого не розуміє. Але у сфері власної діяльності, де людина відчуває себе вільною причиною, гординя легко змушує її бачити безлад усюди, де її дії зупинені або розладнані. Певні заходи, які людина здатна здійснювати, за звичайного перебігу речей закономірно викликають певні наслідки. Якщо людина не досягає своєї мети, то знає, чому, або вважає, що знає; вона розуміє труднощі, оцінює їх, і ніщо її не дивує. Але під час революцій пута, які зв'язують людину, раптом стають коротшими, її дії виснажуються, а застосовані засоби вводять її в оману. І тоді, захоплена невідомою силою, вона обурюється нею і замість того, щоб поцілувати руку, яка її стримує, зрікається цієї сили або ображає її. «Я нічого в цьому не розумію» — такими є нині звичайні слова. Ці слова дуже розсудливі, якщо вони спрямовують нас до першопричини, яка саме тепер являє людям це величне видовище; але вони безглузді, якщо виражають лише роздратування або безплідний розпач. «Як же так, — лунає звідусіль, — найзлочинніші люди у світі перемагають усесвіт! Жахливе царевбивство здійснюється з таким успіхом, якого тільки могли бажати його виконавці! Монархія в заціпенінні по всій Європі! Вороги Монархії знаходять союзників навіть на престолах! Злодіям усе вдається! Найграндіозніші їхні задуми безперешкодно здійснюються, тоді як праведна сторона нещасна і виглядає безглуздою в усьому, що вона робить! Вірність переслідується громадською думкою по всій Європі! Перші люди держави постійно помиляються! Найвидатніші воєначальники принижені! І так далі». Усе це, звичайно, так, адже першою умовою проголошеної революції є те, що не існує нічого, здатного її попередити, і що ті, хто хоче їй перешкодити, нічого не можуть зробити. Але ніколи порядок не був таким очевидним, ніколи Провидіння не було таким відчутним, як тоді, коли вища сила підміняє людські сили й діє сама по собі: саме це ми бачимо тепер. Найбільш вражаюче у Французькій революції — її могутня сила, яка усуває всі перешкоди. Цей вихор зносить, мов легку солому, все, чим людина могла б від нього прикритися: ще нікому не вдалося безкарно перегородити йому дорогу. Чистота намірів могла лише висвітлити перешкоду, а ця невблаганна сила, неухильно рухаючись до своєї мети, однаково скидає Шаретта, Дюмур'є і Друе. Цілком справедливо було сказано, що Французька революція керує людьми більше, ніж люди керують нею. Це спостереження дуже справедливе, і хоча його більшою чи меншою мірою можна було б віднести до всіх великих революцій, однак ніколи воно не було таким очевидним, як тепер. І навіть злочинці, які здаються вождями революції, беруть участь у ній лише як прості знаряддя; щойно вони виявляють намір підкорити її собі, їх самих ганебно скидають. Люди, які встановили Республіку, зробили це, не бажаючи цього і не розуміючи, що саме вони здійснили; до цього їх привели обставини: заздалегідь задуманий проєкт не мав би успіху. Ніколи Робесп'єр, Колло чи Барер не думали про встановлення революційного уряду та режиму Терору. Обставини непомітно привели їх до цього, і ніколи більше подібне не повториться. Ці неймовірно посередні люди підкорили винну націю найжахливішому з відомих історії деспотизмів, а здобута ними могутність, напевно, вразила їх самих більше, ніж будь-кого іншого в королівстві. Але тієї самої миті, коли ці жалюгідні тирани до краю примножили злочини, без яких революція на цій фазі не могла обійтися, хвиля перекинула їх. Ця могутня влада, що змушувала тремтіти Францію та Європу, не витримала першого ж удару; і оскільки в цій цілком злочинній революції, за задумом Провидіння, не повинно було бути нічого великого, нічого піднесеного, то перший удар по ній завдали вересневці, щоб саме правосуддя виявилося зганьбленим. Часто дивувалися, що люди більш ніж посередні правильніше оцінювали Французьку революцію, ніж люди, наділені найкращими талантами; що перші твердо вірили в неї, тоді як досвідчені політики ще зовсім у неї не вірили. Саме ця переконаність була одним із знарядь революції, яка могла досягти успіху лише завдяки поширеності та енергії революційного духу або, якщо дозволено так висловитися, завдяки вірі в революцію. Таким чином, бездарні й неосвічені люди дуже добре керували тим, що вони