Творчі посиденьки 🔥

Завтра запускаємо конкурс)

Творчі Посиденьки запрошують авторів до нового альманаху Є тексти, які хочеться не просто опублікувати в чаті, а залишити на папері. Спільнота «Творчі Посиденьки» відкриває набір авторів до нового альманаху поезії, назва якого поки що тримається в таємниці. 👀 Ми шукаємо поетів і поеток, які хочуть стати частиною спільного літературного видання та побачити свій текст серед робіт інших авторів. ЩО ПОТРІБНО ДЛЯ УЧАСТІ: 🖋️ надіслати свої вірші для участі в альманасі; 💳 внесок за участь — 430 грн; 🔔 обов’язкова підписка на спільноту «Творчі Посиденьки». 📋 Якщо давно хотіли залишити свій текст не лише в цифровому просторі, а й у справжньому альманасі — долучайтеся! 📩 За деталями та умовами участі — пишіть адміністрації «Творчих Посиденьок». ЗБИРАЄМО ГОЛОСИ. СТВОРЮЄМО СПІЛЬНУ КНИГУ. ЗАЛИШАЄМО СЛІД.

The guys in our yard We used to walk together In various games But we never Didn't go to another place We didn't leave ours We protected each other Even though we already have our own house But we don't forget each other We see each other We talk about a lot Everyone now has their own garden Which they recently bought In general, we live well We don't complain at all We just need to put the bell To hear the poor man's call Переклад українською Хлопці нашого двору Ми разом гуляли В різні ігри, Але ніколи Не уходили в інше місце. Ми своїх не кидали Ми захищали одне одного, Хоч вже в кожного власний дім, Але ми не забуваємо про одне одного. Ми бачимося Ми багато про що розмовляємо. У кожного зараз свій сад, Який нещодавно купили. Загалом, ми прекрасно живемо. Ми зовсім не скаржимось. Нам потрібно поставити дзвін, Щоб чути дзвінок бідної людини. Автор Олег Майнд 21.09.2021

Ти — моє останнє не сказане, життям не прохане, душею порізане. Щось занадто земне, та справжнє... Справжністю виїбане, словами і мовчанням обласкане... Прецедент крику: — Я більше не можу... Повіривши в казку, розіб'юсь і піду у відкази. Я стану твоєю черговою відмазкою... Очікуванням на лезі. Додай більше змазки, аби не тупилося там, де болить...

Що, якщо найважливіші у світі слова потребують лише кількох хвилин? Запрошуємо на Творчий вечір «67» — простір, де кожен охочий може вийти та поділитися тим, що давно хотілося сказати. На вас чекають: 📌 авторська поезія; 📌 проза; 📌 музика; 📌 щирі розмови; 📌 знайомства та тепла атмосфера. ⚠️ Кожен учасник матиме 6-7 хвилин, щоб висловити найважливіше. Коли? 🗓 16.08 ☹️ 17:00–20:00 Де? 📍книгарня «Zakapelok» вул. Костянтинівська, 16 Вхідні квитки: 167 грн – учасники 267 грн – слухачі 📣 Відкритий мікрофон! Без оцінок і змагань. Лише люди, історії та слова, що звучать голосніше за шум. Запис артистів та слухачів: Андрій Буремний ✍️

Творчі Посиденьки запрошують авторів до нового альманаху Є тексти, які хочеться не просто опублікувати в чаті, а залишити на папері. Спільнота «Творчі Посиденьки» відкриває набір авторів до нового альманаху поезії, назва якого поки що тримається в таємниці.…

📸 ✍️ Виклик тижня Поезія № 15🔥 Зачини мене тут і викинь ключа: Чи не байдуже, де марнувати час? Весь цей світ все одно сарай, То яка різниця? З мене не вийшло Самостійної одиниці. Я утворила скоріше Самотнє нуль, п'ять. Занеси мене в темрявотисняву. Буду пилитися. І ховатися від життя. Слідити карбоном, позичати кисень, у Думках деструктивних бродити-киснути. Як зачиниш та викинеш десь ключа, То візьми сірники. І до біса спали сарай. © Олеся Остапенко

Дякую за вечір!!!

Гілочка для відгуків

Гілочка для віршів з етеру

Гілочка для посилань

Ви можете, ще приєднатися

де всі?

приєднуйтесь

meet.google.com/qpm-zugg-vts - посилання на івент

Хто не встиг зареєструватися, то у нас буде вільний мікрофон 🤗

Чекаємо Вас о 17-00

Любі спікери, запрошуйте своїх друзів на наш івент.

📸 ✍️ Виклик тижня Поезія № 13🔥 Ржаві сльози оповили пеленою дверцята, що спроможні лезом різати вицвілу павутину. Немає ключів, розвіялися, наче в полі м'ята, після зради в крихкому коханні — ножа в спину. У ліжку вкотре оголена пасія, може вже п'ята, за час, як взяв мене під венцем за дружину. А я все мовчала, пробачала, як та дуркувата, бо щиро любила через рожеві окуляри скотину. Рахувала до десяти... Спокійна, але ця німота зібрала мій гнів у пошарпану валізу без фону. Пішла, закрила за собою двері, бо ще молода, щоб витрачати красу душі на гульвісу шаблонну. Минуло пару ржавих літ... Знову в серці суєта: Він... виламав закриті двері. Підкорив скромну без пафосу, без шаблонів. Так, це та висота! Моя душа, бо теж мав гірку валізу, любовну. © Аліна Головащук

голосуємо всі)