називали «революційною колісницею». Вони наважувалися на все, не боячись контрреволюції; вони невпинно рухалися вперед, не озираючись назад. І все їм удавалося, бо вони були лише знаряддями певної сили, яка розуміла те, що відбувалося, краще за них самих. У своїй революційній кар'єрі ці люди не робили помилок з тієї самої причини, з якої флейтист Вокансона ніколи не видобуває фальшивих нот. Революційний потік послідовно спрямовувався в різні боки. І найвидатніші діячі революції отримували владу та популярність, які могли належати їм лише в цьому потоці. Щойно вони намагалися плисти проти течії або хоча б відхилитися від неї, стати осторонь, подбати про себе — вони відразу зникали зі сцени. Погляньмо на Мірабо, який так відзначився в революції: по суті, він був «королем торжища». Своїми злочинами, написаними завдяки йому книгами цей чоловік сприяв народному рухові: він ішов слідом за масою, яка вже прийшла в рух, і підштовхував її у визначеному напрямку; ніколи його вплив не виходив за ці межі. Разом з іншим героєм революції Мірабо поділяв здатність збуджувати натовп, не маючи сили керувати ним: ось справжня ознака посередності в політичних потрясіннях. Повстанці, менш блискучі за нього, але насправді спритніші й могутніші, використовували його вплив у власних інтересах. Він гримів із трибуни, а вони його обдурювали. Перед смертю він сказав, що «якби вижив, то зібрав би розсіяні частини Монархії». А коли його вплив був найбільшим і він захотів лише стати на чолі уряду, його підлеглі відкинули його, мов дитину. Нарешті, чим більше спостерігаєш за нібито найдіяльнішими персонажами Революції, тим більше знаходиш у них щось пасивне й механічне. Ніколи не зайве повторити: не люди ведуть революцію, а сама революція використовує людей для власних цілей. Дуже правильно кажуть, що вона «здійснюється сама собою». Ці слова означають, що ніколи доти Божество не являло себе так зримо в людських подіях. І якщо воно вдається до найнікчемніших знарядь, то тому, що карає заради відродження. 🤍🤍🤍🤍📖🤍🤍🤍🤍 Джерело: Жозеф де Местр: Міркування про Францію #Монархія #Ідеологічна_концепція #ЗахіднийПогляд [♔]Гетьманська Правда[☨]

✍️Телефонограма Катеринославської повітової земської управи волосним земським управам щодо проведення курсів українознавства. 01 липня 1918 р. 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Всем Волостным Земским Управам. Немедленно сегодня же объявите под расписку всем учителям, что кто из них желает слушать на курсах украинознавства независимо был ли он или не был на курсах пусть не позже 8 іюля пріезжает в г. Екатеринослав. Слушателям будет выдано пособіе 100 р и жалованье. Школьный Комитет необязывает но рекомендует отнестись к вопросу о курсах с возможностью и серьезностью. Член Управы Ткачев. 1 іюля 1918 г. принял 1 іюля 1918 г. Зубицкій. С подлинным верно. Председатель Д. Корниенко Катошинанскому Сельскому Старосте для немедленнаго объявленія подросписку 2/7 іюля 1918 г. № 1903 Председатель Д. Корниенко Секретарь [підпис] 🤍🤍🤍🤍🇺🇦🤍🤍🤍🤍 Джерело: ДА Дніпропетровської обл., ф. 630, оп. 1, спр. 17, арк. 140. Засвідчена копія. Рукопис. #Освіта_та_КультураУД #Українська_Держава [♔]Гетьманська Правда[☨]

❤️В. Липинський про *єдиний національний фронт* 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Коли у нас в останніх часах істинував дійсне єдиний національний фронт? Тоді, коли була Влада Гетьмана і була опозиція проти цієї Влади. Тоді дійсно всі думки нації були об'єднані біля одної точки — біля одного національного проводу. Його піддержували гетьмані-консерватисти; на нього нападали, об'єднані тоді дійсно в один Національний Союз, всі українські поступові. І коли-б українські консерватисти були настільки сильні, щоб цю єдину точку опори для себе і цілої нації удержати, і щоб в боротьбі з поступовіми випробувати їх: хто з них єсть дійсною молодою силою, який треба дати місце в проводі національному; хто єсть фантастом, якому треба дати викричатись і попектись в дотику дійсності; хто амбітним нездаром, який сам себе своєю злістю заїсть; хто дурнем, якого самі товариші по зброї висміють, хто врешті злодіям, якого треба замікнути в тюрьму — була-б тоді істинувала Україна, була-б тоді жива українська нація. А так, перемігши майже без опору, всі ці поступові типи книгулись в прірву юрбою і сьогодні вони розділитись самі між собою, «самоопределились» не в силі. Всі вони українські «націоналісти», всі вони «за народ», всі вони революціонери демократи, всі мають найкращу програму, але нема ніякої змоги реально провірити, хто між ними руїнник, а хто честний, ідейний творець. Сотворити-ж єдиний позитивний національний фронт між ідейними творцями і руїнниками, розуміється, неможливо. Такий фронт можливий тільки тоді, коли в ньому поступ бореться з сильним консервативним опором і коли в цій боротьбі ясно вирисовуються творці і одпадають та демаксуються руїнники... 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Джерело: В. Липинський Покликання Варягів чи Організація Хліборобів #Липинський #Класократія [♔]Гетьманська Правда[☨]

📓Монарх як творець держави і нації 🤍🤍🤍🤍👑🤍🤍🤍🤍 Що таке монарх! Монарх се слово грецьке, зложене з двох слів: 1) „монос” (сам) і 2) „архейн” — значить „бути першим”, кермувати, правити, (а не „панувати”, як звичайно думають). Те саме значіннє що „монарх” мають цілком інакші слова у ріжних народів, нпр. 1) Імператор, 2) Цісар, 3) Король, 4) Султан, 5) Шах, а у нас в давних часах 6) Князь, у новійших 7) Гетьман. Наука не відріжняє того, чи монарх мужчина, чи жінка. Се все одно. Монархічне право найперше дало рівні права жінці. Вже тисячі літ тому, коли ще жінки були скрізь невольницями, — в Монарших Родах жінка вже мала рівне і таке саме право, як мужчина. Коли у старім Єгипті монарх не мав сина, то подвійна корона Єгипту і золотий перстень монарха переходили на дочку. Монархічне право перше пошанувало жінку в управі державою. Вже по тім однім бачите, що Монарх се не тільки Особа, але і засада або принцип. Се засада правдивої справедливосте: як мужчина має бути — то мужчина, а як жінка має бути, то жінка. Не вільно поминути жінки тому, що вона слабша і не дати їй влади, коли на неї припадає. Хочби було не знати кілько кревних і свояків мужчин. Тут не поможе мужчині ніяка аґітація. Як має бути жінка, то жінка. Так було й у нас: наша славна Княгиня Ольга, мати Святослава завойовника, правила великою державою, як знаменита Господиня. Правдою є, що ви не бачили свого Монарха. Але таксамо правдою єсть, що нема в нашім народі навіть малої дитини, котра не бачилаб діл наших Монархів і наслідків їх діл. Бо чим є кожда українська церква, в котрій Вас хрестили і до котрої Вас занесуть колись, пращатися з сим світом, —  як не ділом, що має свій початок у ділі нашого монарха Володимира Великого? Він охрестив Русь. А міг він приняти й иншу віру, нпр. жидівську або магометанську, бо ми мали тоді за сусідів не тільки христіянських Греків. Але той великий наш Монарх вибрав Христову віру. І тепер кожда наша церква, до котрої вступаєте, все одно чи вона в Европі, чи в Америці, Канаді, Бразилії або Арґентині — се тільки наслідок діла того нашого Монарха. Та не тільки церква пригадує нам нашого монарха. Кожда буква нашого письма, котре ми тепер читаємо, се також наслідок діл наших Монархів. То вони перші разом з христовою вірою поширили і наше письменство та взагалі культуру по всіх закутках земель нашого великого народу. З тою культурою йшли: наша музика, спів, малярство, різьба, книжка словом — все, що становить нашу культуру. Коли станете перед якимсь домом, то ніхто не потребує вас запевняти, що був майстер, котрий той дім побудував. Але є багато людей, навіть таких, що уважають себе дуже розумними, а прецінь навіть до голови їм ніколи не приходить, що й наш нарід не „зробився” сам. Вправді основи всіх народів сотворила Висша Сила. Одначе се був тільки матерял  — таксамо як глина, пісок, камінне, дерево се матерял до будови дому. Але як треба майстра, щоби з того матерялу повстав дім, таксамо треба було майстра, щоби з темних мас ріжних околиць і „племен” сотворити оден нарід. Тим Майстром був у кождого народу Монарх і Його Рід, Династія. Нема такого народу, якого не творилиб монархи, дідичні начальники. 🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍 Джерело: Осип Назарук. Вячеслав Липинський – відновитель державної ідеольоґії України #Ідеологічна_концепція #Монархія [♔]Гетьманська Правда[☨]